Категорія відмінка іменників

Категорія відмінка – один із засобів вираження іменникової категорії предметності. На думку В. Виноградова, відмінки іменника переважно є не формами звичайного відношення, а формами співвідношення. Залежність відмінка від дієслова чи іншого імені взаємомотивована формою і значенням самого відмінка, а не лише формою і значенням керуючого слова.

Категорія відмінка – відношення іменника до інших слів у словосполученні чи реченнях, яке виражається в протиставлених рядах граматичних форм.

Граматичні форми іменника, тотожні за значенням, утворюють ряди, що перебувають між собою у відношенні протиставлення: немає книги, зошита, олівця; пишу братові, сестрі, матері; пишу олівцем, ручкою, крейдою; сидить на дубові, на стільці, на дахові. Вони випливають із синтаксичних зв’язків іменника з іншими словами в реченні чи словосполученні. Як і категорія числа, категорія відмінка є словозмінною. На відміну від категорії роду і категорії числа в іменника, як і в прикметника, вона залежна з тією різницею, що іменникова категорія відмінка має самостійне відмінкове значення, а прикметникова самостійного відмінкового значення не має.

Категорія відмінка в українській мові становить сім рядів форм, які розрізняються між собою морфологічним значенням і системою закінчень: називний, родовий, давальний, знахідний, орудний, місцевий, кличний відмінки.

Функція відмінків – це зв’язок іменника з іншими словами в словосполученні і реченні, а засобом вираження відмінкової функції виступає відмінкове закінчення з прийменником або без нього, напр.: Між ярами над ставами верби зеленіють (Т. Шевченко).

Взаємозалежність між відмінковою формою іменника
(морфологічне явище) і виявом її в словосполученні чи реченні (синтаксичні одиниці) спричиняє морфолого-синтаксичний характер категорії відмінка, на відміну від категорії роду і числа, які в українській мові мають морфологічний характер.