Адаптація людей до екстремальних умов середовища

Здавалося б, нині, у час технічної революції, коли створено численні та різноманітні засоби захисту від несприятливого впли­ву значних висот і низьких температур, коли технічна доскона­лість повітряного та морського транспорту забезпечує безпеку людини в польоті й на водних просторах, а засоби зв'язку дають змогу подавати сигнал про допомогу з будь-якої точки планети, мандрівникам, мореплавцям і землепрохідцям не може загрожу­вати трагічна доля.

Та хоч як би далеко сягнув технічний прогрес, не стали теплі­шими арктичні заметілі, іак само вражають потужністю урага­ни, не стали "добрішими" океанські шторми і тайфуни, так само безжальна спека в пустелях. Іноді людина потрапляє у критич­ний стан, залишившись наодинці з природою. Ще досі можна прочитати повідомлення у пресі про моряків, які опинилися на рятувальних човнах і плотах у бурхливих водах морів і океанів унаслідок аварій суден і кораблів, про рибалок, яких на уламку криги винесло у відкрите море. І дуже часто потерпілим до при­буття допомоги доводиться існувати автономно, тобто за рахунок власних обмежених запасів їжі та води, забезпечувати своє життя за допомогою незначного спорядження.

Нагромаджений людством досвід підказує, що людина трива­лий час здатна витримувати найсуворіші природні умови. Проте якщо вона не звикла до таких умов і потрапила у надзвичайну ситуацію вперше і випадково, у результаті обставин, що склали­ся, значно меншою мірою виявляється пристосованою до життя у незнайомому середовищі, ніж його постійні жителі. Що жорсто­кішими є умови довкілля, то коротші терміни автономного існу­вання і більшого напруження потребує боротьба за виживання, то ретельніше мають виконуватися правила поведінки, то дорожча ціна кожної помилки.

Для підтримання свого життя людині потрібні певні умови: їжа, вода, житло тощо. Водночас як член суспільства вона звикає до думки, що багато з потреб забезпечують одні люди іншим, що хтось постійно турбується про задоволення чиїхось потреб, що в екстремальній ситуації людина завжди може розраховувати на чиюсь допомогу. І справді, у повсякденному житті їй не доводить­ся замислюватися над тим, де сховатися від спеки або холоду, як вгамувати спрагу і голод. Заблукавши в незнайомому місці, лю­дина легко отримає необхідну інформацію, захворівши, зверта­ється по допомогу до лікарів.

Усупереч набутому багаторічному досвіду життя людини стає залежним не від звичних критеріїв — освіти, професійних нави­чок, матеріального стану, а від інших чинників — сонячної раді­ації, сили вітру, температури повітря, наявності або відсутності водойм, тварин, їстівних рослин. Сприятливий результат авто­номного існування істотно залежить від психофізіологічних якос­тей людини: волі, рішучості, зібраності, винахідливості, фізичної підготовленості, витривалості. Проте лише цих якостей виявля­ється недостатньо для врятування. Подекуди люди гинуть від спеки і спраги, не підозрюючи, що за три кроки ■ рятівне дже­рело води; замерзають у тундрі, не зумівши побудувати укриття зі снігу; гинуть від голоду в лісі, де повно дичини; стають жерт­вами отруйних тварин, не знаючи, як надати першу допомогу в разі укусу. Основа успіху в боротьбі із силами природи — вміння людини виживати.

Під виживанням нині розуміють активні дії, спрямовані на збереження життя, здоров'я і працездатності в умовах екстре­мального оточення. Ці дії залежать від можливості людини пере­борювати психологічні стреси, виявляти винахідливість, ефек­тивно використовувати наявне спорядження і підручні засоби для захисту від несприятливих впливів природного середовища, забезпечувати потреби власного організму в їжі та воді.

Основний постулат виживання — людина може і повинна збе­рігати здоров'я і життя в найсуворіших фізико-географічних умо­вах, якщо зуміє використати у власних інтересах усе, що надає їй навколишнє середовище.

Для непідготовленої людини довкілля видається джерелом не­безпек. Вона постійно перебуває в напруженні, тому що не знає, звідки чекати ту небезпеку, а якщо й знає, то не здатна правильно оцінити її міру.

Цей стан може тривати від кількох хвилин до кількох діб, і що менше відомо людині про умови, в яких вона опинилася, то довше триває цей стан. Саме тому психологічна підготовка люди­ни до переборення екстремальної ситуації, підвищення емоційно-вольової стійкості, уміння правильно розуміти й оцінювати ситу­ацію, що склалася, і діяти відповідно до неї може врятувати їй життя.

Певний період часу всі люди, за незначним винятком, заспо­коюються, адаптуються до нового, незвичного середовища і по­ступово підключаються до діяльності, необхідної для збереження життя і здоров'я. Успішність цієї діяльності залежить від бага­тьох обставин: фізичного і психічного стану людей, наявних запа­сів їжі, води, аварійного обладнання. Значну роль при цьому віді­граватимуть природні умови району лиха: температура і вологість повітря, сонячна радіація, рослинність, джерела водопостачання тощо. Усі ці причини об'єктивного і суб'єктивного характеру, які зумовлюють результат автономного існування, називають факто­рами виживання. До них належать так звані стресори виживання, які найнегативніше впливають на людський організм, тривалість гранично допустимих термінів автономного існування, а саме: фі­зичний біль, холод, спека, спрага, голод, перевтома, самотність, страх.

Біль — це нормальна фізіологічна реакція організму, яка ви­конує захисну функцію. З одного боку, людина, що позбавлена больової чутливості, наражається на серйозну небезпеку, тому що не може своєчасно усунути загрозливий фактор. З іншого боку, біль, завдаючи страждань, подразнює, відволікає людину, а три­валий непереборний біль впливає на її поведінку і подальшу ді­яльність.

Холод. Знижуючи фізичну активність і працездатність, холо­довий стресор впливає на психіку людини. Від холоду кам'яніють не лише м'язи, "ціпеніють" мозок, воля, без якої будь-яка бороть­ба приречена на поразку. Тому в зоні низьких температур, напри­клад в Арктиці, діяльність людини починається із заходів захис­ту від холоду — будівництва сховищ, розведення вогню, приготу­вання гарячих їжі й питва.

Спека. Висока температура навколишнього середовища в по­єднанні з прямою сонячною радіацією призводить до значних змін в організмі людини, подекуди за досить короткий проміж­ок часу. Перегрівання організму порушує функції органів і сис­тем, послаблює фізичну та психічну діяльність. Особливо небез­печний вплив високих температур у поєднанні з нестачею пит­ної води, тому що в цьому разі поряд із перегріванням розвива­ється зневоднення організму. Будування сонцезахисного тенту, обмеження фізичної діяльності, економне використання запасу питної води — заходи, що значно полегшують стан людей, які потерпають від спеки.

Спрага. Такий стан є нормальним сигналом про нестачу води в організмі. Проте якщо неможливо вгамувати спрагу через недо­статню кількість або відсутність води, вона стає серйозною пере­поною діяльності людини в умовах автономного існування. Спра­га заволодіває всіма думками і бажаннями, і людина зосереджу­ється на єдиній меті — позбутися цього нестерпного відчуття.

Голод — сукупність відчуттів, пов'язаних із потребою організ­му в їжі — можна розглядати як типову, хоча й уповільнену стре­сову реакцію. Відомо, що людина може обходитися без їжі трива­лий час, зберігаючи працездатність. Проте тривале голодування, особливо при нестачі води, знижує її стійкість до впливу холоду, болю тощо. Оскільки аврійний запас їжі розрахований лише на кілька діб субкомпенсованого харчування, джерелом харчових запасів має стати навколищнє середовище за рахунок полювання, рибної ловлі, збирання дикорослих їстівних рослин.

Перевтома — своєрідний стан організму, який виникає піс­ля тривалого (а іноді й нетривалого) фізичного або психічного напруження. Перевтома є потенційною небезпекою. Оскільки притуплює волю людини, робить її поступливою до власних слабкостей. Уникнути перевтоми і швидко відновити сили дає змогу правильний, рівномірний розподіл фізичного навантаження, сво­єчасний відпочинок, який усіма доступними засобами потрібно робити якомога повноціннішим.

Однією з форм емоційної реакції, що виникає в результаті ава­рійної ситуації, є страх — почуття, спричинене існуючою або та­кою, що видається, небезпекою, очікуванням болю, страждання. Відчуття небезпеки призводить організм у стан, подібний до стис­нутої пружини: мозок починає мислити швидше, зір і слух гострі­шають, м'язи напружуються. Якщо людина вміє приборкувати і контролювати страх, він стає своєрідним каталізатором енергії та рішучості. Якщо поступитися страху, він перетвориться на не­безпечного ворога, який підкорить усі почуття людини, її думки і вчинки. Страх посилює відчуття болю і страждання від голоду і спраги, спеки або холоду. Людина втрачає здатність контролювати свої дії, приймати правильні рішення. Будь-яка проста пробле­ма стає надзвичайно складною, а складна стає непереборною.