Форми іменників першої відміни

На відмінкові закінчення іменників першої відміни впливає кінцевий приголосний основи (твердої, м’якої і мішаної груп) і належність їх до категорії істот чи неістот (у формах множини).

Флексії м’якої і мішаної груп переважно є графічним позначенням м’якості приголосного основи.

Однина. У родовому відмінку однини іменники першої відміни твердої групи мають закінчення -и (школи, мухи) та -і у м’якій і мішаній групах (стелі, груші). В іменниках, що мають кінцевий приголосний основи -її, виступає графічно флексія -ї (надії, мрії).

У давальному відмінку в іменниках усіх трьох груп виступає флексія -і (школі, стелі, груші), яка в іменниках з основою на -й графічно передається флексією -ї (Софії).

В іменниках твердої групи, основи яких закінчуються на -г, -к або -х, перед флексією -і відбувається перехід цих приголосних у -з', -ц', -с' (нога – нозі, рука – руці, стріха – стрісі).

У знахідному відмінку однини в іменниках твердої і мішаної груп виступає флексія -у (весну, ружу), яка графічно передається буквою -ю в іменниках м’якої групи (вишню, тополю).

В орудному відмінку іменники твердої групи мають закінчення -ою (рибою, липою, смугою); у м’якій та мішаній групах виступає флексія -ею (вишнею, працею, межею) або графічно передається (після кінцевого основи -ій) буквою є (надією, грацією).

У формі місцевого відмінка виступає та сама флексія, що й у давальному відмінку (-і або графічно -ї), але виражається відмінкове значення за допомогою прийменників на, у (в), по, о (об): на горі, у гаї, по хаті, о п'ятій годині.

Клична форма твориться від іменників твердої групи флексією -о (Ганно, весно), від іменників м’якої і мішаної груп переважно флексією -е (-є) або в пестливих назвах -у (-ю): Софіє, земле, круче; Полю, бабусю (і бабусе).

Множина. У називному відмінку множини іменники твердої групи мають закінчення -и (дороги, гори), а м’якої і мішаної груп – закінчення -і або графічно -ї (яблуні, кручі, мрії).

Родовий відмінок множини в основному характеризується нульовою флексією (верб, тополь, вишень, меж, мрій). Проте в деяких словах виступає флексія -ів (бабів) або -ей (статей, мишей).

У формі родового відмінка закономірність чергування звуків [о], [е] з [і] часто порушується, порівняймо, наприклад: гора – гір, особа – осіб, але межа – меж, тополя – тополь, лелека – лелек і т. д.

Якщо в кінці основи збігається два приголосних, то перед сонорним з’являється вставний [о] (переважно в іменниках із кінцевим твердим приголосним): іскра – іскор, сосна – сосон (і сосен), або [е]: мітла – мітел, весна – весен; крапля – крапель, вишня – вишень; війна – воєн, стайня – стаєнь. У словах іншомовного походження вставного голосного немає: букв, верст, клятв, пальм, фірм, шахт.

У давальному відмінку множини виступає закінчення -ам (у твердій і мішаній групах: сестрам, мишам, кручам) або графічно -ям (у м’якій групі: пісням, мріям).

Знахідний відмінок множини в іменниках першої відміни виражає розрізнення назв істот і неістот: у назвах істот форма знахідного відмінка збігається з родовим (кличу сестер), а в назвах неживих предметів форма знахідного відмінка збігається з називним (кладу книжки). Порушення цих норм спостерігається у назвах комах та деяких свійських тварин (пасу овець і вівці, розводив бджіл і бджоли).

В орудному відмінку іменники першої відміни мають закінчення -ами (у твердій і мішаній групах: жінками, грушами) або -ями (як графічне позначення м’якості приголосного основи: землями, лініями). У деяких словах виступає флексія -ами (-ми) (сльозами і слізьми, свинями і свиньми).

У місцевому відмінку виступає флексія -ах (в іменниках твердої і мішаної груп: у книжках, на кручах) або -ях (у м’якій групі: на полицях, на лініях).

Форми іменників другої відміни

Однина. У називному відмінку однини іменники другої відміни чоловічого роду мають чисту основу (кобзар, кінь, край) або флек­сію -о (Дмитро, Дніпро). В іменниках середнього роду виступає флексія -о: добро, світло (тверда група), -є: море, плече (м'яка і мі­шана групи) та -о (графічно -я): весілля, життя (м'яка група).