ВНУТРІШНІ ДЖЕРЕЛА ФІНАНСУВАННЯ ПІДПРИЄМСТВ

1. Сутність та джерела внутрішнього фінансування підприємств.

2. Нерозподілений прибуток та амортизаційні відрахування як основні внутрішні джерела фінансування діяльності підприємств.

3. Самофінансування як метод забезпечення внутрішніми (власними) фінансовими ресурсами діяльності підприємств.

4. Самофінансування як показник фінансової діяльності підприємств.

 

1. Фінансування є процесом створення і забезпечення підприємств грошовими коштами, що формуються за рахунок створення різноманітних фондів та резервів. Тобто, це заходи, спрямовані на покриття потреби підприємства у капіталі, які включають мобілізацію фінансових ресурсів (грошових коштів, їх еквівалентів та майнових активів) та їх повернення, а також відносини між підприємством та капіталодавцями, які з цього випливають (платіжні відносини, контроль та забезпечення).

Враховуючи те, що фінансовими ресурсами підприємства забезпечуються з внутрішніх та зовнішніх джерел, то оцінку джерел фінансування здійснюють за такими основними критеріями:

1) доступність джерела фінансування (можливість залучення ресурсів без виконання яких-небудь додаткових умов фінансування);

2) потенційна ємність джерела (обсяги ресурсів, які реально можуть бути отримані з даного джерела);

3) рівень ризику використання джерела (імовірність виникнення ситуації необхідності непередбаченого екстреного повернення коштів, подорожчання їхнього використання або можливої втрати контролю над підприємством);

4) вартість приваблюваного капіталу (на одиницю залучених коштів; сукупні витрати підприємства на залучення, обслуговування й повернення коштів, отриманих з даного джерела фінансування);

5) характер впливу на прийняття управлінських рішень (наявність умов фінансування, які накладали б які-небудь обмеження на прийняття стратегічних або поточних управлінських рішень).

До внутрішніх (власних) фінансових ресурсів підприємства належать утворені в процесі фінансово-господарської діяльності внутрішні кошти, які після покриття витрат і оплати обов’язкових платежів залишаються у власності підприємства і використовуються для його розвитку. Можливості, умови та джерела залучення власного капіталу визначає форма власності (організації підприємницької діяльності) суб’єкта підприємництва.

Джерелами внутрішнього фінансування підприємств є:

1. нерозподілений прибуток;

2. амортизаційні відрахування;

3. статутний капітал;

4. резервний капітал;

5. додатковий капітал;

6. кошти отримані від дооцінки цінностей;

7. дохід від реалізації частини власного майна підприємства;

8. емісія акцій серед акціонерів.

Внутрішні джерела фінансування підприємства є найбільш надійними та прийнятними, оскільки на їх основі безперешкодно вирішуються поставлені завдання щодо функціонування та розвитку господарюючої одиниці. При цьому величина цих джерел визначає рівень фінансової незалежності та самостійності господарських суб’єктів у прийнятті стратегічних рішень. Наявність достатнього обсягу внутрішніх джерел вказує на хороший фінансовий стан та сприяє зменшенню ризику неповернення боргів та банкрутства підприємства. Використання підприємством внутрішніх джерел фінансування також сприяє зростанню довіри з боку кредиторів та потенційних інвесторів.

До переваг методу внутрішніх джерел фінансування також відносять:незалежність від кон’юнктури ринку; відсутність витрат із залучення капіталу зовні; простота застосування, оскільки кошти просто переводяться з одного бухгалтерського рахунку на інший; відсутність загрози втрати контролю над підприємством з боку власників.

Недоліками методу внутрішніх джерел фінансування визначають:повне оподаткування, оскільки на поповнення капіталу спрямовується чистий прибуток після виплати всіх податків; виникнення проблеми зменшення дивідендів; повільне нарощування капіталу.

 

2. Нерозподілений прибуток характеризує частину прибутку підприємств, що був отриманий у попередньому періоді та не використаний на споживання власниками (акціонерами, пайовиками) й персоналом. Він визначається як сума чистого прибутку, що залишається у підприємства після поповнення статутного капіталу, резервного капіталу, нарахування дивідендів та проведення інших виплат власникам. Можна говорити, що нерозподілений прибуток це частина чистого прибутку, яка не розподіляється, а утримується підприємством, як правило, з метою його реінвестування(у перекладі з англійської нерозподілений прибуток (Retained Earnings) означає частину від чистого доходу, яка не була використана на оплату дивідендів,а може інвестуватись у власний бізнес або для погашення заборгованості підприємства).

Тобто, Нерозподілений прибуток на початок звітного періоду (баланс, ряд 350) + Чистий прибуток звітного періоду (ряд 220 звіту про фінансові результати) = Прибуток до розподілу і виплати дивідендів – Використання прибутку на поповнення резервного капіталу – Дивіденди, нараховані акціонерам (учасникам) – Використання прибутку на поповнення статутного капіталу – Інше використання прибутку (нарахування дивідендів за привілейованими акціями, виправлення помилок попередніх звітних періодів) = Нерозподілений прибуток на кінець звітного періоду.

У західній практиці для того, щоб розрахувати нерозподілений прибуток потрібні такі показники: нерозподілений прибуток на початок цього періоду, чистий прибуток (Net Income або Net Profit) або чистий збиток (Net Loss) і сума виплачених дивідендів:

RE1 = RE0 + Net Income – Dividends,

де RE1/RE0 – нерозподілений прибуток на кінець / початок даного періоду; Net Income – чистий прибуток; Dividends – дивіденди, виплачені акціонерам.

У випадку, якщо компанія в поточному періоді отримала не чистий прибуток, а навпаки, чистий збиток, то розрахунок ведеться так:

RE1 = RE0 – Net Loss – Dividends,

де, Net Loss – чистий збиток.

Серед практиків присутня думка, що нерозподілений прибуток є основним джерелом фінансування для більшості компаній. Тобто, за допомогою реінвестування прибутку в операції компанії, а не розподілу її між акціонерами у формі дивідендів, підприємство нарощує свої кошти.

Нерозподілений прибуток є одним з основних джерел формування власного капіталу,котрий є основним показником фінансової стабільності підприємства. Відповідно, будь-яка зміна у складі та структурі власного капіталу протягом звітного року повинна бути проаналізована власниками підприємства, потенційними інвесторами для прийняття остаточних відповідних рішень.

Так, надмірно накопичений залишок нерозподіленого прибутку у складі власного капіталу покращує фінансове становище підприємства для інвесторів, кредиторів та інших користувачів фінансової звітності, але це не гарантує наявності коштів для виконання конкретних цілей у майбутньому. Перевищення власних коштів над позиковими вказує на те, що підприємство має достатній рівень фінансової стійкості і незалежне від зовнішніх джерел фінансування.

Якщо нерозподілений прибуток займає дуже велику частку в структурі власного капіталу, то така ситуація може у майбутньому призвести до фіктивного банкрутства тому, що такий прибуток може бути розподілений між учасниками. У такому випадку власний капітал, відображений в пасиві балансу, значно зменшиться і можливо навіть буде набагато нижчим, чим позиковий капітал.

Нерозподілений прибуток може бути переведений до резервного капіталу чи розподілений на інші цілі підприємства протягом звітного року. Найчастіше багато підприємств використовують нерозподілений прибуток свого підприємства як інструмент інвестування для отримання додаткового доходу. До таких сфер відносяться: покупка інноваційного обладнання; реалізація інвестиційних проектів; проведення наукових досліджень.

Наступним за значенням джерелом формування внутрішніх фінансових ресурсів є амортизаційні відрахування.Амортизація основних засобів є поступовим віднесенням витрат на їх придбання, виготовлення або поліпшення, на зменшення скоригованого прибутку платника податку у межах встановлених норм амортизаційних відрахувань.

Відрахування певних грошових коштів підприємства здійснюють відповідно до розмірів фізичного і морального зносу засобів виробництва з метою заміщення зношеної частини основних засобів виробництва. Амортизаційні відрахування використовуються для повного відтворення зношених основних фондів (на реновацію), а також для їх часткового відшкодування (на капітальний ремонт і модернізацію).

Амортизації підлягають придбані або самостійно виготовлені основні засоби призначені для власного використання. При нарахуванні амортизації вартість основних засобів має списуватись систематично протягом всього строку використання. Метод амортизації повинен відображати економічну вигоду від експлуатації об’єкта. Вибір способу амортизації основних засобів повинен враховувати темпи зростання обсягів діяльності; рівень поточних витрат; зміни у податковій політиці держави; прогнозування періоду експлуатації об'єкта амортизації до його ліквідації чи продажу, враховуючи рівень амортизації об’єкта; формування власних фінансових ресурсів протягом періоду амортизації.

Правильно вибрана амортизаційна політика підприємства дає змогу нарощувати обсяг власних фінансових ресурсів протягом амортизаційного періоду.

У деяких літературних джерелах відзначено, що амортизаційні відрахування не належать до джерел самофінансування, оскількиефект фінансування завдяки амортизації виникає у результаті специфічного виду реструктуризації активів: заморожені в необоротних активах фінансові ресурси вивільняються і залишаються на розрахунковому рахунку підприємства у вигляді відповідної частини виручки від реалізації.

Окремі автори вважають, що амортизаційні відрахування займають головне місце серед джерел самофінансування, аргументуючи це тим, що в процесі відтворення основних фондів вони більшою мірою, ніж прибуток, можуть бути фінансовою базою самостійності підприємств завдяки синхронності між кругообігом основних фондів і формуванням амортизаційного фонду, а також через меншу залежність від кон’юнктурних змін, пов’язаних з результатами господарської діяльності підприємства. Проте значення амортизації як важливого внутрішнього джерела фінансування є певною мірою переоціненим. Причиною цього можна вважати відмінність між бухгалтерським і податковим обліками. Нарахована амортизація в бухгалтерському та податковому методах має різні наслідки.

Бухгалтерська амортизація як складова витрат впливає на собівартість продукції і, відповідно, на ціну. Якщо підприємство прогнозує зниження ціни на продукцію в майбутньому – воно може намагатися забезпечити якнайшвидшу амортизацію обладнання, яке використовують в поточному періоді. Бухгалтерський облік амортизації є більш ліберальним порівняно з податковим, а відтак, дає можливість підприємству провадити власну амортизаційну політику, здійснюючи вибір методу нарахування амортизації. Проте свобода у виборі методу розрахунку амортизації в бухгалтерському обліку фактично нічого не дає підприємству, оскільки на формування прибутку впливає податкова амортизація. Тобто збільшення суми амортизації зумовлює зменшення прибутку, що підлягає оподаткуванню та зменшення платежів до бюджету. При цьому скорочується обсяг чистого прибутку, а отже, і сума нерозподіленого прибутку, сума потенційних інвестицій.

Нарахування амортизації податковим методом здійснюють згідно з чинними нормами амортизації у розрізі груп основних засобів. Перевага податкового методу полягає в тому, що нарахування амортизації відбувається на залишкову вартість основних засобів за стабільними ставками, і в результаті суми амортизації зменшуються. Тобто, якщо з часом ціна на продукцію підприємства знизилась, то основна частина вартості обладнання вже амортизована.

Таким чином, визначаючи пріоритетність того чи іншого джерела формування внутрішніх фінансових ресурсів, вважаємо що з позиції використання даного ресурсу з метою розвитку підприємства значення амортизації є все ж таки переоцінено. Накопичення амортизаційного фонду на бухгалтерському рахунку варто розглядати як зручний спосіб узагальнення інформації про необхідні інвестиції для забезпечення простого відтворення основних засобів. Амортизаційний фонд є тим мінімумом, який підприємства за будь-яких умов повинні резервувати у вигляді грошових коштів на поточному рахунку у банку та використовувати за прямим призначенням. Однак, якщо у підприємства на поточному рахунку немає коштів, то яка б сума не була накопичена на бухгалтерському рахунку амортизаційного фонду, вона не забезпечить інвестиції.

Перевага того або іншого джерела формування власних фінансових ресурсів,багато в чому зумовлюється галузевою належністю і специфікою господарської діяльності конкретного підприємства.

 

3. Фінансове забезпечення розширеного відтворення на підприємстві за рахунок власних фінансових ресурсівє його самофінансуванням.

Самофінансування є фінансовою стратегією управління власними фінансовими ресурсами суб’єктів підприємництва з метою накопичення капіталу, достатнього для фінансування розширеного відтворення.

Суб’єкти підприємництва не завжди можуть повністю забезпечити себе власними фінансовими ресурсами, тому використовують залучені та позичені грошові кошти як елемент, що доповнює самофінансування. За таких умов самофінансування є попередньою умовою отримання кредитів на фінансування інвестиційної та операційної діяльності і засобом їх погашення (кредитори погоджуються фінансувати інвестиційні проекти за умови участі самого підприємства у його фінансуванні). При складані кредитних угод для фінансування інвестиційних проектів, банки (фінансові організації) мають надію на позитивні результати від провадження цього проекту, які дадуть підприємству змогу сплатити відсотки і погасити суму основного боргу.

Щодо розуміння економічної природи самофінансування, зокрема щостосується вибору його джерел, серед вчених-економістів і практиків одностайності немає. Тому існують такі підходи до трактування змісту самофінансування:

1. це забезпечення витрат на просте і розширене відтворення тільки за рахунок прибутків суб’єктів господарювання;

2. це забезпечення витрат на просте і розширене відтворення за рахунок власних джерел фінансування;

3. це забезпечення витрат на просте і розширене відтворення за рахунок власних і позичених джерел фінансування (крім асигнувань з бюджету) і кредитів банку;

4. це забезпечення витрат на просте і розширене відтворення за рахунок виручки і асигнувань з бюджету;

5. це забезпечення витрат на просте і розширене відтворення за рахунок фінансових ресурсів які визнаються грошовими коштами, що перебувають у розпорядженні підприємства на праві господарського відання або прирівняні до власних.

Джерелами самофінансування суб’єктів підприємництва вважають або усі нижче зазначені позиції або лише декотрі з них:власні фінансові ресурси (чистий прибуток підприємства, отриманий від звичайної і надзвичайної діяльності; сума амортизаційних відрахувань, розрахована за прийнятим на підприємстві методом їх нарахування; сума витрат на поліпшення необігових активів, які відносять на витрати підприємства в межах встановленого нормативу; інші кошти, з яких не сплачують податок на прибуток; страхові відшкодування; компенсації за відчуження майна державою тощо); залучені кошти; позичені кошти.

На практиці для суб’єктів підприємництва самофінансування означає: вигідне вкладення капіталу; обов'язкове фінансування за рахунок власних коштів; збільшення фінансової ємності.

Вигідне вкладення капіталу передбачає, що власні фінансові ресурси дешевші порівняно з іншими, що залучають ззовні. На відміну від користування власними ресурсами, залучення кредитів потребує сплати відсотків за їх користування. Застосування емісії цінних паперів (облігацій, акцій) потребує виплати відсотків або дивідендів. Кошти, залучені на інших умовах (надані для спільної діяльності зі створенням і без створення юридичної особи), теж потребують відповідної плати.

Обов’язкове фінансування суб’єктів підприємництва за рахунок власних коштів полягає у нівелюванні ризику втрати контролю за підприємством або у неможливості збільшувати акціонерний капітал та підвищувати рівень заборгованості. Наприклад, для малих та середніх підприємств певну загрозу становить залучення великих сум кредитів, для акціонерних товариств – вдавання до додаткових емісій акцій, які зменшують контрольний пакет, що гарантує його незалежність.

Збільшення фінансової ємності що дає змогу суб’єкту підприємництва отримувати кредити в банках або спеціалізованих фінансових організаціях, проводити додаткові емісії акцій.

Класифікація самофінансування суб’єктів підприємництва:

· Чисте самофінансування – чистий прибуток (частина чистого прибутку від звичайної і надзвичайної діяльності).

· Валове (повне) самофінансування це – чистий прибуток + амортизаційні відрахування + кошти, прирівняні до власних (до прибутку): кошти, отримані від розміщення додаткових емісій цінних паперів за номінальною вартістю, емісійний дохід, асигнування з бюджету, кошти вищестоящих організацій, кошти фондів підтримки підприємництва, кошти міжнародної науково-технічної допомоги, тощо. Повне самофінансування гарантує суб'єктам підприємництва найвищу фінансову стійкість.

Поділ самофінансування підприємства за формами:

1. для підтримання рівня виробництва (забезпечують коштами у вигляді амортизаційних відрахувань);

2. з метою зростання (збільшення основного і обігового капіталу) забезпечується такими фінансовими ресурсами: нараховані амортизаційні відрахування у звітному періоді; чистий прибуток, отриманий у звітному періоді; нерозподілений прибуток минулих періодів; кошти фінансових резервів; реінвестовані дивіденди; емісійний дохід.

Поділ самофінансування, залежно від способу відображення прибутку у звітності, зокрема у балансі:

1. Приховане самофінансування. Це приховування прибутку до оподаткування шляхом формування прихованих резервівз метою отримання відтермінування сплати податків і виплати дивідендів. Проявляються приховані резерви при їх ліквідації, тобто таким чином відбувається відстрочка сплати податків і виплати дивідендів. Приховані резерви є частиною власного капіталу підприємства, яка не відображена у його балансі, отже, обсяг власного капіталу у результаті їх формування буде меншим, ніж це є насправді. Є два способи формування прихованих резервів у балансі:

1) недооцінка активів (передчасне списання окремих активів, застосування прискореної амортизації, незастосування індексації);

2) переоцінка зобов’язань (наприклад, за статтями “Забезпечення наступних витрат і платежів”, “Поточні зобов’язання із внутрішніх розрахунків” тощо).

Підприємства можуть формувати зазначені резерви як вимушено, так і за власними розрахунками. У першому випадку приховані резерви утворюються, якщо законодавство не дозволяє здійснювати індексацію або якщо вона пов’язана з невиправдано високим оподаткуванням.

Величина прихованих резервів у активній стороні балансу дорівнюєрізниці між балансовою вартістю окремих майнових об’єктів підприємства та їх реальною (вищою) вартістю. Досить часто величину прихованих резервів акціонерних товариств, акції яких котируються на біржі, розраховують як різницю між ринковим курсом акцій та їх балансовим курсом. Мобілізація прихованих резервів здійснюється:

· шляхом реалізації окремих об’єктів основних та оборотних засобів;

· у результаті індексації балансової вартості майнових об’єктів, які неможливо реалізувати без порушення нормального виробничого циклу (даний метод реструктуризації активів не пов’язаний з реальним поліпшенням платоспроможності, однак безпосередньо впливає на підвищення кредитоспроможності підприємства).

Формування прихованих резервів може здійснюватися в межах реалізації певного типу дивідендної політики з метою відстрочення податкових платежів чи з інших фінансово-політичних мотивів підприємства. Грамотно використовуючи облікову політику, за допомогою інструментарію прихованого самофінансування можна забезпечити стратегію стабільних дивідендів. Наявність у підприємства прихованих резервів з погляду кредиторів є позитивним чинником, зокрема в тих випадках, коли як кредитне забезпечення приймається майно, реальна вартість якого є вищою, ніж це відображено у звітності.

2. Відкрите самофінансування, або тезаврація прибутку – спрямування прибутку на формування власного капіталу підприємства з метою фінансування інвестиційної та операційної діяльності. Тезаврований прибуток відображається в балансі підприємства за такими позиціями:

· у пасиві за статтями: нерозподілений прибуток; резервний капітал; статутний капітал. При тезаврації прибутку, як правило, підвищується курс корпоративних прав підприємства;

· в активівін може бути спрямований на фінансування будь-яких майнових об’єктів: оборотних і необоротних; короткострокових і довгострокових.

Недоліки відкритого самофінансування (тезаврації) можна охарактеризувати так:

1. оскільки на реінвестування спрямовується чистий прибуток, попередньо він підлягає оподаткуванню, в результаті чого вартість цього джерела фінансування збільшується;

2. обмежені можливості контролю за внутрішнім фінансуванням знижують вимоги до ефективного використання коштів;

3. помилковість інвестицій (оскільки рентабельність реінвестицій може бути нижчою середньоринкової процентної ставки, це може призвести до зниження ефективності ринку капіталів у цілому).

Самофінансування як спосіб забезпечення фінансовими ресурсами не є пріоритетним напрямом для вітчизняних підприємств, оскільки на практиці вітчизняні підприємства переважно користуються залученими або позиковими коштами.

 

4. Самофінансування можна розглядати і якіндикатор фінансової діяльності сучасного підприємства (коефіцієнта самофінансування), що відображає ступінь ризику, котрий може призвести його до банкрутства. Традиційно у вітчизняній і зарубіжній літературі для характеристики рівня самофінансування на підприємстві пропонують такі показники:

1. Коефіцієнт забезпечення фінансовими ресурсами суб’єкта підприємництва (Ккзфр) – співвідношення джерел фінансового забезпечення (коефіцієнт Бівера). Коефіцієнт Бівера розраховується, як відношення різниці між чистим прибутком і нарахованою амортизацією до суми довгострокових і поточних зобов‘язань, за формулою:

Кб = (Ф220 – Ф260) : (П480 + П620)

де Кб – коефіцієнт Бівера; Ф220 і Ф260 – чистий прибуток і амортизація, наведені у рядках 220 і 260 форми № 2 “Звіт про фінансові результати” відповідно; П480 і П620 – довгострокові і поточні зобов’язання (підсумки розділів ІІІ і ІV), наведені у рядках 480 і 620 форми № 1 “Баланс”.

Ознакою формування незадовільної структури балансу є таке фінансове становище підприємства, у якого протягом тривалого часу (1,5 – 2 роки) коефіцієнт Бівера не перевищує 0,2, що відображає небажане скорочення частки прибутку, яка направляється на розвиток виробництва. Така тенденція в кінцевому випадку призводить до незадовільної структури балансу, коли підприємство починає працювати в борг і його коефіцієнт забезпечення власними ресурсами стає меншим 0,1.

2. Рентабельність самофінансування (РС), що показує величину чистого прибутку, котрий отримують із одиниці вкладених власних фінансових ресурсів, яка в подальшому може бути використана на самофінансування:

Рс=Чп : ФРв

де Чп – чистий прибуток суб’єкта підприємництва, після формування резерву на виплату дивідендів акціонерам (учасникам) товариств; ФРв – власні фінансові ресурси (чистий прибуток, отриманий у відповідному періоді, нерозподілений прибуток, амортизаційні відрахування у відповідному періоді).

3. Самофінансування на рівні суб’єктів підприємництва може відображати і коефіцієнт самозабезпечення власними фінансовими ресурсами інвестиційних проектів:

Ксп = (Чпн + А + Др + Вп) : Іо,

де Чпн – чистий прибуток, спрямований у фонд нагромадження, А – амортизаційні відрахування, Др – дивіденди реінвестовані, Вп – витрати на поліпшення необігових активів, Іо – обсяг капітальних інвестицій.

4. Показник самофінансування інвестицій на основі операційного грошового потоку:

КФ=Ам+(Чд-(С+Ам)-Пм)*(1-Пп)

де КФ – грошовий потік, Чд – чистий дохід (виручка від реалізації продукції без ПДВ), С – витрати на виробництво продукції без амортизаційних відрахувань, Ам – амортизаційні відрахування, Пм – майнові податки, Пп – ставка податку на прибуток.

С=КФ:Чі

де С – самофінансування, Чі – чисті інвестиції (сума приросту нематеріальних активів, основних засобів і довгострокових фінансових інвестицій).

5. Показник частки самофінансування в ціні продукції – відношення показника валового самофінансування підприємства до обсягу продажу продукції:

Чсц=Дсф:Опт,

де Чсц – частка самофінансування у ціні продукції; Дсф – джерела самофінансування, Опт – обсяг продажу продукції в оптових цінах.

6. Для оцінки чистого самофінансування використовують коефіцієнт капіталізації прибутку як відношення реінвестованого у підприємство чистого прибутку до суми отриманого чистого прибутку протягом відповідного періоду.

Критерій оцінки ефективності діяльності суб’єктів підприємництва різних організаційно-правових форм і форм власності, що відображає їх фінансову стійкість, незалежність, ефективність використання активів та прибуткову діяльність, формується з таких показників:

· коефіцієнт фінансової незалежності: власний капітал / активи, або активи / вартість власного капіталу (А:Вк);

· коефіцієнт покриття: поточні активи / поточні зобов'язання (Па:Пз);

· коефіцієнт оборотності капіталу: чистий дохід / активи (Чд:А);

· частка поточних зобов’язань у власному капіталі: поточні зобов’язання / власний капітал (Пз:Вк);

· коефіцієнт рентабельності продажу: чистий прибуток / чистий дохід (виручка) (Чп:Чд);

· частка поточних активів у власному капіталі: власний капітал / поточні активи (Вк:Па);

· коефіцієнт капіталізації фінансового результату: реінвестований прибуток / чистий прибуток (Кк = Рп:Чп).

На підставі вказаних вище фінансових індикаторів можна розрахувати рентабельність (дохідність) власного капіталу скоригованого на коефіцієнт капіталізації прибутку стійкого економічного зростання підприємства (власного капіталу). Цей показник відображає дохідність фінансово-господарської діяльності суб’єкта підприємництва з урахуванням відповідної структури капіталу, виробничої ефективності та ефективності використання активів (Рвк – рентабельність власного капіталу), можна записати так:

Рвк = (Вк : Па) х (Чп : Чд) х (А : Вк) х (Па : Пз) хЧд : А) х (Пз : Вк) х Кк.

 

ТЕМА 4:









Дата добавления: 2015-03-14; просмотров: 4551; ЗАКАЗАТЬ НАПИСАНИЕ РАБОТЫ


Поиск по сайту:

При помощи поиска вы сможете найти нужную вам информацию, введите в поисковое поле ключевые слова и изучайте нужную вам информацию.

Поделитесь с друзьями:

Если вам понравился данный ресурс вы можете рассказать о нем друзьям. Сделать это можно через соц. кнопки выше.
helpiks.org - Хелпикс.Орг - 2014-2020 год. Материал сайта представляется для ознакомительного и учебного использования. | Поддержка
Генерация страницы за: 0.032 сек.