Поняття договору найму (оренди), предмет договору, сторони , строк договору, орендна плата. 7 страница

Це новий вид зобов’язань, який був розроблений ще римськими юристами. Метою цього інституту є надання захисту тій особі, яка здійснює дії в чужому інтересі і по – друге, особи, в інтересах якої мають здійснюватися відповідні дії, оскільки особливістю даних зобов’язань є те, що вони породжуються несанкціонованим втручанням у чужу сферу. Суб’єктами зобов’язань виступають:

- особа, що здійснює без доручення дії в інтересах іншої особи ( гестор);

- особа (домінус), справи якої ведуться гестором.

Дії в інтересах іншої особи без доручення повинні бути спрямовані на попередження, усунення або зменшення небезпеки настання невигідних для неї майнових наслідків. Гектор зобов’язаний при першій нагоді повідомити зацікавлену особу про вчинення дій в її інтересах. Якщо домінус не ухвалить дій гестора, то останній зобов’язаний їх припинити. При схваленні дій гестора до відносин сторін застосовуються правила відповідного договору ( поруки, підряду, схову та інші). Якщо гестор розпочав дії, але не має можливості повідомити домінуса, то він зобов’язаний вжити усіх залежних від нього заходів щодо попередження, усунення або зменшення невигідних майнових наслідків для домінуса.

Після закінчення виконання дій гестор зобов’язаний негайно подати звіт, у якому зазначаються усі дані про здійснення дій та про їх результат. До звіту необхідно додати документи, що підтверджують розмір понесених витрат, на відшкодувпання яких претендує гестор. Гестор повинен передати майно, що було отримано, документи, що підтверджують факт отримання.

Гестор має право на відшкодування фактично зроблених витрат, якщо вони були виправдані обставинами, за яких були вчинені дії. Гестор не вправі вимагати відшкодування, якщо він не повідомив про свої дії домінуса.

4. Рятування здоров’я та життя фізичної особи, майна фізичної або юридичної особи.

Cт. 1161 ЦК України передбачає новий вид зобов’язань – рятування здоров’я та життя фізичної особи, майна фізичної особи, майна юридичної особи. Шкода, завдана особі, яка без відповідних повноважень рятувала здоров’я та життя фізичної особи від реальної загрози для неї, відшкодовується державою в повному обсязі. На виникнення зобов’язання відшкодувати шкоду не впливає наявність вини ( за виключенням умислу) потерпілого (рятівника).

По - перше, якщо рятівник і порушує будь – які правила, то робить це в інтересах особи, здоров’я або майна яке він врятовує;

По - друге, від особи, яка діє з ризиком для себе, неможливо вимагати повної уважності в умовах, що виключають таку можливість на підставі їх надзвичайного характеру;

По – трете, інша оцінка дій громадян не стимулювала б громадян до виконання суспільно – корисних дій, пов’язаних з рятуванням.

Держава відшкодовує шкоду в повному обсязі тільки при наявності таких умов:

- шкода завдана рятівникові, полягала в ушкодженні здоров’я або смерті фізичної особи ( рятівника) ;

- загроза майну мала реальний характер; - майно іншої особи мало істотну цінність.

Суб’єктами таких зобов’язань є особа, яка вчинила рятувальні дії, нею може бути фізична або юридична особа, держава у особі відповідних державних органів. Потерпілими можуть бути як дієздатні, так і обмежено дієздатні особи. Юридична особа може виступати потерпілою лише тоді, коли рішення про запобігання загрози майну приймається її органом.

Змістом цих зобов’язань є право рятувальника на відшкодування зазнаної ним шкоди і обов’язок держави відшкодувати шкоду, зазнану рятувальником у повному обсязі. Умовами виникнення зобов’язання є:

- наявність реальної ( а не уявленої ) загрози для здоров’я та життя фізичної особи;

- відсутність у рятувальника повноважень ( обов’язку) вчиняти рятувальні дії щодо іншої особи, дії;

- спрямованість дій на рятування здоров’я та життя іншої особи;

- виникнення у рятувальника шкоди внаслідок вчинення ним рятувальних дій.

Однак у разі, якщо зобов’язання виникає у зв’язку з рятування майна іншої особи є додатково ще 1 умова:

- майно, якому загрожує небезпека, має істотну цінність. Істотність цінності майна може визначатися угодою сторін зобов’язання, актами законодавства, адміністративними актами, шкода в даному випадку відшкодовується державою в повному обсязі.

Якщо при рятуванні завдана шкода майну рятувальника, то ця шкода відшкодовується власником майна з урахуванням його матеріального становища. Умовами виникнення такого зобов’язання є:

- існування реальної загрози шкоди чужому майну;

- були вчинені дії, спрямовані на його рятування;

- виникнення збитків у потерпілого в результаті його рятувальних дій;

- той, хто відвертав загрозу шкоди, не мав на це повноважень;

- майно, відносно якого вчинялися рятувальні дії, мало істотну цінність;

- власник майна має змогу надати відшкодування шкоди тому, хто відвертав загрозу майну.

2. Зобов’язання зі створення загрози життю, здоров’ю і майну фізичної особи або майну юридичної особи.

Відповідно до ст. 1163 ЦК України фізична особа, життю, здоров’ю або майну якої загрожує небезпека, а також юридична особа, майну якої загрожує небезпека, мають право вимагати її усунення від того, хто її створює. Висунення такої вимоги може відбуватися як в судовому так і позасудовому порядку. Вина відповідача не презюмується. Обов’язок доказування можливості заподіяння такої шкоди покладається на відповідача. Зацікавлена особа має право вимагати:

- вжиття невідкладних заходів щодо усунення загрози;

- відшкодування завданої шкоди;

- заборони діяльності, що створює загрозу.

Суб’єктамиданого зобов’язання можуть бути фізичні та юридичні особи.

Підставоювиникнення зобов’язання є факт створення загрози цивільним правам та інтересам інших осіб.

Змістомзобов’язань є право зацікавленої особи вимагати усунення загрози від того, хто її створює .

Шкода, яка заподіяна фізичної особі, її майну або майну юридичної особи, відшкодовується відповідно до глави 82 ЦК України. Для покладення відповідальності на особу, яка заподіяла шкоду, повинні бути 4 умови: наявність шкоди, протиправна діяльність чи бездіяльність особи, причинний зв'язок між протиправною дією чи бездіяльність і шкодою, вина особи.

Загроза має бути наявною і реальною настільки, щоб створити загрозу заподіяння шкоди боржнику.

Наслідки не усунення загрози:

Зацікавлена особа має право вимагати:

· вжити невідкладних заходів щодо усунення загрози;

· відшкодування завданої шкоди;

· заборони діяльності, яка створює загрозу.

Контрольні запитання:

Підставами деліктної відповідальності є:

1) наявність шкоди (розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому). Визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для поновлення пошкодженої речі ( ст. 1192 ЦК). Шкода відшкодовується у повному обсязі, включаючи і неодержані доходи, з урахування індексу інфляції ( повідомлення в Урядовому кур’єрі);

2) протиправність, яка може виражатися в протиправних діях або протиправної бездіяльності. Заподіяння шкоди правомірними діями за загальним правилом не спричиняє відповідальності. Однак законом передбачені випадки відшкодування шкоди і в разі заподіяння шкоди правомірними діями ( наприклад, рятівниками, при здійсненні права на самозахист, в стані необхідної оборони , крайньої необхідності тощо) ;

3) причинний зв’язок між протиправною поведінкою заподіювала шкоди і шкодою. Для встановлення існування причинного зв’язку слід доказати, що:

а) протиправна поведінка передувала настанню шкідливих наслідків;

б) шкідливі наслідки є результатом протиправної поведінки;

4) вина, форма вини заподіювача шкоди при розгляді спорів значення не має, винятки із цього можуть випливати лише із закону ( наприклад, відшкодування шкоди завданої органами державної влади , органом влади АР Крим, органами місцевого самоврядування, їхніми посадовими особами при здійсненні ними своїх повноважень). Якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого розмір відшкодування зменшується.

1. Відмінність позадоговірної відповідальності від договірної.

Договірна і позадоговірна відповідальність відрізняються наступними ознаками:

1) позадоговірна відповідальність виникає з імперативних норм, що виключає можливість їх зміни на розсуд сторін і спрямована на боротьбу з правопорушеннями та усунення наслідків правопорушень;

2) позадоговірна відповідальність виникає із правоохоронних відносин, а договірна - із регулятивних ;

3) основним принципом деліктного зобов’язання є принцип повного відшкодування шкоди, зменшення розміру відшкодування шкоди може відбуватися як виняток і лише за рішенням суду; в договірних зобов’язаннях розмір відшкодування збитків може бути обмеженим як умовами договору так і за законом ;

4) шкода є обов’язковою умовою виникнення позадоговірної відповідальності, відповідальність за порушення договору, якщо він забезпечений неустойкою, може натупати навіть і за відсутності збитків у майновій сфері кредитора;

5) деліктні зобов’язання не знають відповідальності за чужу вину, навіть якщо батьки несуть відповідальність за шкоду , заподіяну їх неповнолітніми дітьми, має бути доказана вина батьків у правопорушенні, що сталося. Договірна відповідальність може застосовуватися до боржника з правопорушення, скоєно 3 особою ( гарант відповідає перед кредитором за порушення зобов’язань боржником).

6) відшкодування шкоди в позадоговірних зобов’язаннях, як правило, відбувається на солідарних засадах, що викликано необхідністю створення більших гарантій відшкодування шкоди, заподіяної поза договором, у договірної – використовується часткова відповідальність, яка викликана потребою справедливого розподілу обсягів відповідальності до кожного з правопорушників відповідно до вини кожного у скоєному правопорушенні;

7) при відповідальності за договором, як і при позадоговірної відповідальності , законодавство виходить з принципу наявність вини контрагента, або особи, яка заподіяла шкоду.

3. Система зобов’язань з відшкодування шкоди.

Система зобов’язань з відшкодування шкоди ґрунтується на принципі повного відшкодування шкоди ( генерального делікту), за винятком випадків, передбачених законодавством. Класифікація зобов’язань з відшкодування шкоди може бути проведена:

1. За суб’єктами – залежно від того, ким заподіяно шкоду , а також залежно від особи потерплого ( держава, територіальна громада, фізична чи юридична особа).

2. За об’єктом зобов’язання з відшкодування шкоди - шкода заподіяна особі чи майну потерпілого;

3. За окремими умовами відповідальності:

- зобов’язання, що виникають про винному заподіянні шкоди;

- зобов’язання, виникнення яких не залежить від вини.

Сфера їх дії точно визначена законом, що виключає можливість застосування аналогій або розширеного тлумачення щодо спеціальних деліктів. За відсутності спеціального делікту завжди застосовується загальна норма. Прикладами спеціальних деліктів є:

1) відшкодування шкоди, завданої фізичній або юридичній особі органом державної влади, органом влади АР Крим або органом місцевого самоврядування, їх посадовими або службовими особами ( ст. 1173,1174, 1175,1176 );

2) відшкодування юридичною або фізичною особою шкоди, завданої їхнім працівником чи іншою особою (ст. 1172ЦК). Безпосереднім заподіювачем шкоди в цьому випадку є:

- працівник (службовець); - підрядник;

- учасник (член) підприємницького товариства чи кооперативу.

Однак відповідальність покладена на:

- юридичну або фізичну особу, з якою він перебуває у трудових відносинах;

- замовника за цивільно – правовим договором підряду;

- підприємницькі товариства, кооперативи, учасником (членом) яких він є. Суб’єкт відповідальності має право зворотної вимоги (регресу) до безпосереднього заподіювача.

3) відшкодування шкоди, завданої малолітньою, неповнолітньою особою або фізичною особою, цивільна дієздатність якої обмежена (ст. 1178 - 1186 ЦК).

4) відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки (ст.1187 , 1188ЦК).

5) відшкодування ядерної шкоди (ст.1189ЦК).

6) відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю ( ст.1195 –1208 ЦК).

7) відшкодування шкоди, завданої внаслідок недоліків товарів, робіт ( послуг) (ст. 1209 –1211 ЦК).

Окремо виділені зобов’язання щодо набуття , збереження майна без достатньої правової підстави. Особа, яка набула без достатньої правової підстави , зобов’язана повернути потерпілому це майно незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Предметом вимоги можуть бути лише речі, визначені родовими ознаками, майнові права, гроші, цінні папери на пред’явника. Вказані положення застосовуються також до вимог про:

- повернення виконаного за недійсним правочином;

- витребування майна власником із чужого незаконного володіння;

- повернення виконаного однією із сторін у зобов’язанні;

- відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула або зберегла майно у себе за рахунок іншої особи.

Відшкодуванню підлягають і доходи, набути від цього майна. особа, яка набула майно або зберегла його має право на відшкодування витрат на його утримання. Не підлягає поверненню безпідставно набуті :

1) заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичної особі як засіб до існування, якщо виплата проведена фізичною чи юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності набувача;

2) інше майно, якщо це встановлено законодавством.

Також окремими ст. 1167, 1168 ЦК регулюються питання відшкодування моральної шкоди.

Контрольні запитання:

1. Поняття зобов’язань з відшкодування шкоди, їх ознаки та підстави виникнення.

2. Відмінність позадоговірної відповідальності від договірної.

2.Система зобов’язань з відшкодування шкоди.

Рекомендована література:

1. Цивільний кодекс України від 16.01.2003. //Відомості Верховної Ради України. – 2003. - №40-44

2. Закон України “ Про цивільну відповідальність за ядерну шкоду та її фінансове забезпечення” від 13.12.2001 //Відомості Верховної Ради України – 2002 - №14 ст.96

3. Закон України " Про порядок відшкодування шкоди , заподіяної громадянинові незаконними діями органів дізнання , оперативного слідства , прокуратури та суду" від 1.12.94р. //Відомості Верховної Ради України. – 1995р. - № 1. – Ст. 1.

4. Я. Шевченко. Цивільне право України: Особлива частина. Академічний курс. Підручник. - Київ: Видавничий дім., 2003.

5. Є.О Харитонов. Цивільне право України. Підручник. / Харитонов Є.О. О.І. Харитонов О.І., Старцев О.В. – Київ: видавництво Істина, 2009.

6. Іваненко Л.М., Дзера О.В. особливості відшкодування моральних збитків, заданих покупцеві внаслідок придбання товару низької якості // Академія правових наук України. Інститут приватного права і підприємництва. Мале підприємництво і менеджмент в Україні : збірник наукових праць. – К., 1997. –с.195 –202/

ЛЕКЦІЯ 22

Тема: Спадкове право.

План:

1. Поняття та значення спадкового права, принципи спадкового права, спадкові правовідносини.

2. Склад спадщини, місце її відкриття . Особи, які можуть бути спадкоємцями, усунення від спадкоємства.

3. Особливості спадкування деяких прав та обов’язків.

1. Поняття спадкового права, принципи спадкового права.

Спадкове право - це сукупність встановлених державою правових норм, що регулюють умови і порядок переходу після смерті громадянина прав та обов’язків до інших осіб. Це визначення спадкового права в об’єктивному значенні. У суб’єктивному значенні спадкове право – це право особи, яка закликається до спадкоємства та права особи, яка вже прийняла спадщину.

Спадкове право захищає власність фізичних осіб, права неповнолітніх, непрацездатних осіб.

Принципи спадкового права:

1) принцип універсальності спадкового правонаступництва, який полягає у тому, що акт прийняття спадщини поширюється на всю спадщину, незалежно від того, в кого вона перебуває і що певні ії об’єкти невідомі спадкоємцю в момент прийняття спадщини. Універсальність полягає і у тому, що до спадкоємця переходять не лише права а й обов’язки. Причому недопустимо прийняття спадщини частково, за умовою або з певним застереженням. Перехід прав та обов’язків не повинен мати ніяких проміжних ланок, крім випадків, передбачених законом, він має здійснюватися безпосередньо від спадкодавця до спадкоємця.

2) принцип свободи заповіту, який означає, що спадкодавець вправі розпоряджатися своїм майном на випадок смерті. В заповіті він може визначити як спадкоємців будь – яких суб’єктів цивільного права.

3) принцип забезпечення прав та інтересів необхідних спадкоємців, який полягає у тому, що так звані “обов’язкові спадкоємці” мають пріоритет над правилами , встановленими самим спадкодавцем.

4) принцип врахування не тільки дійсної, а й припустимої волі спадкодавця, який полягає у тому, що якщо спадкодавець не залишить заповіт, то закон встановлює коло спадкоємців і порядок спадкування.

5) принцип сімейно – рідного характеру спадкування, який полягає у тому, що до спадкування закликаються родичі.

6) принцип свободи вибору спадкоємця, який полягає у тому, що спадкоємці можуть прийняти спадщину або відмовитися від неї.

Спадкові правовідносини – це відносини, які виникають з приводу реалізації відповідними суб’єктами їхніх спадкових прав.

Спадкові правовідносини виникають на 2 етапах:

1) відносини, що виникають у зв’язку з відкриттям спадщини;

2) відносини, що виникають у зв’язку з прийняттям спадщини.

Спадкові правовідносини виникають не за волею їх суб’єктів, підставою виникнення є факт, подія. Як і всі правовідносини, спадкові правовідносини складаються з 3 елементів: суб’єкта, об’єкта і змісту.

У спадкових відносинах дві сторони – спадкодавець і спадкоємець. Спадкодавцями можуть бути тільки фізичні особи, ними не можуть бути юридичні особи. Спадкоємцями можуть бути фізичні та юридичні особи, держава. Спадкоємців можна поділити на 2 види:

- спадкоємці, які закликаються до спадщини;

- спадкоємці, які прийняли спадщину.

Спадкоємці першого виду правомочні прийняти спадщину або відмовитися від неї, інших прав у них немає. Спадкоємці другої черги крім правомочностей мають ще і зобов’язання, оскільки вони стають правонаступниками не тільки прав, а й обов’язків.

Об’єктомспадкових правовідносин є спадщина, до складу якої входять усі права та обов’язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Вони можуть бути майнового і немайнового характеру.

Змістом спадкових правовідносин є права та обов’язки , яки виникають з відкриттям спадщини.

2.Склад спадщини та місце її відкриття .Особи, які можуть бути спадкоємцями, усунення від спадкоємства.

Спадщина відкривається внаслідок смерті або оголошення громадянина померлим. Стаття 1218 ЦК України вказує, що до складу спадщини входять усі права та обов’язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Це може бути право власності на жилої будинок , на автомашину, право на одержання заробітної плати, яка належала спадкодавцю до смерті та інші. До обов’язків, які переходять до спадкоємців можна віднести, наприклад, обов’язок утримувати відчужувача за договором довічного утримання.

Однак не всі права та обов’язки спадкодавця переходять до спадкоємців. Не входять до складу спадщини права та обов’язки, що нерозривно пов’язані з особою спадкодавця, зокрема:

1) особисті немайнові права;

2) право на участь у товариствах та право членства в об’єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами;

3) право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я;

4) права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом;

5) права та обов’язки особи, як кредитора або боржника, передбачені ст. 608 ЦК України.

Місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця. Якщо місце проживання спадкодавця невідомо, то місцем відкриття спадщини є місцезнаходження нерухомого майна або основної його частини, а за відсутності нерухомого майна – місцезнаходження основної частини рухомого майна.

Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою. Якщо протягом доби померлими є особи, які могли б спадкувати одна після одної, спадщина відкривається одночасно і окремо що кожної з них. Якщо кілька осіб, які могли б спадкувати одна після одної, померли під час спільної для них небезпеки ( стихійного лиха, катастрофи, аварії тощо), припускається що вони померли одночасно. У цьому випадку спадщина відкривається одночасно і окремо щодо кожної з цих осіб.

Спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачати за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини.

Спадкоємцями за заповітом можуть бути юридичні особи т ті інші учасники цивільних відносин.

Не мають право спадкувати :

- особи, які умисно позбавили життя спадкодавця чи будь – кого з можливих спадкоємців або вчинили замах на їх життя ( однак це положення не застосовується, якщо спадкодавець, знаючи про це, все ж призначив її своїм спадкоємцем за заповітом);

- особи, які умисно перешкоджали спадкодавцеві скласти заповіт, внести до нього зміни або скасувати заповіт і цим сприяли виникненню права на спадкування у них самих чи інших осіб або сприяли збільшенню їхньої частки у спадщині;

- батьки після дитини, щодо якої вони позбавлені батьківських прав і їхні права не були поновлені на час відкриття спадщини;

- батьки ( усиновлювачі ) та повнолітні діти ( усиновлені), а також інші особи, які ухилялися від виконання обов’язку щодо утримання спадкодавця, якщо ця обставина встановлена судом;

- одна після одної особи, шлюб між якими є недійсним або визнаний таким за рішенням суду ;

- особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо буде встановлено, що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

3. Особливості спадкування деяких прав та обов’язків

Цивільний Кодекс України передбачає особливості спадкування деяких прав та обов’язків.

1.Спадкування права на земельну ділянку ( ст. 1225 ЦК). Право на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах їз збереженням її цільового призначення. Якщо до спадкоємців переходить право власності на жилої будинок та інші будівлі, то до них переходить і право власності або право користування земельною ділянкою на якої вони розміщені.

2. Спадкування частки у праві спільної сумісної власності ( ст. 1226 ЦК). Суб’єкт права спільної сумісної власності має право заповідати свою частку у праві спільної сумісної власності до визначення та виділу у натурі. Частка управі спільної сумісної власності спадкується на загальних підставах.

3. Спадкування права на вклад у банку ( фінансової установі) ( ст.1228 ЦК). Вкладник має право розпорядитися правом на вклад у банку ( фінансовій установі) на випадок смерті, склавши заповіт або зробивши відповідне розпорядження банку. Право на вклад входить до складу спадщини незалежно від способу розпорядження ним. Заповіт, складений після того, як було зроблено розпорядження банку ( фінансовій установі), повністю або частково скасовує його, якщо у заповіті змінено особу, до якої має перейти право на вклад, або якщо заповіт стосується усього спадкового майна.

4. Спадкування права на одержання страхових виплат ( страхового відшкодування) ( ст.1229). Якщо страхувальник у договорі особистого страхування призначив особу, до якої має перейти право на одержання страхової виплати у разі його смерті, це право не входить до складу спадщини. Спадкування відбувається на загальних підставах.

5. Спадкування права на відшкодування збитків, моральної шкоди та сплату неустойки (Ст.. 1230 ЦК). До спадкоємців переходить право на стягнення неустойки у зв’язку з невиконанням боржником спадкодавця своїх договірних обов’язків, яка була присуджена судом спадкодавцеві за його життя, а також право на відшкодування моральної шкоди, яке було присуджено судом спадкодавцеві за життя.

6. Спадкування обов’язку відшкодувати майнову шкоду (збитки) та моральну шкоду, яка була завдана спадкодавцем ( Ст..1231 ЦК). Спадкоємець повинен відшкодувати шкоду (збитки), моральну шкоду, яка була завдана спадкодавцем , а також неустойку у межах вартості спадкового майна, яке було одержане ним у спадщину. За позовом спадкоємця суд може зменшити розмір неустойки , розмір відшкодування майнової та моральної шкоди, якщо вони є непомірно великими порівняно з вартістю нерухомого майна, яке було одержане у спадщину.

7. Обов’язок спадкоємця відшкодувати витрати на утримання, догляд, лікування та поховання спадкодавця. (Ст..1232 ЦК.) Ці витрати можуть бути стягнені не більш як за 3 роки до його смерті (ст. 1232 ЦК).

8. Право на одержання сум заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві. (Ст1227 ЦК). Якщо спадкодавець не одержав їх за життя, то вони передаються членам його сім”і, а у разі їх відсутності – входять до складу спадщини.