Система відмінків іменника

Сучасне українське мовознавство дотримується семирядної системи відмінків:

1. Називний відмінок (Н. в.). Його зміст вказує на наявність, буття предмета: У мене є зошит (брат, автомобіль, честь, душа). Він є початковою формою, що протиставляється всім іншим відмінкам.

2. Родовий відмінок (Р. в.). Його зміст вказує на предмет, який є об’єктом дії або носієм атрибутивності: Домагаюсь перемоги... (успіху, визнання); Відчуваю запах моря
(степу, квітів, лісу, болота, ночі).

3. Давальний відмінок (Д. в.). Його зміст вказує на предмет, якому адресується дія: Віддати перевагу навчанню (відпочинку, читанню, прогулянці).

4. Знахідний відмінок (Зн. в.). Його зміст вказує на предмет як на об’єкт дії: Говорю про книгу (недоліки, весну, журнал ).

5. Орудний відмінок (О. в.). Його зміст вказує на предмет як на діючий об’єкт: Прибув автомобілем (поїздом, літаком, мотоциклом ).

6. Місцевий відмінок (М. в.). Його зміст вказує на предмет як на місце дії: Перебуває в саду (в аудиторії, на кораблі, на заняттях, на уроці).

7. Кличний відмінок (Кл. в.). Його зміст вказує на адресата: Покохай мене, мій раю! (Леся Українка). Від статусу категорії відмінка він має лише відмінкове значення, парадигматичні засоби вираження (закінчення -е, -о, -у), числові словоформи.

Семирядна система відмінків не охоплює всіх словоформ, що утворюються в мовленні. Наприклад, нерідко вживаються словосполучення мітить в генерали, вийти в люди, попасти в начальники та ін. В них словоформи в генерали, в люди, в начальники не належать ні до називного, ні до знахідного. Можливо, це восьмий відмінок. Тому семичленну систему не можна вважати ідеальною, оскільки виникають такі словосполучення, на базі яких може сформуватися новий відмінок.

І. Вихованець за семантико-синтаксичними ознаками виділив лише шість відмінків, поділяючи їх на центральні, напівпериферійні, периферійні. Центральні (Н. в., Зн. в.) означають суб’єкт та сильнокерований об’єкт дії і разом з дієсловом утворюють граматичну структуру речення. Периферійні виражають слабокеровані (О. в., Р. в.)
або некеровані (Кл. в.) компоненти речення. Напівпериферійним є давальний відмінок, оскільки він виражає напівсильнокерований додаток. Місцевий відмінок, на думку І. Вихованця, разом з прийменником перетворює іменникову словоформу на прислівник місця.

Семантика відмінків іменника

В іменниковій, як і в займенниковій і числівниковій словоформах, крім лексичного значення, є ще й відмінкове. Наприклад, у словоформі олівцем (писати олівцем) виділяється лексичне значення (предмет, яким пишуть) і відмінкове значення орудного відмінка (знаряддя дії); у словоформі вапном (білити вапном) – відповідно “речовина, якою білять” і “засіб дії”. Це значення відмінка в його прислівній позиції. Але відмінкова форма може займати позицію не лише при слові, а й при реченні в цілому, детермінуючи собою відразу весь його склад: У місті багато нових будинків; В учнів розпочалися літні канікули. У цих реченнях місцевий відмінок словоформи у місті і родовий словоформи в учнів відноситься не до одного слова, а до цілого речення. Як видно, в мові існує відношення відмінка до слова і відношення відмінка до речення як синтаксичної конструкції в цілому або до її якоїсь частини.

Відмінкове значення – смисл відношення між іменником (займенником, числівником) та іншим словом у словосполученні чи реченні.

Основними і найзагальнішими в іменника є об’єктне, суб’єктне і атрибутивне значення. В межах кожного з них виділяється система окремих конкретних відмінкових значень, що формуються в кожній конкретній позиції іменника. Наприклад, узагальнене об’єктне значення може мати значення прямого об’єкта (читаю книгу), значення непрямого об’єкта (напишу в листі), значення об’єкта-адресата (пишу другові), значення неповного об’єкта дії (випити води).

Об’єктне значення відмінка – це значення відношення предмета до дії, яка на нього спрямована: білити стіну вапном (білити що? – стіну, білити чим? – вапном), повідомляти про конференцію (повідомляти про що? – про конференцію).

Суб’єктне значення – це значення відношення предмета до дії, яка виконується предметом, або до стану та ознаки, носієм яких він є: Листя летить; Діти радіють; Верби зеленіють.

Атрибутивним значенням відмінка є відношення предмета до дії, до іншого предмета, до ознаки, до стану, до певної ситуації, які характеризують цей предмет. Це може бути характеристика за якістю, властивістю, за місцем, часом, метою, причиною, умовою, належністю, відношенням і т. д.: поради батька (поради чиї? – батька), родовий із значенням належності (атрибутивне значення); будинок з балконом (будинок який? – з балконом) – орудний із значенням ознаки (атрибутивне значення).

Відмінки – грамеми багатозначні, однозначних відмінків в українській мові немає. Кожний із них має свою систему значень, одні з яких є основними, інші — периферійними.

Відмінкові значення формуються на базі: форми, лексичного значення і синтаксичних властивостей опорного слова (любити матір, брата; гордитися матір’ю, братом); форми, лексичного значення і синтаксичних властивостей залежного слова (говорити братові — говорити з братом); значення прийменників (покласти в стіл – покласти під стіл, покласти на стіл – покласти за стіл).

Значення відмінка виявляється в контексті. Воно залежить від лексичного значення і синтаксичних властивостей опорного і залежного слова в словосполученні чи реченні.