Тема 4. Європейська інформаційна політика.

Європейська інформаційна політика реалізується через стратегії, програми і проекти міжурядових регіональних організацій, таких як Рада Європи (РЄ), Європейській Союз (ЄС), Організація з безпеки і співробітництва у Європі (ОБСЄ), Центральноєвропейська Ініціатива (ЦЄІ), Організація Північно-Атлантичного Співробітництва (НАТО), в рамках яких розглядаються і вирішуються такі проблеми:

– становлення інформаційного суспільства в Європі;

– розвитку “інфоструктури”, інформаційних комунікаційних магістралей, телекомунікаційних мереж;

– проблеми інформаційної економіки, електронної торгівлі тощо.

Засади європейської інформаційної політики ЄС концептуально сформульовані у доповіді комісії під головуванням М.Бангеманна (1994 р.). Основна ідея документа – створення інформаційного суспільства на основі процесу європейської інтеграції для забезпечення економічної стабільності країн Європи, економічного зростання традиційних і нових (інформаційних) виробництв, вирішення соціальних проблем, створення нових робочих місць і зайнятості населення, надання можливостей для вільного доступу до глобальних мереж з метою освіти, охорони здоров’я та адміністративного управління. Групою М.Бангеманна був запропонований План дій для становлення інформаційного суспільства у Європі, який передбачав:

1. Побудову об’єднаних телекомунікаційних мереж, створення пілотних телекомунікаційних центрів з метою надання широкого спектра інформаційних послуг.

2. Підвищення комп’ютерної освіченості суспільства, створення бізнес-інкубаторів з проблем підприємництва в інформаційній сфері.

3. Поглиблення наукових досліджень для ефективного розповсюдження нових знань і винаходів, обмін науково-технічною інформацією.

4. Використання інформаційних технологій в малому та середньому бізнесі з метою конкурентоспроможності приватних підприємств з великими компаніями і корпораціями.

5. Створення комп’ютерної мережі муніципального управління (управління транспортною, медичною, торговельною, митною, податковою та соціальною структурами).

6. Розвиток нових мас-медіа.

7. Розробку єдиної правової та регулятивної бази для охорони персональних даних, інтелектуальної власності, стандартизації, транскордонної комунікації.

8. Збереження національної ідентичності та культурної самобутності європейських спільнот шляхом реалізації програми спільної європейської інформаційної спадщини “Пам’ять Європи”, яка передбачає переведення у цифрову форму найкращих досягнень в культурі, мистецтві, телеаудіовізуальній сфері, розвиток багатокультурності та різноманітності.

Рада Європи та країни Великої Сімки визначили основні положення і принципи для побудови інформаційного суспільства в Європі:

1. Створення об’єднаної системи комп’ютерних мереж для вільного обігу інформації.

2. Стимулювання соціального та суспільного розвитку європейських країн.

3. Впровадження концепції інформаційної економіки, розвиток глобального ринку інформаційних послуг та електронної торгівлі.

4. Захист основних прав і свобод людини та засобів масової комунікації.

5. Дослідження проблем негативного впливу нових інформаційних і комунікаційних технологій на соціальний захист і трудові права населення Європи.

6. Дотримання культурної самобутності та ідентичності нації.

7. Захист прав інформаційної інтелектуальної власності у європейському інформаційному просторі.

Європейський вимір глобального інформаційного суспільства, втілений в Окінавській Хартії Глобального Інформаційного суспільства (Окінава – 2000), викладено у наступних положеннях:

1. Використання можливостей нових комунікаційних технологій.

2. Подолання технологічного розриву між країнами Європи та ефективне співробітництво в галузі високих технологій і ринку.

3. Сприяння участі у становленні інформаційного суспільства та нової економіки.

4. Прогресивний розвиток.

Окінавська Хартія є закликом до ефективного міжнародного співробітництва – політичного, економічного, гуманітарного, культурного – задля світового прогресу.

Найбільш представницькою міжурядовою організацією континенту є Рада Європи (РЄ), яка була створена 1949 р. Нині її членами є 46 держав-учасниць. Штаб-квартира РЄ розташована у Страсбурзі (Франція).

Раду Європи було створено з метою захисту прав людини, сприяння збереженню і розвиткові культурної самобутності, пошуку шляхів вирішення соціальних проблем європейського суспільства (права меншин, захист довкілля, СНІД, наркотики), допомоги країнам Центральної та Східної Європи в проведенні та активізації політичних, законотворчих і конституційних реформ. Займається усіма важливими питаннями, за винятком питань оборони. Основними органами РЄ є: Комітет Міністрів, до складу якого входять міністри закордонних справ усіх держав-членів РЄ; Парламентська Асамблея, яка є дорадчим органом; Конгрес місцевих і регіональних влад Європи, що є консультативним органом. З листопада 1995 р. Україна є повноправним членом РЄ.

Рада Європи розвиває гуманітарне співробітництво шляхом забезпечення прав людини і розвитку плюралістичної демократії, ство-рення системи європейського інформаційного права, впровадження європейських стандартів і принципів у національні інформаційні програми і чинне законодавство.

Впливовою регіональною організацією в Європі є Європейський Союз (ЄС).До його складу нині входять 25 країн (Австрія, Бельгія, Данія, Фінляндія, Франція, Німеччина, Греція, Ірландія, Італія та ін.) ЄС базується на 4 угодах, метою яких є забезпечення миру та стабільності в післявоєнній Європі та спільний розвиток держав-членів шляхом економічної інтеграції.

Перша – Угода про Європейське Співтовариство Вугілля та Сталі (ЄСВС), була укладена 1951 р. для єдиного наднаціонального керівництва виробництвом сталі та вугілля в післявоєнні роки з метою відновлення промислової потужності Європи. В 1957 р. укладено ще дві угоди: Угоду про Європейське Співтовариство Атомної Енергетики (Євроатом) та Угоду про Європейське Економічне Співтовариство (ЄЕС), Угода про ЄЕС з 1993 року перейшла в Єдиний Євро-пейський ринок з єдиними правилами та законодавством у різних сферах економічного життя. Ще одним кроком до створення економічного та монетарного союзу стало введення у 1999 р. єдиної європейської валюти (“євро”). Проголошено зростання та розширення кордонів ЄС на Схід. Країни-кандидати на вступ до ЄС повинні дотримуватись принципів демократії, мати функціонуючу ринкову економіку, здатну витримати конкуренцію на ринку ЄС, виконувати всі зобов’язання, що випливають із членства в ньому. Вони повинні також привести своє законодавство у відповідність зі спільним законодавством ЄС та його правилами.

Європейський Союз підтримує доктрину інформаційної економіки, впровадження нових технологій у традиційні сектори виробництва, спрямовує розвиток “інтелектуальної торгівлі” для зростання еко-номічної стабільності і конкурентоспроможності Європи на міжна-родних ринках.

Організація Північноатлантичного Блоку (НАТО) створена 1949 р., розташована у Брюсселі (Королівство Бельгія). НАТО є міжурядовою організацією, у якій всі держави-члени повною мірою зберігають суверенність і незалежність. Вона виступає як інструмент гарантування безпеки, свободи та незалежності його членів, а також дійовий засіб сприяння розповсюдженню демократичних цінностей та виникненню європейських демократичних інститутів.

Виникнення та існування НАТО було пов’язане в першу чергу з військовим, ідеологічним та соціально-політичним протистоянням між Сходом і Заходом у повоєнні роки, що продовжувалось декілька десятиліть. У Стратегічній концепції, прийнятій НАТО в Римі (листопад 1991 р.), було представлено нові загальні підходи до безпеки на основі діалогу. Нова стратегічна концепція дозволяла країнам – членам альянсу розпочати політичну та військову трансформацію своїх структур і основну увагу зосередити на посиленні політичної ролі блоку і його внеску разом з іншими міжнародними організаціями у справу збереження безпеки та стабільності в Європі.

У 1997 р. між НАТО та Україною був підписаний меморандум про домовленість з питань планування необхідних заходів на випадок надзвичайних ситуацій. У цьому ж році у Києві було відкрито Центр інформації та документації альянсу.

Інформаційна політика НАТО включає як гуманітарні так і військові аспекти інформаційного співробітництва і забезпечує програми обміну інформацією, впровадження нових технологій в оборонну доктрину та політичне співробітництво, сприяє поширенню ідей толерантності і культури миру.

У своїй діяльностіОрганізація Північноатлантичного Договору використовує різноманітні системи управління інформаційними процесами:

– політичні інформаційні системи здійснюють моніторинг зміни ситуацій, які мають вплив на регіональну та світову безпеку, відстежують перебіг конфліктів на всіх стадіях і дають рекомендації щодо розвитку ситуацій відповідно до певних дій;

– економічні системи призначені для обробки даних про оборонні бюджети, визначення їх зв’язку з економікою та безпекою, автоматизують процеси планування та розподілення бюджетів, а також процеси переведення військового виробництва на випуск продукції цивільного призначення (конверсії);

– військові інформаційні системи використовуються при вивченні реальних і потенційних загроз, пов’язаних із розповсюдженням зброї масового знищення, аналізу їх впливу на обороноздатність Альянсу та його членів, розробкою рекомендацій щодо військових заходів, у яких може виникнути потреба;

– наукові та екологічні системи інформаційного забезпечення відповідних програм організації з дослідження наукових проблем і проблем захисту довкілля;

– інформаційні системи планування розподілу цивільних ресурсів на випадок надзвичайних ситуацій.

З погляду відкритості доступу до інформації НАТО, як і будь-яка подібна організація, має:

– системи найвищого ступеня таємності, призначені для забезпечення прийняття рішення на рівні Комітету оборонного планування, Військового комітету та Генерального секретаря, а також Північноатлантичної Ради;

– секретні системи Міжнародного військового штабу, які використовуються для координації дій регіональних Верховних головнокомандувачів і зв’язку із системами Об’єднаних збройних сил;

– конфіденційні системи відділів політичного та економічного управління, планування та ядерного планування, що використовуються для інформаційного забезпечення щоденних операцій цих відділів;

– відкриті системи, метою створення яких є регулярне та постійне інформування широкої громадськості про діяльність організацій, у тому числі засобами Інтернет.

Інформаційні системи НАТО, розроблені для забезпечення невійськових аспектів діяльності організації, є більш відкритими для дослідження. Яскравим прикладом може бути Система дослідження проблем очищення довкілля (ECHS) на основі технологій Інтернет, розроблена Комітетом з проблем сучасного суспільства НАТО (CCMS). Мета цієї програми – інформаційне забезпечення пілотних досліджень, що проводить Комітет у сфері охорони довкілля, зокрема вузькопрофесійною технічною інформацією, а також створення основи для обміну інформацією про стан довкілля, яка складає наднаціональний інтерес.

З 1993 р. НАТО почала використовувати Інтернет для надання інформації із загальних проблем регіональної та світової безпеки і щодо участі Альянсу у розв’язанні цих проблем. З цією метою було створено інтегровану базу даних НАТО (NIDS), яка дозволяє користуватися документами, публікаціями та дослідженнями НАТО в політичній, військовій, економічній, науковій та гуманітарній сферах, зокрема, текстами комюніке, офіційних заяв, повідомлень для преси, програм, а також різноманітними інформаційно-довідковими матеріалами. Інтегрована база даних також містить деякі аналітичні матеріали, підготовлені для використання різними органами НАТО (наприклад, Штабом Верховного головнокомандувача Об’єднаними збройними силами НАТО в Європі). Окрім того, через цю систему можна отримувати інформаційні, довідкові та аналітичні матеріали, які готують для широкої громадськості інші міждержавні інституції та неурядові організації (наприклад, ОБСЄ, Рада Європи, Північноатлантична асамблея тощо).

Північноатлантичний блок через ЗМІ здійснює вплив не лише на країни-партнери, а й на світову громадську думку в цілому. Саме для виконання цих функцій і було створено Бюро НАТО з інформації та друку; Службу друку та ЗМК; Комітет НАТО у справах інформації та культурних зв’язків.

За підтримання щоденних контактів із засобами масової інформації відповідає Служба друку та засобів масової інформації, якій доручено передавати журналістам офіційні заяви та повідомлення, організовувати інтерв'ю з Генеральним секретарем, відповідати на запити журналістів і забезпечувати відвідання НАТО представниками засобів масової інформації.

Бюро інформації та друку НАТО надає необхідну допомогу неурядовим організаціям та інформаційним центрам у країнах-учасницях РПАС, зокрема у тому, що стосується програм відвідування НАТО, семінарів, конференцій та видавничої діяльності.

Організація з безпеки і співробітництва у Європі (попередня назва Нарада з питань безпеки і співробітництва в Європі) була заснована як політичний консультативний процес. Секретаріат ОБСЄ знаходиться у Відні (Австрія). До організації входять 53 країни з Європи, Центральної Азії та Північної Америки. Україна стала членом ОБСЄ в січні 1992 року.

ОБСЄ формує інформаційну концепцію у напрямку превентивної (попереджувальної) дипломатії, врегулювання конфліктів, забезпечення професійної інформаційної діяльності, незважаючи на кордони, охорони інформаційних прав етнічних спільнот і національних меншин. 3 січня 1995 року вона набула статусу міжнародної організації. До компетенції ОБСЄ входить проведення самітів, форумів, нарад, політичних консультацій з питань безпеки та співробітництва в Європі, взаємовідносин в різних сферах між ОБСЄ, НАТО, ЄС, СНД, з питань прав людини і демократії.

Мета діяльності організації:

– забезпечення безпеки в регіоні ОБСЄ;

– співробітництво в галузі економічної науки, техніки і навколишнього середовища;

– демократія і права людини;

– миротворчість.

Напрями діяльності:

– запобігання та врегулювання конфліктів;

– діяльність у гуманітарній сфері (забезпечення дотримання прав людини).

У гуманітарній сфері увага ОБСЄ приділялась:

– покращенню розповсюдження і доступу до усної, друкованої, кіно-, радіо- і телевізійної інформації та розширенню інформаційного обміну;

– заохоченню співробітництва в галузі інформації на базі коротко- та довгострокових угод;

– покращенню умов здійснення журналістської діяльності на території інших держав-учасниць.

Інформаційна політика ЦЄІ спрямована на інтеграцію країн-учасниць до проектів і програм ЄС, РЄ, ОБСЄ для забезпечення регіонального і субрегіонального співробітництва, для створення і функціонування інформаційно-документаційного центру оперативного обміну інформацією, для реалізації програми ЦЄІ-2010 спільно з ЄС з метою зростання економічної стабільності за рахунок інформаційного сектора і включення країн-членів ЦЄІ у міжнародну торгівлю та світове господарство.

Україна входить до Центральноєвропейської ініціативи з 1996 року і розглядає свою участь в цій організації як один з напрямків реалізації зовнішньополітичного курсу держави і концепції стратегічного партнерства – інтеграції до європейських та євроатлантичних структур. Діяльність в рамках ЦЄІ створює для України можливості підготовки до набуття повноправного членства в ЄС, практичного оволодіння методами спільного напрацювання політичних рішень, співробітництва у сфері розвитку телекомунікацій, науки і нових технологій, засобів масової комунікації. Україна – член робочих груп ЦЄІ з науки і технологій, міжнародних інформаційних обмінів, розбудови транспортних оптоволоконних магістралей, які реалізують план дій ЦЄІ до 2010 року та програми і проекти пріоритетного значення.

Питання для самоперевірки

1. У чому полягають засади європейської інформаційної політики?

2. Охарактеризуйте основні положення та принципи для побудови інформаційного суспільства в Європі.

3. У чому полягає сутність інформаційної діяльності Ради Європи?

4. Які напрями діяльності Європейського Союзу у формуванні інформаційного суспільства в Європі?

5. Охарактеризуйте основні напрями інформаційної політики НАТО.

6. У чому полягає інформаційна проблематика діяльності ОБСЄ і ЦЄІ?