Виховання і розвиток. Поняття виховуваності
Цікавими у контексті нашого питання є напрацювання відомого українського психолога Г.С.Костюка. Він стверджував, що виховна діяльність за своєю суттю має керувати індивідуальним становленням людської особистості, її рис і якостей.
Виховання не просто використовує для своїх цілей розвиток дитини. Цей розвиток створюється в процесі виховання. виховання бере активну участь у творенні тих внутрішніх умов, на які воно спирається у своїй подальшій роботі. Отже, етапи психічного розвитку – не просто етапи дозрівання. Правильно їх зрозуміти можна, тільки виходячи з єдності психічного розвитку особистості та її виховання.
У процесі виховання формується й індивідуальна своєрідність особистості, що розвивається. Індивідуальні відмінності в психічному розвиткові становлять продукт життя і діяльності особистості, їх розвитку, істотну роль в якому відіграють умови виховання.
Якості особистості є складними утвореннями, які виробляються в процесі індивідуального розвитку.
Структурними компонентами якостей виступають знання, мотиви, способи дій.
Наявність знань не забезпечує відповідної поведінки. Факти не співпадання знань і поведінки вказують на провідну роль системи мотивів. Звичайно можна навчити певній поведінці, однак успіх виховання залежить від мотивів (поведінка одна, але різні мотиви – результат для особистісного розвитку не однаковий).
У зв’язку з цим виховання головним чином спрямовані на сферу несвідомого (неможливість порушити норми, що стали внутрішніми регуляторами дій і вчинків).
Питання взаємозв’язку виховання і розвитку виводить на перший план питання врахування зони найближчого розвитку. Вона сигналізує, в якому напрямку, як змінюється особистість дитини під впливом виховання. Вона визначає виховуваність – готовність особистості до певних впливів. Рівень виховуваності визначається підвищеною чутливістю особистості до випливів.
Для практики виховання важливими є питання критеріїв та показників вихованості.
Отже, питання взаємозв’язку виховання і розвитку – це питання провідної ролі виховання у становленні цілісної, гармонійної, психологічно зрілої особистості. Зони актуального і найближчого розвитку для виховних впливів задають напрямки та змістове наповнення виховної взаємодії.
У зв’язку з окресленими напрямками розгляду питання взаємозв’язку виховання і розвитку, виникає необхідність визначення сенситивних періодів для найоптимальнішого часу виховання. Виокремлюють 2 таких періоди: дошкільний та підлітковий вік.
4.Самовиховання як компонент виховання
”Будь-яка ефективна виховна робота має внутрішньою умовою власну моральну роботу, того, хто виховується. Успіх роботи з формування людини залежить від цієї внутрішньої роботи, від того, наскільки виховання є здатним її стимулювати і скеровувати” (С.Л.Рубінштейн).
Отже, виховання лише тоді досягає мети, коли переростає у самовиховання.
Самовиховання – це самостійна, цілеспрямована, систематична робота людини, спрямована на формування і розвиток своїх якостей та усунення недоліків, яка здійснюється з метою максимальної самореалізації.
Види самовиховання:
- формування у себе нової якості;
- поглиблення наявних соціально цінних якостей;
- усунення старої негативної якості.
Рушійні сили самовиховання – це суперечності між зовнішніми соціальними вимогами і власним ставленням до цих вимог. Отже, йдеться про процес саморуху.
Самовиховання розглядається як діяльність і вища форма активності, отже, як і будь-яка інша – вона є соціальним досвідом, який нікому не надається і яким потрібно оволодіти.
Умовами самовиховання виступає усвідомлення протиріччя між вимогами і реальною поведінкою та знання своїх можливостей.
Дата добавления: 2014-12-12; просмотров: 1534;