ФОРМУВАННЯ ВЛАСНОГО КАПІТАЛУ ПІДПРИЄМСТВ

1. Капітал підприємства, його ознаки, форми, принципи формування.

2. Вартість капіталу підприємств та його оцінка.

3. Власний капітал підприємств, його функції та складові. Класифікація власного капіталу в залежності від джерела формування та від ступеня фіксації.

4. Збільшення статутного капіталу акціонерних товариств: цілі та джерела.

5. Зменшення статутного капіталу акціонерних товариств: основні цілі, методи та порядок проведення.

1. Серед чотирьох факторів виробництва (капітал, земля, робоча сила, менеджмент) капітал займає особливе місце, оскільки він має можливість само збільшуватися (примножуватись). У фінансових літературних джерелах виділяються такі трактування капіталу суб’єктів підприємництва:

1. Капітал це сукупні ресурси, що використовуються у підприємництві: сума накопичених матеріальних благ, результат минулої (попередньої) і засіб для подальшої (майбутньої) виробничої чи комерційної діяльності. Розрізняють капітал виробничий і невиробничий, основний і обіговий, постійний (вартість засобів праці) і змінний (вартість робочої сили). Функціонує капітал у формах промислового, торговельного, позикового.

2. Капітал це початкова сума коштів, призначених для здійснення підприємницької діяльності.

3. Капітал це матеріальні, грошові та нематеріальні ресурси, що авансовані у формування активів підприємства, необхідних для здійснення його господарської діяльності з метою отримання доходу та прибутку.

4. Капітал це вартість матеріальних і нематеріальних активів, грошові кошти, як власні так і залучені, які будучи інвестовані у підприємницьку діяльність забезпечують одержання від цього доходу.

5. Капітал це чиста вартість (вартість активів за мінусом суми зобов’язань).

6. Капітал – це власність відповідної фізичної або юридичної особи на активи – майно та об’єкти (ресурси), які є на підприємстві.

До характерних ознак капіталу суб’єктів господарювання можемо віднести такі: це вартість яка приносить додану вартість; це основний фактор виробництва; характеризує процеси створення і використання фінансових ресурсів (пасивів); головне джерело добробуту його власника; динаміка капіталу підприємства – показник ефективності господарської діяльності та ринкової вартості підприємства.

Принципами формування капіталу суб’єктів господарюванняє: врахування перспектив розвитку підприємства, стратегічне планування; досягнення пропорцій між обсягами залученого капіталу та сформованими активами підприємства; забезпечення оптимальної структури капіталу для його ефективного використання, досягнення розумних пропорцій між власним та залученим капіталом; забезпечення мінімізації витрат на формування капіталу з різних джерел у процесі управління його вартістю та структурою; забезпечення раціонального використання капіталу в процесі фінансово-господарської діяльності за допомогою максимізації рентабельності власного капіталу з мінімізацією фінансових ризиків.

У практичній діяльності суб’єктів господарювання, в контексті фінансового та управлінського обліку капітал трактується саме як абстрактна вартість. Тому, капітал суб’єкта господарювання – це відображені в пасивній стороні балансу вимоги на майно, яке відображено в активах; він показує джерела фінансування придбання активів підприємства.

Мета формування капіталу:задоволення потреб суб’єктів господарювання у джерелах фінансування їхніх активів;забезпечення залучення певних фінансових ресурсів у необхідних обсягах для формування активів підприємства.

В науково-практичній літературі, розрізняють дві форми капіталу:

1. конкретний капітал (вартість майнових об’єктів, які відображені в активі балансу підприємства);

2. абстрактний капітал (сукупність усіх позицій пасиву балансу).

Якщо розглядати капітал, зі сторони власників суб’єкта господарювання, то він є вкладеннями в наявні матеріальні, нематеріальні, фінансові активи та грошові кошти, які є у розпорядженні підприємства і достатні для виконання господарської та фінансової діяльності й отримання вигоди. Якщо ж зі сторони інвесторів, то капітал пов’язується з їхніми інтересами і сподіваннями в умовах ринку мати у своїй власності частину активів підприємств, що принесе їм у майбутньому очікувані доходи.

Капітал також вважається боргом суб’єктів господарювання інвесторам і, відповідно, мірою його відповідальності перед ними.

Капітал суб’єкта господарювання досить часто розглядають із позицій обліку, через встановлення номінальної ціни акції (частка статутного капіталу на одну акцію в період створення товариства) та балансової (бухгалтерської) ціни акції (чиста вартість активів / кількість акцій).

Для здійснення господарської діяльності капітал може залучатися суб’єктами господарювання у різноманітних видах. Залежно від належності фінансових коштів виділяють власний і позиковий капітал.

Співвідношення власного й позикового капіталу, що використовується підприємством у процесі своєї господарської діяльності є фінансовою структурою капіталу; це також спосіб фінансування діяльності підприємства у цілому. Для забезпечення ефективної діяльності суб’єкта господарювання процес формування фінансової структури його капіталу повинен бути підпорядкований певній політиці.

Політика формування фінансової структури капіталу є частиною фінансової стратегії підприємства, зміст якої у забезпеченні такого сполучення використання власного й позикового капіталу, яке оптимізує співвідношення прийнятного ризику фінансової стійкості, високої рентабельності власних фінансових коштів і мінімальної вартості капіталу. Прийняття рішень щодо формування фінансової структури капіталу передбачає розгляд різних варіантів фінансування за відсутності єдиного підходу до формування структури капіталу не лише підприємств однієї галузі, а й для одного підприємства на різних етапах його розвитку і підлягає впливу з боку цілої низки важливих і взаємозалежних внутрішніх і зовнішніх факторів.

Однією з найважливіших передумов оптимізації фінансової структури капіталу суб’єктів господарювання є оцінка його вартості, щодозволяє приймати правильні рішення щодо управління ним і його розміром.

Вартість капіталу церічний темп приросту капіталу, який передбачають отримати власники капіталу, інвестуючи його.

Основна сфера застосування вартості капіталу– оцінка економічної ефективності інвестицій. Ставка дисконту, що використовується в методах оцінки ефективності інвестицій, тобто за допомогою якої всі грошові потоки, що з’являються в процесі інвестиційного проекту приводяться до дійсного моменту часу, – це і є вартість капіталу, що вкладається в підприємство. Ставка дисконтування це процентна ставка віддачі, що підприємство планує одержати на зароблені в процесі реалізації проекту грошові кошти. Вона характеризує мінімально можливу дохідність альтернативного використання капіталу з урахуванням ризику. Оскільки проект розвертається протягом декількох майбутніх років, підприємство не має впевненості у тому, що воно знайде ефективний спосіб вкладення зароблених грошей. Але воно може вкласти ці кошти у свій власний бізнес і одержати віддачу, як мінімум рівну вартості капіталу. Таким чином, вартість капіталу (ставка дисконтування), це мінімальна норма прибутковості при вкладенні зароблених у ході реалізації проекту грошових коштів.

На кількісну оцінку вартості капіталу впливають чинники, які можна об'єднати в три групи:

1. рівень дохідності за варіантами використання капіталу, які є достатньо досяжними для власника капіталу, тобто він може легко використати капітал з якоюсь середньою дохідністю. Це буде альтернативна дохідність капіталу. Наприклад, дохідність за банківськими депозитними сертифікатами;

2. рівень ризику. Він складається із загальноекономічного системного ризику, що характеризує загальний стан економіки країни та вірогідність кризових подій в економіці, та із ризику інвестування конкретного проекту (вірогідність значних помилок менеджерів при реалізації проекту);

3. рівень інфляції на період, що прогнозується за проектом використання капіталу.

Існують різні форми вартості капіталу: вартість власного капіталу; вартість додатково залученого капіталу; вартість позикового капіталу у вигляді банківських кредитів; вартість фінансового лізингу; вартість позикового капіталу, який залучається за рахунок емісії облігацій; вартість товарного кредиту; вартість внутрішньої кредиторської заборгованості; середньозважена ціна капіталу.

Вартістю капіталу унітарного підприємства є ставка доходу, яку сподівається отримати власник у вигляді приросту вартості майна підприємства. Інакше кажучи, це винагорода, за яку капіталодавці погоджуються вкладати кошти в дане підприємство. В основі сподіваних доходів є очікувана рентабельність (доходність) підприємства.

Вартістю капіталу акціонерного товариства є необхідна ставка доходу, яку сподіваються отримати інвестори (акціонери). Наприклад, якщо встановлено обов’язків рівень доходності 10%, це означає, що товариство має отримати 10% прибутку, щоб заплатити інвесторам (акціонерам) за використання їх капіталу. У цьому випадку вважається, що вартість капіталу 10%.

Більшість підприємств використовує змішані форми фінансування своєї діяльності, відповідно до чого диференціюється й оцінка їхньої вартості.

У структурі позикового капіталу підприємства, крім загальновідомих складових, також можна враховувати вартість операційної оренди основних засобів у вигляді ставки відсотка за операційною орендою.

Оцінка вартості залучення власного капіталуза рахунок інших і внутрішніх джерелзалежить від виду цих джерел і є витратами із залучення власного капіталу, що виражені у відсотках до капіталу, котрий залучається.

Оцінка вартості залучення позикового капіталу за рахунок інших джерелє вираженими у відсотках до позикового капіталу, який залучається, витратами на його залучення та обслуговування боргу.

Вартість капіталу залежить, у першу чергу, від методу використання його складових, а не від їх джерела. Рівень вартості кожного елемента капіталу коливається в часі під впливом різних економічних і фінансових факторів. Залучення додаткового капіталу підприємства за рахунок власних і позикових джерел має свої межі і пов’язане зі зростанням його середньозваженої вартості.

Гранична вартість капіталу є показником, який використовується з метою визначення межі ефективності додаткового залучення капіталу; показує приріст середньозваженої вартості капіталу при збільшенні розміру його залучення на певну суму.

3. Згідно норм чинного законодавства власним капіталом суб’єктів господарювання, тобто вартістю чистих активів є різниця між сукупною вартістю активів товариства та вартістю його зобов’язань перед іншими особами.Можна також відзначити, щовласний капітал суб’єктів господарювання це фінансові кошти, що належать їм на правах власності та використовуються для формування їхніх чистих активів. Власний капіталстановить фінансову основу створення і розвитку підприємства будь-якої форми власності та організаційно-правової форми. Він є одним із найважливіших факторів будь-якої економічної діяльності підприємства.

Процес інвестування власного капіталу та залучення позикових коштів для отримання прибутку лежить в основі фінансової діяльності усіх суб’єктів господарювання.Динаміка власного капіталу може свідчити про якість фінансового менеджменту на підприємстві. Структура та ефективність використання власного капіталу підприємства безпосередньо впливають на формування добробуту його власників (акціонерів). Власний капітал підприємства є головним показником його ринкової вартості.

Власний капітал є одним із найважливіших об’єктів фінансового та управлінського обліку, які є основою інформаційного забезпечення фінансового менеджменту. Він є також об’єктом фінансового аналізу підприємства.

Функції власного капіталу підприємствавизначаються його економічною сутністю.Укрупнено можна виділити оперативну, захисну та регулятивну функції власного капіталу, які спрямовані відповідно на забезпечення безперервної діяльності підприємства, відшкодування в разі необхідності великих збитків і дотримання встановлених вимог щодо здійснення фінансової діяльності. Ширший перелік функцій власного капіталу суб’єктів господарювання такий:довгострокового фінансування; відповідальності і захисту прав кредиторів; компенсації понесених збитків; кредитоспроможності; фінансування ризику; самостійності і влади; розподілу доходів і активів.

Згідно з П(С)БО 2 „Баланс” власний капітал суб’єктів господарювання включає такі елементи:

1. статутний капітал,

2. пайовий капітал,

3. додатковий вкладений капітал,

4. інший додатковий капітал,

5. резервний капітал,

6. нерозподілений прибуток (непокритий збиток),

7. неоплачений капітал,

8. вилучений капітал.

Такий склад власного капіталу відображає наявність його частини, інвестованої засновниками у момент створення підприємства, та частини, одержаної в результаті ефективної діяльності, насамперед нерозподіленого прибутку, суми дооцінки необоротних активів, а також додаткового вкладеного капіталу. Динаміка та структура власного капіталу підприємства значною мірою залежать від змін, що відбуваються в окремих його складових.

Залежно від джерела формування власний капітал можна поділити на вкладений, накопичений, дарчий капітал.Вкладений капітал – це капітал, внесений власниками підприємства (статутний капітал, пайовий капітал, додатково оплачений капітал). Сума вкладеного капіталу може збільшуватися також унаслідок конвертування боргових зобов’язань підприємства в акції або частки (паї). Накопичений капітал – це капітал, отриманий у процесі діяльності підприємства. Він включає: капітал від переоцінки – додатковий капітал, сформований унаслідок дооцінки активів, яка здійснюється у випадках, передбачених чинним законодавством, та відповідно до положень бухгалтерського обліку. Дарчий капітал – додатковий капітал, отриманий підприємством від інших осіб у вигляді безоплатно одержаних активів (додатково отриманий капітал). Нерозподілений прибуток – частина чистого прибутку, що не була розподілена між власниками.

За ступенем фіксації власний капітал можна поділити на:

- зареєстрований капітал – умовно постійний капітал, сума якого визначається в установчих документах (статутний капітал, пайовий капітал);

- незареєстрований капітал – умовно змінний капітал, який включає додатковий капітал та нерозподілений прибуток.

За окремими видами підприємств існують законодавчо закріплені мінімальні розміри зареєстрованого капіталу. За критерієм персоніфікації зареєстрований капітал є персоніфікованим капіталом (тобто капіталом з визначеними частками та їх власниками), а незареєстрований капітал є неперсоніфікованим (тобто визначеним лише в загальній вартості окремих його елементів та належним усім співвласникам підприємства).

В іноземній економічній літературі для позначення власних джерел фінансування використовується поняття “акціонерний капітал” за аналогією з поняттям “власного капіталу” у вітчизняній економічній літературі, де під акціонерним капіталом, як правило, розуміється статутний капітал.

Основу власного капіталу більшості підприємств становить статутний капітал. Дані про його розмір та зміни, як правило, фіксуються в установчих документах. У процесі діяльності статутний капітал може бути збільшений або зменшений.

Формується статутний капітал при утворенні суб’єктів господарюванняза рахунок вкладень у підприємство, які набувають форми вартості матеріальних цінностей, об'єктів права, фінансових активів та перебувають у вигляді вільних грошових коштів на рахунках. Порядок формування статутного капіталу залежить від організаційно-правових форм господарюючих суб’єктів.

Статутний капітал акціонерного товариства поділено на визначену кількість часток однакової номінальної вартості, корпоративні права за якими посвідчуються акціями. Мінімальний розмір статутного капіталу акціонерного товариства становить 1250 мінімальних заробітних плат виходячи із ставки мінімальної заробітної плати, що діє на момент створення (реєстрації) акціонерного товариства. Статутний капітал товариства визначає мінімальний розмір майна товариства, який гарантує інтереси його кредиторів. Внеском засновників акціонерного товариства до статутного капіталу є акції. Акціонери, купуючи акції в компанії, здійснюють інвестиції на строк функціонування підприємства. Випущений акціонерний капітал є постійним фінансуванням. Статутний капітал показують у балансі підприємства за його початковою вартістю.

Функції статутного капіталу АТ:

1. відображає закріплене в статуті товариства право акціонерів на проведення власної (незалежної) підприємницької діяльності. Статутний капітал залишається найбільш стійкою статтею пасиву;

2. встановлення частки кожного акціонера в капіталі товариства, який розділяється на частки. Співвідношення сум номінальних цін акцій, що належать акціонерам, до розміру статутного капіталу і визначає частку участі кожного акціонера в товаристві;

3. гарантійна. Акціонерний капітал – це частина майна товариства, призначена для розрахунку зкредиторами. Це той мінімум коштів, наявність яких завжди гарантується товариством.

Відповідно до чинного законодавства, підприємство володіє вартістю отриманих активів на правах власності (приватне, акціонерне), повного господарського відання (державне) або оперативного управління (казенне). У цей момент новостворене товариство ще не має зовнішньої заборгованості, тому його статутний капітал визнається відповідно до чинного законодавства власним капіталом, який дорівнює вартості активів. Тобто, власний капітал = активам суб'єкта господарювання (підприємства).

Незважаючи на визнання статутного капіталу однією з найважливіших умов створення АТ, варто зазначити, що категорія статутний капітал до певної міри є умовною тому, що:

· оцінка внесеного майна до статутного капіталу встановлюється на підставі угоди між засновниками і акціонерами;

· до реєстрації статуту підприємства у нього ще немає майна, хоч його розмір вказується в статутних документах;

· після реєстрації підприємства статутний капітал спрямовується в оборот і може як збільшуватися, так і зменшуватися;

· потрібно розрізняти й таке поняття як сплачений капітал – суму, яка дійсно отримана за акції в кожний окремий момент, і несплачений капітал.

Основу власного капіталу деяких підприємств (споживчих товариств, колективних сільськогосподарських підприємств, житлово-будівельних кооперативів, кредитних спілок тощо) становить пайовий капітал. Він формується за рахунок пайових внесків. Механізм формування пайового капіталу окремих підприємств аналогічний механізму формування статутного капіталу. Підприємство може формувати тільки або статутний, або пайовий капітал.

Деякі підприємства(приватні підприємства, об’єднання підприємств або громадян тощо)не формують ні статутного, ні пайового капіталу.

У широкому розумінні до резервного капіталу належать усі складові капіталу, призначені для покриття можливих у майбутньому непередбачених збитків і втрат. У вузькому розумінні з резервним капіталом ідентифікується капітал, який формується за рахунок відрахувань з чистого прибутку і відображений за статтею балансу “Резервний капітал”. В економічній літературі резерви підприємства прийнято класифікувати за такими ознаками: джерелами формування; способом відображення у звітності; обов’язковістю створення.

За джерелами формування резерви поділяють на:

· капітальні резерви – формуються за рахунок коштів власників та інших осіб (відображаються за статтями “додатковий вкладений капітал” та “інший додатковий капітал”);

· резервний капітал, сформований за рахунок чистого прибутку підприємства;

· резерви, які створюються за рахунок збільшення витрат підприємства.

За способом відображення у звітності резерви поділяють на відкриті та приховані. Відкриті резерви можуть бути засвідчені в балансі за статтями “Додатковий капітал” та “Резервний капітал”, а приховані резерви жодним чином не відзначені у балансі.

За обов’язковістю створення виокремлюють обов’язкові та необов’язкові резерви. Створення перших регламентується чинними нормативними актами. Останні ж формуються з ініціативи менеджменту підприємства та його власників. До обов’язкових резервів належать резерв сумнівних боргів і резервний капітал. Усі інші резерви, наприклад резерв дивідендів, резерв виконання гарантійних зобов’язань, є необов’язковими.

Резервний капітал є сумою резервів, сформованих за рахунок чистого прибутку в розмірах, установлених засновницькими документами підприємства та нормативними актами.

Резервний капітал АТ формується у розмірі не менше ніж 15% статутного капіталу товариства шляхом щорічних відрахувань від чистого прибутку товариства або за рахунок нерозподіленого прибутку. До досягнення встановленого статутом розміру резервного капіталу розмір щорічних відрахувань не може бути меншим ніж5 % суми чистого прибутку товариства за рік.

Резервний капітал може використовуватися на такі основні цілі:покриття збитків; виплата боргів у разі ліквідації підприємства; виплата дивідендів (якщо величина резервів перевищує мінімально допустимий рівень); інші цілі, передбачені законодавством чи засновницькими документами.

До формування мінімально необхідного розміру резервів їх можна використовувати лише для покриття збитків. Інформація про рух резервного капіталу подається у звіті про власний капітал підприємства. У цьому ж звіті відображається динаміка капітальних резервів.

Додатковий капітал належить до капітальних резервів, тобто резервів, які створюються за рахунок капіталу власників (чи інших осіб),. Джерелом формування зазначених резервів не є господарська діяльність підприємства. Поняття “Додатковий капітал” з’явилось у вітчизняній економічній практиці відносно недавно. Згідно з визначенням, яке наводиться у стандартах бухгалтерського обліку, додатковий капітал – це сума приросту майна підприємства, яка виникла в результаті переоцінки (індексації), безоплатно одержаних необоротних активів та від емісійного доходу.

Розрізняють додатковий вкладений капітал та інший додатковий капітал. Додатковий вкладений капітал характеризує суму емісійного доходу (різниця між продажною і номінальною вартістю первісно розміщених акцій), отриманого в результаті реалізації акціонерними товариствами власних корпоративних прав. Зміни в додатковому вкладеному капіталі можуть мати певний вплив на власний капітал ряду підприємств. Хоча на більшості підприємств цей елемент власного капіталу взагалі відсутній або становить мізерну величину. Збільшення додаткового вкладеного капіталу акціонерних товариств відбувається за рахунок зростання вартості реалізації емітованих акцій та її перевищення над їх номінальною вартістю. Збільшення цього елементу власного капіталу в інших підприємств здійснюється за рахунок інвестування капіталу засновниками понад зафіксований розмір статутного капіталу. Зменшення додатково вкладеного капіталу відбувається внаслідок списання витрат на випуск або придбання інструментів власного капіталу.

До іншого додаткового капіталу належать такі складові:інший вкладений капітал; дооцінка необоротних активів; вартість безкоштовно отриманих необоротних активів.До зменшення іншого додаткового капіталу призводить уцінка зазначених необоротних активів, нарахування амортизації та вибуття необоротних активів, до яких відноситься додатковий капітал.

Додатковий вкладений капітал та інший додатковий капіталздебільшогоможна використовувати за такимиосновниминапрямами: на покриття балансових збитків, за умови, що на ці цілі використані всі інші джерела; на збільшення статутного чи пайового капіталу; на покриття різниці між фактичною собівартістю вилученого капіталу, який анулюється, та його номіналом.

Важливим чинником, який впливає на стан власного капіталу, є чистий прибуток (збиток) підприємства. Чистий прибуток може бути направлений на виплати власникам, у статутний або пайовий капітал, – у резервний капітал. Виплати дивідендів, або процентів на паї зменшують власний капітал підприємства.

Збільшення статутного (пайового) та резервного капіталу за рахунок нерозподіленого прибутку спричиняють лише внутрішній перерозподіл сум власного капіталу підприємства.

Нерозподілений збиток підприємства зменшує розмір його власного капіталу.

Частина статутного капіталу підприємства певний час, до закінчення його формування, може залишатися неоплаченою. Неоплачений капітал зменшує загальний розмір власного капіталу підприємства. Так, за наявності заборгованості власників (учасників) по внесках у статутний капітал розмір власного капіталу підприємства, або вартість його чистих активів, буде меншою від статутного капіталу за умови нульової арифметичної суми інших елементів власного капіталу. Хоча практично така ситуація на сьогодні може виникати нечасто.

Власний капітал підприємства може зменшуватися в результаті виходу учасника, викупу або анулювання викуплених акцій акціонерним товариством, зменшення номінальної вартості акцій. За наявності вилученого капіталу розмір власного капіталу підприємства, або вартість його чистих активів, буде меншою від статутного капіталу за умови нульової арифметичної суми інших елементів власного капіталу.

4.