Категорія числа іменника

Одним із засобів вираження предметності іменника в українській мові є категорія числа.

Категорія числа – відношення предметності до її кількісного вияву, що є безпосередньою чи опосередкованою вказівкою на кількість предметів. Предметів може бути один або більше (журнал – журнали, книга – книги, нове таксі – нові таксі). Значення іменникової категорії числа пов’язане з позамовною дійсністю і має номінативний характер. Тому категорія числа іменника граматично незалежна, та разом з тим вона має синтаксичну особливість – її форма за правилами узгодження вимагає відповідної форми від залежних прикметників і прикметникових займенників і дієслів минулого часу (був наш журнальний стіл – були наші журнальні столи).

Категорія числа не однорідна. Одні іменники означають один предмет і відповідну їх множинну кількість, утворюючи числові пари. Такий різновид категорії називають семантико-граматичним числом. Вони мають значення однини і значення множини і виявляють це у певній граматичній формі: верстат – верстати, сівалка – сівалки.

Інші іменники значення числа не мають, тобто їх предметність не пов’язана з кількісним виявом, напр.: повага, доброта, сон, сміх. Вони не вказують на кількість предметів, не утворюють числових рядів, не пов’язані з поняттям кількості, тобто вони не мають значення числа, а мають лише граматичну форму числа. В українській мові є іменники, що означають предмети, які підлягають обчисленню (сани, двері, ножиці, брюки, ворота, таксі, кенгуру), але не виражають цієї множинності формально. Такий різновид категорії називають граматичним числом.

За значенням і формою частина іменників утворює систему двох протиставлених рядів форм однини і множини
(грамема однини і грамема множини). Традиційно кожний компонент таких рядів вважається не самостійним словом, а корелятивною (співвідносною) словоформою своєї парадигми – сингулятивної (одиничної) і множинної
(плюративної): дорога – дороги, село – села, будинок – будинки. Найтиповіше протиставлення однина/множина реалізується в іменниках, що називають обчислювальні предмети (назви осіб, тварин, явищ, подій, конкретних предметів тощо). Вони змінюються за числами, тобто мають співвідносні значення і форму однини й множини: учень – учні, будинок – будинки, береза – берези. За цих умов категорія числа виступає словозмінною, оскільки вона протиставляє словоформи, які не розрізняються між собою нічим, окрім граматичного (числового) значення. Власне як словозмінну граматичну категорію розуміли число іменника О. Шахматов, В. Виноградов і український мовознавець Леонід Булаховський (1886-1961).

Форми числа мають різноманітні значення. Серед іменників форми однини виявляються такі семантичні типи:

значення одиничності (основне значення): Край села стоїть кузня немала;

значення спільності: Книга – найкращий учитель;

значення непарності (речовинні, абстрактні, збірні іменники): алюміній, капрон, відродження, селянство.

Серед іменників форми множини виявляються інші семантичні типи:

значення дискретності (роздільності), яке пов’язане з процесом обчислення (основне значення): Співці по місту ходять і піснями люд морочать (Леся Українка);

значення збірної множини: друзі, вороги;

значення представницької множини (група осіб, предметів, явищ називається за одним представником): подружжя Мареничі, тридцяті роки.

У сучасній українській мові, як і в інших східнослов’янських, категорія числа іменника є двочленною.

До XIII ст. вона була тричленною: існувала грамема однини, грамема множини, і їм протиставлялася грамема двоїни. В іменниках двоїна вживалася при числівниках два для позначення двох, у тому числі парних предметів: озуваше сапога свою (сапога – форма Зн. в. двоїни) дьвѣ
руцѣ, дьвѣ женѣ (форма Р. в. двоїни). Починаючи з XIII ст. двоїна почала занепадати. Збереглася вона лише в словенській мові. В українській мові двоїна за значенням і формою злилася з множиною, але залишки двоїни зберігаються й нині. До них належать: форми родового відмінка однини при числівниках два, три, чотири (столи); закінчення -а у іменників чоловічого роду на твердий приголосний в українських діалектах (два хреста, два стола – пор. літ. два хрести, два столи); в українських діалектах – форми (дві руці, дві нозі – пор. літ. дві руки, дві ноги) тощо.

Семантико-граматичне число іменника

Протиставлення грамем однини і множини виражається за допомогою парадигм відмінювання – відмінкових форм однини і множини. Парадигми сингулятивної і множинної грамем мають по сім форм (земля, землі, землі, землю, землею, на землі, земле; діти, дітей, дітям, дітей, дітьми, на дітях, діти). Морфологічна система української мови не має спеціальних форм вираження тільки значення числа. Воно виражається в іменниках сумісно зі значенням відмінка. Кожна відмінкова форма одночасно є і формою числа, а в однині – і формою роду: у словоформі лісом закінчення -ом виражає значення орудного відмінка, значення чоловічого роду і значення однини. Отже, відмінкові закінчення багатозначні. В іменникових формах вибір флексійних морфем для вияву грамеми однини чи множини залежить від типу відмінювання. Наприклад, в іменнику парта значення і форма однини/множини виражається парадигмою першої відміни (однина: -а, -и, -і, -у, -ою, -і, -о; множина: -и, -, -ам, -и, -ами, -ах, -и); в іменнику вулик значення і форма однини/множини виражається парадигмою другої відміни (однина: -0, -а, -у, -0, -ом, -у, -у; множина: -и, -ів, -ам, -и, -ами, -ах, -и).

Протиставлення однини/множини може виражатися не лише відмінковими закінченнями, а маркуватися супроводжуючими морфемними і морфонологічними засобами:

- морфом -ес-, -ер- (в окремих іменниках); небо – небеса, слово – словеса, тіло – тілеса; мати – матері;

- морфом -ат- (-ят-) у назвах малят і звірят: маля – малята, козаки – козачата; теля – телята, лоша – лошата, ведмежа – ведмежата;

- морфонологічним усіченням суфікса -ин у формах однини при утворенні множинних форм назв осіб за національністю і походженням: молдаванин – молдавани, болгарин – болгари, киянин – кияни, селянин – селяни, за протилежної мотивації (селяни – селянин) маркуючим засобом однини є сингулятивний суфікс -ин-: кияни – киянин, молдавани – молдаванин;

- аломорфами -ц-, -к- суфіксів -ець, -ок і ін.: синець – синці, полтавець – полтавці, свисток – свистки, турок – турки;

- подовженням кінцевого кореневого приголосного: колос – колосся, волос – волосся;

- морфонологічним чергуванням приголосних г//з, к//ч: друг – друзі, око – очі;

- чергуванням звуків [о], [е] з нулем звука: сон – сни, день – дні, пень – пні;

- перенесенням наголосу: рука – руки, нога – ноги, гора – гори, село – села, місто – міста.

Отже, в українській мові категорія числа виражається синтетично (за допомогою внутрішніх ресурсів слова: закінчень, суфіксів, морфонологічних явищ усічення, нарощення, чергування, зміни місця наголосу). Застосовується й аналітичний спосіб вияву категорії числа – форми узгодження: зелена верба – зелені верби, біла береза – білі берези. Це допоміжний засіб, що супроводжує синтетичний. Він є визначальним лише при невідмінюваних іменниках: наша леді – наші леді, нове таксі – нові таксі.

Граматичні відношення між грамемами однини і грамемами множини в контексті можуть змінюватися:

- форма множини може набувати значення реальної однини: У нас гості – брат приїхав; У тебе родичі є – сестра (іменники в формі множини гості, родичі вказують на реальну одну особу);

- форма однини передає реальне значення множини: На те й щука, щоб карась не дрімав; У Карпатах росте бук, дуб, береза, ялиця.

У результаті такої взаємодії категорії числа з контекстом порушується співвідношення між реальним і граматичним числом, внаслідок чого виникає процес семантичної диференціації форм однини і множини (спирт – назва речовини, спирти – назва сортів речовини), формується на базі форм однини узагальнено-збірне значення (З беріз осипається лист), з’являється значення нерозчленованої множини в іменників на позначення обчислювальних предметів (Кавуни в коморі, а яблука ще надворі).

Граматичне число іменника

Семантико-граматичному числу протиставляється граматичне. В українській мові є іменники, які називають необчислювальні предмети (вапно, парфуми). Відсутність семантичної ознаки обчислювання спричинила відсутність повноцінної семантико-граматичної категорії числа в іменниках, які мають не значення числа, а лише його форму – або тільки однини (singularia tantum), або тільки множини (pluralia tantum), тобто не змінюються за числами: пісок, висівки. Такі іменники належать до граматичного числа. Отже, до граматичного числа відносять іменники, які мають форму або тільки однини, або тільки множини.

До singularia tantum належать такі групи іменників:

- матеріально-речовинні іменники (назви речовин, металів, мінералів, хімікатів): золото, глина, вапно, хліб, сметана, папір, чорнило, кисень, вуглець;

- абстрактні іменники: пильність, щирість, глибина, повага, журба, кохання, піднесення;

- збірні іменники: селянство, студентство, піхота, комашня, мошкара, молодь, листя;

- деякі власні назви: Прут, Снятин, Запоріжжя, Андріївка, Петренко, Перекоп, Світлана.

Окремі з них можуть приймати і форму множини, але при цьому вони змінюють своє лексичне значення і переходять у лексико-граматичний розряд конкретних іменників, які мають семантико-граматичне число, тобто змінюються за числами. Напр.: сир – сири, сталь – сталі (речовинні іменники у множинній формі означають різновиди, сорти, марки й інші ознаки, що піддаються обчисленню); швидкість – швидкості, висота – висоти, потужність – потужності (абстрактні іменники у множинній формі означають різний ступінь вияву абстрактної ознаки); пшениця – пшениці, жито – жита, сніг – сніги, пісок – піски (речовинні іменники у множинній формі означають простір, територію); Петренко – Петренки, Німчук – Німчуки (множинна форма означає членів роду, що мають відповідне прізвище); Петрик – Петрики, Світланочка – Світланочки, Артем – Артеми (множинна форма означає певну кількість осіб, що мають спільне ім’я).

До pluralia tantum належать такі групи слів:

- деякі матеріально-речовинні іменники: висівки, дріжджі, дрова, вершки, пожитки, консерви;

- деякі абстрактні іменники на позначення дій і процесів: дебати, пустощі, вибори, хвастощі;

- деякі абстрактні іменники на позначення обрядів, звичаїв: хрестини, іменини, заручини, обжинки;

- деякі абстрактні іменники на позначення проміжків часу: канікули, будні, сутінки, роковини;

- деякі абстрактні іменники на позначення почуттів та станів: радощі, заздрощі, лестощі, ревнощі;

- збірні іменники на позначення сукупності предметів: гроші, фінанси, ресурси, кошти, надра, копалини;

- деякі іменники на позначення предметів, що складаються з кількох частин: вила, граблі, двері, ворота, сани, терези, носилки, кліщі, соти, шахи;

- деякі власні назви: Суми, Ромни, Прилуки, Суботці, Дубовичі.

Якщо іменники граматичного числа вважати винятками, то іменникову категорію числа слід кваліфікувати як категорію словозмінну, в якій іменники однини і множини (книга – книги) є словоформами однієї лексеми. Якщо ж іменники граматичного числа розглядати як рівноцінне протиставлення (граматичну опозицію) іменникам семантико-граматичного числа, тоді іменникова категорія числа є категорією словотвірною, яка виконує класифікаційну функцію, оскільки при цьому підході протиставляються не словоформи однієї лексеми (годинник — годинники), а різні лексеми, що розрізняються не лише формою, а й значеннєво. Тому П. Фортунатов і його послідовники Володимир Сидоров (1903-1968), Петро Кузнецов (1899–1968) відносять форми однини і множини до словотворення, тобто розглядають іменники однини і множини як слова різних граматичних класів (різні лексеми).

Розуміння категорії числа як категорії словозмінної чи категорії словотвірної важливе для осмислення морфологічної будови іменника. Якщо категорію числа віднести до розряду словозмінних, то морфеми, що її виражають, слід вважати закінченнями, якщо до розряду словотвірних –суфіксами. Проте дериватологія не виділяє числовий спосіб творення похідних форм, вважаючи його сферою граматики, бо закінчення в українській мові є одночасно показником і категорії числа, і категорії відмінка.

Оскільки іменники семантико-граматичного числа в кількісному відношенні значно переважають групу іменників граматичного числа, серед яких є частина лексем, здатна набувати протилежної числової форми (хоч і при зміні семантики), то більшість дослідників категорію числа іменника відносить до категорії словозмінної.