Середньовічний Крим

На території Криму за часів середньовіччя стикалися еконо­мічні і політичні інтереси Київської Русі, Хозарського каганату і Візантії. Пізніше, у ХІУ-ХУ ст., тут схрещувалися устремління Кримського ханс­тва, Московської Русі, Генуї та Османської Туреччини. Мозаїку археоло­гічних пам'яток і культур Криму цього періоду складали місцеве тавро-скіфське населення і представники різних кочових і напівкочових народів, тому середньовічні старожитності цього регіону надзвичайно колоритні та своєрідні.

З історією археологічного вивчення середньовічного Криму пов'язано багато імен. Протягом ХІХ-ХХ ст. тут працювали О. С. Уваров, К. К. Кос-цюшко-Валюжинич, М. І. Рєпников, М. Л. Ернст, Р. X. Леппер, М. А. Мої-сеєв, О. Л. Бертьє-Делагард, М. С. Барсанов, Ю. В. Готьє, К. К. Гриневич, В. Ф. Гаидукевич, Г. Д. Бєлов, Є. В. Веймарн, О. І. Домбровський, брати В, П. і Н. П. Бабенчикови, А. Л. Якобсон, Д. Б. Шелов, С. Ф. Стржелець-кий, М. А. Фронджуло, О. О. Паршина, О. І. Айбабін, І. А. Баранов та ін.

Середньовічний Херсонес. Середньовічний Херсонес (або Херсон, Кор­сунь) функціонував на місці колишнього античного Херсонеса в Криму. У 30-х роках IX ст. тут склалася Херсонеська фема, що була військово-адміністративною одиницею місцевих феодалів під верховним управлінням візантійського стратега. У ГХ-Х ст. Херсонес стає новим (після античності) визначним торговельно-ремісничим і культурним центром. Тут розвива­ються рибний та соляний промисли; археологічними розкопками відкрито чимало рибозасолювальних цистерн, а також комор, де засолену рибу зберігали у керамічній тарі. Розвиток ремесел, розширення внутрішньої та зовнішньої торгівлі у другій половині IX ст. зумовили поновлення міс­цевого карбування власної монети.

Розквіт Херсонеса сприяв розвиткові будівництва. Ремонтуються та від­будовуються портові споруди, розширюється територія міста, впорядко­вуються фортифікації. Цікаво, що місто зберегло регулярне планування, успадковане від античного періоду. Вулиці мали бруківку, під якою залягали криті каналізаційні жолоби для стоку нечистот і води. Головна вулиця, що проходила зі сходу на захід, була умовною віссю міста. Вздовж цієї вулиці впритул один до одного стояли двоповерхові будинки, на нижніх поверхах яких містилися торгові лавки. На площі височіла велика тринефна базиліка з різними добудовами, серед яких виділяється хрестовидна у плані уси­пальниця.

По обидва боки від головної вулиці, між морським рейдом та гаванню (сучасна Карантинна бухта), розташовувалися міські квартали. Західний кінець головної вулиці доходив до південної брами міста, де був широкий пустир на місці зруйнованого в IV ст. античного театру. До кінця X ст. цей пустир поступово забудували житлами, що прилягали до одноапсидного храму, спорудженого на місці колишнього античного театру.

У X ст. відновлюються або знову зводяться на старих фундаментах зруй­новані раніше базиліки; споруджуються кілька великих храмів на місці колишньої античної агори. Значного поширення поряд з фресковим розпи­сом набуло облицювання будинків мармуром та мозаїкою. У розписі херсо-неських склепів X ст. виявлено малюнок, який, очевидно, зображує Херсо­нес з міцними оборонними мурами та баштами. У 1957-1959 рр. на західній ділянці Херсонського городища С. Ф. Стржелецьким було відкрито стіну X ст., що підсилювала лінію західних укріплень міста.

Отже, з другої половини IX до початку XII ст. середньовічне місто Херсо­нес помітно зросло. Про це свідчить розвиток ремесел та будівництва.

Середньовічний Херсонес мав досить розгалужену систему ремесел. Крім залізоробного, ковальського, бронзоливарного та ювелірного, значну роль відігравало керамічне виробництво. Тут працювали майстри з виготовлення будівельних керамічних матеріалів (плінфи, черепиці, глиняних водопровідних труб тощо). Що стосується гончарного посуду, то в його виготовленні місцеві майстри досягли надзвичайної досконалості. Для збері­гання продуктів виготовляли піфосоподібні керамічні посудини кулястих форм з плоским денцем і масивними вінцями, що виступають назовні. Висота таких виробів становить 0,9-1,2 м. Часто верхню частину піфосів прикрашали наліпним валиком з округлими чи мигдалеподібними вдавлен­нями. Покришками для піфосів були плоскі кам'яні І глиняні плитки. Недорогий, але гарний кухонний посуд складався з мисок, горщиків, глеків. Столовий посуд представлено червоногл йняним й горщиками, мисками, тарілками, невеликими глечиками. Дослідники виділяють і дорогий кера­мічний посуд, вкритий різнокольоровою свинцевою поливою, прикраше­ний різними візерунками та окремими зображеннями.

Рис. 148. Середньовічні храми Херсонєса:

І — реконструкція базиліки (?а О. І. Домбровським); 2 — плач п'ятинефного храму.

Для перевезення рідких або сипких продуктів використовували амфо­ри. Найпоширенішими є грушоподібні круглодонні амфори з двома ручка­ми, їх висота становить близько 0,55 м. Виготовляли у Херсонесі і неве­ликі амфори видовженої форми. У хатньому вжитку побутували плоско­донні амфори з двома або трьома ручками, часто прикрашені по плічках лінійним або хвилястим орнаментом.

У Херсонесі, як і в інших середньовічних містах, виявлено залізні земле­робські знаряддя — лемеші, серпи. Виготовлені в Херсонесі землеробські знаряддя знаходили споживачів серед жителів околиць і більш віддалених районів Західного Криму. У ці ж райони потрапляла і гончарна продукція херсонеських майстрів.

Рис. 149. Старожитності середньовічногоХерсонєса:

І. 15 — кераміка, 2, 3 монети; 4 — залізний хрест; 5, 6 — печатки; 7-14 — знаряддя праці.

Дослідники вважають, що в X ст. посилився політичний вплив Київської Русі на Херсонес, — це призвело до послаблення тут престижу Візантії.

Як свідчать письмові історичні джерела та археологічні матеріали, насе­лення середньовічного Херсонєса етнічно було досить строкатим. Тут жили алани, нащадки давніх греків, слов'яни. Виявлені в деяких будинках міста давньоруські хрести та кераміка свідчать про осідання у середньовічному Херсонесі (Корсуні) вихідців із Русі.

Карта 31. Середньовічні пам 'ятки Південно-Західного Криму.

І — середньовічне місто; II — городище; III — монастирі; IV — основні шляхи; V— сучасні поселення.

1 — Чуфут-Кале; 2 — Успенський монастир; 3 — Тепе-Кермен; 4 — Киз-Кермен; 5 — Качі-Кальйон; б — Ески-Кермен; 7 — Мангуп; 8 — Херсонес; 9 — Каламіта; 10 — Загайтанський монастир; II — Чильтера; 12 — Шулдан; ІЗ — Чембало; 14 — Сюрень; 15 — Пампук-Кая; 16 — Бакла.

Наприкінці XIII — на початку XIV ст. на місто напали золотоординські загони, і спалили його. Сліди величезної пожежі та руйнувань виявлено у верхньому культурному шарі, який перекриває залишки середньовічного міста. До XIV ст. належать знайдені у Херсонесі монети золотоординських ханів.

Рис. 150. Пам 'ятки Мангупа:

А — план плато; Б — печерний комплекс над головними воротами фортеці; В — план палацу; Г—реконструкція однієї з церков.

І — краї скелі; II — стіни фортеці; III — башти; IV — залишки церков; V— головна дорога.

Відроги плато: І — Чамнубурун; 2 — Чуфутчеарганбурун; 3 — Еллібурун; 4 — ТешклІбурун.

"Печерні міста".На території Криму виявлено своєрідну групу архео­логічних пам'яток. Це городища, селища та монастирі, розташовані у передгір'ях Південно-Західного Криму. Особливістю цієї групи пам'яток є висічені у скелях приміщення житлового, господарського, військового та культового призначення.

Печерне місто Мангуп (біля с. Залісне Бахчисарайського району) знаходилося на гірському шляху зі степів Південно-Західного Криму до Херсонеса. Воно було центром феодального князівства Феодоро. На площі городища (40 га) виявлено ряд пам'яток, які, починаючи з раннього фео­далізму і до X ст., становили єдиний комплекс. Група штучних печер з церк­вою датуються Х-ХІ1І ст., караїмське кладовище — ХІІ-ХГ/ ст., залишки палацу князів Феодоро — XIV ст. Палацова будова органічно входила до комплексу оборонних споруд пізньосередньовічного міста. Вона була прямокутною в плані, з кам'яними стінами. До основних приміщень приля­гали ті, що входили до оборонних споруд. Городище Ески-Кермен існувало протягом УІ-ХІІІ ст. Воно було розта­шоване на вузькому довжиною до 1 км мисі. Територію городища (10 га) оточувала оборонна кам'яна стіна з баштами. На кожній окремій ділянці оборони розташовувалися вирубані у скелях господарські ями. Для корис­тування джерельною водою у східній частині городища у скелі був вируба­ний спеціальний шестиметровий спуск. Забудова південно-західної части­ни фортеці досить щільна, у північній частині розташовувалася торговель­на площа.

Серед ранніх громадських будов вирізняється християнський тринеф-ний з п'ятигранними апсидами храм-базиліка VI ст. (22,5 х 13,5 м). Підлогу храму було викладено плиткою з червоного шиферу. Базиліка загинула наприкінці VIII або на початку IX ст. Пізніше вона відбудовувалася. На останньому етапі історії міста, у ХІІ-ХШ ст., вона лежала в руїнах. До ранніх пам'яток належить і печерна трьохапсидна церква, розташована біля міської брами. Збереглися залишки настінних фресок, У пізніші часи храм було розширено. Привертає увагу й церква Успіння, розташована у південно-східній частині міста. Фрески храму датуються ХШ-ХІУ ст. (О. І. Домбровський).

Житлові будівлі, досліджені на городищі, були двоповерховими, з кам'я­ними стінами і дахами, вкритими плоскою черепицею. Нижній поверх будинків використовувався для господарських потреб, у скелястій основі підлоги простежено господарські ями. На одній з ділянок, поряд із садиба­ми, відкрито залишки давильні для винограду і спеціальне місце для чоти­рьох піфосів.

Під час розкопок виявлено візантійську золоту монету та три срібні монети сельджуцьких султанів Рума (20-ті роки XIII ст.).

Могильник "печерного міста" займав південно-східний схил мису, на якому розташовувалося городище. Археологи дослідили 119 поховальних споруд — 66 земляних склепів, 13 підбійних та 40 ямних могил. Найдавні­шими є земляні склепи (VI-VIII ст.), поховання у підбійних могилах і ямах більш пізні (УІП-ХШст.). Х-ХІІІ ст. датують поховання, відкриті при церк­вах та капличках.

Залишки "печерного міста" Чуфут-Кале досліджено біля східної околи­ці Бахчисарая, на скелястому мисі. Воно займало площу 18 га і склада­лося з двох частин: давньої (Х-ХІ ст.) і більш пізньої (ХІУ-ХУ ст.). Обо­ронні стіни та башти, складені з каменю на вапняковому розчині, датуються ХГУ-ХУ ст. Давню частину міста теж захищала кам'яна стіна. У ЇЇ центральній частині була велика брама, у північній — прохід для вилазок з фортеці, його прикривала башта. У Чуфут-Кале відомо понад 200 печерних споруд. Здебільшого, як вважають дослідники, це господарські приміщен­ня, пов'язані з наземними будовами. На території міста зберігся також мавзолей XV ст. та дві караїмські кенаси (XV і ХУШ ст.).

Киз-Кермен розташовувався на скелястому мисі, що височіє над пра­вим берегом р. Кача. Мис простягнувся у довжину на 700 м. Ширина його становить 200 м. З півночі городище захищала оборонна кам'яна стіна, У східній частині стіни помітні сліди брами, в західній — сліди проходу для вилазок з фортеці. Розкопками у північній частині городища виявлено за­лишки жител, стіни яких були складені з каменю на глиняному розчині. Будови загинули, очевидно, наприкінці ЇХ ст. (А. Л. Якобсон).

Печерні монастирі розташовувалися, головним чином, в урвищах скель вздовж давніх шляхів. Виникнення цих монастирів вчені пов'язують з емі­грацією ченців з Візантії під час Іконоборського руху УШ-ІХ ст. На терито­ріях монастирів виявлено келії, господарські приміщення, церкви, каплиці і могильники. Ці об'єкти висічено у скелях кількома ярусами, що з'єднува­лися переходами. Залишки трьох таких монастирів відомі в ІнкерманськІй долині, двох — у Шульській та одного — поблизу міста Чуфут-Кале.

Одним із найбільших печерних монастирів Південно-Західного Криму є монастир у Загайтанській скелі, де виявлено понад 200 різних приміщень. Там відкрито, зокрема, і три церкви.

Селища та окремі могильники зафіксовані в різних місцях Інкерман-ської, Варнутсько-Байдарської, Бельбекської, Качинської та Альминської

долин.

Пам'ятки Південного та Південно-Східного Криму.На півдні та південному сході Кримського півострова відомі ряд пам'яток раннього, розвинутого і пізнього середньовіччя. Кримський відділ Інституту архео­логії НАН України, починаючи з 1957 р,, проводить тут систематичні роз­відки і розкопки.

Одне з середньовічних селищ У-ХУ ст., що розташовувалося на краю мису гори Аю-Даг, досліджено у 1963 р. На селищі відкрито залишки 50-ти одно- і двоповерхових будинків. Стіни їх зведено з каменю на глиняному розчині і покрито штукатуркою зсередини і ззовні. На поселенні досліджено залишки двох залізоробних майстерень. Зі східного боку Аю-Дага відкрито залишки ще кількох аналогічних селищ У-ХУ ст.

Між Гурзуфом і Аю-Дагом відомі залишки однієї з візантійських фортець — Алустон, розташованої на високому горбі. Від фортеці збереглася лише одна з чотирьох її башт.

Рис. 151. Старожитності Південного і Південно-Східного Криму: 1-3—ритуальні якорі з дна Суданської бухти; 4-9 — кераміка; 10, Ц архітектурних споруд XIV ст. зі Старого Криму.

Кілька середньовічних пам'яток відкрито поблизу Гурзуфа. У 1965-1967 рр. проводилися розкопки руїн середньовічної фортеці на східній околиці Гурзуфа. Тут досліджено фундаменти оборонних стін і житлових будинків ХІ1-ХШ ст., які стратиграфічне лежали під генуезькими спору­дами. Ще нижче.простежено залишки фортечних споруд VI ст.

Генуезька скеля, на якій стояла середньовічна фортеця, має два май­данчики. Верхній був укріплений з боку моря кам'яними підпірними сті­нами. На ньому відкрито цистерну для води, невелику базиліку. Потужні кам'яні стіни з дозорною баштою займали всю північну частину верхнього майданчика. Поблизу підніжжя скелі піднімалася ще одна башта. Верхній майданчик був відділений від нижнього стіною з брамою. На нижньому майданчику досліджено залишки невеликих житлових будинків з вогнища­ми. Тут знайдено піфоси із залишками зерен пшениці, проса, а також засо­леної риби. Це поселення почало функціонувати у VI-VIII ст. У VIII ст. воно було зруйноване внаслідок пожежі. Другий період життя селища розпочався в X і тривав до XIII ст. Третій період охоплює ХШ-ХУ ст. Він пов'язаний з перебудовою фортеці генуезцями, які захопили її.

На ділянках, що знизу прилягають до цитаделі, досліджено залишки жител Х-ХІІЇ ст. Тут же відкрито рештки великої трьохапсидної базиліки і поховання ХІІ-ХІП ст. під плитами.

Епохою раннього середньовіччя (VI-VII ст. н.е.) датуються широко відо­мі могильники Суук-Су (територіально найближчий до Аю-Дага) і Балгота (східна периферія Гурзуфа). У численних похованнях цих могильників виявлено цілі серії пальчастих фібул, перснів, бляшок, великих і малих пряжок, браслетів, зброю (залізні наконечники стріл, списи, ножі). Етніч­ний склад населення, що залишило вказані могильники, був неоднорідним. Крім греків, тут проживали, очевидно, представники войовничих варварсь­ких місцевих і прийшлих племен заключної фази "великого переселення народів" і нащадки таврів античної епохи. Місцевими пам'ятками VI-VII ст. вважаються майже недосяжні поселення-сховища горців на скеляс­тих висотах Криму.

У другій половині VIII ст. хозари зруйнували поселення і монастирі на узбережжі Криму. Місцеве населення перебралося далі у гори, і почало активніше освоювати гірські пасовища. Скотарство стає основою сільського господарства. Одне зі скотарських поселень ٧ІІІ-Х ст. досліджено на ске­лястому масиві Басман на північ від Головної гірської гряди. Тут у печерах і гротах знайдено залишки вогнищ, обвуглені зерна злакових культур, кістки домашніх і диких тварин. У кераміці цього поселення переважають уламки невеликих піфосів, гончарних і ліпних горщиків, мисок, глеків. Відсутні лише зразки амфорної тари. Аналогічний керамічний комплекс відкрито і на інших скотарських печерних поселеннях південного побережжя Криму.

Після розгрому Хозарського каганату на південному узбережжі вини­кає ряд місцевих феодальних укріплень. Це замки, сторожові фортеці, укріплені монастирі. Навколо них функціонували землеробсько-скотарські поселення.

На Ласпинському відрізку гряди археологи зафіксували 7 поселень. Протягом 1965-1966 рр. досліджувалося одне з них — селище Хаспіо. Площа його близько 2,5 га. Вздовж водорозділу були відкриті залишки житлових будинків і господарських споруд. У центрі селища виявлено за­лишки базиліки, спорудженої з каменю на вапняковому розчині. Селище було обнесене кам'яною стіною. Важливі виробничі об'єкти відкрито на західному схилі гори Ільяс-Кая. Тут збереглися сліди виробки вапнякового туфу, а також залишки майстер­ні, де виготовляли будівельні деталі — клинчасті камені для склепінь та арок, карнизи та ін. Поряд виявлено дві керамічні печі для виготовлення черепиці та плінфи.

На території Сімеїза відкрито руїни середньовічного храму. На серед­ньому майдані гори Панеа розкопками виявлено залишки великої споруди УШ-ХІІІ ст. Монастир прилягав до оборонної стіни ХІІІ-ХУ ст. і був пере­критий порівняно невеликими пізньосередньовічними будівлями. А на нижньому майданчику, обнесеному колись мурами, виявлено залишки хра­му генуезького часу. Як показали дослідження, храм стояв на руїнах більш ранньої церкви Х-ХІІІ ст., що загинула від пожежі. Під нею були залишки ще більш раннього храму ІХ-Х ст. з мозаїчною підлогою.

Таким чином, пам'ятки південного узбережжя Криму доби середньо­віччя представлені різними спорудами: замками, монастирями, сховищами сільських общин, поселеннями і могильниками.

У 70-х роках VII ст. Боспор зі степовою і гірською частиною Криму захопили хозари. Наприкінці X ст., після розгрому Хозарії, південно-схід­ні кримські землі увійшли до складу Тмутараканського давньоруського князівства. З цього часу місто Боспор давньоруські літописи називають Корчевом. Місто Боспор-Корчів займало порівняно невелику ділянку на березі Керченської протоки. На його території були, очевидно, поселення ГУ-У ст. н.е. Принаймні, збереглися залишки могильника цього часу, ви­явлені на Госпітальній вулиці сучасної Керчі. Поховання супроводжували прикраси так званого поліхромного стилю: срібні і бронзові фібули, поясні пряжки, браслети з кінцями у вигляді зміїних голівок, золоті сережки з намистинами. У VI-VII ст. тут стояла християнська базиліка. Від неї зберег­лися лише фундаменти та мармурові капітелі, їх було використано у бу­дівництві храму Іоанна Предтечі (VIII ст.). Дослідження, проведені на території біля цього храму, дозволили визначити три будівельні періоди у середньовічній Керчі: будови УІ-УТІ ст., стіни фортеці УТП-ІХ ст. і житлові споруди другої половини ІХ-ХІ ст.

Місто Сугдея (Сурож за давньоруськими джерелами) виникло у VI ст. Тут відкрито ранньосередньовічне укріплення VI ст., а також житла УПІ— ТХст. Місто УТП-ГХст. було досить значним ремісничим центром. Зокрема, на його території виявлено гончарні печі. Масовий керамічний матеріал Сугдеї (Сурожа) представлений сіроглиняними кухонними горщиками, орнаментованими хвилястою лінією та рифленням, високими глечиками з плоскою ручкою, типовими причорноморськими амфорами. У VIII ст. місто стало центром єпархії і набуло важливого значення у зміцненні християнської церкви, у релігійно-культових справах.

В XI ст. Сугдея була східним форпостом володінь Візантії в Криму. Наприкінці XI ст. на цій території з'являються половці. В середині XIII ст. Східний Крим захопили ординці. За панування у чорноморській торгівлі точилася боротьба між італійськими містами Венецією та Генуєю. Спо­чатку Судак захопили венеціанці, потім влада над фортецею перейшла до генуезців.

У степовій частині та прибережній смузі Південно-Східного Криму у УПІ-ГХ ст. виникають нові поселення. Одне з них досліджено на околиці с. Планерське на горбі Тепсень. Тут відкрито п'ять двокімнатних житлових будинків УІІІ-Х ст. Стіни їх зведено з каменю та сирцю. Дахи будинків були, очевидно, вкриті плоскою черепицею. Досліджено й залишки госпо­дарських приміщень, що прилягали до жител. На поселенні знайдено сільськогосподарські знаряддя: різак-чересло, косу-горбушу, серп і тесла-мотички. Виявлено також скупчення залізних шлаків, окремі знаряддя кова­лів (пробійники), ювелірів (кам'яні та глиняні матриці для відливання при­крас), побутові речі — ножі, уламки замків, кільця та цвяхи.

Керамічний комплекс представлений піфосами, типовими причорно­морськими круглодонними червоноглйняними яйцеподібними амфорами з ручками, кулястими сіроглиняними горщиками, глечиками з плоскою ручкою. На території селища розкопками відкрито два трьохапсидних храми (37,5 х 21 і 16,4 х 12,8 м), а також залишки ще однієї церкви. Під залишками великого храму виявлено сліди базиліки VIII ст. У великому храмі досліджено 18 могил під плитами без речового інвентарю.

У Швденно-Східному Криму, між Алуштою та Феодосією, зафіксовано 16 селищ і 3 могильники. Вчені датують їх УПІ-ІХ ст. Селища розміщува­лися в долинах річок. На деяких з них відкрито гончарні горна, в яких випалювали причорноморські амфори (Привітне, Морське, Новий Світ). Масове виробництво амфор у УШ-ІХ ст. було пов'язане з розвитком вино­градарства і виноробства. З гончарних центрів Південно-Східного Криму амфори доставляли морем, а потім — по Дону і Дінцю на салтівські та слов'янські поселення Лівобережжя Дніпра.

Вчені вважають, що селища південно-східного регіону Кримського пів­острова УІІ-ІХ ст. слід відносити до окремої археологічної культури, яка в своїй основі була своєрідним "сплавом" античних і місцевих традицій різноетнічного населення Східного Криму й Тамані. У ранньосередньовіч­них старожитностях цісї культури знайшли відбиток салтівські традиції.

Рис. 152. Планм. Кафи.

І — фортечні стіни: II —- рів.

І — місце давнього порту на полях; 2 — карантинна гірка; 3 — башти; 4 — Геор гіївський монастир; 5 — церква Миколи; 6— церква "Введення в храм"; 7 — вірменськії церква архангелів Гавриїла і Михайла; 8 — вірменська церква Сергія; 9 — синагога. 10 — церква Георгія; її — вірменська церква Іоанна Предтечі; 12 — церква Іоанна Богослова; ІЗ — церква Стефана.

У 70-х роках ХНІ ст. в Північне Причорномор'я проникають генуезькі купці, які засновують тут свої факторії. Центром генуезьких володінь у Криму було м. Кафа (нині територія Феодосії). У 80-х роках XIV ст. тут споруджено потужні стіни фортеці.

Кафа складалася з двох частин — внутрішньої і зовнішньої фор­тець. Центральною вважалася внутрішня цитадель. Потужні стіни і башти фортеці збереглися до наших днів. Решта пізньосередньовічного міста зай­мала широку приморську смугу. Місто було досить щільно забудоване житлові квартали, ремісничі майстерні, торговельні лавки і караван-сараї. У середині XIV ст. населення Кафи становило близько 7 тис. жителів. Місто оточували дві лінії фортифікаційних споруд, стіни і башти яких виклали з каменю. Центральною частиною міста була Карантинна гірка. До неї прилягали громадські споруди та храми. Аналіз культових споруд свідчить про різноетнічний склад населення Кафи. У місті функціонували Георгіїв­ський монастир, церква Миколи, церква "Введення в храм", вірменська церква архангелів Гавриїла і Михайла, вірменська церква Сергія, синагога, церква Георгія, вірменська церква Іоанна Предтечі, церква Іоанна Богослова, церква Стефана.

Основну частину населення тут становили вірмени і греки. Були в Кафі також татари, євреї, араби, грузини, валахи, колонія московських купців і ремісників. Генуезців у місті було порівняно мало, але вони разом з бага­тими купцями (греками й вірменами) становили привілейовану верхівку суспільства.

У місті функціонувала розвинута система водогону. Вода з відкритих басейнів подавалася по водогінних трубах у місто.

Кафа була значним ремісничим центром. Тут розвивалися такі напря­ми виробництва: будівництво громадських і храмових будинків, будівни­цтво кораблів, залізообробна й гончарна справа. Ще з кінця XIII ст. деякі ремісники були об'єднані в цехи. Значна роль в економіці міста належала торгівлі, яка, з одного боку, зв'язала Південне-Східний Крим з Адріатикою та Середземномор'ям, а з другого — через Східну Європу і Московську державу — з країнами Прибалтики та Центральної Європи.