Клас Стьожкові — паразити людини

Клас налічує близько 1500 видів. Усі вони є паразитами трав­ної системи хребетних.

Тіло стьожкових червів, або стробіл, стрічкоподібне. На пере­дньому кінці — голівка (сколекс; мал. 33) з органами прикріплен­ня — присосками та гачечками. За головкою — шийка, від якої відходять членики, або проглотиди (мал. 34). Спочатку розміщені молоді членики, які недавно відбрунькувалися від шийки і мають недорозвинену статеву систему, далі — гермафродитні членики, в яких функціонують як чоловічі, так і жіночі статеві системи, і нарешті — зрілі членики, які мають зазвичай лише матку, запо­внену яйцями. Чоловічі статеві органи в останніх члениках атро­фовані. У процесі росту гельмінта зрілі членики одриваються,

Мал. 33. Сколекси: А — ціп'яка озброєного (Таепіа $оІіит); Б — ціп'яка неозброєного (ТаепіагНупсгіиз задіпаїиз); В — стьожака широкого (ОірЬуІІоЬоіЬгішп): 1 — присоски; 2 — хоботок з вінчиком гачків;

З — ботрії

Мал. 34. Зрілі членики: А — ціп'яка озброєного (Taenia solium): Б — ціп'яка неозброєного (Taeniarhynchus saginatus): 1 — центральний стовбур матки; 2 - бічні відгалуження матки

гермафродитні перетворюються на зрілі і від шийки утворюються нові молоді членики.

Стьожкові черви повністю втратили травну систему. Вони та­кож усмоктують поживні речовини поверхнею тіла. Покриви тіла мають безліч виростів — ворсинок, що значно збільшує їхню по­верхню та полегшує поглинання поживних речовин.

Нервова система та органи виділення мають будову, характер­ну для плоских червів. Статева система складається з тих самих органів, що і гермафродитна статева система сисунів. Особливіс­тю є багаторазове її повторення у кожному членику тіла і поступо­ве дозрівання від переднього до заднього кінця тіла.

Життєвий цикл: статевозріла особина паразитує у кишках основного хазяїна. Яйця, які виділяються у навколишнє серед­овище, мають уже сформовану личинку — онкосферу, яка далі розвивається в організмі проміжного хазяїна. Зараження проміж­ного хазяїна відбувається під час споживання брудної їжі та води з яйцями. За допомогою гачків онкосфери проникають у стінку тонкої кишки, потрапляють у кровоносні або лімфатичні судини і розносяться по організму, осідаючи у різних органах проміжного хазяїна (насамперед у печінці, легенях, м'язах, головному і спин­ному мозку). Тут онкосфери розростаються і перетворюються у фіни. Фіна — це пухирчата форма паразита зазвичай із порож­ниною всередині та з однією чи кількома сформованими головка­ми. Остаточний хазяїн заражається, споживаючи разом із фінами тканини проміжного хазяїна. При цьому головка паразита при­кріплюється до стінок кишки, після чого починаються утворення члеників і ріст гельмінта.

Стьожкові черви — паразити людини — поділяють на три гру­пи: 1) які використовують людину як остаточного хазяїна; 2) які паразитують у людині як у проміжному хазяїні; 3) які паразиту­ють в організмі людини весь життєвий цикл.

Відповідно, різноманітними є шляхи зараження людини, роз­міщення, патогенна дія паразитів, діагностика і профілактика захворювань. Захворювання, спричинені стьожковими паразита­ми, називають цестодозами.

Стьожкові черви, які використовують лю­дину як остаточного хазяїна. До них нале­жать бичачий ціп'як, свинячий ціп'як.

Ця група гельмінтів паразитує в організ­мі людини на статевозрілій стадії життєвого циклу винятково у тонкій кишці. Більшість стьожкових червів дуже великі, мають орга­ни прикріплення. Зараження людини відбу­вається під час споживання м'яса чи риби з інвазійними личинками.

Патогенна дія: 1) споживання вели­кої кількості поживних речовин з кишок;

2) отруєння людини продуктами виділення;

3) пригнічення розмноження кишкових бак­терій; 4) порушення всмоктування вітамінів. У хворих відзначають анемію, схуднення, порушення апетиту і процесу травлення.

Лабораторна діагностика: діагноз киш­кових цестодозів ставлять при виявленні у фекаліях зрілих члеників та яєць паразитів.

Профілактика: для особистої профілак­тики перед споживанням варто старанно

Мал. 35. Ехінокок: 1 — хоботок із віночком гачків; 2 — присоска; З — сколекс; 4 — незрілі проглотиди; 5 — гер­мафродитна проглотида; 6 — зріла проглотида; 7 — вивідний отвір

проварити або підсмажити м'ясо чи рибу. Суспільна профілакти­ка — санітарний контроль продуктів харчування тваринного по­ходження, охорона пасовищ та водоймищ від забруднення фека­ліями людини.

Стьожкові черви, які паразитують у людині як у проміжному ха-зяїні. До них належать ехінококи (мал. 35), альвеококи (мал. 36). Ці гельмінти паразитують в організмі людини на стадіях фіни і роз­міщуються в тканинах внутрішніх органів: м'язах, печінці, голов­ному та спинному мозку. Часто їх виявляють у легенях. Зараження людини відбувається при проковтуванні яєць паразитів, які виділя­ються з фекаліями тварин. Тварини є остаточними хазяїнами.

Латогенний вплив: велике значення має зосередження пара-
зита у життєво важливих органах людини і швидкість росту па-
разита. Особливо небезпечним є ураження мозку, легень та пе-
чінки. За відсутності лікування хворі зазвичай
помирають.

Лабораторна діагностика: з тієї причини, що фіни не мають зв'язку з навколишнім се-
редовищем і нічого не виділяють, окрім токсичних продуктів дисиміляції, діагноз цесто-
дозів цієї групи ставлять за результатами спеціальних методів дослідження: рентгенологіч

ного, біохімічного та імунологічного. г>^-4

Профілактика: спрямована на запобігання проковтуванню людиною яєць паразитів.

Стьожкові черви, які паразитують в орга­нізмі людини весь життєвий цикл. Такі випад­ки трапляються дуже рідко. Сюди належить лише один вид — карликовий ціп'як (мал. 37).

Життєвий цикл: проковтнуті яйця пара­зита потрапляють у тонку кишку. Із них ви­ходять онкосфери, які проникають у ворсинки кишки, де перетворюються на фіни, які руйну­ють ворсинки слизової оболонки кишки, при­кріплюються до його стінок і перетворюються у статевозрілу особину.

Мал. 36. Альвеокок (Аіуеососсиз тиІШосиїагіз): 1 — головка; 2 — присоска; 3 — незріла проглоти-да;

4 — гермафродитна проглотида; 5 — зріла про-глотида; 6 — матка; 7 — вивідний отвір

Мал. 37. Карликовий ціп'як (Hymenolepis): 1 — сколекс; 2 — хоботок із гачками; 3 — присоски; 4 — шийка; 5 — стробіла; 6 — незріла проглотида; 7 — гермафродитна проглотида; 8 — зріла проглотида

Патогенна дія: нагадує дію великих кишко­вих цестод (стьожкових червів). У людини одно­часно паразитує велика кількість цих паразитів.

Лабораторна діагностика. Велике значення має виявлення яєць у мазках із фекалій.

Особиста профілактика — дотримуватися правил особистої гігієни, суспільна — обсте­ження на наявність яєць паразитів у дитячих закладах.

Тип Круглі черви (Nemathelminthes)

Представники цього типу мають веретенопо­дібне або ниткоподібне тіло. У поперечному зрі­зі — округлі. Зовні тіло вкрито багатошаровою оболонкою (кутикулою), що виконує захисні функції.^Під нею виявлено гіподерму — шар ци­топлазми з великою кількістю ядер. Уздовж тіла тягнуться чотири м'язові тяжі. Травна систе­ма — наскрізна — з ротовим та анальним отво­рами. У деяких паразитичних круглих червів 8 розвивається позакишкове травлення (за ним, ферменти виводяться в зовнішнє середовище, а напіврідка харчова кашка поглинається за допо­могою спеціально пристосованого ротового апа­рату). Нервова система розвиненіша, ніж у плос­ких червів. Виявлено концентрацію нервових вузлів біля переднього кінця тіла й утворення так званого навкологлоткового нервового кільця. Від нього відходять поздовжні нервові стовбури, сполучені пере­тинками. У багатьох нематод розвинені органи дотику, хімічного чуття. Система виділення нематод двох типів: канали виділень, що тягнуться вздовж тіла, і особливі клітини, що виділяють роз­чинні продукти обміну на поверхню тіла. Круглі черви розділь­ностатеві. Самці зазвичай дрібніші самок.

Усі внутрішні органи розміщені в порожнині тіла, яка запо­внена рідиною, за її допомогою відбувається обмін речовин між органами. До типу круглих червів належить лише один клас, що має медичне значення, — Власне круглі черви (Мешаіосіа).

Клас Власне круглі черви (Nematoda)

Захворювання, які спричинюють круглі черві, називають не-матодозами.

Життєві цикли круглих червів різноманітні. Залежно від осо­бливостей нематод поділяють на геогельмінтів та біогельмінтів.

Геогельмінти. До цієї групи належать аскарида людська, го­стрик, волосоголовець людський та кривоголовка дванадцятипа­лої кишки.

Аскарида людська — збудник аскаридозу паразитує тільки в людині. Трапляється повсюду. Є одним із найпоширеніших гельмінтів людини. Розміщення: тонка кишка; спеціальних ор­ганів фіксації не має, утримається у просвіті кишки завдяки по­стійному руху назустріч потоку їжі. Самка за добу виділяє понад 200 000 яєць. Статевозріла особина має тіло циліндричної форми, загострене на кінцях, жовто-роженого кольору. Самки завдовжки 20—40 см, самці — 5—25 сй (мал. 38). Ротовий отвір оточений трьома губами (однією дорсальною і двома вентральними), на яких розміщена пара чутливих сосочків. На бічних поверхнях помітні поздовжні лінії, в яких проходять канали видільної системи. У самця хвостовий кінець зігнутий у вигляді гачка на черевний бік. У самки на передній третині тіла виявлено кільцеподібну пере­тяжку, на якій з черевного боку відкривається зовнішній стате­вий отвір. Яйця можуть бути заплідненими і незаплідненими. За­пліднені яйця округлі і овальні, розміром 60—70 х 40—50 мкм, жовто-коричневого кольору. Незапліднені яйця овальної або не­правильної форми, великі (80 х 55 мкм). Білкова оболонка нерів­на, жовто-коричневого кольору, її взагалі може не бути.

Патогенна дія: виражена токсико-алергійна дія, ураження стінки капілярів і тканини альвеол; у період міграції призводять до дрібних крововиливів у тканину легень; дорослі аскариди ме­ханічно ушкоджують стінки кишки, спричинюють приєднан­ня бактеріальної інфекції, розвиток дисбактеріозу; зумовлюють формування патологічних кишкових рефлексів у результаті по­стійного подразнення стінок кишок; поглинають поживні речо­вини, сприяють гіповітамінозам, виснаженню організму.

Лабораторна діагностика: виявлення личинок у мокротинні (ларвоскопія) при легеневій стадії хвороби; овоскопія фекалій (яйця у фекаліях можуть бути відсутні, якщо в кишках містяться лише самці або недозрілі аскариди); серологічні реакції тощо.

Профілактика: особиста — дотримання правил особистої гігі­єни; суспільна — виявлення і лікування хворих, запобігання фе­кальному забрудненню ґрунту, очищення стічних вод, санітарно-просвітницька робота,

Гострик — збудник ентеробіозу (мал. 39). Паразитує тільки в людині. Поширення повсюдне, частота захворюваності вища в країнах з помірним кліматом. Розміщення: нижній відділ тонкої і верхній відділ товстої кишки. .Статевозріла особина — білого кольору, самець завдовжки 2—3 мм, самка — 8—13 мм. На пе­редньому кінці тіла кутикула розширюється, утворює везикулу. Задній кінець стравоходу має розширення — бульбус. У самки за­дній кінець тіла загострений (крізь кутикулу просвічується матка з яйцями), а у самця — тупий, закручений на черепний бік. Яйця безбарвні, прозорі, розміром 50—60 х 20 ЗО мкм; за формою — овально-асиметричні (один бік рівний, протилежний,— опуклий). Усередині яйця виявлено личинку.

Патогенна дія: токсико-алергійна дія; ураження слизової оболонки кишки, шкіри періанальної ділян­ки; приєднання вторинної інфекції; розвиток запаль­них процесів піхви (у разі заповзання гостриків у ста­теві шляхи).

Лабораторна діагнос­тика: овоскопія зскрібка з періанальних складок або використання методу "лип­кої стрічки"; дослідження на ентеробіоз повторюють тричі з інтервалом 2— З дні; гельмінтоскопія фе­калій у разі високого сту­пеня інвазії або проносу.

Профілактика: особис­та — дотримання правил особистої гігієни; суспіль­на — щорічне обстеження дітей і персоналу в дитячих садках, молодшій школі, ретельне дотримання санітарного режиму в дитячих установах, санітарно-просвітницька робота.

Волосоголовець люд­ський — збудник трихоце­фальозу (мал. 40). Парази­тує тільки в людині. Поширення повсюдне,) частіше трапляється в районах з теплим вологим кліматом. Розміщення: товста (сліпа) кишка. Статевозріла особина завдовжки 3—5 см. Передній кінець становить 2/3 довжини тіла, стоншений, нагадує волосину. У ньо­му розташований стравохід. Задній кінець тіла розширений, там містяться кишки і органи репродукції. У самців задній кінець тіла спірально закручений. Яйця жовтувато-коричневого кольору, роз­міром 50—54 х 23—26 мкм із дрібнозернистим вмістом.

Мал. 40. Самець і самка волосоголовця людського (ТгісЬосерЬаІиз ІгісНіигиз): 1 — передній кінець тіла; 2 — задній кінець тіла

Патогенний вплив: токсико-алергійна дія; порушення ціліс­ності слизової оболонки кишки зумовлює приєднання вторинної інфекції; формування патологічних кишкових рефлексів.

Лабораторна діагностика: овоскопія фекалій.

Профілактика така сама, як і при аскаридозі.

Анкілостома (кривоголовка) паразитує у дванадцятипалій кишці людини, спричиняючи захворювання анкілостомоз; поши­рена у тропічному, субтропічному і помірному кліматичних по­ясах земної кулі (Латинська Америка, південь США, Індонезія та інші країни). Крім того, анкілостомоз трапляється на Закавказзі, у Середній Азії, на Далекому Сході і т.д. Згідно з даними мину­лих років, анкілостомідозами у світі вражено близько 450 млн людей, тобто близько 10 % усього населення земної кулі. Паразит червонуватого кольору.)Довжина тіла самки 10—13 мм; хвосто-' вий кінець різко звужений і має гострий штифт. Довжина самця 8—11 мм; хвостовий кінець закінчується копулятивноюсумкою — бурсою. Головний кінець загнутий на спині, а ротова порожнина оточена хітиновими зубцями.^Іаразит оре^кров, руйнуючи цими зубцями слизову оболонку кишки. Стравохід займає 1/5 частину його тіла. У самки товста кишка відкривається анальним отво­ром. У самця вона разом із сім'явипорскувальним каналом впадає в копулятивну сумку, де відкривається отвір залоз. Статева сис­тема самця і самки парна. Яйця кривоголовки безбарвні, прозорі, овальної форми, з тупозаокругленими полюсами та тонкою обо­лонкою. Усередині яйця, яке тільки-но вийшло з матки, помітно 2—4 шари роздроблення. Розмір яєць 56—60 х 34—40 мкм.

Життєвий цикл: геогельмінти на стадії яйця або личинки обов'язково розвиваються^узовнішньомусередовищі, зазвичай у ґрунті. Статевозрілі гельмінти паразитують у проси і і і кишки і розмножуються яйцями. Яйця, що потрапляють у ґрунт, самі стають інвазійними, або вже личинки досягають інвазивності за деякий час. Геогельмінти паразитують лише в організмі людини, і тому відповідні нематодози є антропонозними хворобами. Ли­чинки деяких нематод цієї групи розвиваються в організмі люди­ни, здійснюючи складні переміщення кровоносними судинами і дихальною системою. Розвиток інших геогельмінтів від яйця до статевозрілої стадії відбувається у кишках без переміщення.

Патогенна дія: 1) у дихальній системі личинки спричиняють крововиливи та пневмонію; 2) зумовлюють кишкові крововили­ви, анемію, біль у животі, зниження апетиту, слабкість, головний біль, судоми; 3) алергійні реакції; 4) отруєння організму продук­тами життєдіяльності.

Лабораторна діагностика: діагноз ставлять на основі виявлен­ня у мазках із фекалій яєць паразитів.

Особиста профілактика: дотримання правил особистої гігієни. Суспільна профілактика — виявлення і лікування хворих, охоро­на ґрунту від забруднення фекаліями.

Біогельмінти. Біогельмінти на всіх стадіях розвиваються в ор­ганізмах хазяїна і більшу частину життєвого циклу проводять у тканинах внутрішнього середовища. У всіх біогельмінтів виявле­но живородіння. Представники цієї групи трихінела іришта.

Трихінела — збудник трихінельозу^лал. 41). Поширення — переважає у країнах Північної півкулі (Європа, Росія, СІЛА), хоча випадки трихінельозу людини і тварин описані всюди, крім Австрії. Розміщення: статевозрілі особини — у тонкій кишці, ли­чинки — у м'язах. Статевозріла особина має посмуговану кути­кулу. Довжина самки — 3—4 мм, самця — 1,4—1,6 мм. Передня половина тіла самки звужена. У ротовій капсулі розміщений ст

лет. Самки живородні, із непарним статевим апаратом. Особливість життєвого циклу: один і той самий організм послідовно стає оста­точним і проміжним хазяїном.

Патогенна дія: ви­ражена алергійна ре­акція організму в пе­ріод міграції личинок; травмувальна дія ли­чинок у період мігра­ції; інтоксикація про­дуктами життєдіяль­ності паразита.

Лабораторна діагностика: серологічні реакції, які обов'язково проводять повторно, з огляду на динаміку наростання титру антитіл; ларвоскопія (виявленнz личинок) у біоптаті м'язів хворого (частіше досліджують наl

сухожильну ділянку литкового м'яза).

Профілактика: особиста — не споживати свинину, що не про­йшла санітарно-ветеринарного контролю (термічна обробка три-хінельозного м'яса неефективна,-тому що личинки зберігають життєздатність завдяки щільним звапненим капсулам); громад­ська — санітарно-ветеринарний контроль на бойнях і ринках та знищення трихінельозного м'яса, утримання свиней в упорядко­ваних свинарниках, санітарно-просвітницька робота.

Ришта — збудник дракункульозу (мал. 42). Поширення: осе­редки хвороби у країнах із тропічним і субтропічним кліматом (Індія, Пакистан, Саудівська Аравія, Іран, Ірак, Центральна Аф­рика). Статевозріла особина ниткоподібна, білого кольору. До-

Мал. 42. Самець і самка ришти (Бгасипсиїиз тесііпепзіз)

вжина самки — 70—120 см, ширина — 0,9—1,7 мм, самця — до З см. Живородні. Остаточний хазяїн — людина, можуть бути до­машні і дикі тварини, проміжний хазяїн — прісноводний ракопо­дібний циклоп.

Патогенна дія: токсико-алергійна дія; ураження тканин і при-
єднання вторинної інфекції.

Лабораторна діагностика зазвичай не потрібна. Серологічні реакції проводять у разі атипового розміщення.

Профілактика. Особиста: кип'ятіння води; суспільна: вияв­лення і лікування хворих, благоустрій водойм, устаткування окре­мих джерел питної води, знищення циклопів у відкритих водо­ймах диметилдитіокарбаматом цинку, санітарно-просвітницька.

РОЗДІЛ 11 Медична арахноентомологія

Членистоногі — збудники і переносники збудників захворю­вань людини

Медична арахноентомологія вивчає тих представників типу Членистоногих (АгіКгорогіа), які є тимчасовими або постійними паразитами людини, переносниками збудників інфекційних та паразитичних захворювань, а також отруйних тварин.

У тілі членистоногих виділяють такі відділи: голова, на якій розміщені органи чуттів і органи захоплення їжі; груди з органами пересування (кінцівки, крила), черевце. У деяких членистоногих голова і груди утворюють єдиний відділ тіла — головогруди. Усе тіло складається із сегментів, кількість яких є важливою систе­матичною ознакою. Наприклад, кінцівки — з декількох члеників утворюють систему важелів, які рухаються за допомогою м'язів. У різних сегментах вони виконують рухову, захисну, статеву та ди­хальну функції. Деякі кінцівки на голові перетворюються на при­датки — органи захоплення, утримання і подрібнення здобичі.

Тіло вкрите твердою оболонкою — кутикулою. Кутикула виді­ляється залозистими клітинами покривного епітелію, так званим зовнішнім скелетом. Основним компонентом кутикули є хітин. Хітиновий панцир не розтягується, тому ріст організму можли­вий тільки в період ліньки. Поперечнопосмуговані м'язи дуже сильні й здатні скорочуватися з великою швидкістю.

Нервова система організована за принципом черевного нерво­вого ланцюжка. Кожний сегмент тґла несе нервовий вузол. Кон­центрація нервових вузлів у головному відділі зумовлює утворен­ня головного мозку (спостерігається у комах). З органів чуттів найбільшого розвитку у багатьох членистоногих набули нюх і зір. Очі можуть бути прості або складні — фасеткові.

Дихальна система у водних членистоногих представлена зя­брами, а у великих наземних видів — легенями, мішкоподібни­ми випинами кінцівок (павуки, скорпіони). Найбільш довершені органи дихання — трахеї — мережа тонких розгалужених трубок

(комахи). Кровоносна система незамкнена. Більшість членисто­ногих роздільностатеві.

Розмноження. Значна частина видів відкладає яйця в зовніш­нє середовище. Дуже рідко спостерігається живородіння (деякі скорпіони, кліщі). Якщо особина, що вийшла з яйця, різко від­різняється від дорослої, п називають личинкою.

Клас Павукоподібні (Arachnoidea)

Медичне значення мають представники скорпіонів, павуків та кліщів. Серед скорпіонів та павуків є велика кількість отруйних видів, небезпечних для людини. Кліщі відомі як тимчасові та по­стійні паразити.

Особливості морфології, живлення та розмноження паву­коподібних. Тіло павукоподібних складається з головогрудей і черевця. Головогруди утворені щільною кутикулою і включа­ють 6 сегментів. Кінцівки першого сегмента — хеліцери — є органами захоплення і подрібнення їжі. На кінчиках хеліцер відкриваються протоки отруйних залоз. Кінцівки другого сег­мента — педипальпи — виконують функцію утримання здоби­чі, беруть участь у перенесенні сперми в статеві шляхи самки, слугують органами дотику. Кінцівки наступних чотирьох сег­ментів — ноги — беруть участь у пересуванні, викопуванні ні­рок, утриманні яєчного кокона, здобичі. Вони мають нюхові та дотикові рецептори.

Нервова система характеризується концентрацією нервових вузлів. У павуків у передньому відділі головогрудей виникає єди­не скупчення нейронів — головогрудна нервова маса. З органів чуттів розвинені дотик (чутливі волоски на тілі та кінцівках) і нюх. Зір дуже слабкий — є декілька пар простих очок.

Більшість павукоподібних — хижаки, пристосовані до спо­живання напіврідкої їжі. Спійману здобич убивають отрутою, по­криви жертви розривають і всередину вводять травні соки. Потім розріджений вміст жертви всмоктують. Для цього сформована глотка з м'язами, яка переходить у тонкий стравохід і далі — у сисний шлунок. Вирости кишківника утворюють печінку, кліти­ни якої виділяють травні ферменти.

Дихальна система представлена легенями або трахеями. У ви­щих павуків — трахеї. Деякі мають і легені, і трахеї.

Кровоносна система добре розвинена у видів, які дихають ле­генями. На спинній поверхні головогрудей розміщене серце, від якого відходять великі кровоносні судини.

Система виділення представлена мальпігієвими судинами — спільними виростами кишківника.

Павукоподібні роздільностатеві. Запліднення найчастіше вну­трішнє. Поширені повсюди.

Отруйні павукоподібні. Скорпіони (8согріопез) поширені у тропічних та субтропічних країнах. їхні педипальпи нагадують клешні, видовжене черевце завернуте догори та закінчується жа­лом, де відкривається протока отруйних залоз. Якщо необереж­но придавити скорпіона, наступити на нього або взяти рукою, він вколює кігіток свого черевця у шкіру і вприскує отруту. Отрута скорпіона, особливо тропічних видів, небезпечна для людини. Вона зумовлює виникнення відчуття печіння і набряку ураженої ділянки; можливі головний біль, загальна слабкість та інші тяж­кі симптоми отруєння.

Павуки (АгасЬпеі) поширені всюди. Тіло їх складається з не-сегментованих головогрудей і черевця. Практично всі павуки ма­ють отруйні залози, які розташовані на кінчиках хеліцер. Для людини небезпечні укуси лише окремих павуків: тарантула, ка­ракурта і деяких тропічних видів.

Тарантул — дуже великий павук, який досягає в довжину 4 см. Поширений у степу та лісостепу півден­ної частини України. Укус болісний, для людини небезпечний.

Каракурт— чорний павук завдовжки 2 см. Черевце вкрито дрібними червоними крапками. Поширений на півдні України. Укус для людини дуже небезпеч­ний. Отрута зумовлює відчуття сильного болю не лише на місці укусу, але і в суглобах, животі, грудях. Виникають озноб, підви­щення температури тіла, інколи спостерігають судоми, галюци­нації. У тяжких випадках настає смерть.

Як протиотруту вводять протикаракуртну сироватку. Завдя­ки їй показник смертності від укусів цього павука нині різко зни­зився.

Профілактика укусів отруйних павуків — особиста обереж­ність у місцях їх проживання.

Медичне значення кліщів як збудників хвороб та переносників збудників захворювань людини. Розміри кліщів (Асагіпа) дрібні. У багатьох кліщів головогруди і черевце зливаються в єдине ціле, втрачаючи сегментацію. Хітиновий панцир легко розтягується. Ротовий апарат кліщів — колючо-сисний або гризуче-сисний. Як і в усіх павукоподібних, у дорослих кліщів 4 пари кінцівок.

Укуси кліщів безболісні, їх слина містить знеболювальні речо­вини, а також речовини, що запобігають зсіданню крові.

За медичним значенням виділяють дві групи кліщів: а) тимча­сові ектопаразити-кровососи, які є переносниками та природни­ми резервуарами збудників хвороб; б) постійні шкірні паразити людини.

До кліщів — переносників збудників хвороб належать іксодо-ві кліщі, тайговий кліщ, собачий кліщ та пасовищні кліщі.

Біологію кліщів та шляхи поширення вірусів у природних середовищах вивчали Є.М. Павловський та його співробітники. Різноманітні віруси, якими хворіють хазяїни-годівники кліщів, потрапляють у травну систему паразитів під час смоктання крові. Звідти вони поширюються у різні органи, зокрема у слинні залози і яєчники. Накопичування вірусів у слинних залозах спричинює зараження людини під час укусу.

Кліщовий енцефаліт — одне з найтяжчих інфекційних захво­рювань людини. Вірус уражає центральну нервову систему: пору­шується рухова функція, виникають параліч, прояви психічних розладів. Показник смертності досягає ЗО %. Зараження людини кліщовим енцефалітом можливе не тільки через укуси кліщів, але і при споживанні молока хворих кіз. Але через те, що кози зара­жаються лише в результаті уку­сів кліщами, останні відіграють провідну роль у поширенні цієї інфекції.

До вірусних захворювань, що переносяться кліщами, належать геморагічні гарячки. Вони супро­воджуються численними крово­виливами у внутрішні органи і під шкіру.

До кліщів — постійних пара­зитів людини належить коростя­ний свербун {мал. 43). Це специ­фічний паразит людини, збудник корости. Коростяний свербун може паразитувати на кожній ділянці тіла, але частіше на най-ніжніших. Просвердлюючи епідерміс і переміщуючись у ньому, кліщі дратують нервові закінчення і зумовлюють свербіж, який посилюється вночі. Під час розчухування вражених ділянок від­криваються ходи кліщів, і таким чином кліщі руками переносять­ся на ще не вражені ділянки шкіри. Заразитися коростою можна при безпосередньому контакті з хворими (людьми або тварина­ми), а також під час використання одягу та білизни хворого.

Діагностика: коросту діагностують під час виявлення харак­терних уражень шкіри. Ходи кліщів мають вигляд прямих тон­ких полосок брудно-білого кольору. На одному кінці хода є за­округлення, де і виявляють кліща.

Профілактика: виявлення та лікування хворих, додержуван­ня особистої гігієни, а також під час контакту з тваринами.

Кліщі — мешканці житла, їх медичне значення. Значну шко­ду здоров'ю людини приносять так звані пилові кліщі. Із пилу, зібраного в приміщеннях житла, з килимів, доріжок, підлог, ви­явили понад 130 видів кліщів розміром 0,2—0,6 мм. Із них най­поширеніший "постільний" кліщ. Продукти життєдіяльності, фрагменти мертвих кліщів та личинкових шкірок, потрапляючи з пилом у дихальні шляхи і травний канал, інколи через шкірний покрив, спричинюють алергійні захворювання.

Клас Комахи (Insecta)

Містить понад 1 млн видів.

Тіло розділене на три відділи: голову, груди та черевце.

Голова утворюється із 6 сегментів, що повністю зливаються у дорослої комахи. Перший і третій сегменти не мають придатків, другий — несе пару вусиків (антен); на четвертому, п'ятому і шос­тому — розвиваються парні чаетини ротового апарату — верхні щелепи (мандибули), ніжні щелепи (максили) і нижня губа. Ву­сики за будовою і розміром різноманітні і слугують важливою систематичною ознакою. Вони можуть мати ниткоподібну, плас­тинчасту, булавоподібну та інші форми. Розвиток і форма щелеп та нижньої губи залежать від характеру живлення. Виділяють такі основні типи ротового апарату:

1) гризучий (таргани);

2) гризуче-лижучий (бджоли);

3) колючо-сисний (комарі);

4) сисний (метелики);

5) лижучий (мухи).

Комахи здатні рухати головою. Груди складаються з трьох сег­ментів, які мають три пари членистих кінцівок. У багатьох комах до другого і третього сегментів грудей прикріплюються органи по­льоту — крила. Чимало паразитів людини і тварини втратили кри­ла та кінцівки. Черевце комах зазвичай утворено з 10 сегментів.

Нервова система побудована за принципом черевного нерво­вого ланцюжка. Головний мозок розвинений. Органи дихання — трахеї. Інші системи комах розвинені добре і в цілому відповіда­ють організації павукоподібних.

Розвиток комах відбувається з метаморфозом. Повне перетво­рення (яйце, личинка, лялечка, доросла комаха) характерне для жуків, метеликів, комарів, мух. Неповне перетворення (яйце, ли­чинка, доросла комаха) — для тарганів, клопів, вошей тощо.

Серед комах, які шкодять здоров'ю людини, виділяють такі групи: а) механічні переносники збудників хвороб; б) тимчасово кровосисні паразити; в) постійно кровосисні паразити.

Медичне значення вошей, бліх, клопів, тарганів як збудників хвороб. Воша (рід Апоріига). Відомо два види вошей, що паразиту­ють на людині, — воша людська і воша лобкова. Перший вид має два підвиди: головної воші і одежної воші (мал. 44). Воша голови паразитує на волосистій частині голови, а одежна — на шкірі ту­луба і кінцівок, яйця відкладає в білизні. Лобкова воша мешкає на лобку, у пахвових ділянках, на бровах та віях. Паразитування на людині головної чи одежної вошей називається педикульозом; лобкової воші — фтиріазом.

Ротовий апарат вошей колючо-сисний. Кінцівки пристосова­ні для міцного утримання на волоссі і білизні. Воші харчують­ся кров'ю хазяїна 2—3 рази на добу. Тривалість життя близько 50 днів. За період статевої зрілості самка відкладає до 300 яєць, які прикріплюються до волосся чи одежі і називаються гнидами. Гниди овальні, білого кольору. Личинка досягає статевої зрілості впродовж місяця. Зараження педикульозом і фтиріазом відбува­ється за умови безпосереднього контакту, а також використання чужої білизни.

Мал. 44. Воші та їх яйця: А — головна воша (Pediculum humanus capitis);

Б — одежна воша (Pediculus humanus humanus); В — лобкова воша (Phthirus pubis); Г — яйця (гниди): а — головної воші; б — одежної воші; в — лобкової воші. 1 — голова; 2 — груди; 3 — черевце; 4 — вусики;5 — кінцівки

Для боротьби з педикульозом дотримують правил особистої гігієни: регулярне купання, зміна білизни, тримання житла у чи­стоті. Із хімічних засобів знешкодження вошей використовують мазі і шампуні, що містять різні інсектициди. Найефективніше оброблювання білизни і речей у дезінфекційних камерах.

Блохи (рід АрЬапіріега). Не мають крил, тіло сплющено з бо­ків, задні кінцівки видовжені і слугують для пересувань стрибка­ми; ротовий апарат колючо-сисний.

Найбільш відома людська блоха (мал. 45). Довжина тіла не більше 4 мм. Поширена скрізь і може паразитувати не лише на людині, а й на собаках, кішках, гризунах. Людська блоха живе у тріщинах підлоги, під плінтусами і за шпалерами. Тут самки від­кладають яйця, з яких розвиваються червоподібні личинки. За З—4 тижні вони стають лялечкою, перетворюються у статевозрі­лі форми. За несприятливих умов час розвитку бліх може сильно збільшитися.

Людину блохи відвідують лише для кровоссання, зазвичай уночі. Укуси бліх зумовлюють сильний свербіж. У травній сис­темі бліх можуть тривалий час зберігатися і розмножуватися збудники чуми. У зв'язку з тим що на чуму у природі хворіють частіше гризуни, у перенесенні збуд­ника велику роль відіграють блоха пацюка, блоха кроляча тощо, які як і людська, легко переходять для кро­воссання з одного хазяїна на іншого. Відомо, що блохи при кровоссанні можуть передавати також збудників туляремії, висипного тифу та інші.

У боротьбі з блохами велике зна­чення має утримання житла та служ­бових приміщень у чистоті; крім того, вони мають бути непроникними для гризунів. Широко використовують різноманітні інсектициди і засоби для знищення гризунів, а також для особистого захисту від укусів бліх, наприклад репеленти, якими оброб­ляють одяг та постільні речі.

Клопи (рід Нетіріега). Крово­сисні клопи є отруйними комахами, а деякі види — і переносниками збудників хвороб. Отруйну дію справляє секрет слинних залоз, яку клопи виділяють при крово-ссанні. Клопи — комахи з неповним перетворенням, у яких ли­чинки та дорослі особини харчуються кров'ю.

Найбільш відомий клоп постільний — невеликі безкрилі комахи червоно-коричневого кольору, завдовжки близько 6 мм. Живуть у меблях, щілинах і тріщинах стін, підлоги і стелі. їх присутність можна встановити за екскрементами у вигляді чорно-бурих плям. Одна самка за все життя може відкладати декілька сот яєць. Низька температура не знищує клопів, а за температури -21 °С настає задубіння.

Постільні клопи активні вночі; кусають зазвичай відкриті ді­лянки тіла, часто проколюючи шкіру кілька разів. Клопи здат­ні до тривалого голодування (до року). Укуси часто зумовлюють свербіж, спричинюють неспокій людям, позбавляють їх нормаль­ного сну і відпочинку, що інколи призводить до нервових розла­дів. Припускається можлива участь клопів у перенесенні збудни­ків деяких інфекційних хвороб: чуми, висипного і поворотного тифу, туляремії тощо.

Боротьба з клопами базується на профілактиці, що запобігає появі і розмноженню паразитів, та знищувальних заходах, до яких належать різні види хімічної та фізичної боротьби.

Таргани (рід Blattoidea). Це комахи, що мешкають у житлі або біля житла людини. Часто трапляються у туалетах, смітни­ках, кухнях, на продовольчих складах. Найпоширеніші і найві-доміші чорний тарган (Віаііа огіепіаііз; мал. 46) і рудий тарган, або прусак (ВІаііеІІа £егтапіса). Чорний тарган має чорно-бурий колір тіла, а довжина сягає 19—26 мм. Рудий забарвлений у буро-рудий колір і має розміри до 11 —12 мм. Тіло тарганів сплюще­но, кінцівки мають кігітки та присоски, завдяки яким комахи проникають у вузькі щілини і повзають у будь-якому положенні. Внутрішня будова тарганів така с^ма, як і у комах.

Характерною особливістю тарганів є специфічні клапани, які закривають трахеї за наявності у повітрі сторонніх домішок. Це забезпечує тарганам високу стійкість до дії отрутохімікатів, які використовують у вигляді порошків і аерозолів.

Під час виходу з яйцевивідних шляхів зрілі яйця тарганів вкриваються щільною оболонкою кокона. У кожному коконі при­близно 20 яєць. У яйцях зародки розвиваються залежно від тем­ператури та вологості повітря 20—50 діб. Личинки мають дуже

дрібні розміри. До досягнен­ня статевої зрілості декілька разів линяють. У харчуванні таргани невибагливі: спожи­вають хліб, картоплю, зерно, овочі, цукор, шкіру, трупи тварин і людини, навіть вату, вовну і папір. Тривалий час навіть можуть бути взагалі без їжі.

У результаті такого хар­чування таргани на поверхні свого тіла і у травній системі здатні переносити яйця гель­мінтів і збудників багатьох ін­фекційних хвороб.

Основним методом бороть­би з тарганами є санітарне облаштування житла. Вико­ристовують також отруєння отрутохімікатами. Більшість заходів призводить лише до зменшення популяції тарганів, але не забезпечує їх повної лікві­дації в оселі людини, як уже зазначалося вище, через їх низьку чутливість до отрут та здатність до тривалого голодування.

РОЗДІЛ12

Взаємозв'язок індивідуального та історичного розвитку. Біосфера та людина