Салтівська (салтівсько-маяцька) культура

Перші пам'ятки салтівської культури, що датуються УШ-Х ст., були відкриті наприкінці XIX ст. на Дону (лівобережне і правобережне Цимлянські городища, Маяцьке городище і могильник та Ін.). У 1900 р. в с. Верхній Салтів на Харківщині вчитель В. О. Бабенко відкрив і розпочав дослідження катакомбного могильника, матеріали якого було показано на XII археологічному з'їзді (Харків, 1902). Старожитності виділено в окрему археологічну культуру, яка отримала назву салтівської, або салтівсько-маяцької.

Протягом 1900-1915 рр. В. О. Бабенко дослідив 255 катакомбних по­ховань на Салтівському могильнику, вирахував його загальну площу (ЗО га), описав Салтівське городище та розпочав дослідження сусідніх з Салтівсь-ким могильником городищ — Вовчанського і Таволжанського. У 1920-1927 рр. пам'ятки Верхнього Салтова знову привернули увагу археологів. У 1946-1967 рр. Верхньосалтівське городище, посад та катакомбний мо­гильник на лівому березі Сіверського Дінця досліджували С. А. Семенов-Зусер та Д. Т. Березовець. У 70-90-х рр. XX ст. В. К. Михеєв, А. П. Дяченко, А. К. Дегтяр вивчали старожитності салтівсько-маяцької культури на території Харківської та Донецької областей. У басейні Сіверського Дінця працювали П. Д. Ліберов, Д. Я. Телегін, С. О. Плетньова, К. І. Красильніков, Б. А. Шрамко. Городище салтівської культури в с. Маяки на Сіверському Дінці досліджувала експедиція Харківського університету (В. К. Михеєв). На території Кримського півострова салтівсько-маяцькі старожитності вивчав І. А. Баранов. У Приазов'ї та на Нижньому Дону значні роботи проводила експедиція Ростовського обласного краєзнавчого музею, на Дону в районі Воронежа — С. О. Плетньова та О. 3. Винников.

Питання етнічної належності носіїв салтівської культури досить склад­не. В кінці 50-х років XX ст. 1.1. Ляпушкін виділив степовий та лісосте­повий варіанти цієї культури. У 1967 р. С. О. Плетньова вказувала, що салтівську культуру залишили народи, які входили до складу Хозарського каганату: алани (лісостепове Подоння), болгари (Приазов'я, Крим, степове Подоння) І хозари (Дагестан). На кінець XX — початок XXI ст. археологам було відомо вже понад 1000 пам'яток доби Хозарського каганату на те­риторії від Прикаспію до Приазов'я та від Криму до Середнього Дону. Підсумовуючи майже столітній період вивчення салтівської культури, С, О. Плетньова у 1998 р. зазначала: "етносів у степах було багато, вони переміщувалися і одночасно з цим відбувалося злиття культур — створюва­лася єдина державна культура".

Археологічними дослідженнями встановлено, що в районі с. Верхній Салтів на правому високому березі Сіверського Дінця у УШ-Х ст. існувало велике місто площею 120 га. У південно-східній частині міста знаходилася міцна фортеця з кам'яною цитаделлю. До неї прилягав великий посад. На півночі, за посадом, розміщувався катакомбний могильник.

Культурний шар на території цитаделі насичений порівняно слабо. Але тут відкрито залишки жител двох типів: наземні, з кам'яними конструк­ціями, і напівземлянки. Посад був оточений ровом шириною 25 та глиби­ною понад 6 м. Територія посаду, на відміну від цитаделі, має міцний, досить потужний культурний шар, товщина якого доходить до 2 м, а на периферії становить 0,4-0,5 м. У культурному шарі простежується чимало залишків жител і господарських приміщень. Основним типом жител по­саду була напівземлянка площею 20 м² з піччю-кам'янкою або відкритим вогнищем і стінами зрубної або стовпової конструкції. Поблизу жител роз­ташовувалися господарські споруди. Це, головним чином, ями для зберіган­ня зерна та льохи.

Карта ЗО. Варіанти салтівсько-маяцьких старожитностей, земель Хозарського кагапату, держав із аналогічною культурою та народи, що проживали поруч з каганатом у УШ-ІХ ст. (за С. О. Плстньовою).

І — землі кагапату за С. П. Толстовим; 2 — землі домену Хозарського каганату за М. І. Артамоновим; 3 — землі Хозарії за Б. О. Рибаковим; 4 — північно-західна, північна і північно-східна межа каганату за М. І. Артамоновим та С. О, Пяетньовою; 5 — болгарський варіант салтівсько-маяцьких старожчтностей; 6 — аланський ва­ріант салтівсько-маяцьких старожитностей; 7 — хозарський варіант салтівсько-маяцьких старожитностей; 8 — степовий, невизначений варіант салтівсько-маяць­ких старожитностей.

Катакомбний могильник займав схили і частину плато між берегом Сіверського Дінця і глибоким яром. В різні періоди дослідження могильника відкрито 342 підземних камери-катакомби з довгим підземним ходом-дромо-сом. Поховальні камери були у плані прямокутні, овальні або округлі. Дромо-си у всіх випадках засипали землею. Катакомби ж трапляються засипаними або пустими. Вхід до них перекривався деревом або камінням. Є випадки, коли вхід не закривався зовсім. У цьому варіанті земля з дромосу потрапляла всередину поховальної камери.

У кожній катакомбі ховали від одного до шести небіжчиків. Очевидно, це були сімейні могили типу підземних склепів. Є катакомби, в яких кістяки лежали не в анатомічному порядку.

Речовий інвентар у катакомбах становили особисті речі померлого — одяг та прикраси. Рідше зустрічаються зброя (шаблі, кинджали, бойові сокири, кістені, списи, наконечники стріл), знаряддя праці (мотики і кирки). Особливе місце у поховальному обряді займала ритуальна їжа (м'ясо тварин, рідина в посуді).

Паралельно з похованнями людей на могильнику виявлено поховання коня, а в одному випадку — поховання бика. Коней ховали у спорудах типу дромосу, не пов'язаного з певною катакомбою. Кінську збрую клали у катакомбу, іноді закопували окремо. На могильнику виявлено скупчення уламків керамічного посуду. Очевидно, це залишки поховальних тризн.

За 1,5 км від краю берегової тераси виявлено ґрунтовий могильник, пов'язаний з поселенням. Тут відкрито 121 поховання. У кількох випадках разом з померлим був похований кінь. Поховальний інвентар ґрунтового могильника такий же, як і в катакомбному, але кількість речей значно менша. На відміну від катакомбного могильника, тут було більше поховань вершників з конем або з кінською збруєю. Більше тут і поховань, що супроводжувалися зброєю (в основному списами і кістенями).

Цікавий археологічний комплекс досліджено поблизу с. Маяки Сло­в'янського району Донецької області. Він складався з городища, двох се­лищ і чотирьох могильників і займав площу 70 га. Городище площею бли­зько 18 га було розташоване на найвищій частині трикутного виступу, обмеженого з півночі крутим обривом до річки, а з півдня та південного сходу схилом глибокого Ложникового яру. Земляний вал і рів споруджені з західного боку і пересікають виступ городища з півночі на південь, упираючись кінцями в глибокі балки.

За валом городища розташовані два селища: одне площею близько ЗО, друге — 9 га. На другому селищі зафіксовано залишки юрт, напівземлянок і наземних будівель. Крім жител, на поселенні виявлено сліди наземних господарських будов у вигляді скупчень глиняної обмазки з відбитками каркаса з пруття, а також ями-погреби.

Кераміка з Маяків представлена рядом форм кухонного, столового і тарного посуду. До специфічних типів посуду належить знайдений тут ліп­ний казан з внутрішніми вушками. Столовий сіроглиняний посуд становили горщики, глеки, кухлі і бомбоподібні посудини. У відсотковому відношенні переважають глеки з однією і двома ручками, орнаментовані пролощеними лініями. Близько 15 % всієї кераміки складає привізна амфорна тара, що датується УІІ-ІХ ст. Рідше зустрічаються червоноглиняні глеки УШ-ІХ ст. з плескатими ручками, а також баклажки і сфероконічні посудини IX ст.

Налічується понад 100 найменувань виробів із заліза. Це інструменти ковальського та ювелірного виробництва, інструменти для обробки дерева, кістки та рогу. Питома вага залізних знарядь праці, що використовувалися у землеробстві, скотарстві та промисловій діяльності, становить 25% від загального числа знахідок із заліза,

З побутових залізних речей знайдено ножі, замки, деталі скринь, двер­них завіс, кресал і трубок, виделку. Окремо слід згадати знайдену мініа­тюрну вагу з коромислом для зважування коштовностей.

Поблизу городища Й селища Маяки дослідники зафіксували кілька груп поховань, зосереджених у чотирьох могильниках. Переважає обряд трупо-покладення. Поховання здійснено у ґрунтових ямах, їх супроводжує досить скромний речовий інвентар (керамічний посуд, залізні ножі, сережки, підвіски, браслети, обереги-амулети). Для виявленої тут групи поховань-трупоспалень характерна наявність комплексів спеціально покладених речей у тайниках. Такі трупоспалення пов'язують з похованнями воїнів-вершників. В одному з таких поховань-трупоспалень було знайдено дві пари стремен, вудила, кінські залізні пута, залізну пряжку, згоріле дерев'яне сідло з залізною оковкою луки, два наконечники списів, двобородчасту сокиру, дві вузькі клиновидні сокири, три ножі, бронзове окуття від піхов та інші речі. У підбої поховальної ями, який перекривав рештки кремації І речі, що їх супроводжували, знайдено чотири людських черепи. На мо­гильній ямі виявлено багато уламків салтівського посуду (очевидно, за­лишки тризни).

Поселення салтівської культури поблизу с. Жовтневе Боровського райо­ну Харківської області знаходилося на лівому березі р. Оскол. На селищі площею близько 0,6км² відкрито 10 прямокутних напівземлянок (9-12 м²) зі стінами стовпової конструкції з використанням вальків глини та саману. У житлах досліджено печі-кам'янки, а в одному — глинобитну піч. По­близу жител виявлено залишки наземних прибудов господарського при­значення. Виявлено також господарські ями у житлах і за їх межами. Се­лище Існувало протягом тривалого часу, оскільки житла стратиграфічно перерізають одне одного. На поселенні відкрито гончарне горно двох'ярусної конструкції. Залишки залізоробного виробництва представлені великою кількістю шлаків, залізною крицею. З речей на поселенні виявлено дві мотики» уламок серпа, токарний різець, багато ножів, залізні дужки від дерев'яних відер, кістяні проколки, прясельця, виготовлені зі стінок посуду (переважно амфор), тощо. Переважає гончарна кераміка, але трапляється і ліпний по­суд. Горщики прикрашені лінійним і хвилястим орнаментом. На денцях — нескладні клейма у вигляді кола, чотирикутника тощо. Представлена тут і кераміка більш тонкої роботи, з лощеною поверхнею, — глеки і горщики. Наявні специфічні, з трьома ручками, глеки, а також амфори з двома ручками. У цілому ж, знайдена тут кераміка є типовою для салтівських пам'яток.

Недалеко від м. Запоріжжя, у балці Капцерка, досліджено 18 гончар­них горен двох'ярусної конструкції (А. Т. Сміленко). Біля горен знайдено гончарні глеки з високою шийкою, зливом у вигляді трубочки і трьома ручками; майже кулясті глеки з напівциліндричним зливом і однією руч­кою; глеки з роздутим туловом, широкою шийкою і однією ручкою; великі пїфосоподібні посудини з горизонтальними вінцями, орнаментовані пруж­ками та лощеними лініями. Така кераміка широко відома в матеріалах аланських поселень VIII ст. на Північному Кавказі та у Прикубанні. У власне салтівських пам'ятках вона зустрічається рідко.

Маяцьке городище було розташоване у місці злиття р. Тиха Сосна з До­ном (Воронезька область Росії). Це досить складний комплекс, що скла­дається нині з руїн замку або фортеці, укріпленої білокам'яними стінами та глибоким ровом, неукріпленого селища і могильника. Перші роботи на городищі проводив на початку XX ст. М. Є. Макаренко. Стаціонарні дослідження були продовжені у 60-70-х роках. С. О. Плетньова зняла детальний план городища. Тут працювала також об'єднана експедиція вітчизняних, болгарських та угорських вчених.

Фортеця мала квадратну у плані форму і була оточена міцною кам'яною стіною. На городищі розкопками відкрито площу 1700 м². Тут досліджено залишки фортифікацій і, зокрема, південний кут маяцької фортеці, розчи­щено кам'яну кладку зовнішнього панцира південно-західної стіни, вивче­но залишки проїзду на городище і приміщення для варти воріт. Стратигра­фічні спостереження дозволили зробити висновок, що будівельні роботи на городищі проводились у кілька етапів.

На певних ділянках городища з внутрішнього боку до стін прилягали окремі житла, хоч основна їх маса була зосереджена за межами городища. На Маяцькому селищі виявлено залишки юрт, наземних жител і напівземлянок. Останніх на поселенні найбільше. Вони мали вогнища, розташо­вані в центрі або у куті житла. За даними розвитку домобудування вдається простежити процес поступового переходу кочовиків до осілого способу життя. Разом з цим вирізняються особливості житлового будівництва, запозичені носіями салтівсько-маяцької культури в інших народів, зокрема слов'ян. Господарські споруди на селищі були наземними або напівземлян-ковими, прямокутної і квадратної форми. Господарські ями виявлено як на місці цих споруд, так і за їх межами. Ями мали конусовидну, грушеподібну і циліндричну форми у вертикальному перерізі.

На кам'яних стінах фортеці дослідники відкрили близько 100 малюн­ків і знаків, вибитих на висоті від 0,6-0,8 до 1,2-1,6 м. Всього ж на горо­дищі відкрито понад 300 малюнків. На них зображені коні, вершники. Тут знайдено також окремі написи тюркськими рунами.

Могильник розташовано за 600 м на південний захід від городища, у верхів'ях широкої балки з крутим східним і похилим західним схилами. Під час розкопок 1975-1978 рр. виявлено 70 окремих і колективних катакомбних поховань. Чоловічі трупопокладення супроводжували наклад­ки лука, наконечники стріл, ножі, пряжки, бляшки до пояса, окремі деталі одягу, а також спорядження коня (сідло, стремена, підпружні пряжки, вудила, пряжки від уздечки, бляшки збруї), У жіночих похованнях виявлено деталі одягу, дзеркала, сережки, персні, намисто, кістяні амулети тощо.

Маяцький комплекс зафіксував перехід кочового і напівкочового насе­лення до осілого способу життя у УШ-ІХ ст.

На пам'ятках салтівської культури, переважно з Верхнього Салтова, виявлено понад 100 східних монет кінця VII—початку X ст. Всі інші знахідки археологічного комплексу (кераміка, намисто, прикраси) підтверджують таке

датування культури.

Територіально і за змістом пам'яток матеріальної та духовної культури вона відповідає єдиній державній політичній організації — Хозарському каганату. На період розквіту салтівсько-маяцької культури її археологічні ознаки, за підрахунками С.О.Плетньової, сконсолідувалися на 52-68 % (лише в Криму, де був дуже сильний вплив Візантії, цей показник складає 47 %). Процес формування державницької культури Хозарії було перервано печенізькими вторгненнями та походами Святослава 964-966 рр. З розпа­дом Хозарського каганату в X ст. зникає і салтівська культура.