Тема 7. Інформаційна безпека у сучасному світі

У зовнішній політиці будь-якої країни має бути постійно присутнім інформаційний захист національних інтересів держави. Інформаційна безпека виступає вагомою складовою національної безпеки. Інформаційна безпека – завжди балансування між інформаційною відкритістю та закритістю, між прагненнями: максимально розширити доступ громадян до невтаємниченої публічної інформації (державної, комерційної, наукової, освітньої, персональної тощо) й максимально захистити інформацію корпоративного і приватного змісту.

Вчені вважають, що поняття інформаційна безпека слід розрізняти із поняттям безпека інформаційної сфери. Під останнім розуміють стан захищеності створення, накопичення, зберігання, поширення й використання інформації.

Під захистом інформації розуміємо систему організаційно-технічних заходів, які спрямовані на недопущення несанкціонованого доступу до інформації, несанкціонованої модифікації, витоку, знищення, порушення цілісності тощо, чи то іншими словами, систему заходів, направлених на захист інформаційного ресурсу.

А інформаційна безпека трактується як захист інформації від інформаційних впливів. Точнішим буде пояснення інформаційної безпеки країни як захисту від інформаційних загроз.

Інформаційна безпека – це стан захищеності суспільства, держави, особистості, захисту інформаційних ресурсів, які забезпечують прогресивний розвиток життєво важливих сфер суспільства. Інформаційну безпеку слід розуміти як сукупність засобів забезпечення інформаційного суверенітету країни, захист інформаційної сфери від зовнішніх і внутрішніх інформаційних загроз. Вона має включати і ефективну протидію сукупності інформаційних загроз, які небезпечні не лише для суто інформаційної сфери.

Завдання інформаційної безпеки – це створення системи протидії інформаційним загрозам та захист власного інформаційного простору, інформаційної інфраструктури, інформаційних ресурсів держави.

Потреба забезпечення інформаційної безпеки обумовлюється:

– необхідністю забезпечення національної безпеки країни в цілому;

– існуванням таких загроз інформаційній сфері країни, які можуть завдавати значної шкоди загальним національним інтересам;

– врахуванням того, що за допомогою інформації можна впливати на зміну свідомості та поведінки мас людей.

До концепції національної безпеки України, прийнятої в 1997 р., до загроз національній безпеці включає, зокрема, повільне входження України у світовий інформаційний простір з одного боку, а з іншого – інформаційну експансію з боку інших держав. Отже, щоб інформаційний захист був ефективним, у зовнішньополітичній діяльності треба дбати, щоб Україна була інформаційно присутня за кордоном, зокрема: розширяла радіомовлення на зарубіжжя; впроваджувала програми телевізійного іномовлення, створювала мережу супутникового зв’язку; посилювала кадровий склад дипломатичного представництва України; поліпшувала матеріально-технічну базу інформаційних служб; входила до міжнародної системи обміну інформацією; укладала необхідні для себе двосторонні міждержавні угоди (у першу чергу з сусідніми країнами) щодо транскордонного радіо і телемовлення, поглиблювала вигідну співпрацю українських ЗМІ із зарубіжними.

Існує діалектичний зв’язок між пріоритетами в зовнішній політиці та рівнем усвідомлення стану інформаційної безпеки всередині країни. За розрахунками деяких українських спеціалістів серед зовнішніх загроз Україні за рівнем небезпеки виділяються: втрата традиційних ринків збуту, недосконалість економічних зв’язків, висунення територіальних претензій до України, втручання у внутрішні справи України, переорієнтація суспільства на чужі для нації цінності. Інформаційна загроза в тих розрахунках навіть не фігурує. Відповідно і питання інформаційної безпеки України все ще залишається на узбіччі зовнішньої політики нашої держави.

Інформаційна загроза – це сукупність факторів, які створюють небезпеку для конституційних прав і свобод особистості, державної таємниці, зберігання цінної для суспільства інформації від несанкціонованого доступу і розповсюдження.

Розглядаються зовнішні і внутрішні загрози інформаційній безпеці, а також заходи і засоби протистояння і боротьби проти несанкціонованого доступу до інформації.

Серед зовнішніх загроз інформаційній безпеці можна виокремити такі:

– інформаційний простір;

– інформаційний суверенітет;

– внутрішня стабільність;

– діяльність державних або недержавних органів і фірм.

Зовнішніми і внутрішніми інформаційними загрозамидля Україниє:

– непрозорість для України міжнародного інформаційного простору;

– децентралізація контролю за інформаційною діяльністю і регіональні проблеми;

– інформаційна експансія країн близького зарубіжжя (зокрема, Росії);

– використання “інфоструктури” для транзиту масивів інформації через кордони держави на умовах транснаціональних інформаційних монополій.

Причини загроз інформаційній безпеці України:

– обмеження свободи слова та доступу громадян до інформації;

– маніпулювання громадською думкою з боку державної влади, фінансово-політичних кіл;

– спотворення (знищення) інформаційних ресурсів;

– обмеження можливостей органів державної влади приймати адекватні рішення;

– порушення штатного режиму функціонування критично важливих інформаційних мереж і систем управління;

– низький рівень інтегрованості України у світовий інформаційний простір;

– недостатня поінформованість міжнародної спільноти про Україну;

– витік інформації, яка складає державну таємницю та є власністю держави.

В Україні вагомим є гуманітарний аспект інформаційної безпеки – вплив інформаційних потоків на цілісність і самобутність змістовного простору суспільства, руйнування мовної та культурної самобутності в умовах глобалізації.

В Україні політика забезпечення інформаційної безпеки будується на досить прогресивних засадах, а саме:

– відповідальність за збереження інформації, її засекречування і розсекречування персоніфікується;

– суб’єкти, які збирають, накопичують і обробляють персональні дані й конфіденційну інформацію, несуть відповідальність перед законом за збереження і використання;

– держава забезпечує захист суспільства від хибної, викривленої і недостовірної інформації, що надходить через засоби масової інформації;

– держава реалізує контроль за створенням і використанням засобів захисту інформації шляхом їхньої обов’язкової сертифікації та ліцензування діяльності в галузі захисту інформації тощо.

Цілі політики інформаційної безпеки:

– забезпечення реалізації конституційних прав громадян, суспільства та держави на інформацію;

– забезпечення захисту інформаційного суверенітету України, зокрема, захисту національного інформаційного ресурсу, а також захисту та контролю систем формування суспільної свідомості в сучасних умовах інтернаціоналізації та глобалізації процесів, що відбуваються в інформаційній сфері;

– забезпечення рівня інформаційної достатності для прийняття рішень державними установами, підприємствами та громадянами;

– забезпечення належної присутності країни у світовому інформаційному просторі.

Завданнями політики забезпечення інформаційної безпеки є:

1. Виявлення, оцінка та прогнозування поведінки джерел загроз інформаційній безпеці, що здійснюється шляхом оперативного моніторингу інформаційної обстановки.

2. Вироблення, координація та здійснення єдиної державної політики в галузі інформаційної безпеки.

3. Створення та експлуатація систем забезпечення інформаційної безпеки.

4. Розробка, координація та здійснення єдиної державної політики в галузі міжнародних інформаційних відносин, зокрема у напрямку формування іміджу держави.