Черняхівська культура

Черняхівська культура першої половини І тис. н.е. є архео­логічним еквівалентом великих соціально-економічних зрушень і етно­культурних утворень. Черняхівські старожитності поширені у лісостеповій і степовій зонах Правобережної України, у Лісостепу лівобережжя Дніп­ра, Молдові, на лівобережжі Нижнього Дунаю з виходом на землі Транси-льванії в Румунії і Південно-Східної Польщі.

Культуру відкрив В. В. Хвойка. У 1900-1901 рр. він дослідив могиль­ники у селах Черняхів і Ромашки Київської області, а також обстежив за­лишки поселень поблизу сіл Стрітівка, ЖуківцІ, Витачів у Середньому Подніпров'ї. Усі ці пам'ятки археолог об'єднав в одну культуру. Протягом XX ст. пам'ятки черняхівської культури вивчали К, Гадачек, С. С. Гамченко, М. Є. Макаренко, М. Я. Рудинський, А. В. Добровольський, М. Ю. Смішко, М. О. Тиханова,Е. О. Симонович.Є. В. Махно,М. Ю. Брайчевський,В. Д. Ба­ран, В. П. Петров, І. С. Винокур, В. К. Воляник, А. В. Гудкова, Л. В. Ва-куленко, Н. М. Кравченко, Б. В. Магомедов, Г. Ф. НІкітіна, А. Т. Сміленко, П. І. Хавлкж та ін.

Нині на території України зафіксовано понад 3 тисячі пам'яток черня­хівської культури. Досліджено понад 100 поселень і 50 могильників, від­крито 400 жител і 3000 поховань.

Племена черняхівської культури залишили цілі серії неукріплених посе­лень, розміщених, зазвичай, на південне-східних схилах перших над­заплавних терас річок та їхніх приток. За площею і приблизною кількістю житлово-господарських комплексів у кожному з них селища можна поді­лити на великі, середні та малі.

Карта 19. Головні пам'ятки чсрняхівськоїкультури.

І— поселення і могильники черняхівської культури Лісостепу; II— скіфо-сармато-черняхівські пам'ятки Степу.

гильник); ПО — Новоселівка (поселення, могильник); НІ — Кашпемиріака (могильник, поселення); 112 — Боромля (поселення); 113 — Сума (могильник, поселення); 114 — Рідний край (поселення); 115 - Новопокровка (поселення, могильник); П6 — Киселеве (поселення, поховання); 117 — Ранжеве (могильник); І!8 — Коблеве (поселення, могильник); 119 - - Капустине (поселення); 120 — ОсетрІвка (могильник); 121 — Калинівка (поселення); 122 — Логорілівка (поселення); ]23 — Афанасівка (поселення); 124 — Новокондакове (поселення); І25 —Дар'ївка (поселення); і26 — Осокорівка (поселення); 127—Дубчаки (поселення); /28— Берисяав (поселення, могильник); 129 —- Каїри (поселення); 130 — Вовчик (могильник); 131 — Лохвиия (могильник); /32—Гурбиниі (могильник); 133 — Беседівка (поселення); 134— Успенка (могильник, поселення); 135 — Гринівка (поселення); 136 — Коровинці (поселення).

Групу великих поселень становили селища протяжністю 2 км і більше при ширині смути 150-200 м. Вважають, що на території таких селищ було понад ЗО жител. Великі селища відомі поблизу сіл Колінківці і Вороно-. виця (Чернівецька область), Оринин (Хмельницька область), Кочубеївка (Черкаська область), Житні Гори (Київська область). Середні за розмірами поселення займали ділянки від 1 до 2 км завдовжки і 80-100 м завширшки. Вони складалися з 20-25 жител. Такі селища відомі, наприклад, поблизу сіл Шилівці (Чернівецька область), Ружичанка, Самчики (Хмельницька область), Іванківці (Житомирська область), Антонівка (Черкаська область). До групи малих поселень належать селища, що займали ділянки до 1 км завдовжки і 60-80 м завширшки. В них було 8-15 жител. Такі селища досліджено біля сіл Теремці (Хмельницька область), Слободище і Маркуші (Житомирська область), Рижавка (Черкаська область).

Поділ поселень на великі, середні й малі є типовим для різних районів лісостепового Дністро-Дніпровського межиріччя, лівобережжя Дніпра, а також порубіжжя Лісостепу і Степу. Він відбиває, очевидно, історико-етнографічні традиції і відповідні суспільні відносини, що формувалися у про­цесі поступового розкладу великої патріархальної сім'ї і переходу до інди­відуальної, а також становлення територіальної сусідської общини.

З укріплених поселень (городищ) черняхівської культури нині відомо тільки три: Башмачка у Дніпропетровській області, ОлександрІвка і Горо­док — у Миколаївській.

На черняхівських поселеннях виявлено і досліджено такі основні типи житлових і господарських споруд: наземні дерево-каркасні, наземні з ка­м'яними конструкціями (переважно у Причорномор'ї) і напівземлянки стовпової або зрубної конструкції. Житла мали переважно двосхилу покрівлю, були вкриті соломою або очеретом. Для опалення жител влаштовувалися відкриті вогнища, глинобитні печі і печІ-кам'янки. Крім жител, на поселеннях відкрито наземні і заглиблені в землю господарські приміщен­ня. Зокрема, типовими є ями-льохи для зберігання харчових продуктів. За межами жител виявлено також залишки літніх печей та вогнищ.

Карта 20, Черняхівська культура та її оточення (за В. В. Седовим).

Ареал культур: а — черняхівської; 6 — пшеворської; в — прешівської; г — вельбарської; г — -карпатських курганів; д — пам 'ятки київської культури; е — па.м 'ятки типу Етулії.

Керамічний комплекс черняхівської культури включає гончарні й ліпні вироби (піфосоподібні зерновики, кухонні горщики, миски, глечики, вази з трьома ручками, кубки). Імпортна кераміка представлена амфорами про­вінційно-римських майстерень ІІІ-ІУ ст. н.е., трапляються й амфори пізнішого часу — кінця IV — V ст. н.е. Черняхівське населення користува­лося також привізним і місцевим скляним посудом (переважно кубки).

У побуті черняхівців були кістяні вироби (проколки, лощила, гребені, а також пірамідальні підвіски, часто прикрашені вічковим орнаментом). По бутували срібні, бронзові й залізні фібули-застібки загальносвропейських типів кінця П — V ст. н,е., а також бронзові й залізні пряжки для поясів.

Рис. 85. Заглиблені житла другої чвертії тис. н.к. (заВ.Д. Бараном, Л. В. Вакуленко).

І - дерновий шар; II - обпа.чена глина; Ш - сліди вогнища; IV - камені; У- ями; VI посуд; VII - обвуглене дерево. 1,2 - Теремці; 3 - Сокіл; 4 - Кисилівка; 5 - Уаьянівка І; 6 - Глєваха; 7- Глибока; 8 - Грабівці; 9 - Кодин.

Рис. 86. Знаряддя праці черняхівської культури. 1, 2. б-І2 — залізо; 3 — камінь; 4, 5 — глина.

На селищах черняхівської культури виявлено прямі свідчення існування орного землеробства: залізні наральники, леміші та різаки-чересла, тобто частини плуга. Знаряддя орного землеробства виявлено на селищах Стрим-ба'(Одеська область), Грицівці (Тернопільська область), Ріпнів (Львівська область), Бакота (Хмельницька область) та ін. Для збирання злакових та інших сільськогосподарських культур черняхівці використовували залізні серпи і коси: їх виявлено в Леськах, Новолипівському (Черкаська область), Витачеві, Жуківцях, Сайках (Київська область), Лепесівці і Бакоті (Хмель­ницька область), Вікнинах Великих, Неслухові (Тернопільська область), Киселеві (Чернівецька область).

Рис. 87. Ліпний посуд черняхівськоїкультури Лісостепу (за В. Д. Бараном).

Важливими господарськими об'єктами у черняхівців були млини з вико­ристанням круглих кам'яних ротаційних жорен. Таку млинову конструкцію досліджено поблизу с. Іванківці Любарського райоїгу Житомирської облас ті.

Рис. 88. Гончарний посуд черняхівської культури з Півтчно-Західного Причорномор 'я (за Б. В. Магамедовим).

Млин, що зберігся найкраще, містився у двокімнатній наземній будові і обслуговував, очевидно, все селище. У виробничому приміщенні знай­дено дві пари круглих ротаційних кам'яних жорен. Жорна лежали на вима­заних глиною підвищеннях у спеціальному дерев'яному каркасі, сліди якого простежено у вигляді обгорілого дерева і золи. Перед жорновими поставами виявлено спеціальну округлу заглибину, куди зсипали борошно, також вимазану глиною і обпалену. Звідси його, очевидно, пересипали у мішки, а може й у керамічну тару. У сусідньому приміщенні виявлено піч і запасне ротаційне кам'яне жорно, що лежало в кутку. Очевидно, тут мешкали люди, які обслуговували млинарський комплекс.

Черняхівські племена добре знали різноманітні ремесла: залізоробне, гончарське, ювелірне, склоробне, будівельне, бондарське тощо.

Залишки залізоробних горен-домниць та залізні шлаки зафіксовано у черняхівських поселеннях Завадівка, Новолипівське (Черкаська область), Максимівка (Полтавська область), Слободище, Пряжів, Скраглівка (Жито­мирська область), Острів Варковецький, Мирогоща (Рівненська область), Бакота, Іванківці, Лука-Врублівецька і Ружичанка (Хмельницька область).

Гончарні майстерні або окремі гончарні печі відкрито в Завадівці (Чер­каська область), Микільському, Лоцманській Кам'янці, Майорці, Капулівці (Дніпропетровська область), Лепесівці, Бакоті, Лісогірці, Луці-Врубліве-цькій (Хмельницька область), Підлужжі (Рівненська область), Неслухові (Львівська область).

Глиняні тиглі або ллячки, за допомогою яких кольоровий метал плави­ли і виливали у форми, зафіксовано в Радушківці (Полтавська область), Пряжсві (Житомирська область), Лепесівці (Хмельницька область), Вікни­нах Великих (Тернопільська область), Черепині (Львівська область).

Поблизу с. Комарів Чернівецької області М. Ю. Смішко дослідив за­лишки склоробної майстерні черняхівців. Тут виявлено плавильні горна, глиняну форму для виготовлення скляних кубків, шлаки, а також браковані скляні вироби (кубки, намистини тощо). Отже, йдеться про налагоджене виробництво скляних виробів у Середньому Подністров'ї IIІ-ІУ ст. н.е.

На черняхівських поселеннях знайдено багато залізних знарядь для обробки дерева і кістки, глиняні важки для ткацьких верстатів і керамічні біконічні прясельця для веретен. Наявність великої кількості знарядь праці, особливо залізних, є свідченням того, що в черняхівському суспільстві відбувався другий великий поділ праці — відокремлення ремесла від землеробства і скотарства.

Черняхівська культура склалася на основі різних етнічних груп. Поча­ток її формування припадає на кінець II — початок III ст. н.е. У період свого розквіту (ПІ-ІУ ст. н.е.) черняхівська культура була поширена на значній території від верхів 'я Західного Бугу до Північного Дінця, від приток Дніпра, Прип'яті і Сейму до Нижнього Дунаю й Чорноморського узбереж­жя. На цій великій території у період формування черняхівської культури існували різні попередні культурно-історичні групи, що зумовило місцеві особливості.

М. О. Тиханова у 1957 р. зробила спробу виділити п'ять локальних варі­антів черняхівської культури: Середнє Подніпров'я, Порожистий Дніпро, Подністров'я, Нижній Дунай з ПівнІчно-Східною Трансильванією, Волинь. І. С. Винокур у 1972 р. довів, що лісостепову смугу Дністро-Дніпровсь-кого межиріччя можна вважати основною територією черняхівської куль­тури, пов'язаною з історією стародавніх східних слов'ян. В. Д. Баран виділив три локальні варіанти черняхівської культури, що відповідають трьом регіонам: ПівнІчно-Західне Причорномор'я, межиріччя Дністра, Пруту і Дунаю, а також лісостепову зону України. Локальні варіанти свідчать про строкатий етнічний склад населення першої половини І тисячоліття н.е. У Пів-нічно-Західному Причорномор'ї переважали еллІнІзовані скіфо-сармати; у Дністро-ІІрутсько-Дунайському регіоні — гето-даки; у лісостеповій зоні України — східнослов'янські племена. Останні контактували на північному заході з готськими, а на південному сході — з сарматськими племенами У зв'язку з навалою гунів наприкінці IV — на початку V ст. н.е. південні • регіони черняхівської культури були спустошені. Однак у Лісостепу, особ­ливо на його північному заході, черняхівська осілість функціонувала. На цей період припадає трансформація черняхівської культури Лісостепу у ранньосередньовічні східнослов'янські старожитності корчацько-празької та пеньківської культур У-УІІ ст. н.е. Відома група черняхівських поселень з підквадратними у плані напівземлянками з пічкою-кам'янкою або з глино­битною піччю (Бакота, Устя, Сокіл, Теремці, Черепин у Подністров'ї, Ріпнів П у Західному Побужжі та Журівка у Подніпров'ї).

Рис. 89. Прикраса та предмети побуту черняхівської культури:

1,2- скляні імпортні кубки; 3 — бронзовий браслет; 4, 10 — підвіски з кістки

та раковини; 5 — рунічні знаки на кераміці; 6, 7 — пряжки; 8, 9 — гребінці з кістки;

11, 12фібули.

Матеріали, які є в розпорядженні сучасної науки, дають можливість з'ясувати уявлення черняхівців II-V ст. н.е. про навколишній світ, при­роду. Вдається простежити перші кроки синтезу, узагальнення природних явищ. Цей синтез у багатьох деталях ще переплітався з тогочасними язич­ницькими релігійними віруваннями, але він існував реально — про це незаперечне свідчать археологічні та етнографічні матеріали. Спостере­ження черняхівців за природою знайшли своє відображення у створенні землеробського календаря. Землеробські календарі відкрив Б. О. Рибаков, який звернувся до символічного орнаменту деяких ритуальних керамічних виробів ІІ-У ст. н.е. з Ромашок (дослідження В. В. Хвойки), Лепесівки (дослідження М. О. Тиханової) та ін. Користуючись "чертами й резами", населення Лісостепу у першій половині І тисячоліття н.е. створило систему піктограм, які символізували господарські календарі, язичницькі гадання про погоду, врожай, господарське благополуччя тощо.

Економічні й культурні зв'язки черняхівців з провінційно-римським світом, можна думати, сприяли виробленню певних математичних знань. Спостереження над пропорціями довжини і ширини будинків у черняхів­ських племен пеказує, що вони, в основному, укладаються в лінійну схе­му, яка базувалася на антропометричному принципі, а останній лежав в основі вироблення геометричних знань. Поширення серед племен Лісостепу знач­ної кількості римських монет, використання їх у внутрішньому і зовнішньому обігу були можливими лише за наявності певних арифметичних знань. Адже тисячі римських монет зі скарбів слід було рахувати.

Перші спроби фіксації математичних понять збігаються у черняхівських племен із зародженням писемності. Відомо, що числові системи, засновані на давньогрецькому класичному алфавіті з 24 літер, виникли приблизно у V ст. до н.е. Ця нумерація від століття до століття змінювалася у графіці числових знаків, але постійно за альфою зберігалося значення одиниці, за бетою — двійки, за гамою — трійки тощо. На черняхівській кераміці (Лепесівка, Бакота) відомі прокреслені давньогрецькі літери. На окремих побутових речах (Вороновиця, Ріпнів II, Будешти, Косанове) трапляються прокреслені латинські літери.

Рис. 90. Посуд черняхівської культури з календарними символами: І — _чаші з Лепесівки; 2 — реконструкція землеробського календаря за орнаментам на Лепесівській чаші (за Б. О. Рибаковим); 3 — глек з Ромашок.

Таким чином, ранньослов'янське суспільство першої половини І тисячо­ліття н.е. розвивало свою писемність у двох напрямках: удосконалюючи далі техніку "черг й резов", воно разом з тим переймало і використовувало елементи грецької та латинської писемності.

Рис. 91. Фрагменти черняхівського посуду з давньогрецькими графіті (поселення Лепесівка. за М. О. Тихиновою).

Наявні археологічні матеріали дають можливість розглянути основні нап­рями вірувань та релігії у черняхівських лісостепових племен. Черняхівські язичницькі жертовники — капища з кам'яними антропоморфними ідолами у натуральний зріст людини вивчені на території Середнього Подністров'я (Іванківці, Ставчани, Бакота). Чоловічі постаті ідолів, зазвичай, тримають у руках ріг — символ врожайності та господарського благополуччя.

Аналогічні ідоли були і в інших районах Лісостепу. З давньоруського літо­пису відомо, що антропоморфних ідолів східні слов'яни Подніпров'я виго­товляли переважно з дерева, проте до нашого часу вони не збереглися. Щодо Подністров'я, то тут, очевидно, паралельно з дерев'яними виготовляли язичницькі скульптури з порівняно м'якої місцевої породи — вапняку.

Тепер на Середньому Дністрі відома ціла група таких скульптур; їх вва­жають типологічними і генетичними попередниками відомого давньорусь­кого язичницького Збруцького ідола ІХ-Х ст. н.е., який, на думку багатьох учених, уособлює верховне божество у східних слов'ян періоду Київської Русі. Таким чином, кам'яна антропоморфна язичницька скульптура II-V ст. н.е. — переконливе свідчення належності черняхівських пам'яток Лісостепу до східнослов'янського етнічного масиву.

Для характеристики релігійних вірувань та обрядів черняхівських племен значний матеріал дають дослідження могильників. Поховальному обряду черняхіаської культури властивий біритуалізм (трупоспалення і трупопокла-дення). Поховальний обряд і ритуал черняхівців мають свої генетичні корені, насамперед у пам'ятках попередньої епохи (старожитності зарубинецької, пшеворської та гето-фракійської культур). Крім того, певну роль у становленні поховального обряду черняхівців відіграли, очевидно, сармати. Можливо також, шо поява трупопокладень у черняхівців якоюсь мірою пов'язаназ поширенням під впливом провінційно-римської культури елементів нової, християнської релігії.

Рис. 92. Монументальна скульптура с.іов 'ян першої половини І тис. 1-3 — Іванківці; 4 — Раковець-Чеснівський; 5 — Блищанка; б, 7 — Кремінна;8 – Кремінна; 9 — Калюс; 10 — Бакота.

Обряд трупоспалення у похованнях черняхівських племен, без сумніву, успадкований від носіїв зарубинецької, пшеворської та гето-фракійської культур. Різні типи трупоспалень (в урнах і без урн, ямні з речами та без речового інвентарю) властиві старожитностям рубежу нової ери і пам'яткам черняхівської культури ІІ-Уст. н.е. Крім того, окремі елементи обряду трупоспалення простежено і в звичайних черняхівських трупопокладеннях. Попіл, яким посипали померлих при обряді трупопокладення, присутній на ряді черняхівських могильників (Раковець Чеснівський, Рідкодуби, Ружи-чанка, Устя, Баглаї) лісостепового Дністро-Дніпровського межиріччя.

Карта 21. Калі 'яні антропоморфні ідоли та деякі інші язичницькі пам 'ятки на території Середнього Подністров'я.

І — Гусятин; 2 — Личківці; 3 — Кузьминчик; 4 — Юрківці; 5 — Кремінна; 6 — Блищапка; 7 — Міжгір'я; 8 — Колодрібка; 9 — Мусарівка; 10 — Ржавинці; 11 —Ярівка; 12— Устя; П — Сурженці; 14 — Бакота; 15- Пижівка; 16 — Хребтїів; 17 — Калюс; 18 — Іванківці; 19 - Ставчани; 20 — О.чьховець; 21— Муровані Курилівці; 22 — Козлов; 23 — Хоньківці; 24 — Нижчий Ольчедаїв; 25 — Непоротово; 26 — Березова; 2?— Буша; 28 - Березна; 29 — Березівка; 30 - Раковець- Чеснівський.

На роль сарматів у формуванні черняхівського обряду трупо покладень вказав Г. Б. Федоров. Але оскільки на деяких зарубинецьких могильниках поряд із трупоспаленнями були окремі трупопокладення, то можна думати, що поява нового обряду пов'язана з племенами зарубинецької культури.

Карта 22. Орієнтація трупопокладень на черняхівських могильниках лісосте­пового Дністро-Дніпровського межиріччя.

І поховання з північною орієнтацією; II — поховання з західною орієнтацією; III— поховання з північно-західною орієнтацією; IV— поховання з північно-східною орієнтацією.

І — Оселівка; 2 — Неполоківці; 3 — Романківці; 4 — Устя; 5 — Ружичанка; 6 — Рідкодуби; 7 — Косаново; 8 — Заячівка; 9 — Кринички; 10 — Вили Ярузькі; П— Чистилів; 12 — РаковецЬ'Чеснівськип; 13 — Рудка; 14,15 — Баглаї; 16— Гнатки; 17 ~ Пасічна; 18— Черняхів; 19 — Ромашки; 20 — Маслово; 21 —Рижівка.

Важливою рисою поховальної обрядності є орієнтація поховань щодо сто­рін світу. На одних і тих самих могильниках простежуються різні орієнтації трупопокладень, хоча переважають північна та західна орієнтації. Як пока­зали дослідження, поховання з північною орієнтацією більш ранні щодо хронології, ніж поховання Ь західною орієнтацією. Можливо, що поховання із західною орієнтацією пов'язані з християнським поховальним обрядом.

Крім звичайних трупопокладень та трупоспалень на черняхівських могильниках виявлено і так звані перекопані, зрушені поховання. Кістки цих поховань, зазвичай, лежать без анатомічного порядку. Одні дослідники вважають ці поховання пограбованими в давнину, інші схильні пов'язувати їх з певним магічним ритуалом. На користь останнього свідчить унікальне поховання, досліджене на Раковецькому могильнику. Виявлений у цьомупохованні кам'яний фалічний ідол переконливо доводить наявність магічної обрядності, пов'язаної з такого роду похованнями. Припускають, що ритуальний магічний обряд супроводжував поховання чаклунів, жерців.

На черпяхівських могильниках трапляються кенотафи. Це символічно поставлені в яму посудини з жертовною їжею, очевидно, на честь людини, яка загинула або померла на чужині (Ружичанка, Волоське, Будешти та ін.).

Речовий інвентар деяких поховань свідчить про рід заняття померлих. Так, на могильнику в с. Косанове Вінницької області виявлено поховання з набором кам'яних лощил — інструментів давнього гончара. На Ружичап-ському могильнику в Хмельницькій області відкрито жіноче поховання у супроводі шести глиняних біконічних пряселець. На могильнику біля с. Коблеве Миколаївської області виявлено так зване поховання "хірурга", де поряд з уламками кераміки лежав бронзовий ланцетоподібний ніж з чотиригранною скрученою рукояткою та кільцем на кінці. На могильниках представлено також жіночі поховання з бронзовими голками та кістяними гольниками (Будешти, Косанове, Ружичанка, Маслове та ін.).

На багатьох черняхівських могильниках виявлено залишки тризни: би­тий посуд, кістки тварин і птахів, прошарки попелу, вуглини від давніх вогнищ (Раковець, Ружичанка, Косанове, Компанійці, Малаєшти, Будешти та ін.). Тризни влаштовувалися, очевидно, під час поховального ритуалу, можливо, були і повторні тризни, через певний проміжок часу, коли поми­нали покійників.

Певне місце у системі релігійних вірувань і обрядів черняхівських пле­мен поряд з поховальним ритуалом посідають і деяхі язичницькі символи в орнаментиці. Це хрест, коло, місяцеподібні і певні рослинні зображен-ня-символи на керамічному посуді. Існували також зооморфні та антро­поморфні зображення. Йдеться про фібули, які стилізовано передають зо-бражеігая птахів, а також про намистини з сердоліку стилізованої антропо­морфної форми.

Археологічні матеріали першої половини І тисячоліття н.е, разом з пи­семними історичними джерелами й матеріалами етнографії проливають світло на надзвичайно важливий період історії Південно-Східної Європи, коли європейські племена, завершуючи традиції військової демократії, по­ступово і неухильно переходили від родоплемінної організації суспільства до класових, державних утворень.

У писемних історичних джерелах зафіксовано стосунки, які існували між лісостеповим слов'янським населенням ІІ-У ст. н.е. і гото-гепідськими (германськими) племенами. Германські племена вельбарської культури, які перед цим мешкали на південному побережжі Балтійського моря, під час свого переселення до Північного Причорномор'я застали на Волині та в найближчих прилеглих районах цілком сформовану осілу землероб­ську людність, яка стояла на досить високому рівні розвитку своєї еконо­мічної, соціальної та політичної консолідації. Відома розповідь Йордана про боротьбу остготського короля Вінітара зі слов'янським вождем Божем у 70-х роках IV ст. н.е.

З поразкою Божа процес консолідації слов'янських племен не при­пинився. Вони стали основою формування нової етнокультурної спільності. У складі цієї спільності опинилася і слов'янська частина населення черняхів-ської культури, що мешкало на території Лісостепу України.

У черняхівських племен Існувало кілька напрямів зовнішньої торгівлі: Північне Причорномор'я, середньодунайські і західні провінції (Панно-нія, Норик, Галлія), Дакія. Відомо також про економічні та культурні зв'язки лісостепових племен ІІ-У ст. н.е. з населенням Полісся та угрупованнями Центральної Європи.

У всіх напрямах зовнішньої та внутрішньої торгівлі значну роль відігра­вали римські монети. На черняхівських пам'ятках знайдено чимало рим­ських срібних монет, датованих переважно І-1І ст. н.е.

Процес другого великого суспільного поділу праці і пов'язані з ним явища соціально-економічного та політичного розвитку сприяли подаль­шій еволюції майнової і появі зародків соціальної диференціації у черня­хівських племен. Це простежується у різних за характером категоріях ре­чових і писемних Історичних джерел. Показовими щодо цього є черняхів-ські могильники, де виявлено багаті за інвентарем поховання заможних черняхівців і зовсім безІнвентарні могили простого люду.

Про майнову та зародки соціальної нерівності черняхівського суспіль­ства свідчать також речові та грошові (римські монети) скарби. Виникнення приватної власності і майнове розшарування у черняхівських племен не­минуче приводили до соціальної диференціації суспільства. Черняхівські племена, остаточно пориваючи з інститутами первіснообщинного ладу і використовуючи елементи рабовласництва, створили ті економічні, соціа­льні та політичні передумови, яхі привели їх до організації ранніх напівдер-жавних феодальних утворень. Напівдержавний вІйськово-політичний союз антів, як показують писемні джерела й археологічні матеріали, зміцнювався саме єдністю економічного, культурного та соціального укладу черняхівського лісостепового населення Дністро-Дніпровського межиріччя.

Яскрава єдність і монолітність матеріальної і духовної культури цих лісостепових племен ІІ-У ст. н.е., очевидно, являють собою археологічний еквівалент антського (східнослов'янського) союзу у першій половині І тисячоліття н.е. Навали гунів і аварів загальмували дальший поступальний розвиток східнослов'янських племен. Досягнення соціально-економічного та політичного розвитку у слов'ян середини І тисячоліття н.е. були відроджені иже на новому історичному етапі, у УІІ-УШ ст. н.е., в період генези Давньо­руської ранньофеодальної держави.

Рис. 93. Фібули Уст. н.е. із пізньоримських (1-3) та ранньосередньовічних (4-13) пам 'яток України (за В. Д. Бараном):

1 - Черепин; 2 — Ходосівка; 3 — Теремці; 4 — Лука-Каветчинська; 5 — Пархомівка; б — Бабина Гора; 7 — Букрин; 8 — Межиріч; 9, Ц — Кодин; 10 — Куня; 12 — Балка Осокорівка; 13 ~ Михайлівна.