Київська культура

Київська культура охоплює пам'ятки першої половини І тисячоліття н.е. від Середнього і Верхнього Подніпров'я до Курського Посейм'я. В окрему культуру ці старожитності виділив В. М. Даниленко, який наприкінці 50-х — на початку 60-х років дослідив кілька пам'яток пі ля сіл Бортничі, Нові БезрадичІ, Ходосівка. У 1970-1980-х роках пам'ят­ки київської культури вивчали Є. В. Максимов, Р. С. Орлов, Н. М. Крав­ченко, Р. В. Терпиловський, О. М. Приходнюк, Є. Л. Гороховський, ('. П. Пачкова та ін. Нині на території України (Середнє Подніпров'я, І Іодесення) зафіксовано 150 поселень і могильників. На поселеннях вивчено ^0 жител, на могильниках — близько 40 поховань.

Більшість дослідників вважають, що київська культура сформувалася на основі зарубинецьких старожитностей. Деякі вчені вважають, що київ­ські пам'ятки генетично пов'язані і з черняхівською культурою.

Поселення київської культури розташовані переважно на ділянках пер­ших надзаплавних терас, однак відомі й селища на високому корінному березі. Площа селищ, зазвичай, не перевищує 0,5 га. Поселення нерідко шодились "гніздами" — на відстані 0,5-1 км одне від одного. Житла київ­ської культури представлені переважно напівземлянками (10-17 м²). Кон­струкція стін зрубна або стовпова. Для Подесення, наприклад, характерні напівземлянки з центральним опорним стовпом покрівлі і відкритим вогни­щем біля нього (Роїще, Лавриків Ліс, УлянІвка та ін.). На Середньому Дніпрі у житлах, крім вогнищ, виявлено глинобитні печі (Глеваха, Обухів II, VII). На деяких поселеннях відкрито залишки наземних будов з глиняною обмаз­кою стін (Обухів II). За межами жител знайдено, очевидно, літні вогнища, споруджені на кам'яній вимостці або вимостці з черепків, господарські споруди.

Топографія селищ київської культури, речовий інвентар характерні для осілого землеробського способу життя. Уламок залізного наральника вияв­лено на селищі Улянівка. Залізні серпи знайдено на селищах Бортничі, Обухів VII, Роїще. Круглі кам'яні ротаційні жорна виявлено в Роїщі та Улянівці. У господарських приміщеннях зустрічаються уламки великих корчаг, в яких зберігали зерно та інші сільськогосподарські продукти (Нові Ьезрадичі, Обухів П, Роїще, Хлепча). Населення культивувало просо і жито, рідше пшеницю та ячмінь. Розвивалося й приселищне скотарство: на посе­леннях виявлено кістки домашніх тварин. У стаді була велика рогата худо­ба, свині, кози, вівці; розводили коней. Допоміжними промислами у гос­подарстві були полювання та рибна ловля.

У господарстві жителів київської культури значну роль відігравали ре­месла. Досить розвинутими були залізоробне і ковальське виробництва. Рештки сиродутного металургійного горна виявлено у Василькові. На ін ших поселеннях траплялись залізні шлаки. З набору готових залізних виробів можна зробити висновок про те, що місцеві ковалі досягай певного рівня майстерності.

Рис. 95. Старожитності київської культури:

/-3, б, 11, 12 — знаряддя праці: 4, 5, 7-Ю — прикраси; 13-17 — форми ліпної\ кераміки.

Вони виготовляли ножі, серпи, долота, скоби та інші побутові вироби, а також зброю і спорядження воїнів (наконечники списів І стріл, шпори тощо).

Керамічне виробництво характеризується використанням поворотного столика. Місцеве виготовлення посуду на гончарному крузі було у зародковому стані. Окремі гончарні вироби пов'язані з ремісничими керамічними майстернями сусідніх черняхівських лісостепових племен (БесідІвка, І леваха, Роїще та ін.).

Ювелірна справа київських майстрів була на досить високому рівні роз­витку. Про це свідчать бронзові та залізні фібули, поясні пряжки, брас­лети, підвіски (Ходосівка, Курилівка, Лавриків Ліс, Роїще). Привертають увагу ювелірні вироби з емаллю, також пов'язані з комплексами пам'яток культури київського типу, їх, очевидно, слід розглядати у зв'язку з серією своєрідних подніпровських виїмчастих емалей (Нові Безрадичі, Бортничі, Хлепча). Ці вироби вписуються за типологією у відомі в Середньому По-чніпров'ї речові скарби (наприклад, Межигірський, Борзнянський та ін.). Ювелірні вироби з бронзи й заліза пов'язують із загальноєвропейськими І ипами речей римського часу. Це підв'язні і так звані воїнські фібули, поясні І Іряжки, браслет з потовщеними кінцями і дротяні браслети. Відомі палице-модібні шпильки й вічкоподібні підвіски.

Населенню київської культури були відомі також деревообробне, косто­різне, каменерізне, шкіряне, ткацьке та інші виробництва.

Керамічний комплекс київської культури становлять ліпні вироби, які ш технікою виготовлення і типологією можна пов'язувати з зарубинецькою Історико-культурною традицією. Присутні у комплексі окремих пам'яток сончарні вироби слід розглядати, очевидно, як запозичення з території сусідніх лісостепових черняхівських племен. Основна кераміка київської культури ліпна або зі слідами формування на поворотному столику. За про­філюванням у київській кераміці поєднуються ребристі, біконічні форми І слабопрофільовані, округлобокі. Головні форми посуду—кухонні горщики іі диски, корчаги для харчових припасів, столові миски та горщикоподібні Ішроби.

З глини виготовляли також конічні тиглі і ллячки для ювелірів, керамічні Іижки для рибальських сіток і вертикальних ткацьких верстатів. Широко відомі І іікож серії біконічних глиняних пряселець для веретен.

Імпортні вироби з пам'яток київської культури пов'язують з масивом черняхівських племен, а через них і з майстернями римського часу Пів­нічного Причорномор'я. З привізних речей виявлено амфори пізньоримсь-ких типів, скляний посуд і намисто, кістяні гребені, бронзові пінцети і брон-ювий посуд.

Могильники київської культури вивчалися поблизу сіл Козаровичі, Нові Ьезрадичі, Бортничі в Середньому Подніпров'ї; Кириївка у Подесенні. Поховання безкурганні. На могильниках відкрито кілька десятків поховань за обрядом трупо спалення, здійсненого на стороні. Характерною особ­ливістю київських поховань е розміщення залишків кремації у неглибоких округлих ґрунтових ямах. У поховальних ямах разом з кальцинованими кістками виявлено рештки поховального вогнища і залишки тризни (уламки керамічного посуду і кісток тварин). Трапляються й особисті речі, зокрема прясельця.

Речовий комплекс пам'яток київської культури датують III — початком Уст. н.е. Пам'ятки київського типу є північно-східною периферією лісосте­пового черняхівського масиву. Вони займають територію Північно-Східної України, а також сусідні Брянську і Курську області Росії', Гомельську і Моги-лівську області Білорусі.

Старожитності племен київської культури Ш-У ст. н.е. належать до блоку археологічних культур першої половини І тисячоліття н.е. Південно-Східної Європи. Виходячи з головних типів жител та господарських споруд, характеру поховального обряду, а також ліпного керамічного матеріалу, вважають, що старожитності київської культури генетично пов 'язані з попе­редньою зарубинецькою культурою. Оскільки у Поліській частині (де роз­міщено київські пам'ятки) впливи провінційно-римської культури були знач­но меншими, ніж у масиві лісостепових черняхівських племен, то у київській культурі (зокрема в кераміці) досить наочно простежується перехід до наступної епохи ранньосередньовічних слов'ян У-УІІ ст. н.е. Соціальну організацію київських племен відбиває етап розвитку територіа­льної сусідської общини. Про це свідчить орна система землеробства, що розвивалася поряд з лісостеповими племенами черняхівської культури.

Подальшу історичну долю київської культури сучасні дослідники пов'я­зують з розвитком наступних археологічних культур ранньосередньовіч­ного слов'янства У-УП ст. н.е. Київську культуру розглядають як головний компонент формування пеньківської культури, особливо на Лівобережжі Дніпра (Р. В. Терпиловський). її пов'язують Із формуванням пам'яток кор-чацько-празького типу у Середньому Подніпров'ї (Н. М. Кравченко). Київ­ська культура Верхнього Подніпров'я й Середнього Подесення відіграла важливу роль у становленні колочинської культури. Отже, київська культура паралельно із старожитностями лісостепових черняхівських племен роз­глядається як безпосередній генетичний попередник ранньосередньо­вічних слов'ян У-УІІ ст. н.е.