Поняття договору найму (оренди), предмет договору, сторони , строк договору, орендна плата. 8 страница
Контрольні запитання:
1. Поняття та значення спадкового права, принципи спадкового права.
2. Спадкові правовідносини.
3. Склад спадщини.
4. Особи, які можуть бути спадкоємцями. Усунення від спадкоємства.
5. Особливості спадкування деяких прав та обов’язків
Література:
1. Цивільний кодекс України від 16.01.2003р., . //Відомості Верховної Ради України. – 2003. - №40-44
2. Я. Шевченко. Цивільне право України: Особлива частина. Академічний курс. Підручник. - Київ: Видавничий дім., 2003.
3. Є.О Харитонов. Цивільне право України. Підручник. / Харитонов Є.О. О.І. Харитонов О.І., Старцев О.В. – Київ: видавництво Істина, 2009.
4.Заїка І. Особливості спадкування окремих видів майна.//Підприємництво, господарство і право. - №9. – 2003
5. Гнезділова Л. Спадкування обов’язкової частки: де яки питання.// Підприємництво, господарство і право. - №2. – 2003
ЛЕКЦІЯ 23
Тема: Спадкове право.
План:
1. Спадкування за заповітом.
2. Право на обов’язкову частку у спадщині.
3. Спадкування за законом.
1. Спадкування за заповітом.
Заповітом є особисте письмове розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Форма заповіту письмова, нотаріально засвідчена. Заповідати може лише фізична особа, яка є повністю дієздатною. Вчинення заповіту через представника не дозволяється. До нотаріально засвідчених заповітів прирівнюються:
1) заповіт особи, яка перебуває на лікуванні в лікарні, госпіталі, іншому стаціонарному лікувальних закладі охорони здоров’я, а також особи, яка проживає у будинку для осіб похилого віку та інвалідів, санаторіях або проживають у будинках для престарілих, інвалідів, посвідчені головним лікарем, його заступником з медичної частини або черговим лікарем цієї лікарні, госпіталю, іншого стаціонарного закладу охорони здоров’я, а також начальником госпіталю, директором або головним лікарем будинку для осіб похилого віку та інвалідів; будинків для престарілих, інвалідів і головними лікарями цих будинків;
2) заповіт особи, яка перебуває під час плавання на морському , річковому судні , що ходить під прапором України, посвідченій капітаном цього судна;
3) заповіт особи, яка перебуває у пошуковій або іншій експедиції, посвідчений начальником цієї експедиції;
4) заповіт військовослужбовця, а в пунктах дислокації військових частин, з’єднань, установ, військово – навчальних закладах, де немає нотаріуса чи органу, що вчиняє нотаріальні дії, а також заповіт працівника, члена його сім’ї і члена сім’і військовослужбовця , посвідчений командиром ( начальником) цих частини , з’єднання, установи або закладу;
5) заповіт особи, яка тримається в установі виконання покарань, посвідчений начальником такої установи;
6) заповіт особи, яка тримається у слідчому ізоляторі, посвідчений начальником ізолятора;
Всі ці заповіти повинні бути засвідчені при свідках. Свідками не можуть бути особи, які вказані у ст.1253 ЦК України ( нотаріуси, спадкоємці за заповітом та інші)
Заповіт складається у 2 примірниках, один з яких зберігається у нотаріальній конторі, він повинен бути підписаний заповідачем. Нотаріус має право відмовити у посвідченні заповіту, якщо
- у ньому містяться незаконні розпорядження;
- коли заповідач є недієздатною особою;
- коли заповідач тимчасово перебуває в такому стані, що не може розуміти значення своїх дій.
Заповідач може скласти секретний заповіт,який посвідчується нотаріусом без ознайомлення з його змістом. Заповідач подає його в заклеєному конверті нотаріусові, на конверти має бути підпис заповідача. Нотаріус ставить на конверті свій підпис, склеплює печаткою в присутності заподіювача, поміщає його в іншій конверт, та опечатує. Такий заповіт оголошується в день, який призначає нотаріус, про день оголошення повідомляються всі члени сім’ї померлого. При свідках конверт відкривається і оголошується спадкоємцям.
Заповідач має право заповідати своє майно будь – якої особі, незалежно від родинних відносин. Він може позбавити права спадкування будь – яку особу з числа спадкоємців за законом. Позбавлення спадщини може бути побічним і прямим. Пряме позбавлення спадщини, коли в заповіті вказана особа, що позбавляється спадщини, в цьому разі вона нічого не одержує у спадщину.
Побічне позбавлення спадщини, коли у заповіті вказано, що все майно переходить особі, що вказана у заповіті, в цьому разі спадкоємці за законом можуть спадкувати в разі відмови від спадщини цією особою.
Заповідач має право охопити заповітом не тільки права і обов’язки, що належать йому на момент складання заповіту, але і ті, що йому будуть належати у майбутньому. Заповідач має право зробити заповідальний відказ, тобто зобов’язати спадкоємців виконати дію на користь однієї або кількох осіб. Предметом заповідального відказу може бути передання відказоодержувачеві у власність або за іншим речовим правом майнового права або речі, що входять до складу спадщини (т.. 1237 ЦК). Відказоодержувач має право вимоги до спадкоємця з часу відкриття спадщини. Заповідальний відказ втрачає чинність у разі смерті відказоодержувача, що сталася до відкриття спадщини.
Заповідач має право призначити іншого спадкоємця на випадок, якщо спадкоємець, зазначений у заповіті помре до відкриття спадщини, не прийме її або відмовиться від її прийняття чи буде усунений від права на спадкування, а також у разі відсутності умов, визначених у заповіті, це називається підпризначення спадкоємця.
Заповідач має право скласти заповіт з умовою (Ст.1242ЦК), тобто обумовити виникнення права на спадщину у особи, яка призначена у заповіті, наявністю певної умови, як пов’язаної, так і не пов’язаної з її поведінкою
(народження дитини, здобуття освіти тощо). Ця умова повинна існувати на час відкриття спадщини.
Заповідач має право встановити у заповіті сервітут щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів, іншого нерухомого майна (Ст. 1246 ЦК). Цивільним Кодексом передбачено право подружжя скласти спільний заповіт щодо майна, яке належить їм на праві спільної сумісної власності. В цьому разі частка у праві спільної сумісної власності після смерті одного з подружжя переходить до другого з подружжя. У разі смерті останнього право на спадкування мають особи, визначені подружжям у заповіті.
Заповідач має право у будь – який час скасувати заповіт, скласти новий заповіт ( у цьому разі попередній скасовується), внести зміни до заповіту.
Заповіт є недійсним, якщо:
· він складений особою, яка не мала на це права;
· заповіт складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення;
· якщо волевиявлення заповідача не було вільним, не відповідало його волі і це буде встановлено судом .
2. Право на обов’язкову частку у спадщині.
Свобода заповідального розпорядження обмежується в інтересах осіб , вказаних у ст.1241 ЦК України. Частка, на яку за всіх обставин мають зазначені спадкоємці називають обов’язковою часткою. Право на таку частку мають:
· неповнолітні діти спадкодавця;
· повнолітні непрацездатні діти спадкодавця;
· непрацездатна вдова (вдовець);
· непрацездатні батьки.
Вказані особи спадкують незалежно від змісту заповіту половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом. Розмір обов’язкової частки може бути зменшений судом з урахуванням відносин між цими спадкоємцями та спадкодавцем, а також з інших обставин, які мають істотне значення. До обов’язкової частки зараховується вартість речей звичайної обстановки та вжитку, вартість заповідального відказу, встановленого на користь особи, яка має право на обов’язкову частку, а також вартість інших речей та майнових прав, які перейшли до неї як до спадкоємця. Будь – які обмеження та обтяження, встановлені у заповіті для спадкоємця, який має право на обов’язкову частку у спадщині, дійсні лише щодо тієї частини спадщини, яка перевищує його обов’язкову частку.
Нотаріус, а також інша особа, що посвідчує заповіт, не має права розголошувати відомості щодо факту складення заповіту , скасування, зміни, до відкриття спадщини.
3. Спадкування за законом.
Спадкування за законом має місце у всіх випадках, коли і оскільки воно не змінено заповітом. Спадкоємці за законом одержують право на спадщину почергово. Законом встановлюються таки підстави закликання до спадкування за законом: родинні, сімейні стосунки, шлюб, усиновлення, знаходження на утриманні спадкодавця не менше 5 років до його смерті. Майно переходить до зазначених в законі спадкоємців відповідно до встановленої черговості , яка має суворо дотримуватись. Розширення кола осіб, що закликаються до спадкування за законом , неможливе.
Перша черга:
1) діти , у тому числі зачаті при життя спадкодавця та народжені після його смерті. Діти успадковують після смерті своїх батьків, якщо шлюб незареєстрований, але в свідоцтві про народження вони зазначені як батьки, якщо шлюб був визнаний недійсним. Якщо дитина народжена поза шлюбом і немає спільної заяви батьків про батьківство, то тоді батьківство встановлюється у судовому порядку. Спадкують також діти, народжені до видання Указу Президії Верховної Ради СРСР від 8 липня 1944р. від особи, з якою їх мати не перебувала у зареєстрованому шлюбі, але яка була записана батьком дитини. Спадкоємцями є і усиновлені діти.
2) той з подружжя, який його пережив. Шлюб повинен бути зареєстрований. Релігійні шлюби не тягнуть правових наслідків, тобто не є підставою для спадкування.
3) батьки спадкодавця. Батьки спадкують після смерті дітей за наявністю правового зв’язку з дітьми, доказом чого є запис про народження , крім випадків, коли вони позбавлені батьківських прав, при умисному позбавленні життя спадкодавця чи його спадкоємців.
Друга черга:
1) рідні брати та сестри спадкодавця. Вони є спадкоємцями, якщо між ними встановлені кровні родинні зв’язки. Якщо документі, які підтверджують це, відсутні, факт родинних зв’язків можна встановити у судовому порядку.
2) баба, дід як з боку батька так і з боку матері.
Третя черга:
1) рідні дядько та тітка спадкодавця. Вони спадкують, якщо немає спадкоємців 1 та 2 черг, або якщо спадкоємці 1 та 2 черги відмовилися від спадщини.
Четверта черга:
1) особи, які проживали разом зі спадкодавцем однією сім’єю не менш як 5 років до часу відкриття спадщини. В цьому випадку при відкритті спадщини слід довести, що особа проживала зі спадкодавцем однією сім’єю не менше 5 років ( це можуть бути свідчення сусідів, членів сім”і).
П’ята черга:
1) інші родичі спадкодавця до шостого ступеня споріднення включно, причому родичі ближчого ступеня споріднення усувають від права спадкування родичів подальшого ступеня споріднення. Ступень споріднення визначається числом народжень. Народження самого спадкодавця не входять до цього числа.
2) утриманці спадкодавця, які не були членами його сім”і. Щоб вважатися утриманцем, потрібно декілька умов:
- особа має бути неповнолітньою або непрацездатною (непрацездатність встановлюється за віком або за станом здоров’я);
- така особа має не бути членом сім”і спадкодавця;
- особа повинна не менше як 5 років одержувати від спадкодавця матеріальну допомогу, яка була для неї єдиним або основним джерелом засобів існування.
На доказ факту перебування на утриманні можуть бути подані таки документи: довідки органів місцевого самоврядування, ЖЄКів, правлінь ЖБК, з місця роботи. Якщо неможливо представити такі документи, то цієї факт може підтвердити рішення суду.
Спадкування за правом представлення. Онуки, правнуки, прабаба, прадід, племінники, двоюрідні сестри та брати не включаються до складу жодної з черг спадкоємців за законом. Вони є спадкоємцями за законом, якщо на момент відкриття спадщини не має в живих того родича, який був би спадкоємцем за законом ( ст. 12266 ЦК).
Частки у спадщині кожного із спадкоємців за законом є рівними. Спадкоємці за усною угодою між собою можуть змінити розмір часток у спадщині (якщо це не стосується нерухомого майна). Що стосується нерухомого майна або транспортних засобів, то спадкоємці можуть змінити частку за письмовою згодою, посвідченою нотаріусом.
Контрольні запитання:
1. Поняття заповіту, форма заповіту, право на заповіт.
2. Заповідальний відказ, підпризначення спадкоємця. Секретний заповіт.
3. Заповіт з умовою.
4. Заповіт подружжя.
5. Таємниця заповіту.
6. Недійсність заповіту.
7. Спадкування за законом.
Рекомендована література:
1.Конституція України: прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради 28 червня 1996 року.//Відомості Верховної Ради України. – 1996. - №30. – Ст.142
2. Цивільний кодекс України від 16.01.2003р. . //Відомості Верховної Ради України. – 2003. - №40-44
3. Я. Шевченко. Цивільне право України: Особлива частина. Академічний курс. Підручник. - Київ: Видавничий дім., 2003.
4. Є.О Харитонов. Цивільне право України. Підручник. / Харитонов Є.О. О.І. Харитонов О.І., Старцев О.В. – Київ: видавництво Істина, 2009.
5. Заїка І. Заповіт подружжя. //Підприємництво, господарство і право. - № ;. - 2004
ЛЕКЦІЇ 24,25
Тема: Спадкове право.
План:
1. Здійснення права на спадкування. Поділ спадщини між спадкоємцями.
2. Охорона спадкового майна.
3. Виконання заповіту.
4. Оформлення права на спадщину.
5. Спадковий договір
1.Здійснення права на спадкування. Поділ спадщини між спадкоємцями.
Спадкоємець за заповітом або за законом має право прийняти спадщину або не прийняти. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням. Спадкоємець зобов’язаний прийняти усе майно, яким би воно не було, з чого б воно не складалося, якими б боргами не було обтяжено. Спадкоємець вважається таким, що прийняв спадщину, якщо він мешкав разом з померлим, це підтверджується відміткою в паспорті про реєстрацію проживання або довідкою органу реєстрації. Вважається, що спадкоємець прийняв спадщину через подання заяви до нотаріуса за місцем відкриття спадщини в 6 місячний строк.
Особи, які за віком визнані частково дієздатними або не повністю дієздатними ( малолітні, неповнолітні) а також особи, що визначені недієздатними або обмежено дієздатними за рішенням суду вважаються такими, що прийняли спадщину незалежно від сумісного проживання, крім випадків відмови від спадщини органів опіки і піклування. З моменту подання заяви про прийняття спадщини або фактичного її прийняття успадковане майно належить спадкоємцю. Заява про прийняття спадщини подається особисто, а від імені малолітньої, недієздатної особи її подають батьки, опікун. Особа віком від 14 до 18 років до має право подати заяву про прийняття спадщини без згоди своїх батьків або піклувальників. Законодавець передбачає право спадкоємців відкликати подану заяву на протязі 6 міс, строку з будь яких причин.
6 місячний строк для прийняття спадщини починається з часу відкриття спадщини, тобто з моменту смерті спадкодавця. Якщо спадкоємець не подав заяву про прийняття спадщини на протязі 6 місяців, то вважається, що він не прийняв спадщини. За письмовою згодою спадкоємців, які прийняли спадщину, спадкоємець, який пропустив строк для прийняття спадщини, може подати заяву про прийняття спадщини до нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини. При пропуску цього строку з поважних причин, він має право звернутися до суду з позовом про додатковий строк для прийняття спадщини. Якщо суд визнає причини пропуску строку поважними, то він виносить рішення про продовження строку. Перебіг цього строку починається з моменту вступу рішення чи ухвали в законну силу, строк, який визначає суд, не може бути більше 6 місяців.
Спадкоємець за заповітом або за законом має право відмовитися від прийняття спадщини, для цього він подає заяву до нотаріальної контори по місцю відкриття спадщини. Спадкоємець за заповітом може відмовитися від спадщини на користь іншого спадкоємця за заповітом, а спадкоємець за законом має право відмовитися від прийняття спадщини на користь будь – кого із спадкоємців незалежно від черги. Цієї спадкоємець також вправі відмовитися від прийняття частки спадщини. Якщо заповідач підпризначив спадкоємця, особа, на ім’я якої складений заповіт , може відмовитися від спадщини лише на користь особи, яка є підпризначеним спадкоємцем. Однак відмова від прийняття спадщини може бути визнана судом недійсною з підстав, встановлених ст. 225, 229- 231, 233 ЦК( особа не усвідомлювала значення своїх дій).
Правові наслідки відмови від прийняття спадщини встановлені ст.1275 ЦК:
1. Якщо від прийняття спадщини відмовився спадкоємець за заповітом, його частка спадщини переходить до інших спадкоємців за заповітом і розподіляється між ними порівну.
2. Якщо від прийняття спадщини відмовився спадкоємець за законом з тієї черги, яка має право на спадкування, то його частка переходить до інших спадкоємців за законом тієї же черги і розподіляється між ними порівну.
3. Якщо на спадкоємця за заповітом було покладено заповідальний відказ, то при відмові його від спадщини обов’язок за заповідальним відказом переходить до інших спадкоємців за заповітом, які прийняли спадщину, і розподіляється між ними порівну.
Якщо спадкоємець за заповітом або за законом помер після відкриття спадщини і не встиг ії прийняти, право на прийняття належної йому частки спадщини, крім права на прийняття обов’язкової частки у спадщини, переходить до його спадкоємців ( спадкова трансмісія). Право на прийняття спадщини здійснюється протягом строку, що залишився, якщо строк, що залишився менший , як 3 місяця, він продовжується до 3 місяців.
Якщо відсутні спадкоємці за законом або за заповітом, або ніхто з них не прийняв спадщини, або відмовився від неї, суд за заявою відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини визнає її відумерлою. Така заява подається після спливу 1 року з часу відкриття спадщини.
Спадщина між спадкоємцями за законом розподіляється порівну. Кожен спадкоємець має право на виділ його частки в натурі. Якщо спадкоємець проживав разом із спадкодавцем однією сім’єю не менше 1 року до відкриття спадщини, він має переважне право на виділ йому у натурі предметів звичайної домашньої обстановки та вжитку ( меблі, білизна, посуд, побутова техніка , бібліотека, якщо тільки вони не є предметами антикваріату) в розмірі його частки. Спадщина може бути перерозподілена, якщо буде визнано право інших спадкоємців на спадщину.
Спадкоємці зобов’язані :
- повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо ім відомо про його борги;
- задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину.
Кредитор спадкодавця повинен пред’явити свої вимоги спадкоємцям протягом 6 місяців від дня , коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, незалежно від настання строку вимоги, а якщо кредитор не знав і не міг знати про відкриття спадщини, він має право пред’явити свої вимоги спадкоємцям протягом 1 року від дня настання строку вимоги.
2. Охорона спадкового майна.
Охорона спадкового майна здійснюється в інтересах спадкоємців, відказоодержувача та кредиторів спадкодавця з метою збереження його до прийняття спадщини. Заходи щодо охорони спадкового майна здійснюють нотаріуси за місцем відкриття спадщини, де немає нотаріусів – відповідні органи місцевого самоврядування з власної ініціативи або за заявою спадкоємців. Витрати на охорону майна відшкодовуються спадкоємцями відповідно до їхньої частки у спадщині. Спадкоємці за законом мають право призначити іншу особу для охорони спадкового майна. Нотаріус або інший орган, який одержав заяву про охорону спадкового майна виїжджають на місце і проводять опис спадкового майна. Опис може проводитися відповідно до листа нотаріуса за місцем знаходження майна. Нотаріус зобов’язаний сповістити усіх відомих йому спадкоємців про відкриття спадщини. У опису нотаріус вказує все майно, яке він знайшов, його детальну характеристику, відсоток зносу, вартість. Витрати, пов’язані з оплатою експерта, спадкоємці беруть на себе. Опис проводиться у строк до 6 місяців. Охорона спадкового майна, що признана відумерлою, триває 1 рік, до того моменту, як суд визнає таке спадкове майно відумерлим. Спадкове майно протягом 6 місяців не можна нікуди перевозити, перекладати, продавати.
Якщо у складі спадщини є майно, яке потребує утримання, догляду, вчинення інших фактичних або юридичних дій для підтримання його у належному стані, нотаріус ( орган місцевого самоврядування) у разі відсутності спадкоємців або виконавця заповіту укладають договір на управління спадщиною з іншою особою. Ця особа вправі учиняти будь – які дії спрямовані на збереження спадщини до з’явлення спадкоємців або до прийняття спадщини і має право вимагати за оплати. Охоронець не має права використовувати майно на свою користь. Після закінчення строку охорони вона зобов’язана представити звіт про свою діяльність про управління майном. У договорі про охорону майна необхідно вказати умови щодо охорони майна, дату договору, місце складання договору, місце знаходження спадкового майна, розмір винагороди, що отримує особа. що призначена управляти майном і дії, які ця особа зобов’язана виконувати.
3. Виконання заповіту.
Заповідач може доручити виконання заповіту фізичної особі з повною діє –здатністю або юридичної особі. Якщо заповіт складений на користь кількох осіб, виконання заповіту може бути доручено будь – кому з них. Якщо заповіт складено на користь однієї особи, тол виконання заповіту може бути покладено на особу, яка не є спадкоємцем. Однак спадкоємці мають право змінити волю спадкодавця, пред’явив позов про усунення виконавця заповіту, якщо він не може забезпечити виконання волі заповідача.( це може бути тяжка хвороба, позбавлення волі тощо). Якщо заповідач не призначив виконавця заповіту або особа, яка була призначена ним, відмовилася від виконання заповіту, спадкоємці вправі обрати виконавця з числа спадкоємців або призначити нею іншу особу. Спір по цьому питанню між спадкоємцями вирішується судом. Виконавця заповіту може призначити і нотаріус за місцем відкриття спадщини, якщо заповідач не призначив його або якщо виконавець заповіту відмовився від виконання його чи був усунений від його виконання і якщо цього потребують інтереси спадкоємців. Виконавець заповіту може бути призначений лише за його згодою.
Виконавець заповіту зобов’язаний:
1) вжити заходів щодо повідомлення спадкоємців, відказоодержувачів, кредиторів про відкриття спадщини;
2) вимагати від боржників спадкодавця виконання ними своїх зобов’язань;
3) управляти спадщиною;
4) забезпечити одержання кожним із спадкоємців частки спадщини, яка визначена у заповіті;
5) забезпечити одержання частки у спадщині особами , які мають право на обов’язкову частку у спадщині.
Повноваження виконавця посвідчуються документом, який видає нотаріус за місцем відкриття спадщини. Виконавець має право на оплату за виконання своїх повноважень, якщо розмір плати не визначений заповітом, він може бути визначений за домовленістю виконавця і спадкоємця, а у разі спору – судом. Виконавець має право і на відшкодування йому витрат, які він зробив для виконання заповіту.
Ст.1292 ЦК надає право спадкоємцям та їх законним представникам контролювати виконання виконавцем заповіту, оскаржувати дії виконавця до суду. Строк позовної давності до вимог про визнання неправомірними дій виконавця заповіту – 1 рік.
Повноваження виконавця заповіту можуть припинятися у таких випадках:
§ при виконанні заповіту;
§ у випадку визнання заповіту недійсним;
§ у разі смерті виконавця;
§ за рішенням суду;
§ за ініціативою зацікавлених осіб;
§ в разі відмови виконавця заповіту від виконання свої повноважень.
У разі припинення повноважень виконавця заповіту він повинен повернути документ, який видавався нотаріусом для підтвердження його повноважень. При відмові від повернення вказаного документу спадкоємці мають право звернутися до суду з вимогою про повернення цього документу.
4. Оформлення права на спадщину.
На майно, що переходить за правом спадкоємства видається свідоцтво про право на спадщину. При видачі свідоцтва про право на спадщину нотаріус перевіряє :
- факт смерті спадкодавця;
- час і місце відкриття спадщини;
наявність підстав для залучення до спадкування осіб, що подали заяву;
- склад спадкового майна ;
- наявність заповіту;
- коло осіб, що мають на обов’язкову частку;
- з’ясовує чи не скасований заповіт.
Видача свідоцтва проводиться після представлення правовстановлюючих документів про приналежність цього майна спадкодавцю та перевірки відсутності заборони або арешту майна. свідоцтво на спадщину видається на ім’я кожного спадкоємця, який прийняв спадщину, із визначенням частки в спадщині. Однак відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину. При одержанні в спадщину нерухомого майна спадкоємець зобов’язаний звернутися до нотаріуса за одержанням свідоцтва про право на спадщину, тому що право власності на нерухоме майно виникає тільки після державної реєстрації цього майна.
Свідоцтво видається спадкоємцям після закінчення 6 місяців з часу відкриття спадщини. Спадкоємець може звернутися за його одержання в будь –який час, це строком не обмежено . Умовою дострокової видачі свідоцтва про право на спадщину є відсутність даних про інших спадкоємців, що підтверджено відповідними документами. Свідоцтво може бути отримано особисто спадкоємцем або за його дорученням іншою особою, а також відправлено спадкоємцю поштою.
При наявності відомостей про зачату, але не народжену дитину, що буде спадкоємцем, свідоцтво про право на спадщину не може бути видано до народження дитини.
До закінчення строку на прийняття спадщини, нотаріус може видати дозвіл на видачу зі спадкового майна грошових сум на покриття певних витрат:
· на догляд за спадкодавцем під час хвороби;
· на поховання;
· на задоволення претензій осіб, які працювали на спадкоємця чи відшкодування заподіяної спадкодавцем шкоди;
· витрати на охорону спадкового майна і управління ним;
· за заявою громадської організації за місцем останньої роботи чи проживання спадкодавця, а також родичів або інших близьких осіб померлого, про встановлення йому надгробка.
До свідоцтва про право на спадщину можуть бути внесені зміни, якщо на це є згода спадкоємців, які прийняли спадщину і цього потребують обставини справи ( при пропуску строку для прийняття спадщини та інші. причинах). Якщо згоди спадкоємців немає, то це питання вирішується судом.
Свідоцтво про право на спадщину може бути визнано недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, який воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.
5.Спадковий договір.
Спадковий договір – це договір, за яким одна сторона( набувач) зобов’язується виконати розпорядження другої сторони ( відчужувача) і в разі його смерті набуває права власності на майно відчужувача.
Предмет договору – майно, яке переходить у власність набувача у випадку смерті відчужувача ( картини, цінні бібліотека ті інш.). Предметом спадкового договору може бути і майно, яке належить подружжю на праві спільної власності або яке є особистою власністю будь – кого з подружжя.
Зміст договору – це ті умови , з приводу яких сторони дійшли угоди.
Договір є двостороннім, оплатним, реальним і консенсуальним. Якщо за умовами договору набувач повинен виконати певні дії після смерті відчужувача, договір є реальним, оскільки буде вважатися укладеним з моменту передачі майна набувачеві. Якщо ж договором передбачається, що набувач повинен виконати дії ( наприклад, щомісячно виділяти відчужувачеві певне грошове відшкодування) за життя відчужувача, права і обов’язки сторін виникають у момент досягнення згоди, договір є консенсуальним.
Сторонами договору є відчужувач і набувач. Відчужувачем може бути повністю дієздатна фізична особа. Набувачем може бути повністю дієздатна фізична особа, а також і юридична особа.
Форма договору – письмова, засвідчена нотаріально.
Набувач за договором може бути зобов’язаний вчинити певну дію майнового або немайнового характеру до відкриття спадщини або після ії відкриття.
На майно, визначене у спадковому договорі, нотаріус, який посвідчив цей договір, накладає заборону відчуження. Заповіт, який відчужувач склав щодо майна. вказаного у спадковому договорі є нікчемним. Відчужувач має право призначити особу, яка буде здійснювати контроль за виконанням спадкового договору.
Спадковий договір може бути розірвано за рішенням суду на вимогу відчужувача у разі невиконання набувачем його розпоряджень або за вимогою набувача у разі неможливості виконання ним розпоряджень відчужувача.
Дата добавления: 2014-12-11; просмотров: 621;