Запорізькі Січі

Важливими історико-археологічними пам'ятками українського козацтва є Запорізькі Січі низового Дніпра. Перша козацька фортеця, так званий "городок Вишневецького", була побудована у середині XVI ст. на о. Хортиця (нині територія м. Запоріжжя).

Пізніше, протягом другої половини XVI — початку ХУШ ст., було збудо­вано сім Січей, які змінювали одна одну. Січі Томаківська, Базавлуцька, Микитинська, Чортомлицька, або Стара, і Покровська, або Нова, знаходи­лися на правому березі Дніпра в районі так званого Великого Лугу (нині Нікопольський район Дніпропетровської області). Дві інші були розташо­вані на території сучасної Херсонської області: Кам'янська — трохи вище по Дніпру від райцентру Берислав, Олешківська — на околиці райцентру Цюрупинськ. Січ, зазвичай, існувала кілька десятиліть, потім її переносили на нове місце. Робилося це з різних причин: або через те, що Січ було зруйновано ворогом, або ж вибір нового місця диктувався стратегічними і політичними міркуваннями самих козаків.

Кожна Січ являла собою укріплення, обнесене ровом і валом з часто­колом на ньому та баштами з вікнами для гармат. Висота валів сягала понад 10 м. На центральній площі Січі стояли церква, будівлі старшини, пушкарня, а навколо — понад ЗО куренів, в яких мешкали козаки. Курені (назва умовна) являли собою довгі приземкуваті споруди довжиною кілька десят­ків метрів з двосхилою стріхою і маленькими вікнами. У зимовий час курені опалювали кахляними печами. В такому курені могло мешкати від кількох десятків до 150 чоловік. Інколи всередині Січі високою стіною об­носили її найбільш укріплену частину, своєрідний дитинець. Було тут також передмістя, де жили крамарі, ремісники. Деякі з Січей, наприклад Покровська, мали до 12-13 тис. населення.

Для спорудження Січі обиралися зручні місця на узбережжі Дніпра, де в затоках і протоках ріки стояв козацький флот. Останній складався з різних типів річкових і морських суден. Найбільш відомими є козацькі дуби, або чайки. Вони були 20 м завдовжки і 3-4 м завширшки, могли вміщувати до 50-70 козаків, військове спорядження, запас води і харчів. Чайка за допомогою весел (20-30 пар) або вітрила могла рухатися і вперед, і назад: корми тут не було, стерна прикріплювали на обох її кінцях.

Рис. 153. Матеріали до історії козацтва:

І — козацька фортеця Трахтемирів на Середньому Дніпрі (гравюра XVIII ст.);

2 — територія Запоріжжя па карті другої половини XVII ст.; З, 4 — хрести на козацьких могилах поблизу фортеці Кодак.

Для стійкості на воді вздовж обох бортів прив'язували пучки очерету. Рештки таких козацьких човнів виявлено під час підводних археологічних досліджень на Дніпрі. Озброєння чайки, крім особистої зброї кожного козака (двох рушниць, пороху, куль), складалося з кількох невеликих гармат-фальконетів. На чайках козаки сміливо вирушали в морські походи, під час яких вступали в бій

3 турецькими галерами і нерідко виходили переможцями. Час від часу козацькі чайки, перетнувши Чорне море, з'являлися біля турецьких берегів; робили вони напади і на Крим.

Поблизу кожної січі знаходився козацький цвинтар. На цих місцях і до наших днів збереглися окремі кам'яні хрести з написами. Один з таких хрестів стоїть, наприклад, над могилою кошового отамана К. Гордієнка на кладовищі Кам'янської Січі. Збереглася стела з хрестом, що стояла над могилою славного отамана Івана Сірка в с. Капулівка Дніпропетровської області. У зв'язку з ерозією берега в районі Чортомлидької Січі останки І. Сірка перенесено у безпечне місце.

Усі Січі Великого Лугу нині затоплено водами Каховського водоймища. Від Олешківської Січі, що потрапила в зону забудови, лишилася тільки невелика її частина. Найповніше збереглася Кам'янська Січ біля с. Респуб­ліканець Бериславського району Херсонської області, але її територія з одного боку підмивається Каховським водосховищем, а з іншого — руйнується приватними садибами.

Карта 32, Карта Запоріжжя періоду Нової Січі (1734 1775 роки). І — фортеці; II -- розміщення Нової Січі; ПІ - Дніпровські пороги.

Січ була центром так званих козацьких вольностей, що охоплювали май­же всю степову територію України. Землі цих вольностей поділялись на окремі райони—паланки. Центри паланок також мали земляні укріплення. В межах паланок козаки будували хутори, які звалися зимівниками, поступово виникали села. Вздовж кордону з територіями татарських кочовищ споруджували редути і так звані фігури з землянкою біля них. Кожен редут мав ряд будов — казарму, стайні тощо. Фігури являли собою дерев'яні вежі, на яких цілодобово стояв дозор. У разі появи татар дозорці запалювали заготовлені заздалегідь про­смолені бочки і клоччя, дим і полум'я від яких було видно далеко, спові­щаючи населення про наближення небезпеки. Такі редути і фігури ланцюж­ком тяглися вздовж Дніпра від Берислава до гирла р. Орель.

Від укріплень паланок, редутів і фігур до наших днів мало що зберег­лося. У кількох місцях вдалося виявити і дослідити рештки землянок, що споруджувалися поблизу сигнальних веж (наприклад, біля с. Чкалове Запо­різької області).

Цікавими пам'ятками козацьких часів є "розриті могили", або майдани. В майдани перетворювали стародавні кургани, у центрі яких споруджували велику лійчасту заглибину з виходом від неї на поле. По обидва боки від цього ходу зводили кільцеподібні невисокі вали-підвищення. Під час розко­пок там знаходять рештки землянок, печищ тощо. На майданах вимивали і випарювали з чорнозему селітру, яка йшла на виготовлення пороху.

Історико-археологічними пам'ятками слід вважати і всі полкові міста Гетьманщини — Київ, Ніжин, Чернігів, Лубни, Миргород, Прилуки, Полта­ву, Переяслав, Гадяч та ін. Міста Чигирин, Батурин, Глухів та деякі інші певний час були столицями Гетьманської України. Донині збереглися будо­ви тих часів, зокрема церкви: Миколаївська в Глухові, Трьохсвятительська в с. Лемеші на Чернігівщині, Покровська в с. Сулимівка Бориспільського району на Київщині, будинок полковника Лизогуба в Чернігові.

У першій половині XVII ст. українське козацьке військо піднялося до рівня кращих тодішніх європейських армій.

З Січі вийшли видатні полководці та державні діячі: Северин Нали­вайко, Тарас Федорович (Трясило), Павло Павлюк, Іван Судима, Дмитро Гуня, Петро Сагайдачний, Богдан Хмельницький, Іван Сірко та ін. З іменем гетьмана Петра Сагайдачного пов 'язують розробку козацької наступальної стратегії концентрованого раптового удару, яку він блискуче реалізував у Хотинській війні 1621 р. Увесь світ визнав вирішальну роль українських козаків у Хотинській перемозі над турецькою армією.

Піхота укозаків була численнішою за кінноту. Кіннота вела наступ так званою "лавою", шикуючись півколом і атакуючи ворога не тільки з фрон­ту, а й з флангів. Найпоширенішим видом бойового порядку став так зва­ний козацький табір. У центрі чотирикутного рухомого укріплення, що скла­далося з кількох рядів скріплених між собою ланцюгами возів, розташову­вався військовий загін. Такий табір використовували і в боях, і на переходах. Сучасники називали козацькі табори "рухомими фортецями".

Рис. 156. План Чигиринської фортеці 1678року.

На озброєнні в козаків були шаблі і списи, а також гармати, мушкети, пістолі, самопали, рушниці. Проти ворожої кінноти козаки застосовували якірці та рогульки. Зброю і бойові припаси (порох, кулі) запорожці робили самі. Крім того, кожен козак повинен був мати при собі сокиру, косу, лопату, шнури тощо, щоб у разі потреби насипати вали і будувати укріплення, а також зв'язувати вози в табір.

Певне місце серед пам'яток козацьких часів займають запорізькі війсь­кові клейноди. Це військові знаки, регалії чи атрибути влади, які використовувалися старшинами відповідно до посади кожного з них.

Рис. 157. Козацькі табори:

І — бій козацького війська під прикриттям табору; 2 — табір в оточенні чотирьох рядів возів; 3 — бій трикутником під захистом возів (художник — А. Жук).

Булава — це ознака влади гетьмана. Вона являла собою срібну позолочену, часом прикрашену дорогоцінними каменями кулю, насаджену на металеву чи дерев'яну гладенько обстругану палицю, пофарбовану в темний колір. Пернач, шестопер, або жезл, — ознака влади полковника. Його носили за поясом.

Рис. 158. Козацькі гармати:

І — гармата роботи майстра Йосипа Балашевича (1697 р,) з гербом гадяцького полковника М. Гороховича; 2 — гармата роботи майстра Карпа Балашевича (1717 р,) з гербом гадяцького полковника М. Милорадовича.

Пернач менший від булави, зі срібною чи залізною кулею на кінці палиці. Кожен з клейнодів належав певній особі із запорізької старшини. Під час військових рад кошовий тримав у правій руці булаву.

Прапором, хоругвою, чи корогвою, називалася у козаків шовкова яскра­во-червона хустка із зображенням посередині або білого польського орла, коли запорожці були за польським королем, або двоголового російського, коли вони перейшли до московського царя. По боках хоругви було зобра­жено Спасителя й архангела Михаїла. Очевидець свідчить, що після зняття козаками у 1655 р. облоги Львова за Богданом Хмельницьким несли білий прапор з його родовим гербом та червоний — із зображенням архангела Михаїла, який простромлює списом змія, а також 34 прапори з гербами різних земель. Отже, в XVII ст. Гетьманщина користувалася різноколірними прапорами. Існували також полкові, сотенні, курінні та інші корогви, знамена та значки. На них були зображення хрестів, зірок, місяця, сонця, зброї та елементів народного декоративного мистецтва.

Рис, 159. Козацькі печатки XVIII ст.:

І — печатка кошового отамана Малашевича (1734 р.); 2 — печатка Кодацької паланки (1750 р.); З — печатка Бугогардівської паланки (1710 р.); 4 — печатка Самарської паїанки (1750 р.).

Бунчуком козаки називали просту, помальовану начорно палицю, на верхній кінець якої насаджували мідну кулю, а під неї вставляли волосся з кінського хвоста з чотирма чи шістьма сплетеними косами поверх волосся.

Загальновійськові запорозькі печатки були округлої форми і виготов­лялися зі срібла. Мали зображення постаті козака у гостроверхій шапці, в жупані з ґудзиками на грудях, із шаблею й порохівницею при боці та рушницею через ліве плече, із символічним списом. По краю лицьового боку печатки напис: "Печать славного воіска запорозкого низового". Відомі й печатки гетьманів С. Кішки, Б. Хмельницького, П. Дорошенка та Ін. Палан­кові, або курінні, печатки також виготовляли зі срібла. Вони були круглої або чотирикутної форми і мали зображення левів, оленів, коней, місяця, зірок, корон, списів, шабель, луків.

Литаврами козаки називали залізні і срібні котли з натягнутою на них шкірою. Ці ударні інструменти широко використовувалися під час урочис­тостей у військовому побуті козаків.

Запорізькі військові клейноди зберігалися або в січовій Покровській церкві, або у військовій скарбниці, їх виносили лише за наказом кошового отамана перед загальною чи окремою радою.