Ранньосередньовічні східні слов'яни У-УІІ ст. н.е.

У лісостепових племен черняхівської і київської культур та куль­тури карпатських курганів — прямих історичних попередників ранньосеред­ньовічних слов'ян У-УП ст. н.е. — разом з елементами домашнього рабства „ вже існували зародки ранньофеодальних відносин, що виникали у зв'язку з появою приватної власності на землю. Цілком закономірно, що у східно­слов'янському суспільстві продовжували співіснувати елементи рабства, раннього феодалізму і пережитки родоплемінної структури. Згодом, у У-УП ст. н.е. перемогли найпрогресивніші форми суспільно-політичного життя—суспільні інститути раннього феодалізму.

Зовнішньополітичні зрушення середини І тисячоліття н.е. вплинули на подальшу долю матеріальної та духовної культури європейських племен взагалі і східнослов'янських зокрема. Внаслідок гунської й аварської навал почалася певна архаїзація культури, всього загального укладу життя східно-слов'янських племен. Особливо відчутно це простежується при вивченні масового керамічного комплексу. На зміну високорозвинутим формам гончарного виробництва черняхівської культури і культури карпатських курганів приходить масовий ручний спосіб виготовлення керамічного по­суду. Очевидно, орди гунів знищили важливі гончарні ремісничі центри у зоні порубіжжя Лісостепу та Степу. Перервалися традиційні зв'язки Лісо­степу з Північним Причорномор'ям. Негативну роль в історії східно­слов'янських племен середини І тисячоліття н.е. відіграли й авари. Завойов­ники загальмували поступальний розвиток культури волино-дулібського племінного союзу.

Таким чином, у нових конкретно-історичних умовах середини І тисячо­ліття н.е. у житті східнослов'янських племен відбулася певна трансформація окремих напрямів матеріальної культури, але навіть за цих складних умов тривав розвиток основних галузей господарства — землеробства, металургії, металообробки.

Карта 23. Основні памя’ятки третьої чверті І тис. н.е. на території України.

І — поселення, II городища і III — могильники корчацько-празької культури; IV—поселення, V- -городища! VI—могильники пеньківської культури; VII— поселення і VII! — могильники колочинської культури; IX— пам'ятки кочівників.

Пам'ятки корнацько-празької культури: І — Ужгород; 2 — Бовтів І, II, Ш; З —Дем 'янів І; 4 — Крилос; 5 — Волосів; 6 — Зелений Гай; 7 — Городниця; 8—Перебиківці; 9 — Ришків II, III; 10 — Каветчина; II — Устя; 12 — Бакота; ІЗ — Студениця; 14— Козлів; 15 — ЗвинячІ,ІІ; І б -Городок; 17~ГоречаІ; 18 — Кодин; 19—Глибока!; 20 — Ріпнів І, II, ПІ; 21 — Ліжниця; 22 — Зимне; 23 — Красна; 24 — Подрожжя; 25 — Бабка; 26 — Либліне; 27 — Зозів; 28 — Городок І; 29 — Колісники І; ЗО — Кургани; 31 — Курчиці; 32 — Ліубочка; 33 — Рудня; 34 — Різня; 35 — Корчак; 36 - Тетерівка; 37— Київ; 38 — Райки; 39— Обухів II. Пам'ятки пеньківської культури: 40—Якушинці; 41 — Пиків; 42 — Глинське; 43 — Самчинці; 44 — Семенки; 45 — Кисляк; 46 — Куня; 47 — Ладижин; 48 - Скибинці; 49 — БалашІвка; 50 — Гайворон; 51. 52 — Іванівка; 53 — Семенівка; 54 — Кочубіі'вка; 55 — Біла Церква; 56 — Віїьховчик; 57 — Гута-Михаплівська; 58 -• Хрещатик; 59 — Григорівка; 60 — Циблі; 61 — Домантове; 62 ~ Сушки; 63 — Будище; 64 — Стєиівка; 65-68 — Велика Анрусівка; 69 71 — Пенькіека; 72 ~ Беляївка; 73 — Хитці; 74 — Засуяля; 75 — Прогрес; 76 — Пояузор'я; 77—Дсріївка; 78 — Липці; 79 — Суха Гомольша; 80 — Занки; 81 — Задонецька, 82 — Таранцеве; 83 — Петровське; 84 — Стуоенок; 85 — Чернеччина; 86 — Ногате; 87 — Осипівка; 88 — Волоське; 89 - Ігрєнь; 90 — Званецькє; 91 — Хортиця; 92 — Скелька; 93 — Селіште. Пам'яткиколочинськоїкультури: 94 — Роїще; 95 — Ровчак; 96 — Короп; 97— Заяр'я; 98 — Левкін Бугор; 99 — Стрелщя; 100 — Новгород-Сіверськип; 101 — Смяч; 102 — Целиків Бугор; 103 — Артюхівка; 104 — Ракова Січ; 105 — Великі Будки; 106—Грунівка; 107—КурганАзак; 108—Сенча; 109—Ходосівка. Пам'ятки кочівникі*: ПО — Глодоси; ПІ — Ясиново; 112 —- Ковалівка; 113 — Нова Одеса; 114 — Келегеї; 115 — Новогригорівка; 116 — Роздольне (Сари-Булат); 117 -Василівка; 118 — Сивашівка; 119 — Мала Тернівка; 120 — Великий Токмак; 121 — Аккермень; 122 Вознесенка; 123 — Нові Санжари; 124 — Мала Перещепиш; 125 - Макухівка; 126 — Суханово.

Корчацько-празька культура.Пам'ятки цієї ранньосередньовічної культури були відкриті С. С. Гамченком наприкінці XIX — на початку XX ст. на території Східної Волині. У 20-х роках XX ст. С. С, Гамченко знову звернувся до польових робіт на пам'ятках Житомирської області. Зокрема, він дослідив залишки могильника з трупо спаленням біля с. Кор­чак. За цим пунктом вся група пам'яток увійшла в археологічну науку під назвою корчацької. Аналогічні могильники С. С. Гамченко дослідив у кіль­кох інших пунктах басейну Тетерева (Перлявка, Денеші, Катеринівка, Те­терівка). Кількома роками пізніше І. Ф. Левицький дослідив курганні поховання з трупо спаленнями у басейні р. Уж, у північних районах Жито мирщини. Пам'ятки, цілком аналогічні корчацьким, чеський дослідник' І. Борковський виявив у 1940 р. на території Праги. Таким чином, ці сло­в'янські старожитності можна називати корчадько-празькими, маючи на увазі їх широкий ареал.

Корчацько-празька культура датується У-УП ст. н.е. Вона була пошире­на на території від Правобережжя Верхнього Дніпра і Прип'яті до Ельби і Дунаю. На Україні вона займала все лісостепове Правобережжя. У межи­річчі Дністра і Дунаю корчацькі пам'ятки функціонують разом з пеньківсь-кими старожитностями.

Всього на території Південно-Східної та Центральної Європи відомо близько 500 пам'яток корчацько-празької культури. Близько половини з них зафіксовано у межах Укра'іни. В Україні корчацькі старожитності вивчали В. К. Гончаров, Ю. В. Кухаренко, В. В. Ауліх, В. Д. Баран, І. С. Винокур, В. П. Петров, О. М. Приходнюк, Б. О. Тимощук, І. П. Русанова, Л. В. Ва-куленко, С. П. Пачкова та ін.

Поселення корчацької культури займали перші надзаплавні тераси рі­чок та їхніх приток. Значно менше їх на підвищеннях у долинах річок і на високих плато. Часто селища розміщувалися групами на відстані 0,5-3 км одне від одного. Вони були невеликі за розмірами (0,5-1 га) і складалися в середньому з 20-30 будівель. Це були переважно відкриті, неукріплені селища, але відомі й окремі городища (Зимне на р. Луга — правій притоці Західного Бугу, біля с. Хотомель Брестської області і Шеліги на лівому березі р. Слуп'янки — правої притоки Вісли).

На території України на поселеннях корчацької культури досліджено 300 жител. Основним типом житла була квадратна у плані напівземлянка площею від б до 20 м² зі зрубною або стовповою конструкцією стін. Дере­в'яний каркас двосхилого даху обшивався соломою або очеретом. Підлога жител була, зазвичай, земляною, добре утрамбованою. Зафіксовано також рештки підлоги, викладеної дерев'яними колодами. Вивчено житла, які мали під дерев'яною підлогою спеціальні господарські ями.

Печі в напівземлянках корчацької культури складено переважно з ка­меню, але відомі і глинобитні (Ріпнів, Подріжжя, Городок, Зозів та ін.)-

Крім жител на селищах корчацької культури України відкрито залишки господарських приміщень. Це, головним чином, господарські ями округлої в плані форми. Очевидно, вони перекривалися спеціальними дерев'яними конструкціями. На окремих селищах зафіксовано залишки наземних госпо­дарських споруд з дерев'яним каркасом, обмазаним глиною.

Рис. 96. Реконструкція зрубної напівземлянки У-УІІ ст, з Городка у Середньому Подністров "і (за О. М. Приходнюком).

І — польовий план (І — материк; II — насипний грунт; III — каміння; IV — черінь; V - обвуглене дерево); 2 —реконструкція польового плану напівземлянки без перекриття; 3 — реконструкція напівземлянки.

На площі однїєї з таких наземних споруд у Бакоті (на Середньому Дністрі) виявлено круглу масивну кам'яну ступу. Можливо, що й на інших поселеннях функ­ціонували аналогічні наземні споруди. Можна також припустити, що на корчацьких селищах паралельно з напівземлянками могли існувати й на­земні житла. Але залишки останніх важко простежити, оскільки збереже­ність наземних споруд, зазвичай, незадовільна.

Орне землеробство становило основу господарства мешканців корчаць­ких селищ. На поселенні поблизу м. Городок Хмельницької області вияв­лено уламок залізного лемеша. З цього ж поселення походить залізна косагорбуша. Аналогічні коси знайдено на селищі в Усті і на Зимнівському го­родищі. Залізні серпи представлені на поселеннях Звиняч, Горошова, Раш-ків III у С ередньому Подністров 'ї. Кам 'яні круглі ротаційні жорна для' перемелювання зерна на борошно виявлено на селищах Зелений Гай, Бовшів, Бакота, Рашків III, Лука-Каветчинська у Подністров'ї.

Остеологічні матеріали з поселень У-УІІ ст. н.є. засвідчують приселищ-ний характер скотарства. Мешканці корчацьких поселень розводили велику рогату худобу, свиней, овець, кіз, коней.

На селищах корчацької культури простежено залишки об'єктів вироб­ничого призначення. Так, на поселенні Ріпнів II у верхів'ях Західного Бугу виявлено залишки трьох металургійних печей-домниць. На селищах Бакота і Городок у Середньому Подністров'ї також виявлено рештки залізоробного виробництва у вигляді шматків крицевого заліза і шлаків. Виробничі май­стерні досліджено в Зозові і Кодині. На останньому поселенні, розташо­ваному поблизу м. Чернівці, виявлено залишки двох будов з великими вог­нищами і шматками залізних шлаків навколо них. Тут же знайдено уламок залізної посудини, глиняний тигель тощо. Великим центром з розвинутими залізоробним, ковальським, ювелірним та Іншими виробництвами було Зимнівське городище на Волині. Про це свідчать знайдені тут 200 виробів із заліза, бронзи, срібла, скла, кістки і каменю та близько 10 ливарних форм, а також ллячки, тиглі, ковадло, заготовки (зливки) бронзи.

Рис. 97, Старожитності корчацько-празької культури:

1-8 — посуд; Я 10 наконечники списів; 11,12 — знаряддя праці; 13-20 — прикраси.

Надзвичайно важливий виробничий ювелірний комплекс кінця V — початку VI ст. н.е. відкрито експедицією Кам'янець-Подільського педагогічного інституту в 1990 р. поблизу с. Бернашівка Могилів-Поділь­ського району Вінницької області. Тут, на Середньому Дністрі, у типовій східнослов'янській напівземлянці з пічкою-кам'янкою і ранньо­середньовічною керамікою виявлено 64 кам'яні ливарні форми і керамічний тигель-ллячку ювеліра. Усі 64 форми виготовлені з місцевого дністрянського вапняку й мергелю. Асортимент виробів, судячи з ливарних форм, включав пальчасті фібули, різні види підвісок, у тому числі круглі підвіски з хрестом, трикутні, трапецієподібні, ромбічні і дзвоноподібні, а також поясні накладки, наконечники і мініатюрні пряжки. Найвизначнішою серед знахідок є форма для виготовлення пальчастих фібул. Вона першою засвідчує місцевий харак­тер цих ювелірних виробів, широко відомих у східних слов'ян У-УІІ ст. н.е. та інших племен Південно-Східної і Центральної Європи.

Поховальний обряд населення корчацької культури досліджено на осно­ві 12 могильників і окремих поховань, відомих поблизу сіл ТетерІвка, Кате-ринівка, Бабка на Волині, Звиняч Тернопільської області, у м. Ужгороді. На Волині відомі окремі ґрунтові та підкурганні поховання. І в тих, і в інших переважає обряд трупоспалення. Залишки кремації вміщували у глиняні горщики-урни або просто зсипали в яму.

Рис. 98. Ком 'яна ливарна форма для виготовлення пальчастих фібул з Бернашівки та вилита з неї фібула.

Цікаво, що в Катеринівці (поблизу Житомира) у похованні поряд з ліпною урною стояла типова гон­чарна миска черняхівської культури. З цього можна зробити висновок, що ранньокорчацькій культурі (V ст. н.е.) були властиві деякі риси попе­реднього, черняхівського етапу 11-У ст. н.е. Курганні могильники на Волині (Корчак, Миропіль, Була Шиєцька та ін.) мали невисокі (до 1 м) насипи з діаметром кола до 10м. Горщики-урни виявлено на місцях ритуальних вогнищ. Спалення здійснювали на стороні. Трупоспалення без урн знай­дено у насипах курганів, а також у ямках, викопаних в основі, у материку. У керамічному комплексі корчацької культури на ранніх пам'ятках Уст. н.е. ліпні вироби частково співіснують з гончарними, які належать черняхівській культурі. Крім уже згадуваного поховання в Катеринівці, де помітно простежуються зв'язки корчацької культури з хронологічно попередніми черняхівськими старожитностями, такі пам'ятки відкрито на території Верхнього І Середнього Подністров'я, а також у ПопруттІ (Зеле­ний Гай, Рашків II, Бакота, Устя, Лука-Каветчинська, Кодин І та ін.). У цих пам'ятках гончарної кераміки порівняно мало (15-20 %). З другої половини V ст. н.е. ліпний посуд стає основним у корчацьких старожитностях. У комплексах V ст. н.е. ліпний посуд представлений переважно горщи­ками. З кінця V ст. — початку VI ст. н.е. з'являються глиняні сковорідки.

Рис. 99, Матеріали з розкопок поселення Устя на Середньому Дністрі: І, 5, 7, 10, }3 — ліпна кераміка; 2, 3, 4, 6— гончарна кераміка; 8 —залізна поробка; 9 — залізна пряжка; II — глиняне прясло; 12 — кістяна поробка.

У корчацькій культурі переважають ліпні горщики з прямим або ледь відігнутим вінцем, з плавними обрисами тулова і вузьким плоским дном. Деякі вінця мають защіпи. У сковорідок плоске дно і низький, відігнутий доверху бортик. У глині корчацького посуду присутні домішки піску, шамо­ту, жорстви. Поверхня кераміки коричневого кольору, нерівна, горбкувата, іноді залощена. Найраніші комплекси корчацької культури (V ст. н.е.) вияв­лено у Верхньому і Середньому Подністров'ї, а також у верхів'ях Пруту. У Центральній Європі ранні пам'ятки культури поки що невідомі. Це має значення для з'ясування питання про походження корчацької культури. Ко­рені корчацьких старожитностей слід шукати у лісостеповому Дніпро-Дніст-ровському межиріччі, а не в Центральній Європі, як вважають окремі дос­лідники (І. П. Русанова, В. В. Сєдов та ін.).

П. М. Третьяков вважав, що, крім старожитностей київської культури III—V ст. н.е., у формуванні корчацьких пам'яток могли взяти участь част­ково й носії пшеворської та черняхівської 'культур. В. Д. Баран уточнив, що це могло бути населення черняхівської культури Лісостепового Правобережжя і пшеворської культури з верхів'їв Вісли, що підтверджується, з одного боку, матеріалами пам'яток Середнього і Верхнього Подністров'я, датованих фібулами V ст. н.е., а з другого — типовими для слов'ян чотирикутними житламиз печами-кам'янками, виявленими начерняхівських поселеннях IV — початку V ст. н.е. (Черепин, Бакота, Бернашівка, Сокіл, Теремці та ін.).

Таким чином, формуванню східнослов'янської корчацької культури ран­нього середньовіччя (У-УІІ ст.) передували складні соціально-економічні та етнокультурні процеси. У подальшому на основі корчацько-празьких ста-рожитностей формувалися пам'ятки типу Луки-Райковецької УШ-ІХ ст.

Соціально-економічний і політичний розвиток населення У-УІІ ст. н.е. пов'язаний з процесом функціонування територіально-сусідської общини і виділенням жител-дворів. Майнова і зародки соціальної диференціації суспільства корчацьких племен простежуються за матеріалами, які фіксу­ють виділення дружинної і племінної верхівки. Показовим щодо цього € Зим-нівське городище, яке розглядається археологами як племінний центр дулі-бів(В. В. АулІх, В. Д. Баран та ін.). Ця пам'ятка могла бути місцем прожи­вання військової дружини і племінної знаті. Разом з тим, як свідчать мате­ріали досліджень, Зимнівське городище було важливим осередком ремесел, що поширював свій вплив на територію дулібсько-волинського племінного союзу.

На північний захід від території поширення корчацько-празької куль­тури, на території Польщі у УІ-УІІ ст. існувала ще одна група слов'янських старожитностей — дзедзіцька культура, її появу польські та українські вчені пов'язують з VI ст. н.е. На переважній більшості поселень відкрито рештки наземних жител, але наявні і чотирикутні напівземлянки. Опалювалися будинки вогнищами, розміщеними в ямах. Крім житлових, відомі госпо­дарські споруди у вигляді ям.

Поховальний обряд дзедзіцької культури вивчено недостатньо, Але те, що відомо, показує переважання обряду трупоспалення. Кераміка представ­лена горщиками ліпного виготовлення (низькі і витягнуті — подібні до корчацько-празьких). На окремих поселеннях, зокрема на городищі Ше-ліги, виявлено вироби з металу: підвіски, нашивні бляшки, пальчасті фібули, браслети, пряжки і т. п. Крім того, наявні звичайні залізні побутові речі.

Господарство і соціальна структура суспільства, що залишило пам'ятки дзедзіцької культури, подібні до інших ранньосередньовічних слов'янських груп населення Центральної і Південно-Східної Європи.

Пеньківська культура.Пам'ятки пеньківської культури були відкриті у 1956-1959 рр. Кременчуцькою експедицією під керівництвом Д. Т. Бе-резовця поблизу с. Пеньківка у Потясминні. Подальшими дослідженнями (В. І. Бідзіля, О. М- Приходнюк, І. О. Рафалович, П. І. Хавлюк та ін.) вста­новлено, що пеньківська культура займає велику територію лісостепового кордону від Подунав'я на південному заході до Сіверського Дінця на пів­нічному сході. На цій території нині зафіксовано близько 300 пам'яток. Найбільш вивченими вважаються поселення Вільховчик, Будище, Ігрень-Підкова і кілька могильників поблизу с. Андрусівка у Подніпров'ї; поселен­ня Хитці, Заньки, Більськ, Сушки на лівобережжі Дніпра; селища Семенки, Скибинці, Кочубеївка, а також металургійний центр поблизу Гайворона на Південному Бузі. Пеньківські пам'ятки зафіксовано також на території Молдови І Румунії.

Пеньківські селища займали, зазвичай, низькі ділянки перших надзаплавних терас річок та їхніх приток. Характерним було розміщення поселень групами по 5-7, на відстані 3-5 км одне від одного. Площа більшості селищ становила від 1,5 до 3 га. На кожному з селищ виявлено не більше ЗО жител. Переважали чотирикутні у плані напівземлянки площею до 25 м². Стіни напівземлянок мали стовпову або зрубну конструкцію. У житлах виявлено вогнища, викладеш камінням, і печі-кам'янки. Поряд з житлами відкрито господарські будови і ями.

У Надпорїжжі і Поореллі виявлено залишки округлих у плані юрто-подїбних напівземлянок, що належали кочовикам (Багате, Осинівка, Чернеччина), а також окремих будинків на кам'яній основі (Майорка, Ігрень-Підкова). Залишки окремих юртоподібних жител зафіксовано також у Се­редньому Подніпров'ї (Будище, Стецівка).

Господарські напівземлянкові споруди використовувалися як виробничі майстерні, а також для зберігання зерна та інших припасів.

Основним напрямом господарства у пеньківських племен було орне землеробство з використанням залізних наральників і мотик. Зернові зби­рали за допомогою залізних серпів. Зерно перемелювали на борошно на круглих кам'яних ротаційних жорнах. Населення культивувало м'яку пше­ницю, просо, ячмінь, жито, овес, горох та Інші культури. Вчені припускають наявність сівозміни, чергування посівів озимих І ярових культур. Пеньків-ське приселшцне стадо становили велика рогата худоба, свині, коні, вівці, кози. Тваринництво було підпорядковане потребам землеробського госпо­дарства. З допоміжних галузей розвивалися полювання і рибна ловля. На поселеннях знайдено кістки оленя, кабана, косулі, зайця, а також рибальські гачки і кістки риб.

Рис. 100. Плани пеньківських юртоподібних будівель та напівземлянок із ко­чівницькими рисами (за О. М. Приходнюком).

І— ями; // — глина. 1 - Стецівка; 2-4 — Чернеччина.

Пеньківці знали залізоробне виробництво. Гайворонський металургій­ний центр (дослідження В. І, Бідзілі) складався з 4 агломераційних печей і 21 сиродутного горна. На ряді поселень пеньківської культури виявлено залізні шлаки і крицеве залізо. Отже, металургія була досить розвинутою. Ковальське ремесло представлене великою кількістю готових господарських виробів. Крім того, знайдено окремі знаряддя ковалів (ковадла, зубила, пробійники). У ковальському виробництві (дослідження Г. О. Вознес енської, В. Д. Гопака) шляхом термічної обробки покращували якість знарядь праці.

Рис. 101. Старожитності пеньківської культури:

І — гончарний горщик; 2 —ліпний горщик; 3. ІЗ — пальчасті фібули; 4 — антропо­морфна фібула; 5, 10 — сережки; 6 — фігурка лева (Скибищі); 7 — поясна пряжка; 8 — поясна накладка; 9 — підвіска; П — браслет; 12 — трикутна прорізна фібула з емаллю (НадпорІжжя).

На селищах пеньківської культури Середнього Подніпров'я знайдено чимало виробів, виготовлених з міді, бронзи та срібла. Так, залишки брон-золиварних майстерень зафіксовано на поселеннях Гута-Михайлівська, Хитці, Будище, Скибинці та ін. У цих майстернях виявлено тиглі, ллячки, ливарні форми. Пеньківські ювеліри застосовували техніку кування, шліфу­вання, тиснення тощо.

Крім ремесел, на пеньківських селищах існували домашні виробництва: обробка дерева, каменю, кістки, прядіння, ткацтво.

Рис. 102. Залізні вироби з нам 'яток пеньківської культури.

Керамічний комплекс пеньківської культури характеризується, перш за все, горщиками біконічної форми. Менш поширені тюльпаноподібні форми посуду. Трапляються горщики із загнутим до середини краєм вінця, миски, диски і сковорідки. Крім того, у ранньопеньківських комплексах зустріча­ються фрагменти гончарної кераміки черняхівської культури, а серед більш пізніх пеньківських пам'яток — специфічний пастирський посуд. Трапля­ються уламки привізних амфор з густим рифленням по тулову.

Поховальний обряд пеньківської культури характеризується трупоспа-леннями, які здійснювалися на стороні. Рештки кремації зсипали у негли­бокі ями. Поряд із трупоспаленнями у південних районах, що безпосеред­ньо прилягають до Степу, іноді трапляються звичайні трупопокладення (Олексіївка у Надпоріжжі, Селеште в Молдові). Ці поховання дослідники пов'язують з впливом кочовиків Степу.

З пеньківською культурою пов'язують речові скарби мартинівського типу УІ-УІІ ст. н.е. Вони вивчені у Нижньому Пороссі (Мартинівка, Віль-ховчик, Малий Ржавець), на Дніпровському Лівобережжі поблизу Бого-духова (Козіївка, Нова Одеса), а також на північно-східній периферії пень­ківської культури (Суджа, Колоскове, Ципляєво). До складу цих речових скарбів входили пальчасті фібули, браслети з потовщеними кінцями, трапецієподібні підвіски, частини поясних і головних уборів. Дослідники вва­жають, що скарби були зариті в землю у УІ-УИ ст. н.е., за часів функціо­нування пеньківської культури.

Суспільство, яке залишило пам'ятки пеньківської культури, переходило до територіально-сусідської общини. Цікаво, що поблизу Степу па пеньків­ських поселеннях зафіксовано також проникнення кочового південного населення, яке мешкало разом з осілим. Отже, до складу сусідської общини, крім місцевого населення, могли включатися й іноетнічні елементи. Розви­ток ремесел, про які вже йшлося, збігається з другим великим суспільним поділом праці — з відокремленням ремесла від сільського господарства. У суспільстві підноситься роль племінної організації, формується військова дружина. Племінна верхівка і дружина зосереджують у своїх руках значні багатства, про що свідчать мартинівський та інші речові скарби.

З'ясовуючи походження та історичне місце пеньківських старожитно-стей, відзначимо, що їх морфологічні ознаки близькі до пам'яток київської культури. З іншого боку, археологічні матеріали підтверджують існування взаємозв'язків пеньківської та черняхівської культур. Черняхівські елемен­ти наявні на пеньківських пам'ятках (Скибинці, Кочубеївка, Данчени, Селеште та ін.).

Хронологія пеньківських старожитностей та зіставлення їх з територією антів письмових історичних джерел (Йордан, Прокопій та ін.) дозволяють вважати населення пеньківської культури належним до антського (східно­слов'янського) напівдержавного союзу У-УИ ст. н.е. Останній розвивався у Дністро-Дніпровському межиріччі на основі традицій черняхівської культури Лісостепу II-V ст. н.е.

Колочинська культура. До колочинської культури належать пам'ятки V-VII ст н.е., відомі у південній частині Верхнього Подніпров'я і по річках Десна та Сейм. Ці старожитності відкрив Е. О. Симонович, який протягом 1955-1960 рр. досліджував городище Колочин І в районі Гомеля. Пам'ятки колочин­ської культури вивчали також Л. Д. Поболь, П. М. Третьяков, І. П. Русанова, Є. О. Горюнов, Ю. О. Ліпкінг, О. В. Сухобоков.

Колочинське населення залишило ряд неукріплених селищ і городища. Поселення, зазвичай, невеликі за площею. Вони розташовувались на пер­ших надзаплавних терасах, іноді на дюнних останцях у заплавах. Широкі розкопки проведено на городищі Колочин І, розташованому на мисі, поряд з великим неукріпленим селищем. Житла представлені квадратними у плані напівземлянками площею до 24 м² зі стінами стовпової або зрубної конструкції. У житлах виявлено залишки ям від центрального опорного стовпа покрівлі, а поряд — відкриті вогнища. На поселенні в Тайманові відкрито напівземлянки з печами-кам'янками. За межами жител виявлено гос­подарські споруди, зокрема ями-погреби для зберігання припасів. У кера­мічному комплексі колочинської культури переважають ліпні горщики і кор­чаги, а також диски-покришки і сковороди. Горщики представлені округ-лобокими, витягнутими банкоподібними, а також біконічними та цилінд­рично-конічними ребристими виробами. Орнаментація зустрічається надзвичайно рідко. Вона складається з насічок по вінцю, а також наліпного горизонтального валика з насічкою. Трапляються рельєфні вушка у верхній частині горщиків і корчаг.

Рис. 103. Старожитності колочинської культури:

1-10 — металеві вироби: 11- -16, 18—21 — ліпна кераміка; 17 — фрагмент черняхівської гончарної посудини.

Мешканці колочинських селищ займалися землеробством і приселищ-ним скотарством. Вони, очевидно, культивували просо та інші зернові. Виявлено залізні серпи — пряме свідчення землеробського укладу. У приселищному стаді переважала велика рогата худоба. Полювання й рибаль­ство у господарстві колочинських племен займало допоміжне місце.

Населення колочинської культури знало залізоробне і ковальське ре­месла. Про це свідчать самі вироби І дані їх металографічного аналізу. Ко-лочинські залізні вироби близькі за технологією до таких самих речей київ­ської і північного регіону зарубинецької культур. Бронзові вироби (зокрема прикраси) свідчать про певний рівень місцевої ливарної і ювелірної справ, що базувалися на привізній сировині (бронзові зливки).

Поховальний обряд колочинської культури представлений трупоспа-леннями в ґрунтових могилах. Досліджено цілу серію таких поховань. Крім ґрунтових, здійснювалися і підкурганні трупоспалення (Дем'янки). Разом із залишками кремації у могили клали особисті речі (ножі, рідше — зброю, прикраси, прясла). Звичайним серед речового інвентарю є ліпний кера­мічний посуд. Походження поховального обряду колочинського населення, очевидно, пов'язане з київською культурою.

Основним генетичним субстратом колочинської культури вчені вва­жають північні групи старожитностей київського типу (Р. В. Терпиловсь-кий). Північними сусідами носіїв колочинської культури були племена на території Білорусі та Смоленщини, де поширені пам'ятки банцерівського і тушемлинського типів. Саме ці райони — зона контактів колочинських східнослов'янських племен зі східним балтським населенням.

З колочинською культурою пов'язаний речовий скарб У-УІІ ст. н.е., виявлений у 1994 р. на селищі Гапоново у Курській області Росії, на лівому березі р. Сейм. Поселення, з яким пов'язаний скарб, представлене залиш­ками жител і господарських споруд з типовою ліпною колочинською кера­мікою, а також окремими фрагментами гончарного черняхінського посуду. До складу речового скарбу входить 411 предметів. Це жіночі прикраси (начільні пластинчасті вінця, шийні гривни, різноманітні підвіски, пронизі, пальчасті фібули, намиста, кільця і т. п.); речі поясної гарнітури (накладки та наконечники для паска); кінська збруя (вудила, ворварки і т. п.)

Загалом Гапонівський скарб можна порівнювати і пов'язувати з речо­вими скарбами Мартинівського типу Середнього Подніпров'я. Вони є свід­ченням просування на північний схід в умовах "великого переселення наро­дів" певних контингентів східнослов'янського населення з Середнього По­дніпров'я.

Далекими північно-східними сусідами колочинських племен були, як показують матеріали археологічних досліджень останніх років, носії імень ківської культури У-УІІ ст. н.е. у Самарському Поволжі. Деякі вчені вважають, що іменьківська культура належала східним слов'янам, які переселились у Поволжя з Подніпров'я (В. В. Сєдов).

Рис. 104. Зразки речей антського скарбу з Гтюново (лі О. М. Приходнюком). 1-3 — бронзові фібули; 4-8, 10-13 — бронзові накладки, пряжка і наконечники для паска; 9 — бронзова підвіска.