Поділ іменників на відміни

За характером основ і відмінкових закінчень змінювані іменники в сучасній українській мові поділяються на чотири відміни.

До першої відміни належать іменники жіночого і чоловічого, а також подвійного (чоловічого і жіночого) роду з закінченням -а (-я) у називному відмінку однини (робота, Олена, Микола, лівша, земля, суддя, Валя).

До другої відміни належать іменники чоловічого роду, що в називному відмінку однини закінчуються на твердий чи м’який приголосний основи (дуб, кінь, гай), а також із закінченням на -о (батько, Петро, Дніпро); іменники середнього роду, що в називному відмінку однини мають закінчення -о, -е (перо, полотно, поле), а також -я, крім тих, що при відмінюванні мають суфікси -ен-, -ат- (листя, знаряддя, клоччя). Сюди належать також іменники подвійного (чоловічого і середнього) роду з суфіксом -ищ(е) (вовчище, носище).

Третю відміну складають іменники жіночого роду, які в називному відмінку однини закінчуються на твердий чи м’який приголосний основи (ніч, кров, сіль). До цього типу відмінювання належить також іменник мати.

До четвертої відміни належать іменники середнього роду, що в називному відмінку однини мають закінчення -а (-я) і у яких при відмінюванні з’являються суфікси -ен, -ат- (-ят-): ім’я – імені, курча – курчати, теля – теляти.

Іменники першої і другої відмін поділяються на групи: тверду, м’яку і мішану.

У першій відміні до твердої групи належать іменники з твердим приголосним основи перед закінченням, крім тих, що закінчуються на шиплячий приголосний: хата, книга, риба, Оксана, сирота.

До м’якої групи належать іменники з м’яким приголосним основи перед закінченням: праця, вишня, лінія, Ілля, Соня.

Мішану групу складають іменники з шиплячим приголосним основи перед закінченням: межа, круча, груша.

У другій відміні до твердої групи належать іменники з твердим приголосним чистої основи (віл, граб, міст, Роман) та з закінченням -о (батько, Дмитро, вікно, болото, світло). До цієї групи належить більшість іменників з основою на -р (сир, вир, твір, муляр, столяр і т. д.), у тому числі іменники іншомовного походження на -ар (-яр), -ир, -ур (з наголосом переважно на останньому складі основи): гектар, футляр, командир, абажур. Сюди також належать іменники звір, комар, снігур, хоч вони в називному відмінку множини мають закінчення -і, властиве іменникам м’якої групи (звірі, комарі, снігурі).

До м’якої групи належать іменники з кінцевим м’яким приголосним чистої основи (пень, скрипаль, Івась, обрій) та з закінченням -е (не після шиплячого): сонце, поле, життя, полум’я.

За типом м’якої групи відмінюються деякі іменники з основою на -р, зокрема на -ар, -ир, у яких при відмінюванні в однині наголос буває на корені або на флексії, а в множині – тільки на флексії (пузир, лікар, воротар; пузиря, лікаря, воротаря; пузирі, лікарі, воротарі).

До мішаної групи належать іменники з шиплячим приголосним в кінці основи (ткач, плащ, масаж), перед флексією -е (плече, видовище). Сюди ж належить частина іменників на -р, а саме: назви осіб за фахом чи діяльністю з наголошеним суфіксом -яр та сталим наголосом на флексії (газетяр, газетяра, газетяреві, газетярем, газетярі; каменяр, каменяра, каменяреві, каменярем, каменярі).

В основу типів відмінювання іменників у сучасній українській мові покладено групування іменників за родами та особливості основ слів. Родове протиставлення досить своєрідне. Іменники жіночого роду на -а (-я) становлять першу відміну, сюди також належать однотипні за формою (жіночого відмінювання) іменники чоловічого роду (кількість їх обмежена).

Іменникам жіночого роду протиставляються іменники чоловічого і середнього роду, що входять до другої відміни.

Третю відміну складають іменники жіночого роду, що в називному відмінку формально схожі на іменники чоловічого роду. До четвертої відміни належать іменники середнього роду, що виявляють деяку специфіку порівняно з іменниками цього самого роду другої відміни.