Підходи до визначення навчання

Навчання забезпечує наступність поколінь, повноцінне функціонування суспільства і відповідний рівень розвитку особистості. Головними механізмами навчання є цілеспрямовано організована у спеціальних формах взаємодія та спільна діяльність дітей і дорослих, їх змістовне пізнавальне спілкування.

Розглянемо загально психологічну основу формування напрямків навчання. З другої половини ХVІІІ ст. навчання стає об’єктом психологічного осмислення. В надрах асоціативної психології, біхевіоризму та гештальтпсихології були сформульовані основні положення навчання (навести приклади). У другій половині ХХ ст. виникли самостійні теорії (напрямки) навчання.

Основні напрямки навчання:

- на основі опосередкованості (безпосередності) навчальної взаємодії виділяють контактне і дистанційне навчання;

- на основі принципу усвідомленості (інтуїтивізму) – інтуїтивне засвоєння (н-д, рідної мови або сугестопедичний напрямок Г.К.Лозанова) та усвідомлене навчання (важливо у цьому контексті є врахування того, що є предметом усвідомлення).

- на основі наявності управління – традиційне (ґрунтується на управлінні) та програмоване, алгоритмізоване, теорія поетапного формування розумових дій (управління виступає основним механізмом засвоєння).

Навчання – це багатосторонній процес, який включає різні елементи різних напрямків.

У вітчизняній і зарубіжній психології навчання трактується по-різному. Найбільш розповсюдженими є такі способи опису навчання.

Навчання:

- передача знань (соціальні функції);

- групова діяльність (системна структура);

- єдність викладання та учіння (системна структура);

- управління пізнавальною діяльністю (механізм навчання);

- розв’язання педагогічних, дидактичних завдань (способи здійснення).

Кожне з представлених визначень відображає певний аспект навчання і розглядати його окремо некоректно. Однак розгляд навчання як управління навчальною діяльністю є стрижневою лінією аналізу системи навчання і його проектування.

Отже, навчання традиційно передбачає взаємодію того хто навчає і того, хто навчається. Ця взаємодії пов’язана зі змістом навчального матеріалу та діями з ним, які повинні стати для учнів предметом засвоєння. Тісний взаємозв’язок викладання і учіння вказує на необхідність визначення змістових і операційних аспектів навчання.