Виховання і розвиток

Виховання є головним чинником формування особис­тості дитини, завдяки якому реалізується програма її соці­алізації, розвиваються природні задатки і здібності.

У розвитку людини взаємодіють біологічний і соціаль­ний аспекти. Адже, народившись із певними задатками і якостями, людина протягом усього життя вдосконалюєть­ся морфологічно і функціонально: розвивається її орга­нізм, збагачуються зв'язки з навколишнім світом. Як ін­дивіда її характеризують передусім біологічні особливості, які є передумовами соціального розвитку. Знання законів біологічних і фізіологічних змін, що відбуваються з люди­ною, допомагає педагогу здійснювати природовідповідну освіту дитини — забезпечення відповідних до її розвитку змісту, форм і методів навчання і виховання.

Процес розвитку є безперервним. Він пов'язаний із на­буттям соціальних особливостей, що характеризують лю­дину як суспільну істоту. Однією з перших її соціальних дій є те, що півторамісячний малюк усмішкою вітає близь­ких людей. Далі він оволодіває мовою, нормами спілку­вання, знаннями, уміннями та навичками трудових дій; розвивається його самосвідомість, формується моральна спрямованість поведінки, прагнення до самовдосконален­ня. У цьому процесі дитина як біологічний індивід пере­творюється на людину як особистість.

Отже, поняття «людина» має біологічні й соціальні ха­рактеристики; поняття «особистість» визначає соціальну сутність людини, сукупність її соціальних особливостей; «індивідуальність» — виражає сукупність фізичних і пси­хічних рис, життєвий досвід, що відрізняють одну людину від інших, роблять її неповторною. Встановлення зв'язку між ними є неодмінною умовою правильного виховання, спрямованого на формування у дитини важливих загально­людських якостей з урахуванням можливостей її розвитку та індивідуальних особливостей.

Біологізаторські, соціологізаторські теорії, а також теорія двох факторів розвитку протиставляють соціальні та біологічні чинники розвитку особистості. Представни­ки біологізаторських теорій визначальним чинником розвитку вважають спадковість, розвиток здібностей, рис характеру, з якими дитина народилася, рекомендують вихователям не втручатися в природний розвиток малю­ка. Головне, на їхній погляд, використовуючи спеціальні тестові завдання, розподілити дітей на групи, допомагаю-

чи кожному здобути знання «за його силами». Результа­том упровадження цієї теорії є елітарні дошкільні нав­чальні заклади для дітей з підвищеними інтелектуальни­ми здібностями.

У соціологізаторських теоріях заперечувалися біоло­гічні чинники розвитку, зосереджувалася увага на ролі соціального середовища, оскільки, на думку їх представ­ників, усі малюки від народження мають однакові можли­вості, а розвиток є набуттям ними досвіду. Правильно ске­рувавши розвиток дитини, можна сформувати людину такою, якою прагне її бачити педагог. Свої твердження во­ни аргументували тим, що люди, котрі виховувалися у різ­них умовах, виявляли різні розумові можливості. Дехто навіть переконував, що дітям, вихованим в умовах, які не стимулювали їхній інтелектуальний розвиток, не потрібно давати знання. Однак ці теорії не відповідають на питання, чому в однакових умовах формуються різні характери, устремління, інтереси.

Представники концепції двох факторів розвитку ви­знають роль біологічних і соціальних чинників, але недо­оцінюють виховання й активність особистості.

Однак зв'язок між усіма чинниками розвитку особис­тості є надзвичайно складним і не обмежується уявлення­ми про нього представників цих теорій. Біологічне і соціальне — не два паралельні, незалежні один від одного чин­ники, вони одночасно і комплексно впливають на розвиток людини.

Серед біологічних факторів, які впливають на розвиток людини, є спадковість — відтворення у нащадків біологіч­ної схожості з батьками. Успадковує вона анатомо-фізіологічну структуру організму: колір шкіри, очей, волосся, особливості нервової системи, тип обміну речовин, здат­ність до певної діяльності тощо.

Біологічні чинники є дуже важливими у загальному розвитку особистості. Адже людиною можна стати, маючи природні людські передумови розвитку: високорозвинену нервову систему, мозок тощо; у людей є вроджені задатки до певних видів діяльності (музичний слух, образне мис­лення, поетичний дар тощо). Таких задатків генетика налічує до 200 видів. Однак це лише одна з умов успішної діяльності дитини в певних сферах, не менш важливий ра­ціональний і цілеспрямований вплив на неї дорослих. Наприклад, обдарованість дітей пояснюється не лише ус­падкуванням задатків, а й вихованням інтересу до певного виду діяльності, раннім залученням до неї тощо.

Задатки можуть бути реалізовані лише в активній жит­тєдіяльності індивіда, у сприятливому середовищі, під впливом правильного виховання і навчання. У цьому сенсі поняття «середовище» фігурує як макросередовище (матеріальний добробут, соціальний лад, культурний рівень суспільства, в якому живе людина) і мікросередовище (оточення, що безпосередньо впливає на дитину, — роди­на, навчальний заклад).

Вивчаючи вплив середовища на розвиток людини, су­часна педагогіка наголошує на ролі соціальних контактів у становленні особистості, розвитку людських задатків, на основі яких формуються мовлення, мислення, уміння хо­дити (малюків, які опинялися серед тварин, після повер­нення у людське середовище важко було навчити формам спілкування з людьми). Вплив соціальних факторів може бути навмисним і ненавмисним, керованим і некерованим, об'єктивним і суб'єктивним, довгочасним і короткочас­ним, сприятливим і несприятливим, запрограмованим і випадковим, необхідним і можливим.

У вихованні особистості важлива роль сім'ї, яка ство­рює умови побуту, формує перші соціальні та моральні уявлення дитини. Навіть коли малюк починає відвідувати дитячий садок чи школу, де його соціальні контакти ста­ють інтенсивнішими, вплив сім'ї залишається значним.

Взаємозв'язок біологічного і соціального у розвитку особистості є важливою проблемою педагогічної науки, яка визначає мету і завдання, добирає методи і прийоми виховання та навчання дітей. Поєднанням усіх чинників розвитку займається педологія — наука про дітей; сукуп­ність анатомічних, біологічних, соціологічних концепцій психологічного, фізичного розвитку дітей і молоді. Однак створити нову науку про розвиток дитини, вивчити її в усіх проявах з урахуванням спадкових чинників та особ­ливостей середовища, в якому вона народилася і росте, пе­дології не вдалося.

Отже, розвиток — це не просто кількісні зміни успад­кованих і закладених від народження ознак. Передусім він засвідчує якісні зміни в організмі та психіці під впливом навколишнього середовища. У процесі розвитку спадково обумовлена організація людини реалізується лише у від­повідному природному і соціальному середовищі під впли­вом різноманітних біологічних, соціальних і виховних чинників, найсуттєвішими серед яких є виховання і нав­чання, що спрямовують вплив біологічних і соціальних чинників розвитку. При цьому важливо брати до уваги внутрішні і зовнішні рушійні сили розвитку дитини як неперервної взаємодії вродженого (діяльність нервової та усіх інших систем організму) і набутого (досвід, вихован­ня, умови життя), що визначає співвідношення між рів­нем досягнутого і новим змістом життя дитини, її інтереса­ми, потребами.

Зовнішні чинники розвитку діють через внутрішні умови — природні дані дитини, її нахили, складну сукуп­ність почуттів і переживань. Як стверджував український психолог Григорій Костюк (1899—1982), засвоєне зовніш­нє стає внутрішньою, суб'єктивною умовою подальшого розвитку особистості. Це означає, що виховання відіграє вирішальну роль у розвитку особистості лише за умови, якщо воно позитивно впливає на внутрішню активність дитини, її бажання, інтереси, нахили.

Дитина, за словами російського психолога Павла Блонського (1884—1941), не схожа на діамант, якому байдуже, як його шліфують, і який не є ємкістю, яку можна напов­нити будь-яким змістом. Як і рослина, вона засвоює з навколишнього середовища лише те, що відповідає її природі. Жодна людська якість не може бути розвиненою в дитини без виховання.

Кожна людина, щоб жити в суспільстві, повинна оволодіти здобутками людства. Самостійно цього зробити дитина не може. Передавання дитині й засвоєння нею суспільно-історичного досвіду людства становить суть вихо­вання.

Опанування нових знань і вмінь, формування здібнос­тей відбувається в процесі активної участі дитини в різних видах діяльності (пізнавальній, предметній, ігровій, трудовій, навчальній та у спілкуванні), розвиток яких забез­печує дорослий. Дитина виховується не тоді, коли з нею ведуть розмови, повчають її, а коли вона отримує відповіді на питання, які її цікавлять, свідомо і самостійно бере участь у діяльності. У зв'язку з цим у педагогіці існують поняття особистості як об'єкта і суб'єкта виховання.

За твердженням українського психолога Олени Кононко, розвиток дитини як особистості означає становлення протягом дошкільного дитинства особливої форми цілісності — «єдиномножинності», яка охоплює такі форми су­б'єктивності:

— дошкільник як суб'єкт вітального ставлення;

— дошкільник як суб'єкт предметного ставлення;

— дошкільник як суб'єкт спілкування;

— дошкільник як суб'єкт самосвідомості.

Як особистість, що розвивається, дитина є носієм фі­зичного, душевно-духовного, індивідуального начал свідо­мості, активним суб'єктом діяльності, партнером у спілку­ванні.

Виховання покликане правильно організувати діяль­ність дітей, збагатити її зміст і надати цінні у педагогічно­му значенні спрямування. Від того, наскільки педагог ро­зуміє необхідність певного виду діяльності дитини, зале­жать результати її розвитку.

У різні вікові періоди співвідношення значущих для розвитку видів діяльності змінюється. Той із них, який у певний період забезпечує головні досягнення в розвитку дитини, є провідним. У дошкільному дитинстві це:

- емоційне та емоційно-предметне спілкування з до­рослими, яке збагачує дитину новими враженнями, фор­мує перші уявлення про найближче оточення;

- предметна діяльність, яка істотно впливає на розви­ток усіх пізнавальних процесів, сприяє формуванню цілей та мотивів поведінки, засвоєнню початкових знань про предмети та дії з ними;

- гра, в якій динамічно розвивається соціальна, пізна­вальна активність дошкільника, засвоюються різні спосо­би дій, знання про властивості й ознаки предметів, зв'язки між предметами і явищами, набуваються соціальні навич­ки міжособистісних стосунків, розвивається творча уява;

- продуктивні види діяльності (малювання, ліплення, конструювання), які дають багатий матеріал для розвитку конструктивного мислення, уяви, художніх здібностей, уміння ставити мету і досягати її, обирати засоби здійснен­ня задуму;

- праця як чинник розвитку наполегливості, суспіль­ної спрямованості особистості, почуття власної гідності та обов'язку, уміння аналізувати корисність своєї роботи;

- навчальна діяльність, у процесі якої збагачуються розумові та практичні уміння.

Участь у провідних видах діяльності сприяє формуван­ню найважливіших для кожного віку психічних якостей і особливостей особистості. Комплекс різних видів діяльнос­ті на кожному віковому етапі дошкільного періоду забезпе­чує повноцінний розвиток дитини. Слід так їх поєднати, щоб забезпечити активність дитини. Розвиток активності досягається створенням ситуації, яка вимагає самостійного пошуку шляхів задоволення інтересів і потреб. Дитина по­винна розуміти корисність і доцільність своєї діяльності, бачити її результати.









Дата добавления: 2015-01-24; просмотров: 642; ЗАКАЗАТЬ НАПИСАНИЕ РАБОТЫ


Поиск по сайту:

При помощи поиска вы сможете найти нужную вам информацию, введите в поисковое поле ключевые слова и изучайте нужную вам информацию.

Поделитесь с друзьями:

Если вам понравился данный ресурс вы можете рассказать о нем друзьям. Сделать это можно через соц. кнопки выше.
helpiks.org - Хелпикс.Орг - 2014-2020 год. Материал сайта представляется для ознакомительного и учебного использования. | Поддержка
Генерация страницы за: 0.022 сек.