Меліоративні заходи, спрямовані на зменшення радіаційного забруднення ландшафтів і сільськогосподарської продукції

Науково-обгрунтована організація сільськогосподарського виробництва в умовах радіаційно забруднених ландшафтів спрямована на зниження ступеня попадання радіонуклідів в організм людини із сільськогосподарською продукцією і є одним із головних факторів створення екологічно чистих культурних ландшафтів. При цьому необхідний комплекс заходів з меліорації ландшафту, до складу якого входять: відповідна обробка грунту, важуванні, внесення високих доз органічних добрив, заходи з оптимізації землекористування тощо.

Обробка грунту в перший рік після випадіння забруднень дозволяє рівномірно розподілити радіонукліди в кореневому шарі ґрунту або перемістити найбільш забруднений шар на глибину 40-70 см. Цей захід забезпечує зниження концентрації радіоактивного цезію у врожаї в 1,5-7,8 разів в залежності від способу обробки ґрунту і особливостей кореневої системи рослин.

Вапнуванняє звичайним технологічним прийомом при вирощуванні сільськогосподарської продукції на кислих ґрунтах. В умовах радіаційного забруднення вапнування становиться необхідним, тому що сприяє поглинанню катіонів ГПК, зменшує рухомість і доступність радіонуклідів для засвоєння рослинами. Вапнування рекомендується проводити полуторною нормою, яка розраховується за даними про гідролітичну кислотність ґрунтів, раз у 3-4 роки. На органогенних ґрунтах з дуже низькою буферною здатністю рекомендується проводити вапнування кожні 1-2 роки нормою 1-1,5т/га.

Високі дози органічних добрив застосовуються на легких за гранулометричним складом та збіднених гумусом ґрунтах Полісся. При цьому використовуються: гній, торф і сапропель (древні озерні донні відкладення з високим вмістом органічних і мінеральних речовин типа карбонатів кальцію, магнію та ін.) Гній вноситься у підвищених дозах, сапропель - в дозах 20-100 т/га. Використовуються целіот и тонкого помолу, вони суттєво поліпшують водно-фізичні властивості грунту, однак їх ефективність як меліорантів, що знижують перехід цезію з грунту у значна, не висока [124].

Для умов найбільш критичних природних та антропогенних ландшафтів, що використовуються для випасу тварин і заготівлі сіна. рекомендуються поверхневі або кореневі меліоративні заходи. Поверхневі заходи вимагають внесення вапняку, сапропеля, мінеральних добрів, хімічних меліорантів з послідуючим дискуванням і заробкою на глибину 5-15 см. Кореневе поліпшення пасовищ включає заробку верхнього шару дернини, яка мов би губка утримує радіонукліди у розчиненому і доступному для усвоєння рослинами стані, на глибину 15-25 см шляхом оранки з передплужником і оборотом пласту. Передплужник переміщує забруднений шар грунту на дно борозни, де його покриває пласт чистого грунту. В поверхневий шар грунту вносяться ідобрива та хімічні меліоранти і висіваються травозуміши де переважають рихлокустові злаки і бобові культури [124].

При радіаційному забрудненні агроландшафту необхідні деякі зміни в технології використання мінеральних добрив, щоб вони забезпечували не тільки підвищення врожайності сільськогосподарських культур, а і зменшення накопичення радіонуклідів в урожаї. Рекомендується обмежити застосування фізіологічно кислих азотних добрив, в першу чергу аміачної селітри, тому що підкислення ґрунтового розчину в результаті більш швидкого усвоєння корнями катіону аммонію сприяє витесненню радіонуклідів у грунтовий розчин та засвоєнню їх кореневою системою. Слід також змінити традиційне співвідношення вносимих у грунт мінеральних елементів живлення в бік підвищення долі фосфору і калію. Фосфорні добрива особливо ефективні для зв’язування в грунті стронцію, калійні – для зменшення співвідношення цезій/калій у ґрунтовому розчині. В загальному випадку співвідношення N:P:K на радіаційно забрудненній території повинно складати 1:1,5:2.

Одним з найбільш ефективних ландшафтно-меліоративних заходів є оптимізація землекористування. Сутність цього заходу полягає в тому, що концентрація радіонуклідів у врожаї визначається суперпозицією просторового розподілу двох параметрів – щільності забруднення грунту та його екологічних характеристик, що визначають рухомість у системі “грунт – рослини”. Гіршим випадком є їх комбінація, при якій високі рівні забруднення наложилися на грунти із низьким рівнем родючості, високою кислотністю і зволоженням тощо. Відповідно, кращим – коли найбільші рівні забруднення спостереджуються на високородючих, а низькі – на низькородючих грунтах [124].

Таким чином, меліорація ландшафтів, що були забруднені радіонуклідами, обов¢язково являє собою комплекс,який складається із ряд заходів: організаційних , агротехнічних, агрохімічних і технологічних.

Контрольні запитання:

1. Охарактеризувати, що являє собою забруднення ландшафту радіоактивними речовинами.

2. Визначити основні джерела і фактори радіаційного забруднення води, грунту, рослин.

3. Дати визначення термінам: радіоактивність, радіонуклід, протон, нейтрон, ізотоп.

4. Чим визначаються масштаби міграції радіонуклідів?

5. Охарактеризувати основні фактори, які визначають напрям та інтенсивність міграції радіонуклідів.

6. Які метали відносяться до важких? Назвати основні джерела забруднення ландшафту важкими металами.

7. Як впливає зрошення на процеси міграції важких металів в елементах ландшафту ?

8. Чим обумовлюється критичність ландшафтів з точки зору інтенсивності міграції радіонуклідів в біологічних ланцюгах?

9. Охарактеризувати роль води в міграції радіонуклідів.

10. Порівняти обмеження щодо радіаційного забруднення зрошувальної і питної води.

11. Які основні радіонукліди визначають радіаційний стан на забруднених ландшафтах?

12. Особливості ступеня радіаційного забруднення рослин при зрошенні дощуванням та при поверхневих поливах.

13. Як відрізняється радіаційне забруднення ландшафтів Полісся і Південного Степу України?

14. Визначити основні аспекти міграції радіонуклідів в системі сільськогосподарських меліорацій.

15. Охарактеризувати можливість потенційної небезпеки радіаційного забруднення зрошуваних ландшафтів України.

16. Який науково-дослідний інститут є провідним з проблем сільськогосподарської радіології в Україні?

17. Чим обумовлена горизонтальна і вертикальна міграція радіонуклідів в агроландшафті?

18. Охарактеризувати вплив протиерозійних меліоративних заходів на радіаційне забруднення агроландшафту.

19. Охарактеризувати зону гіпергенезу зрошуваних і осушуваних ландшафтів.

20. Визначити основні аспекти організації радіологічного контролю в умовах забруднених ландшафтів.

21. Охарактеризувати способи меліорації ландшафтів, забруднених радіонуклідами.

22. Як впливають хімічні меліорації грунтів на покращення стану радіологічно забруднених агроландшафтів?

3.5. Особливості землевпорядкування і земельного кадастру в умовах меліорованих ландшафтів

3.5.1. Взаемозв¢язок землевпорядкування земельного кадастру і ландшафтних меліорацій

Всі види меліорації ландшафту здійснюються в системі загального землевпорядкування і державного земельного кадастру. Тому фахівцям, що займаються питаннями ландшафтних меліорацій, необхідні теоретичні та практичні знання щодо правових основ ведення Державного земельного кадастру, економічної і грошової оцінки земельних ділянок, досвіду створення та розвитку вітчизнянного та зарубіжних земельних кадастрів, використання кадастрових даних при меліорації ландшафту створення Державного реєстру земель, захисту права власності на земельні ділянки, раціонального використання та охорони земель, регулювання відносин між власниками та користувачами земельних ділянок і державними органами земельних ресурсів, створення системи нового перспективного державноземельного кадастру України.

Основні відомості про земельний кадастр являють собою огляд сучасної вітчизняної та зарубіжної літератури, законодавчих актів і положень щодо земельного кадастру. При написанні розділу 3.5 використані праці провідних вітчизняних вчених, що працюють в галузі розвитку і реформування державного земельного кадастру України: А.М.Третяка, А.П.Гетьмана, М.В.Шульги, А.С.Даніленка, Ю.Д.Білика, В.В.Медведєва, С.А. Балюка, А.Я. Сохнича та інших. [103...115].

На сучасному етапі фактично все землевпорядкування здійснюється в умовах меліорованих агроландшафтів. Зміни, які відбуваються в Україні, економічні перетворення – земельна реформа, розвиток багатоукладності в аграрному секторі економіки, перехід на ринкові відносини у всіх сферах народного господарства – вимагають радикального розв¢язання проблем раціонального використання та охорони ландшафту.

Проведення земельної реформи пов¢язане зі збільшенням кількості землекористувачів і землевласників, виконанням великої кількості обґрунтувань, технічних розрахунків, виготовленням картографічних матеріалів, юридичного посвідчення прав на земельні ділянки, державної реєстрації, що вимагає і відповідного фінансування, переважно за рахунок місцевих бюджетів. Виникла потреба у розв¢язанні проблем, що стосуються різних форм власності та господарювання, визначення ціни землі, умов оренди і застави, плати за землю, формування інфраструктури ринку та іпотечного кредитування.

Головне завдання полягає в тому, щоб за допомогою правових норм, фінансово-економічних важелів забезпечити проведення робіт по землеустрою, створити автоматизований державний банк даних про власників землі і землекористувачів. Визначення екологічного стану, напрямів і структури використання земельних ресурсів, підвищення відповідальності усіх суб¢єктів господарювання на землі за раціональне використання та якісний склад ґрунтів, сприяють їх матеріальному і моральному зацікавленню у проведенні заходів щодо захисту та відтворення продуктивної сили землі, особливо на меліорованих ділянках.

При вирішенні проблем раціонального використання ландшафту ключову роль відіграє державний земельний кадастр.

Згідно визначення Земельного кодексу України (стаття 193) державний земельний кадастр - це єдина державна система земельно-кадастрових робіт, яка встановлює процедуру визначення факту виникнення або припинення права власності і права користування земельними ділянками та містить сукупність відомостей і документів про місце розташування та правовий режим цих ділянок, їх оцінку,класифікацію земель, кількісну та якісну характеристику, розподіл серед власників землі та землекористувачів [103]. Державний земельний кадастр є основою для ведення кадастрів інших природних ресурсів.

Термін «кадастр» (франц. cadastre - реєстр) означає систематизований банк кількісних і якісних даних щодо певного об'єкта. В умовах економічного реформування при землевпорядкуванні і меліорації ландшафту значно зростає роль державного земельного кадастру, який є інформаційною базою для ефективного управління земельними ресурсами, ведення земельної статистики, землеустрою, регулювання земельних відносин, підтримки податкової та інвестиційної політики держави і розвитку ринку землі, обґрунтування розмірів плати за землю.

Державний земельний кадастр — це реєстр, що містить систему відомостей і документів про правовий режим земель, їх розподіл серед власників землі і землекористувачів, у тому числі орендарів, за категоріями земель, про якісну і вартісну характеристики земель, дані щодо реєстрації права власності на землю, права користування землею та договорів на оренду землі, обліку кількості земель, обліку якості земель, бонітування ґрунтів, зонування територій населених пунктів. економічної та грошової оцінки земель. Кадастр дає змогу давати відповідь на запитання “де?” і “скільки?”

Вивчення земельних ресурсів і проведення земельного кадастру стало необхідним при утворенні держави і розвитку оподаткування. У найдавнішій формі земельного оподаткування розмір податку встановлювався залежно від площі землі. На певному етапі розвитку суспільства разом із обліком кількості починають враховувати якісний стан земель, а надалі і розмір прибутку, який одержується з земель різної якості. З самого початку кадастром була книга зі списком земель, які оподатковувались і де вказувались площа, якість ґрунтів і розмір земельного податку [114].

Державний земельний кадастр розглядається у вузькому і широкому значенні цього поняття. У вузькому значенні — це книга (реєстр) про предмети земельного оподаткування; у широкому — певна система дій щодо обліку, опису та оцінки землі, виконуваних державними органами з метою отримання відомостей про землю для земельного оподаткування та інших суспільних потреб.

Державний земельний кадастр у широкому значенні охоплює такі операції: облік земель; їх природно-історичний та економічний опис; оцінка земель. У процесі обліку визначаються просторове розташування, розміри, склад земельних угідь та їх якість. Опис передбачає з'ясування і фіксацію природно-історичних та економічних властивостей землі. Оцінка земель має на меті встановлення середніх величин норм урожайності (продуктивності) і прибутковості земель, їх цінності як засобу виробництва та просторового базису [114].

Державний земельний кадастр є основою для ведення кадастрів інших природних ресурсів. Законодавством України передбачено ведення державного кадастру тваринного світу, державного кадастру родовищ і проявів корисних копалин, державного водного, державного лісового кадастрів, державного кадастру територій та об'єктів природно-заповідного фонду, державного кадастру сховищ радіоактивних відходів, містобудівного кадастру населених пунктів тощо.

Ці кадастри призначені для забезпечення державних органів, підпри­ємств, установ та організацій відповідною інформацією, необхідною для прийняття управлінських рішень. Ведення кадастрів покладається на спеціально уповноважені органи виконавчої влади і здійснюється у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Наприклад, Постанови КМУ «Про порядок ведення державного кадастру тваринного світу» від 15.11.1994 р., «Про затвердження порядку ведення державного водного кадастру» від 08.04.1996 р., «Про містобудівний кадастр населених пунктів» від 25.03.1993 р. та інші.