Розвиток спілкування дитини перших семи років життя з ровесниками

Контакти з іншими дітьми характеризуються відсутністю жорстких норм і правил, які існують при спілкуванні з доросли­ми. Тому діти у спілкуванні з ровесниками більш розкуті, а їхні контакти мають велику емоційну насиченість.

У немовлят переважають безпосередньоемоційні контакти,які виражають широкий спектр їх переживань. Діти розглядають один одного, доторкаються одне до одного, поводяться з ровесни­ком як з цікавою іграшкою. Вони не узгоджують свої бажання, не враховують стани один одного. Спільні дії швидко розпадаються. Закладаються лише передумови для повноцінного спілкування.

У ранньому дитинстві складається перша форма спілкування ровесниками – емоційно-практична. Це емоційні контакти в про­цесі виконання предметної гри, в якій діти демонструють-один од­ному свої уміння і навички. Таке спілкування пов'язане з іграшка­ми. Дітей захоплює сам процес спільних дій. У цей період дитині важливіше самій щось сказати, ніж слухати іншого. Саме тому бесіда з ровесниками часто не виходить. Спілкування зводиться до окремих епізодів. У процесі спілкування формується ставлення до ровесника як до цікавого об'єкта, вивчаються його характеристики.

У дошкільників вже з 4 років спостерігається ситуативно-ділова форма спілкування. Діти намагаються діяти спільно в про­цесі сюжетно-рольової гри, налагодити ділове співробітництво, узгодити свої дії для досягнення спільної мети. З'являється інте­рес до того, що робить ровесник. Контакти характеризуються яс­кравою емоційністю. Дошкільник хоче, щоб на нього звернули увагу, прагне до визнання і поваги. Разом з тим він не виділяє інтересів і бажань товаришів, мотивів їхньої поведінки. У старших дошкільників дуже рідко спостерігається позаситуативно-ділова форма спілкування, яка сприяє розвитку в дошкільника здатності розуміти думки і переживання партнера по спілкуванню. Такі діти розмовляють з ровесниками на пізнавальні та особистісні те­ми, хоча ділові мотиви залишаються провідними.

5. Особливості розвитку моторики та діяльності дитини до вступу до школи

Немовлята. Розвиток рухів займає важливе місце в психічно­му розвитку дитини. Динамічність моторики тісно пов'язана з розу­мовою активністю. Рухова активність допомагає дітям ознайомити­ся зі світом предметів і людей. Дії немовляти дуже складні. Дитина народжується з безумовними рефлексами. Це насамперед харчові, захисні та орієнтовні рефлекси. Деякі є атавістичними. Згодом з'яв­ляється ряд рухових пристосувань, які виникають завдяки контакту з навколишнім середовищем. Розвиток рухів відбувається в точно визначеній послідовності: насамперед розвиваються рухи голови, потім – рук, а вже пізніше – взагалі рухи тіла. Зокрема: 3 місяці – пе­рекочування з боку на бік, 5 місяців – сидіння, 7 місяців – стояння, 8 місяців – ходіння навколо опори, 10 місяців – самостійне ходіння. Засвоєння процесу ходіння відкриває перед дитиною можливості отримувати безпосередні відомості про навколишнє середовище.

Для розвитку психіки надзвичайно важливим є розвиток рухів руки. У 4 місяці формується рух руки до предмета, обсліду­вання предмета. У 5 – 6 місяці дитина може схопити предмет. Це перша цілеспрямована дія, вона є умовою засвоєння маніпуляції з предметом. У другій половині рух рук удосконалюється. З'являють­ся кругові реакції: дитина кидає, стукає, перекладає предмети. Після 10 місяців з'являються перші функціональні дії, які дозволяють ви­користовувати предмет за призначенням. Перенесення дії на інші предмети в цей період ще не відбувається. До кінця 1 року життя ди­тина включається в пізнання людських предметів і засвоює правила дії з ними.

Раннє дитинство. У 2 роки відбувається диференціація функцій рук і ніг, а в 3 роки – розвиток предметних рухів, поява вольового самоуправління поведінкою.

У ранньому дитинстві формується предметна діяльність. Вона відрізняється від простого маніпулювання предметами тим, що дії та способи роботи дитини з предметами починають підпорядковуватися функціональному призначенню предметів у житті культурної людини. До третього року життя предметна діяльність уже сформована. Діти можуть грати іграшками, відтворювати дії дорослих з предметами. Дитячі ігри предметно­го плану можуть бути такими: гра-дослідження, гра-конструю­вання, рольова гра.

До появи сюжетно-рольової гри дитина повинна навчитися користуватися предметами не тільки за їх прямим призначенням, а у відповідності із задумом гри. Дитина включає в гру предмети, які заміняють реальні. У неї повинна виникнути потреба копіюва­ти дії дорослих і вона повинна навчитися взаємодіяти з іншими дітьми і дорослими. Здатність до наслідування лежить в основі рухового та інтелектуального розвитку. Дії з предметами утверд­жують функції сенсорних механізмів, встановлюються тривалі зв'язки між зоровим та руховим аналізаторами. Дії з предметами, які дитина виконує в ранньому віці, готують її до ігрової діяль­ності. Для розвитку гри важливою є поява символічних дій, які замінюють реальні. Дії узагальнюються і відокремлюються від предмета, формуються перші ігрові уміння, починає розвиватися взаємодія з ровесниками у спільних іграх. У ранньому віці в дити­ни складаються свідомі довільні дії.

Дошкільний період. Рольова гра – це діяльність, у якій діти беруть на себе ролі дорослих і в узагальненій формі відтворюють діяльність дорослих і взаємини між ними. Розвиток гри вияв­ляється насамперед через зміну сюжету (від побутового "доньки-матері" до широкого соціального "космос") та змісту (дії з предме­тами – відносини між людьми).

Д.Б. Ельконін виділив 4 рівні розвитку гри у дітей віком 3-7 років.

1. Центральним змістом гри є дії з певними предметами, які спрямовані на співучасника гри (одна дитина грає маму, а інша – тата). Ролі тут фактично є, але вони визначаються дією. Ролі не називаються, дії одноманітні. Логіку дій лег­ко можна порушити.

2. Центральним змістом гри є дії з предметами. Але ігрова дія повинна відповідати реальній. Ролі вибирають самі діти. Виконання ролі зводиться до реалізації дії, пов'яза­ної з роллю. Логіка дій визначається їх послідовністю в реальній дійсності.

3. Центральним змістом гри є виконання дій, які виплива­ють з ролі. Серед них виділяються спеціальні дії, які пере­дають характер ставлень до інших учасників гри. Ролі чітко окреслені, визначають і спрямовують поведінку ди­тини, логіка і характер дій визначається роллю. Дії стають різноманітними (вислухати хворого, перев'язати його, виміряти температуру), з'являється специфічне рольове мовлення. Порушення логіки дій не допускається.

4. Центральним змістом гри є виконання дій, які пов'язані з ставленням до інших людей, ролі яких виконують інші люди. Ролі чітко виділені. Впродовж всієї гри дитина веде лише одну лінію поведінки. Рольові функції дітей взаємопов'язані. Дії розгортаються в послідовності, яка строго відтворює реальну логіку, вони різноманітні. У грі з'являється декілька типів взаємовідносин: стабільні міжособистісні відносини, які виникають до початку; сюжетно-рольові відносини, які зумовлені сюжетом і змістом гри; ор­ганізаційні відносини, за допомогою яких діти здійснюють кон­троль за діями інших учасників гри.

Є також ігри за правилами. Їх змістом є не роль, а правило і завдання. До таких можна віднести рухливі та дидактичні ігри.

6. Становлення особистості дитини в перші роки життя

Особистість дитини – це жива і органічна єдність її індивідуальних особливостей, але, крім цього, вона має багато сторін, які є типовими для всіх дітей. Гербарт стверджував, що ди­тина – це "хамелеон". Однією з характерних рис дитячої особис­тості є її незавершеність, здатність швидко змінюватися. Друга риса – ніжність і тендітність дитячої особистості, що відзна­чається її легкою піддатливістю. Дитина легко вбирає різні пере­живання, не вміючи зрозуміти свої конфлікти і правильно їх вирішити. Панування емоцій, реального "Я", слабка влада інтелекту, відсутність звичок, псиних стійких оцінок – усе це призводить до того, то в дитини немає нічого штучного, вона безпосе­редньо слідує своїм захопленням і почуттям, їй притаманна справжня духовна свобода. У цьому полягає неповторність ста­новлення дитячої особистості, розвиток якої відбувається в на­прямі збагачення її досвіду, волі та інтелекту.

Л.І. Божович вважає, що формування особистості не може характеризуватися незалежним розвитком якої-небудь однієї її сторони – раціональної, вольової або емоційної. Особистість – це вища інтегрована система, а центром її розвитку є свідомість.

Д.І. Фельдштейн, Д.Б. Ельконін говорять те, що становлен­ня особистості дитини відбувається в процесі її діяльності.

Виділяються триетапи розвитку дитячої особистості.

1-й етап (0 – 1 рік): Новонароджена дитина діє під впливом лише біологічних потреб, але потім її діяльність визначається сприй­манням тих предметів і людей, у яких втілені ці потреби. Уже в періоді немовлят встановлюється позиція дитини "Я в суспільстві", що призводить до розуміння наявності інших і є кроком до станов­лення особистості. Немовлята потребують взаємин з дорослими. Ця потреба задовольняється в інтимно-особистісному спілкуванні.

2-й етап (1 – 3 роки): Уранньому дитинстві відбувається різкий перехід до предметно-маніпулятивної діяльності. Спілку­вання з дорослими забезпечує присвоєння дитиною їх досвіду, в то­му числі й оволодіння мовою. У віці 2-х років дитина більш чітко виділяє власне "Я" від "ІНШОГО". У віці 3-х років дитина фіксує своє "Я", усвідомлює свою "самість", ставить себе в позицію суб'єкта, виділяє самого себе зі світу об'єктів. З цього моменту по­чинається новий рівень соціального розвитку, коли не тільки суспільство визначає ставлення до дитини, а й вона починає все активніше вступати у взаємини з іншими людьми. З'являється мотивуюче уявлення. У дитини виникає прагнення діяти під впливом своїх внутрішніх спонукань, незалежно від ситуації. В віці 3-х років виникає таке особистісне новоутворення, як гордість за свої досяг­нення. Це прагнення досягнути результату і показати свої успіхи дорослому, загострене почуття власної гідності. Ставлення до себе формується в процесі спілкування з дорослими. Диференціація ставлень дорослого до дитини у формі оцінки конкретного досягнення призводить до формування самооцінки дитини. З'являється оцінка своїх можливостей на рівні "можу" або "не можу".

3-й етап (3 — 7 років): У дошкільний період дитина прагне зіставити себе з іншими і активно впливати на ситуацію. У шес­тирічної дитини завдяки ігровій діяльності з'являється орієнтація на суспільні функції людей, норми їх поведінки та ширше ро­зуміння соціальних зв'язків, виробляється уміння оцінити по­ведінку інших дітей і дорослих. Виникає і розвивається потреба співпереживати, яка проявляється в емоційній децентрації. Фор­муються перші етичні інстанції. Моральні інстанції породжують моральні мотиви поведінки. Моральні почуття стають великою спонукальною силою. Звідси випливають і такі новоутворення, як здатність підпорядковувати свої безпосередні бажання свідомим намірам, уміння управляти собою, своєю поведінкою і здатність правильно відтворювати соціальні норми поведінки.

Старші дошкільники прагнуть зайняти нове місце в системі доступних суспільних відносин. Відбувається усвідомлення свого соціального "Я", своєї приналежності до дитячого колективу. Шес­тирічна дитина починає розуміти важливість суспільне корисних справ. У рольовій грі дошкільник вже може отримати задоволення як від правильних рольових дій, так і від відмови на користь цієї правильності від власних безпосередніх бажань. Нова позиція і тип самосвідомості "Я" і "Світ" характеризуються виділенням у взаєми­нах з дорослими норм і еталонів соціального співжиття. Виникає потреба в соціальній відповідності. Дитина починає усвідомлювати свої уміння і деякі якості, відкривати для себе власні переживання.

Цікавий підхід допроблеми розвитку „Я" дитиниперших років життя пропонує Карел Блага. Він вважає, що на певних ета­пах розвитку зароджуються окремі структурні компоненти "Я", які інтенсивно розвиваються впродовж усіх періодів, зокрема:

— між 6—7 місяцями з'являється структурний компонент "Я – є": усвідомлення власного тіла, відчуття своєї фізич­ної окремості від матері; дитина відчуває себе гордим ініціатором власних моторних лій;

— у віці 2-х років розвивається компонент "Я – умію", "Я – пізнаю", що формується із досягнень дитини (потримати горщик, попроситися тощо);

– у період між 2- — 3 роками починає формуватися струк­турний компонент " Я - хлопчик (дівчинка)" та "Я - хочу";

— у віці 3-х роки формується компонент "У мене є". Він утво­рюється з прихильності до батьків, вподобань до іграшок;

— у віці 4-х років з'являється ідеальне „Я" (яким би я хотів бути), сумління совісті (що можна і не можна), поси­люється статева ідентифікація.