Поняття договору найму (оренди), предмет договору, сторони , строк договору, орендна плата. 4 страница

При виконанні обов’язків експедитора перевізником виникає складне питання про розмежування зобов’язань сторін, що випливають з договору перевезення й експедиції. Можливі 2 ситуації:

1) відносини експедиції і перевезення відокремлені і перевізник виступає експедитором відносно іншої особи ( перевідправлення вантажу за новим транспортним документом);

2) перевізник виконує функції експедитора в рамках укладеного договору перевезення.

Договір експедиції може покладати на експедитора обов’язок укласти договір перевезення від імені клієнта чи від свого імені. Експедитор може діяти від свого імені або від імені клієнта. Якщо експедитор діє від свого імені, застосовуються правила договору комісії. Якщо експедитор діє від імені клієнта , то до договору застосовуються субсидіарні положення про договір доручення. Отже, договір експедиції може містити елементи кількох видів договорів ( перевезення, доручення, підряду, комісії, зберігання тощо). Як додаткові послуги за таким договором можуть передбачатися: одержання потрібних документів, виконання митних та інших формальностей, перевірка кількості та стану вантажу, його навантаження та розвантаження, сплата мита тощо.

Форма договору – письмова, однак недотримання цієї форми не позбавляє сторони надавати письмові й інші докази ( крім показань свідків) щодо укладення договору.

Розмір плати експедиторові встановлюється договором. Якщо плата в договорі не вказана, клієнт зобов’язаний сплатити розумну плату ( її обчислення може проводитися на підставі існуючих тарифів).

Експедитор сам виконує обов’язки за договором, він має також право залучити до виконання своїх обов’язків інших осіб ( ст.932 ЦК). В цьому випадку він особисто відповідає перед клієнтом за порушення умов договору.

Клієнт зобов’язаний надати експедитору документи та інформацію про властивості вантажу, умови перевезення, а також інформацію, необхідну для виконання договору.

Експедитор повинен повідомити клієнта про виявлені недоліки одержаної інформації, а у разі ії неповноти – вимагати надання необхідної додаткової інформації. Якщо інформація не надана, експедитор може не приступати до виконання договору, сповістив про це клієнта. Клієнт відповідає за збитки, завдані експедиторові у зв’язку з порушенням обов’язку щодо надання документів та інформації ( ст. 933 ЦК) .

За порушення обов’язків за договором експедитор відповідає перед клієнтом відповідно до глави 51 ЦК. Розмір збитків може бути обмежений як законодавством так і договором.

Клієнт або експедитор має право відмовитися від договору транспортного експедирування, попередивши про це другу сторону в розумній строк. Сторона, яка заявила про відмову, зобов’язана відшкодувати другій стороні збитки, завдані в зв’язку з розірванням договору.

Контрольні запитання:

1. Види перевезень та їх правове регулювання.

2. Зміст, укладення та оформлення договору про перевезення вантажів.

3. Виконання договорів про перевезення вантажів.

4. Перевезення пасажира та багажу.

5. Відповідальність сторін за договором перевезення.

6. Договір транспортного екпедірування.

Рекомендована література:

1. Конституція України: прийнята на 5 сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 //Відомості Верховної Ради України. – 1996. - №30. –Ст.142

2. Цивільний кодекс України від 16.01.2003р. //Відомості Верховної Ради України. – 2003. - №40-44

3. Закон України “Про залізничний транспорт” від 4.07.96р. // Відомості Верховної Ради України. – 1996р. - № 40. – Ст..183.

4. Статут залізниці України (С3) затв. пост. Кабінету Міністрів від 6.04.98р. №457//ОВУ. – 1998. -№14. –Ст.548

5. Кодекс торговельного мореплавства України від 9.12.94р. (КТМ). //Кодекси України. – К.: 2000. - №5

6. Я. Шевченко. Цивільне право України: Особлива частина. Академічний курс. Підручник. - Київ: Видавничий дім., 2003.

7. Є.О Харитонов. Цивільне право України. Підручник. / Харитонов Є.О. О.І. Харитонов О.І., Старцев О.В. – Київ: видавництво Істина, 2009.

ЛЕКЦІЯ №13

Тема: Договір зберігання

План:

1. Поняття договору зберігання.

2. Права та обов’язки сторін за договором зберігання.

3. Відповідальність сторін за договором зберігання.

4. Зберігання та товарному складі.

5. Спеціальні види зберігання.

1.Поняття договору зберігання.

За договором зберіганняодна сторона (зберігач) зобов’язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною ( поклажодавцем), і повернути її поклажедавцеві у схоронності.

Договір є реальним , оплатним і двостороннім. Сторони в договорі: зберігач і поклажодавець. Ними можуть бути фізичні і юридичні особи.

Предметомдоговору є речі , цінні папери. Договір укладається, як правило,

з приводу індивідуально визначеної речі, тому що охоронець повинен повернути ту ж саму річ, однак можливе і зберігання речей, які визначені в договорі тільки родовими ознаками ( охорона житла тощо) . Тварини не можуть бути предметом зберігання. Однак закон передбачає (ст.941ЦК), що предметом зберігання можуть бути і речі визначені родовими ознаками (наприклад на елеваторі), зберігач має право змішати речі одного роду і потім видати таку ж кількість речей і такої же якості.

Термін дії договору визначається сторонами в договорі. Якщо строк зберігання в договорі не визначений і не може бути визначений виходячи з умов договору, зберігач зобов’язаний зберігати річ до пред’явлення поклажодавцем вимоги про її повернення. (п.2 ст.936 ЦК України ). Установчими документами юридичної особи може бути встановлено безоплатне зберігання.

Форма договору зберігання письмова і усна. Письмова у випадках, передбачених ст.208 Кодексу. Письмова форма договору вважається дотриманою, якщо прийняття речі на зберігання посвідчено розпискою, квитанцією або іншим документом, підписаним зберігачем. Прийняття речі на зберігання може підтверджуватися видачею жетона, іншого знака, що посвідчує прийняття речі на зберігання ( камери схову). Прийняття речі на зберігання при пожежі, повені, раптовому захворюванні або за інших надзвичайних обставин може підтверджуватися свідченням свідків.

Недотримання простої письмової форми договору має наслідком його недійсності лише у випадках, прямо передбачених законом або угодою сторін.

2.Права та обов’язки сторін за договором зберігання.

Обов’язки зберігача:

1) зберігати майно, що передане йому не зберігання в належному стані;

2) вживати усіх заходів , встановлених договором, іншими актами для забезпечення схоронності речі;

3) професійний зберігач зобов’язаний прийняти річ на зберігання і не має права відмовитися від цього;

4) виконувати всі умови договору;

5) повідомити негайно поклажодавця про зміни умов зберігання речі;

6) повернути поклажодавцеві річ такого самого роду та такої самої якості, передати плоди та доходи, які були одержані від речі.

7)не користуватися річчю переданої йому на зберігання без згоди поклажодавця і не передавати її іншим особам.

Права зберігача:

1) вимагати плати за зберігання;

2) передати річ на зберігання іншої особі у разі, якщо він вимушений це зробити в інтересах поклажодавця і не має можливості отримати від нього згоду;

Обов’язки поклажодавця:

1) забрати річ від зберігача після закінчення строку зберігання;

2) відшкодувати зберігачу збитки, які він поніс в зв’язку з не укладенням договору (п.2ст.939 Кодексу).

3) попередити зберігача про властивості речі, переданої на зберігання.

Права поклажодавця:

1) вимагати від зберігача виконання дій по дотриманню вимог по зберіганню речі;

2) вимагати повернення речі після закінчення строку договору і до закінчення строку договору.

3.Відповідальність сторін.

Відповідальність зберігача:

1)він несе відповідальність за втрату, нестачу, пошкодження речі, прийнятої на зберігання на загальних підставах (п.1 ст.950);

2)професійний відповідач відповідає за втрату, нестачу пошкодження речі, якщо не доведе, що це сталося внаслідок непереборної сили, або через таки властивості речі, про які зберігач, приймаючі її на зберігання, не знав і не міг знати, або внаслідок умислу чи грубої необережності поклажодавця (п.2 ст950).

3)Зберігач відповідає за втрату, нестачу або пошкодження речі після закінчення строку зберігання лише за наявності його умислу або грубої необережності. (п.3 ст. 950).

Збитки відшкодовуються:

- у разі втрати ( нестачі) речі – у розмірі її вартості;

- у разі пошкодження речі – у розмірі суми, на яку знизилася вартість;

- якщо у разі пошкодження речі її якість змінилися настільки, що вона не може бити використана - в розмірі її вартості.

Відповідальність поклажодавця:

1) відшкодовує збитки, завдані властивостями речі, переданої на зберігання, якщо зберігач не знав і не міг знати про ці властивості.

4. Зберігання на товарному складі.

Товарним складом є організація, яка зберігає товар та надає послуги ,

пов’язані зі зберіганням, на засадах підприємницької діяльності.

За договором складського зберігання товарний склад зобов’язується за плату зберігати товар, переданий йому поклажодавцем, і повернути цей товар у схоронності.

Цей договір є публічним, форма договору письмова, доказом укладення договору є складські документи ( складська квитанція, просте складське свідоцтво, подвійне складське свідоцтво).

Предмет зберігання – речі індивідуально визначені та речі з родовими ознаками. Якщо склад має право розпоряджатися речами визначеними родовими ознаками, то відносини сторін регулюються положеннями про договір позики.

Обов’язки товарного складу:

1. Оглянути за свій рахунок товар для визначення його кількості та зовнішнього стану.

2. Надавати поклажодавцеві можливості оглянути товар або його зразки протягом строку зберігання .

3. При негайній зміні умов зберігання самостійно вжити відповідні заходи та повідомити про це поклажодавця.

4. У разі виявлення пошкоджень товару негайно скласти акт і того ж дня повідомити про це поклажодавця.

Складські документи:

1. Складська квитанція.

2. Подвійне складське свідоцтво. Складається з 2 частин – складського свідоцтва та заставного свідоцтва ( варанта).Товар , прийнятий за таким документом може бути предметом застави протягом строку зберігання. Ст. 962 ЦК України встановлює вимоги щодо змісту цього документу. Якщо документ не відповідає вимогам цієї статті, то він не є складським свідоцтвом. Володілець такого свідоцтва має право розпоряджатися товаром, що зберігається на складі, але товар не може бути взятий зі складу до погашення кредиту, виданого за заставним свідоцтвом. Володілець лише заставного свідоцтва має право заставити товар на суму відповідно до суми кредиту та процентів за користування ним. У разі застави на свідоцтві робиться відмітка.

3. Просте складське свідоцтво видається на пред’явника. Вимоги до змісту цього документа встановлені ст. 965 ЦК України.

5.Спеціальні види зберігання.

1. Зберігання речей в ломбарді. Такий договір оформлюється видачею іменної квитанції фізичної особі, яка здала річ на зберігання. Ціна речи встановлюється за домовленістю сторін. Страхування такої речи ломбард зобов’язаний проводити за свій рахунок, виходячи з повної суми їх оцінки. Якщо поклажодавець не забрав річ із ломбарду після спливу 3 місяців від дні закінчення строку договору, то ломбард може продати її у порядку, встановленому законом. Із суми виторгу вираховуються плата за зберігання та інші платежі. Залишок повертається поклажодавцеві.

2. Зберігання цінностей у банку. Банк може приймати на зберігання документи, цінні папери, дорогоцінні метали, камінні, інші коштовності та цінності. Банк видає поклажодавцеві іменний документ, пред’явлення якого є підставою для повернення цінностей. Банк може надати для зберігання окремий сейф, його частину, спеціальне приміщення і видає ключі від сейфа, картку, що ідентифікує поклажодавця, інший знак або документ, що посвідчує право пред’явника на доступ до сейфа та одержання з нього цінностей.

3. Зберігання речей у камерах схову організацій підприємств транспорту. Доказом оформлення договору є квитанція або жетон. Строк зберігання встановлюється правилами , які затверджуються транспортною організацією. Якщо пасажир не забрав річ , то камера схову зберігає її 3 місяця, після чого річ може бути продана. Збитки, завдані поклажодавцеві внаслідок втрати ,пошкодження, нестачі речі, відшкодовуються протягом доби з моменту пред’явлення вимоги про відшкодування у розмірі суми оцінки речі, здійсненої при переданні її на зберігання. У разі втрати квитанції або жетону, річ видається поклажодавцеві після надання доказів належності йому речі.

4. Зберігання речей у гардеробі організації. Зберігачем є організація, яка повинна створити необхідні заходи щодо зберігання речі. Зберігання може бути платним і безоплатним.

5. Зберігання речей пасажира під час його перевезення. Перевізник повинен забезпечити зберігання речей пасажирів крім дорогоцінностей та грошей.

6. Зберігання речей у готелі. Готель відповідає за речі, які знаходяться у відведеному для особи приміщенні, крім грошей та цінностей, якщо вони окремо не були передані на зберігання.

7. Зберігання речей, що є предметом спору. Сторони, між якими виник спір про право на річ, можуть передати її на зберігання третій особі, яка бере на себе обов’язок після вирішення спору повернути річ особі, визначеній за рішенням суду. Зберігач має право на плату за рахунок сторін, між якими виник спір.

8. Зберігання автотранспортних засобів. Зберігач зобов’язується не допускати проникнення в транспортні засоби сторонніх осіб і видати транспортний засіб за першою вимогою поклажодавця. Зберігання може здійснюватися суб’єктом підприємництва у боксах , гаражах, на спеціальних автостоянках. Укладення договору підтверджується квитанцією, жетоном , номерком.

9. Договір охорони. За таким договором охоронець зобов’язаний забезпечити недоторканість майна, яке охороняється. Охоронцем є суб’єкт підприємництва. Об’єктом є майно або недоторканість особи. Договір має оплатний характер і поділяється на 2 види: договір охорони майна і договір охорони особи (сек”юріті).

Контрольні запитання:

1. Поняття договору зберігання.

2. Права та обов’язки сторін за договором зберігання.

3. Відповідальність сторін за договором зберігання.

4. Зберігання та товарному складі.

5. Спеціальні види зберігання.

Рекомендована література:

1. Цивільний кодекс України від 16.01.2003.К. //Відомості Верховної Ради України. – 2003. - №40-44

2. Я. Шевченко. Цивільне право України: Особлива частина. Академічний курс. Підручник. - Київ: Видавничий дім., 2003.

4. Є.О Харитонов. Цивільне право України. Підручник. / Харитонов Є.О. О.І. Харитонов О.І., Старцев О.В. – Київ: видавництво Істина, 2009.

ЛЕКЦІЯ №14

Тема: Договір страхування

План:

1. Поняття договору страхування та його ознаки. Сторони та форма договору.

2. Істотні умови договору. Порядок укладення договору.

3. Обов’язки сторін за договором.

4. Умови та порядок здійснення страхової виплати.

5. Відповідальність страховика. Підстави припинення договору, недійсність договору.

6. Обов’язкове страхування.

1. Поняття договору страхування та його ознаки. Сторони та форма договору.

За договором страхуванняодна сторона (страховик) зобов’язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або інший особі, визначеної в договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов’язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору (ст.979 ЦК).

Договір є реальним, двостороннім, оплатним. Реальним , тому що він набуває чинності з моменту внесення першого страхового платежу, якщо інше не передбачено договором.

Форма договоруписьмова, доказом укладення договору є страхове свідоцтво, страховий поліс, сертифікат. У разі недодержання форми договору він є нікчемним. Існує 2 види полісів: разовий і генеральний. Разовий застосовується при оформленні простих операцій зі страхування з одним предметом. Генеральний – стосовно групи предметів.

Страхові поліси, як правило, містять усі умови договору, він видається на підставі усної або письмової заяви.

Сторонами договору є :

страховик –це юридична особа, спеціально створена для здійснення страхової діяльності і яка одержала ліцензію на здійснення такого виду діяльності, організаційно – правова форма: акціонерне товариство, повне, командитне товариство, товариство з повною відповідальністю, створено не менш як 3 учасниками. Страховиками можуть бути і державні організації. Ці організації не можуть здійснювати виробничу, торгівельну, банківську діяльність, однак вони можуть бути засновниками й учасниками інших організацій. Страховики можуть утворювати спілки, асоціації та інші об’єднання для координації своєї діяльності та захисту інтересів своїх членів. Страхова діяльність може проводитися за участю страхових посередників (брокерів, страхових агентів);

страхувальники– юридичні та дієздатні фізичні особи.

Ст. 986 ЦК передбачає співстрахування, коли предмет договору страхується кількома страховиками з визначенням прав і обов’язків кожного із страховиків. Законом дозволяється укладання договору перестрахування.За таким договором страховик, який уклав договір страхування, страхує у іншого страховика ризик виконання частини своїх обов’язків перед страхувальником (ст. 987 ЦК).

Страхування може бути добровільним або обов’язковим.

2. Істотні умови договору. Порядок укладення договору.

Істотними умовами договору є: предмет договору, страховий випадок, розмір грошової суми, в межах якої страховик повинен провести виплату, розмір страхового платежу і строк його виплати, строк договору та інші умови.

Предметом договорувиступають майнові інтереси, які не суперечать законодавству.

Страховий випадок -це подія, передбачена договором або законодавством, в разі настання якої виникає обов’язок страховика виплатити страхову суму 9 страхову виплату).

Страхова сума – це грошова суму, в межах якої страховик відповідно до умов договору зобов’язаний здійснити страхову виплату у разі настання страхового випадку.

Страхова виплата – це грошова суму, яка виплачується страховиком відповідно до умов договору при настанні страхового випадку.

Страховий платіж - це виплата за страхування, яку страхувальник зобов’язаний внести страховику згідно із договором.

Страховий тариф – це ставка страхового внеску з одиниці страхової суми чи об’єкта страхування. Розраховується математично на підставі відповідних статистичних даних про настання страхових випадків.

Специфічною умовою, що часто фігурує у договорах страхування, є франшиза –частина збитків, що не відшкодовується страховиком згідно із договором страхування. Ці збитки покриваються страхувальником самостійно за рахунок власних коштів.

Строк дії договору встановлюється угодою сторін.

Для укладення договору страхувальник подає страховику письмову заяву за формою, що встановлена страховиком, або іншим чином заявити про свій намір укласти договір. Договір може бути укладений як шляхом складання одного документа 9страховий договір), так і шляхом обміну листами, іншими документами підписаними стороною, яка їх надсилає.

Валюта страхування – грошова одиниця України, при страхуванні нерезидентів України – в іноземний валюті.

3. Обов’язки сторін за договором.

Страховик зобов’язаний:

1) ознайомити страхувальника з умовами та правилами страхування;

2) вжити заходів щодо оформлення всіх необхідних документів для своєчасного здійснення страхової виплати протягом 2 робочих днів, як тільки стане відомо про настання страхового випадку;

3) здійснити страхову виплату у строк, встановлений договором;

4) відшкодувати витрати, понесені страхувальником у разі настання страхового випадку, з метою запобігання зменшення збитків, якщо це встановлено договором;

5) за заявою страхувальника, у разі здійснення страховиком заходів, що зменшили страховий ризик, або у разі збільшення вартості майна переукласти з ним договір;

6) не розголошувати відомості про страхувальника та його майнове становище, крім випадків встановлених законом;

7) інші обов’язки, встановлені договором.

Обов’язки страхувальника:

1) своєчасно вносити страхові платежі у розмірах, передбачених у договорі;

2) надавати страховикові інформацію про всі відомі йому обставини, що мають істотне значення для оцінки страхового ризику і надалі інформувати його про будь-які зміни страхового ризику;

3) повідомляти страховика про інші договори страхування, укладені щодо об’єкта, що страхується;

4) вживати заходи щодо запобігання збиткам, завданим настанням страхового випадку, та їх зменшення;

5) повідомляти страховика про настання страхового випадку у строк, встановлений договором;

6) інші обов’язки, встановлені договором.

4. Умови та порядок здійснення страхової виплати.

Для здійснення страхової виплати у разі настання страхового випадку, страхувальник має надати відповідну заяву. Про настання страхового випадку складається акт. Страховик має право самостійно з’ясувати причину та обставини страхового випадку.

Розмір страхової суми визначається сторонами. Вона не повинна перевищувати дійсну вартість майна , яка визначається за місцем перебування майна в день укладення договору. Страхова виплата може сплачуватися одноразово або періодично на протязі зазначеного відрізку часу.

Страховик має право відмовитися від страхової виплати у разі:

7) навмисних дій страхувальника або особи, на користь якої укладено договір, якщо вони були спрямовані на настання страхового випадку, крім дій, пов’язаних із виконання ними громадського чи службового обов’язку, вчинених у стані необхідної оборони, або для захисту майна , життя, здоров’я, честі , гідності та ділової репутації;

8) вчинення страхувальником або особою, на користь якої укладено договір, умисного злочину, що призвело до настання страхового випадку;

9) подання страхувальником завідомо неправдивих відомостей про об’єкт страхування або про факти настання страхового випадку;

10) одержання страхувальником певного відшкодування збитків за договором майнового страхування від особи, яка їх завдала;

11) несвоєчасного повідомлення страхувальником без поважних причин про настання страхового випадку або створення страхових перешкод у визначенні обставин, характеру та розміру збитків;

12) наявність інших підстав, встановлених законом.

5. Відповідальність страховика. Підстави припинення договору, недійсність договору.

Страховик несе відповідальність у разі несплати страхових виплат у вигляді неустойки в розмірі, встановленим законом або договором.

Припинення договору страхування відбувається:

- по закінченню терміну дії договору;

- виплати страховиком страхової суми у повному розмірі;

- несплати страхувальником платежів у встановлені строки;

- ліквідації страхувальника – юридичної особи або смерть фізичної особи;

- ліквідації страховика ;

- настання подій, у силу яких відпала можливість настання страхового випадку або само існування страхового ризику припинилося через обставини, відмінні від страхового випадку;

- в інших випадках, передбачених законодавством.

Договір може бути визнаний недійсним на підставі рішення суду, якщо:

- його укладено після настання страхового випадку;

- об’єктом договору страхування є майно, яке підлягає конфіскації.

До страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за збитки.

Ст.. 994 ЦК передбачає зміну страхувальника - фізичної особи в договорі, це може відбуватися у разі смерті страхувальника, його права та обов’язки переходять до осіб, які одержали це майно у спадщину. Якщо страхувальником був укладений договір особистого страхування на користь 3 особи, то у разі його смерті права та обов’язки можуть перейти до цієї особи або до осіб, на яких відповідно до закону покладено обов’язки щодо охорони прав та інтересів застрахованої особи. При цьому дія договору не припиняється.

Припинення договору страхування може відбутися і внаслідок одностороннього волевиявлення сторони договору, зацікавлена сторона повинна повідомити іншу сторону за 30 днів до припинення договору . В цьому випадку страховик повертає страхувальникові страхові платежі за період, що залишився до закінчення строку договору, із вирахуванням страхового тарифу, фактичних виплат страхових сум та страхового відшкодування. Якщо відмова від договору обумовлена порушенням страховиком положень договору

6. Обов’язкове страхування.

Договір страхування може бути укладений в силу закону, у цьому випадку такий договір відноситься до договору обов’язкового страхування. Обов’язкове страхування здійснюється за рахунок страхувальника, крім обов’язкового страхування пасажирів. Види обов’язкового страхування:

- особисте страхування медичних і фармацевтичних працівників;

- страхування спортсменів вищої категорії;

- авіаційне страхування;

- страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів;

- страхування врожаю сільськогосподарських культур та інші.

Правове регулювання особистого страхування здійснюється законодавчими актами, наприклад, такими як Закони України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування в зв’язку з тимчасовою непрацездатністю та витратами, обумовленими нагромадженням та поховання», «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, що призвело до втрати працездатності», Положенням про обов’язкове особисте страхування від нещасних випадків на транспорті», затвердженим постановою Кабінету Міністрів України та іншими.

Контрольні запитання:

1. Поняття договору страхування та його ознаки.

2. Сторони та форма договору.

3. Істотні умови договору.

4. Порядок укладення договору.

3. Обов’язки сторін за договором.

4. Умови та порядок здійснення страхової виплати.

5. Відповідальність страховика. Підстави припинення договору, недійсність договору.

6. Обов’язкове страхування.

Рекомендована література:

2. 1. Цивільний кодекс України від 16.01.2003р. //Відомості Верховної Ради України. – 2003. - №40-44

2. Закон України «Про страхування» від 07.03.1996 року .// Відомості Верховної Ради України. – 1996р. - № 18. – Ст.. 78.

3. Я. Шевченко. Цивільне право України: Особлива частина. Академічний курс. Підручник. - Київ: Видавничий дім., 2003.

4. Є.О Харитонов. Цивільне право України. Підручник. / Харитонов Є.О. О.І. Харитонов О.І., Старцев О.В. – Київ: видавництво Істина, 2009.

Л Е К Ц І Я № 15

Тема: Договір доручення, договір комісії.

План:

1. Договір доручення.

2. Поняття договору комісії та його загальна характеристика.

3. Зміст договору комісії та підстави припинення договору.

1. Договір доручення.

Доручення – це договір, у силу якого одна сторона (повірений) зобов’язується вчинити від імені та за рахунок іншої особи (довірителя) певні юридичні дії (ст.1000 ЦК).

Договір відноситься до групи договорів про надання послуг. Договір відрізняється від договору підряду тим, що за договором підряду здійснюються фактичні дії, наслідком яких є певний майновий результат, за договором доручення – юридичні дії. Договір доручення належить до одного з видів представництва, тому на нього розповсюджуються відповідні норми про представництво.

Строк договору визначається характером доручення.

Договір доручення двосторонній, відплатний, консенсуальний. Договір може бути і безоплатним, у цьому випадку він буде одностороннім. Договір належить до фідуціарних угод, його передумовою є довіра сторін.