Культура карпатських курганів
Культура одержала назву від курганних могильників на території Карпатського передгір'я. Пам'ятки цієї культури були відкриті австрійським археологом Й. Сомбаті, який у 1893 р. дослідив курганний могильник біля с. Глибока на Буковині. У 1912р. аналогічний курган дослідивЙ. Коперниць-кий біля с. Нижній Струтинь Івано-Франківської області.
У 30-х роках XXст. К. Журовський, Т. Сулімирський, М. Смішко та інші дослідники відкрили 85 поховань на 15 могильниках. У 1950-1980-х роках пам'ятки культури карпатських курганів вивчали М. Ю. Смішко, Іі. О. Тимощук, В. М. Цигилик, Л. В. Вакуленко, В. Г. Котигорошко.
У 1960-1970-х роках Л. В. Вакуленко відкрила і дослідила ряд поселень культури карпатських курганів, що дало можливість ширше розкрити харак-Іер пам'яток, визначити рівень господарського і соціально-економічного розвитку прикарпатських племен першої половини І тисячоліття н.е.
Поселення культури карпатських курганів (Глибока, Грабівці, Пече-піжин та ін.) розташовувались у широких долинах річок або на високих рівних плато, де були зручні для занять землеробством ділянки. Досить Іначні розміри поселень, стаціонарні житла свідчать про осілий спосіб життя їхніх мешканців. Прикарпатське населення культивувало два види пшениці, ячмінь, овес, просо. Досить широкий набір культур властивий орному землеробству. На поселеннях знайдено землеробські знаряддя: уламки мотик, залізні серпи, круглі кам'яні ротаційні жорна, а також великий пІфосоподібний керамічний посуд (зерновики). Зерно та інші продукти Іберігали у спеціальних господарських ямах, Велике місце в господарстві займало приселищне скотарство. У стаді тримали велику рогату худобу, коней, свиней, овець і кіз. Допоміжну роль у господарстві відігравали, очевидно, полювання та рибна ловля.
Прикарпатське населення першої половини І тисячоліття н.е. добре знано різноманітні ремесла. На поселеннях відкрито залізні шлаки — рештки металургійного виробництва. Розвиток ковальської справи підтверджується серією залізних виробів (ножі, серпи, зубила, ключі тощо). Було дость розвинуте керамічне виробництво. Про це, крім масового місцевого гончарного посуду, свідчать залишки безпосереднього виробництва. Залишки гончарних майстерень відкрито у Печеніжині й Голині. Випалювання керамічного посуду здійснювали у печах двох'ярусної конструкції. Конструктивні особливості їх аналогічні гончарним горнам черняхівської культури. У жителів Прикарпаття переважали гончарні печі з опорним круглим центральним стовпом, на який спирався глинобитний черінь з продухами. Отже, гончарна справа набула рівня, характерного для товарного виробництва в умовах другого великого суспільного поділу праці.
Рис. 94. Старожитності культури карпатських курганів:
1-3 — глиняний посуд; 4 — бронзова пряжка; 5 — срібна пряжка; 6— бронзова прикраса; 7 — залізна фібула; 8 — скляний кубок.
Носії культури карпатських курганів знали ювелірну справу, для розвитку якої вони мали багату сировинну базу Карпат: поклади міді, олова та ін. Існували домашні промисли, пов'язані з обробкою дерева й каменю, прядінням, ткацтвом, виготовленням шкіряних виробів тощо.
На території культури карпатських курганів, як і в ареалі черняхівських старожитнєстей, знайдено чимало римських монет (окремі знахідки і скарби). Римська монета, очевидно, використовувалась у внутрішній та зовнішній торгівлі. В обмін на вино, олію, скло прикарпатське населення везло в римські провінції худобу, шкіри, хутро, вовну, можливо, сіль. Торгівля здійснювалася за течією Дністра, Прута, а також через карпатські перевали.
Поховальний обряд вивчено на основі понад 20 курганних могильників, на яких досліджено більше 150 поховань. Досліджені могильники розташовані на природних підвищеннях (Нижній Стругань, Грабівці, Кам'янка, ІДуцулів, Грушів та ін.). Кургани округлі, куполоподібні. Насипи мають висоту до 1 мі діаметр 10-12 м в основі. У кількох випадках насипи були обкладені камінням.
На всіх досліджених могильниках зафіксовано обряд трупоспалення. Спалення здійснювали переважно на місці спорудження майбутнього кургану. Але іноді покійників спочатку спалювали, а потім поблизу споруджували курган. Існував звичай ставити або кидати у кострище керамічний посуд. Уламки посуду простежуються і на всій площі насипів, що може свідчити про здійснення поминальних тризн.
Кераміка з поселень і могильників культури карпатських курганів представлена ліпним і гончарним посудом. Найбільш поширені ліпні горщики різного профілювання, великі піфосоподібні посудини. Є також конічні чаші та миски. В орнаментації кераміки побутували валики з насічкою або пальцевими відтисками, защипами, дужками, шишечками. Є кераміка, орнаментована горизонтальними прямими і хвилястими лініями.
Гончарний посуд за своїми формами представлений горщиками, мисками, вазами з двома і трьома ручками, чашами на високій ніжці, глеками, кубками. Гончарні вироби значною мірою нагадують кераміку черняхівської культури. Окрему групу становлять своєрідні вироби прикарпатського гончарного комплексу, так звана посилана кераміка.
З прикрас відомі бронзові і залізні фібули, поясні пряжки, скляні, пастові і сердолікові намистини. Знайдено кілька фрагментів кістяних гребенів.
На основі речового комплексу культура карпатських курганів датується кінцем П — початком і першою половиною V ст. н.е.
Соціально-економічний, політичний і культурний розвиток племен культури карпатських курганів П-У ст. н.е. характеризується етапом, коли суспільство вже поривало з інститутами первіснообщинного ладу і стояло на порозі утворення класів. За рівнем суспільного і культурного розвитку прикарпатське населення можна порівнювати з масивом черняхівської культури першої половини І тисячоліття н.е.
Питання про походження старожитностей Прикарпаття II-V ст. н.е. до кінця не з'ясоване. М. Ю. Смішко висловив думку, що культура карпатських курганів сформувалася на місцевій традиції попередніх куштано-вицьких старожитностей УІ-ІІІ ст. до н.е. Аналогічний поховальний обряд простежено на пам'ятках II ст. н.е. у Трансильванії, а також на пам'ятках П-ГУ ст. н.е. Східної Словаччини. Отже, на даному етапі вивчення проблеми йдеться лише про спільні джерела поховальної обрядності в населення, яке проживало на прилеглих до Карпат землях.
У питаннях етнічної інтерпретації дослідники дійшли висновку, що у формуванні культури карпатських курганів взяло участь гето-дакійське населення. Разом з цим простежуються і риси матеріальної культури, які знаходять своє продовження у пам'ятках ранньосередньовічних слов'ян У-УІІ ст. н.е. (типи поселень і жител, поховальний обряд, окремі форми кераміки). Відкрито також перехідні комплекси від пізніх пам'яток культури карпатських курганів до старожитностей ранньосередньовічних слов'ян У-УІІ ст. н.е. Такі комплекси кінця IV — першої половини V ст. н.е. вивчено на поселеннях Глибока (Л. В. Вакуленко), Кодин (І. П. Русанова, Б. О. Тимощук), Рогізна (Б. О, Тимощук). У подальшій інтеграції зі збільшенням кількості давнього східнослов'янського населення у Подністров'ї почався активний процес асиміляції, в якому переміг слов'янський етнос. Тому, говорячи про етнічну інтерпретацію та історичну долю населення Прикарпаття першої половини І тисячоліття н.е., слід мати на увазі злиття двох етнічних груп; північно-східно-фракійської і слов'янської. Оскільки у Прикарпатті і на території Карпат давньоруський літопис розміщує одне з східнослов'янських літописних племен — білих хорватів, то, очевидно, населення культури карпатських курганів і було його генетичним історичним попередником.
Дата добавления: 2014-12-17; просмотров: 4862;