Психологічна характеристика виховного впливу, умови його ефективності

Вплив - це психологічний результат організації спільної діяльності людей, результат їх взаємовпливу, що виявляється у зміні психологічних характеристик один одного (пізнавальна і спонукальна сфери, ставлення, самовідданість тощо), а також перебудова їх поведінки та діяльності.

Виховна взаємодія спрямована на формування нових мотиваційних орієнтацій. Виховними будуть називатися впливи спрямовані на зміну мотиваційних ставлень людини (Вілюнас).

У психологічній структурі впливу виділяють зміст та форму. Зміст впливу - це ті погляди, переконання, ставлення, стиль поведінки, які учасники взаємодії хотіли би бачити надбанням один одного. Форма впливу – це його конкретна організація, структура, стратегія розгортання у просторі і часі.

Розглянемо види впливів, які реалізуються у взаємодії. Найбільш досліджуваними є педагогічні впливи. Їх класифікують за такими критеріями. По-перше за змістом: а) актуалізація психічних станів, наприклад, розумового зосередження на розв’язаній задачі, б) сприяння розвитку особистісних якостей (силі волі, відповідальності, працьовитості, тощо). По-друге, впливи можуть класифікуватись за широтою, глибиною, дієвістю (ефективністю), довготривалістю ефектів впливу. По-третє, їх можна характеризувати за психологічними вираженнями (вербальні та невербальні). І, за інтенсивністю та складністю. Є три типи педагогічних впливів: імперативний, маніпулятивний та діалогічно-розвивальний. Ці впливи мають різну психологічну суть та ефективність. Тільки суб’єкт-суб’єктний тип впливу зумовлює розвиток учня, викликає якісні глибинні зміни в його психіці.

Виділяють системи виховних впливів, зокрема це такі дві групи: інтегральні та ситуативні. До найчастіше використовуваних інтегральних виховних впливів відносять: контролювання поведінки, корекція поведінки і діяльності учня, організація післявчинкового осмислення, прогнозування результатів виховання.

До ситуативних впливів можна віднести наступні: вимога, розпорядження, критичне повчання, підбадьорення, активне навіювання, схвалення.

У психологічній структурі виховного впливу можна виділити дві складові: наказову і аргументну частини. Ці складові пов’язані між собою причинно-наслідковими зв’язками.

Виховний вплив часто має згорнутий характер. Двоскладова будова впливу зберігається е в екстеріоризованій формі, а у внутрішній. Треба відзначити виняткову різноманітність основ, які використовуються у реальній практиці. Цій меті можуть слугувати аргументи, які дають хоч би незначну надію на успіх. Це може бути посилання на обов’язок, честь, громадську користь, авторитет інших людей, приємні або неприємні життєві переживання, зміна особистих стосунків. З цією метою використовуються широкі узагальнення (“у житті буде погано”), спогадів минулого (“тоді бігав і захворів”) і спрямовані в майбутнє (“будеш у старших класах, будеш добре вчитися - сам усе зрозумієш”) тощо. Пряма апеляція до свідомості, формальне усвідомлення виховання з системою матеріальних цінностей та норм малоефективні. Добираючи аргументи виховних впливів, педагог має апелювати до актуальних потреб учнів залежно до їх віку. Слід зауважити на те, що в них є універсальні потреби людини, зокрема в самореалізації, самовираженні, самоствердженні.

2. Прийоми, способи та методи виховання, їх психологічне обґрунтування.

Вибір виховного впливу повинен здійснюватися на основі попереднього аналізу вчинку.

Цей аналіз здійснюється у чотирьох напрямках.

І.Визначення загального напрямку розвитку особистості дитини (висхідний, низхідний, спрямований на виправлення). Визначаючи напрямок розвитку особистості з’ясовують ставлення до праці, доручень, ровесників, колективу, статус дитини, здатність до дисциплінованої поведінки та самоконтролю.

ІІ.Аналіз вчинків дитини з врахуванням причин і мотивів поведінки.

Вчинок може бути мотивований по-різному. Це, в свою чергу, є причиною виникнення смислового бар’єру.

Смисловий бар’єр – це різна оцінка ситуації, за якої дитина не сприймає педагогічний вплив.

Причини виникнення смислового бар’єру.

1)каузальна атрибуція;

2)відмінності у розумінні змісту вимоги;

3)не розуміння вимоги через особливості її пред’явлення (іронія, висміювання).

4)бар’єр стосовно конкретної людини.

ІІІ.На цьому етапі необхідно визначити вид дій у відповідності з мотивом і результатом вчинку.

Види дій:

- свідома дія без передбачення результату;

- імпульсивна поведінка;

- афективна поведінка;

- вольова дія (дитиною усвідомлюються і сам вчинок, і його результат).

ІV. Розуміння особистості дитини, перспектив її розвитку.

Поведінка дитини полімотивована.

Психологічні впливи в процесі виховання можуть включати цілий комплекс різноманітних методів.

Покарання і заохочення використовують при порушенні спілкування, відсутності внутрішніх спонукань виконувати вимоги дорослих.

Труднощі у використанні цих методів, насамперед, пов’язані з тим, що: спілкування може бути порушено ще в минулому, дитина може бути в кризовому стану, смислові бар’єри заважають адекватно розуміти поведінку.

Передумови необхідності використання:

- вимоги дорослого не виконуються, суперечать внутрішнім бажанням;

- дорослий намагається викликати спонукання, але вони не пов’язані з тією діяльністю, яку виконує дитина;

- як компенсація неспроможності, неадекватності спілкування.

У покаранні і заохоченні є багато спільного.

Дитина може виконувати або не виконувати розпорядження дорослого з різних причин. Часто мотиви носять суперечливий характер (не хоче виконувати вимоги, але й не хоче бути покараною). Від цих суперечливих мотивів дитина хоче звільнитися. Така ситуація детермінує появу мотиваційного бар’єру. Від його сили залежить психологічний бар’єр (його тип і сила).

Водночас варто враховувати, що покарання завжди відчуження дитини.

Не потрібно перетворювати покарання на засіб самоствердження дорослого.

Використання покарання – завжди боротьба.

Заохочення як вид впливу протилежний покаранню має з ним спільну рису – ставлення до вимоги те саме (дитині потрібно її виконати).

Ситуації використання заохочення та їх результативність:

1)дитина виконала вимогу, але задоволення не отримала, результати ігноруються (мотив за межами діяльності). Це може негативно впливати на внутрішню мотивацію (“а цукерку даси?”).

2)дитина може відмовитися від заохочення (воно втратило спонукальну силу). В результаті ситуація може обернутися використанням покарання.

3)дитина може отримати нагороду і не виконати вимоги (плач – отримує нагороду, звідси дорослий повинен зробити висновок, що дитина плаче свідомо).

Навіювання – це емоційний вплив на дитину з метою отримання емоційного відгуку. В його основі лежить емоційне зараження.

Використання навіювання пов’язане з повною довірою до того, хто навіює. Врахування цього факту необхідне при виборі виду впливу в залежності від віку.

На відміну від навіювання переконання ґрунтується на оцінці фактів, що спрямовані на зміну поведінки.

Переконання вимагає певного рівня розвитку свідомості, тому його доцільно використовувати, починаючи зі шкільного віку.

Педагогічна задача, її вирішення === Система методів педагогічного впливу, вибраних для реалізації рішення === Система комунікативних завдань, вирішення яких необхідне для реалізації методики впливу ==== Педагогічний вплив і взаємодія