Культурно-історична концепція Л.С. Виготського.

Середовище є джерелом розвитку вищих психічних функцій. Ставлення до середовища змінюється з віком, а відповідно змінюється і роль середовища в розвитку. У людини немає вродже­них форм поведінки в середовищі. Її розвиток здійснюється шля­хом засвоєння історично вироблених форм і способів діяльності. Морфофізіологічні особливості мозку і спілкування – умови роз­витку дитини. Навчання – рушійна сила розвитку.

Основна закономірність онтогенезу психіки полягає в інтеріорізації дитиною структури її зовнішньої, соціально-символічної (спільної з дорослим і опосередкованої знаками) діяльності. Л.С. Виготський прийшов до висновку: будь-яка вища форма поведінки з'являється у своєму розвитку двічі – спочатку в соціальному плані як колективна форма поведінки, у співробітництві дитини з дорослим, потім – як функція інтрапсихічна (всередині дитини), як певний спосіб її по­ведінки. У процесі інтеріорізації складається і розвивається свідомість людини.

Процес розвитку вищих психічних функцій – це процес оволодіння зовнішніми засобами культурного розвитку і мислення (мовою, письмом тощо), а також розвитку спеціальних вищих психічних функцій. Суть і зміст культурного розвитку поведінки – глибинні зміни вищих психічних функцій, які відбулися в філогенезі людини. Культура створює особливі форми поведінки, видозмінює діяльність психічних функцій. У процесі історичного розвитку людина змінює способи і прийоми своєї поведінки, ви­робляє нові форми – специфічні, культурні. Виховання є штучним оволодінням природними процесами розвитку. Воно впливає не тільки на різні процеси розвитку, а й перебудовує усі функції поведінки.