Розвиток освіти та початок книгодрукування

У XIV-XV ст. освіта зберігала форми, дух і традиції часів Київської Русі. Центрами освіти залишилися єпархії, монастирі, при яких існували початкові школи. Підручниками в таких школах були церковні книги, учителями – духовенство. Початкову освіту в цей час отримували майже всі верстви населення. Вивчали азбуку, склади, читання. Молитвам навчали за Святим письмом, прищеплювали релігійну свідомість, уміння читати богослужбові книжки. Був також буквар, згодом часослов і псалтир. Училися церковним співам і письму. Спочатку опановували каліграфічне письмо, пізніше «скоропис». Останній сприяв українізації старослов’янської мови, яка згодом розподілилася на церковну та українську мови. Останньою писали світські літературні твори. самобутності

Загалом українське населення XIV-XVI ст. було в переважній більшості освіченим, бо початкові заклади існували не тільки в містах, а й у великих селах, де грамоті навчалося як чоловіче, так і жіноче населення.Представник Сірійського (Антиохійського) патріарха П.Алепський, який відвідав Україну в 1654 р., відзначав, що в українських селах навчаються всі діти, навіть сироти, а письменних людей багато не тільки серед чоловіків, але й серед жінок.

Однак упродовж тривалого часу українці були позбавлені можливості отримати у себе на батьківщині вищу освіту, тобто таку освіту, коли даються не просто окремі знання, але викладаються основи наук, вчать самостійно добувати наукові знання. Через це чимало охочих до науки українських юнаків вчилися у Польщі та інших європейських країнах. Так, у Краківському університеті у XV-XVI ст. здобули освіту 800 українських студентів. Серед них Юрій Дрогобич (Котермак), який на честь рідного міста на Галичині взяв псевдонім Дрогобич. Спочатку Ю.Дрогобич вчився в Польщі, у Краківському, а потім Болонському університеті в Італії, найстарішому в Європі. По закінченні університету і здобувши вчений ступінь доктора мистецтв і медицини, став викладати в ньому астрономію. Найвідомішою науковою працею його стала «Прогностична оцінка поточного 1483 року», в якій він, зокрема, з точністю до години передбачив місячне затемнення, визначив географічну довготу багатьох міст, зробив астрологічні прогнози що до політичного розвитку і епідеміологічної ситуації в Європі. Широкого визнання в наукових європейських колах здобув і Павло Процелер (Русин), закінчивши Краківський університет, очолив у ньому кафедру римської літератури, читав студентам лекції про творчість Овідія, Вергілія, Цицерона, здійснив низку перекладів, написав низку поезій на сюжети із стародавньої римської історії.

Історія вітчизняної вищої освіти була започаткована відкриттям у 1580 р. у місті Острог на Волині греко-слов’янсько-латинської академії. Засновником острозької академії був відомий магнат і меценат кн. Костянтин Острозький, першим ректором – відомий письменник Герасим Смотрицький.Подібно до середньовічних західноєвропейських університетів, у даному навчальному закладі викладався курс «семи вільних мистецтв»: граматика, риторика, діалектика (тривіум), арифметика, геометрія, астрономія, музика (квадривіум). Академія відіграла велику роль у поширенні знань, підготовці кадрів, захисті православної віри. За час існування навчального закладу його закінчили близько 500 осіб, серед яких такі відомі в майбутньому церковні діячі й письменники, як Мелетій Смотрицький, Ісайя Копинський, гетьман Петро Конашевич-Сагайдачнийта ін. На жаль, Острозька академія проіснувала недовго. Після смерті К.Острозького його послідовники прийняли католицизм і не виявили зацікавленості у продовженні діяльності навчального закладу , що вів боротьбу проти католицької експансії. У 1624 р. в Острозі осіли ченці-ієзуїти, які відкрили там свій колегіум. Острозька академія припинила існування. Свою роботу Острозька академія відновила лише в наш час. Вона стала одним з провідних вищих навчальних закладів незалежної України.

Наступний етап становлення вищої освіти в Україні пов’язаний з з діяльністю Петра Могили, видатного церковного і культурного діяча, архімандрита Києво-Печерської лаври, а згодом митрополита Київського. Спочатку він заснував при лаврі школу, що давала середню освіту. Через рік, у 1632 р., П. Могила об’єднав її зі школою Київського братства і створив Київську колегію, яка пізніше стала називатися Києво-Могилянською колегією, а неофіційно – академією.

Колегія поділялася на сім класів (шкіл), у яких викладалися старослов’янська, грецька, польська, французька, староєврейська, латинська мови. Латиною також викладалися усі дисципліни: література, риторика, історія, географія, математика, астрономія, медицина, філософія, юридичні науки, богослов’я тощо. Учні колегії були добре обізнані у творах відомих учених світу: Сенеки, Горація, Цицерона та ін., які вони могли прочитати у бібліотеці П.Могили. Києво-Могилянська колегія (академія) була найпрестижнішим навчальним закладом у всьому православному світі, на всіх слов’янських землях. Високий рівень навчання забезпечувався насамперед високим фаховим рівнем викладачів, яких особисто підбирав П.Могила.

Більшість вихованців колегії (академії) стали високоосвіченими людьми. Серед них видатні учені, державні й церковні діячі Стефан Яворський, Феофан Прокопович, філософ і письменник Григорій Сковорода, історик Михайло Бантиш-Каменський, композитори Максим Березовський і Артемій Ведель, козацькі літописці Григорій Граб’янка і Самійло Величко, майже всі українські гетьмани, зокрема І.Виговський, П.Тетеря, П.Дорошенко, І.Самойлович, І.Мазепа, Іван Скоропадський, П.Орлик, Данило Апостол та ін. Чимало вихованців навчального закладу працювали в різних європейських університетах.

Розвитку освіти й наукових знань сприяло поширення друкарської справи, яку наприкінці XV ст. в Україні розпочав Степан Дропан. Однак його друкарні занепадають за відсутністю коштів. Обновив цю справу Іван Федоров. Не знайшовши підтримки у Москві, він знайшов притулок в Україні, спочатку у львівському братстві, потім у Острозі, маєтку кн. К.Острозького.У 1574 р. у Львові І.Федоров надрукував книгу «Апостол». У острозькій друкарні ним були надруковані Біблія, «Читанка», «Буквар», «Новий Заповіт з Псалтирем», «Хронологія», що, серед іншого, свідчило про збереження давніх культурних зв’язків між руськими землями.