Пшеворська культура

Свою назву культура одержала від м. Пшеворськ (Польща), поблизу якого у 1905 р. було досліджено великий могильник- Основною територією поширення пшеворської культури є південна та центральна Польща (межиріччя Вісли та Одера). Культура сформувалася на початку II ст. до н.е. на основі поморсько-кльошових старожитностей, під впливом латенської культури, І проіснувала до IV — початку V ст. н.е. На території Польщі досліджено ряд пшеворських поселень і понад 40 могильників. Ці старожитності представляють осіле землеробське населення, допоміжну роль у господарстві якого відігравало приселищне скотарство.

На території України пам'ятки пшеворської культури виявлено і дослід­жено в басейнах Західного Бугу і Верхнього Подністров'я. Відомі окремі поховання в Середньому Подністров'ї, на Поділлі, у Закарпатті. На Волині пшевбрське населення проживало поряд із зарубинецькими племенами, а в Середньому Подністров'ї — з фракійськими. Перші публікації про па­м'ятки пшеворської культури на початку XX ст. підготували В. Демет-рикевич, К. Гадачек, Л. Легоцький. У 30-х роках М. Ю. Смішко система­тизував відомі на той час матеріали пшеворської культури на західноукраїн­ських землях. Пам'ятки пшеворської культури досліджували також І. К. Свеш-ніков, Г. І. Смирнова, В. Д. Баран, М. Ю. Смішко, Д. Н. Козак, І. П. Руса-нова, В. К. Воляник, С. П. Пачкова.

З поселень найкраще вивчені Підберезці, Сокільники І, Пасіки-Зубри-цькі, Чишки, Підбірці, Березень та інші у Верхньому Подністров'ї; Берна-шівка, Велика Слобідка в Середньому Подністров'ї. Пшеворський могиль­ник досліджено в селі ГринІв Львівської області.

Поселення виникали вздовж рік та струмків на перших надзаплавних терасах і на схилах ярів і балок. Площа поселень становила 0,2-1,4 га. Тут виявлено наземні житла і напівземлянки прямокутної, рідше квадратної у плані форми, середньою площею 14-20 м². Стіни мали стовпово-каркасну або зрубну конструкцію. В одному з кутів або в центрі житла знаходилися відкриті вогнища чи глинобитні печі. Існували також наземні господар­ські споруди та ями для зберігання продуктів землеробства й тваринництва.

Могильники пшеворської культури переважно безкурганнІ, розміщені на підвищених місцях. Поховальний обряд характеризується трупоспален-нями двох типів: ямним і урновим. Зовнішніх ознак ці грунтові могили не мають. Поховання воїнів супроводжували предмети озброєння (залізні мечі, наконечники списів, умбони від щитів, шпори). Типовим для пшевор­ської культури є звичай втикати деформовану зброю (мечі і списи) у дно поховальної ями.

У с. Звенигород Львівської області досліджено змішаний пшеворсько-липицький могильник.

Пшеворська кераміка населення Подністров'я і Західного Побужжя в основному ліпна. Це горщики, миски, кружки. Поверхня посуду зглад­жена, з лощенням. Але є посуд з поверхнею, навмисне ошершавленою шляхом покриття керамічних виробів рідкою глиною з домішками крупно-зернистого піску. З другої половини І ст. н.е. з'являється в невеликій кіль­кості гончарний посуд, очевидно, липицької культури. Третьою чвертю П ст. н.е. датується поява гончарних мисок І амфорної тари Північне-Захід­ного Причорномор'я. УIII ст. гончарну кераміку вже виготовляли на місці. Про це свідчать досліджені у Верхньому Подністров'ї гончарні майстерні (Ріпнів II, Неслухів, Сокільники).

Рис. 82. Старожитності пшеворськоїкультури:

І, 11, 12 — глиняний посуд; 2,3 — пряслиця; 4-6 — пряжки; 7 — шпора; 8-10 — фібули; 13 — бронзова накладка для піхов меча (І^ринів); 14 — наконечник-стріли; 15, 16 — наконечники списів; 17 — меч; 1&— сокира; 19 — тесло; 20 — гребінець з кістки; 21 — залічне кресало; 22 —умбон щита.

На поселеннях і могильниках знайдено залізні сокири, тесла, швайки. Прикраси представлені фібулами, шпильками, намистинами, кістяними амулетами. З побутових предметів виявлено поясні набори, ножі, гребені, ключі,бритви, ножиці, кресала. На могильнику Гринів знайдено майстерно виготовлену з бронзи накладку для піхов меча. Лицьовий бік накладки прикрашено карбованими зоо- й антропоморфними зображеннями. У прямокутних рамках зображені вовк, що роздирає жертву; грифон; акт священного шлюбу героя й героїні; баран, що поїдає молоді стеблини; озброєний вершник. На думку дослідників, усі п'ять зображень об'єднано в композицію, яка, очевидно, передає давній міфологічний сюжет про походження роду.

Речовий комплекс знахідок (фібули, пряжки, гребені, предмети озброєння і кераміка) датує пшеворські старожитності західних областей України початком І-Ш ст. н.е.

Основу господарства гтшеворського населення Верхнього Подністров'я і Західної Волині становили землеробство і приселищне скотарство. Виро­щували просо, пшеницю, жито, ячмінь, горох, сочевицю, коноплі. У домаш­ньому стаді були велика рогата худоба, свині, вівці, кози, коні. На високому рівні були добування та обробка заліза, бронзи, ювелірне ремесло, обробка дерева, кістки, прядіння й ткацтво.

Питання етнічної належності носіїв пшеворської культури на території Верхнього Подністров'я і Західної Волині вирішується з урахуванням від­чутного впливу, починаючи з І ст. н.е., з боку зарубинецьких ранньослов'ян-ських племен, а також зіставленням схІднопшеворських пам'яток зі старо-житностями черняхівської культури і ранньосередньовічних слов'янських племен Подністров'я. Дослідження (В. Д. Баран, І. С. Винокур, Д. Н. Ко­зак) показали, що в першій половині І тисячоліття н.е. тут відбувався процес формування однієї з груп східнослов'янських племен. Щодо окремих пше-ворських поховань зі зброєю, то вони, очевидно, пов'язані з населенням Мазовії, яке прийшло в рух у зв'язку з початком "великого переселення народів".