Інформаційна діяльність ООН

Інформаційна діяльність ООН визначена в її статуті (стаття 1). На всіх сесіях Генеральної Асамблеї ООН розглядаються питання загального характеру чи конкретні питання, пов’язані з інформацією:

– використання комунікаційних технологій для покращання життя світової спільноти;

– використання ЗМІ для розповсюдження інформації.

За понад 60 років свого існування ООН прийняла низку між-народних документів, які регламентують інформаційну діяльність міжнародного співтовариства і сприяють розповсюдженню інформа-ції в усіх країнах-членах ООН і серед світової громадськості.

Наприклад, у резолюції N 59 від 1946 року визначено право на свободу інформації як основне в загальному переліку прав людини. У всесвітній Декларації прав людини 1948 року сформульовано право на пошук, отримання та розповсюдження інформації. У Міжнародному пакті цивільних та політичних прав 1966 року закріплено право на свободу інформації.

Основні напрямки інформаційної стратегії ООН включають:

1. Накопичення інформації про усі види діяльності міжнаро-дного співтовариства. Інформаційні ресурси ООН включають понад 1000 баз даних, а також серійних публікацій із спеціальних галузей міжнародного співробітництва. Інформація ООН складається з баз даних в інформаційних мережах, друкованих видань, радіо- і теле-продукції, аудіо-, відеоматеріалів та ілюстрацій.

2. Висвітлення різними засобами діяльності міжнародної орга-нізації, просування принципів ООН, зафіксованих у статуті цієї організації, ведення інформаційних кампаній через інформаційні пре-дставництва і місії в усіх регіонах світу.

На сьогодні ООН має 106 інформаційних місій, які займаються розповсюдженням інформації по країнах-членах ООН, а також у країнах, що не входять до неї. Інформаційні служби ООН висвітлю-ють проблеми, які зафіксовані у Статті 1 статуту ООН про діяльність міжнародного співтовариства. До таких проблем відносять:

– вплив інформації на міжнародне співтовариство;

– використання новітніх комунікаційних технологій для прогресу цивілізації;

– збереження культурної ідентичності та самобутності в умовах інформаційної експансії;

– забезпечення прав людини в галузі інформації та сприяння гуманітарному розвитку людства.

3. Пропаганда ідеалів цієї організації серед народів світу. Це завдання покладено на Департамент суспільної інформації, а також на комітет з інформації ООН та спеціалізовані установи ООН: ЮНЕСКО, ЮНІДО, ЮНІСЕФ і ПРООН.

4. Сприяння “вільному потоку інформації” та усуненню пере-шкод вільній конкуренції на світовому ринку інформаційних послуг.

Інформаційний підрозділ ООН.У 1946-1978 рр. – це Консультативна рада з суспільної інформації при Генеральному секретаріаті ООН. З 1978 року – це Спеціальний Комітет з огляду політичних подій та аналізу діяльності ООН в сфері інформації (створений на 33-ій сесії ГА ООН в зв’язку із зростанням значення світових інформаційних проблем). З 1979 року – цеКомітет ООН з інформації (створений на 34-ій сесії ГА ООН у зв’язку з реорганізацією попереднього).

Завдання Комітету ООН з інформації:

– вивчення політики та діяльності ООН у сфері суспільної інформації;

– оцінка розвитку інформаційної галузі;

– сприяння встановленню справедливого міжнародного порядку у сфері інформації.

Проблеми, що вирішує Комітет ООН з інформації:

– аналіз вкладу ООН в боротьбу за встановлення нового міжнародного інформаційного порядку;

– аналіз роботи служб Секретаріату ООН;

– аналіз взаємодії ООН із ЮНЕСКО в сфері міжнародної інформації;

– щорічна підготовка на сесії проекту резолюції „Питання, які стосуються інформації” для прийняття ГА ООН.

Функції інформаційних центрів ООН:

– проведення постійної роботи щодо інформування громадськості з метою створення постійного інформаційного потоку про систему ООН;

– проведення інформаційних компаній з тематичних напрямів ООН з використанням різних каналів ЗМІ;

– проведення семінарів, практикумів для викладачів;

– проведення заходів для молоді.

Департамент суспільної інформації – це спеціалізована уста-нова ООН, яка безпосередньо займається розповсюдженням інформа-ції про діяльність організації. Цей департамент має мандат ООН на забезпечення інформацією міжнародного співтовариства для розу-міння цілей і принципів діяльності організації. Департамент суспі-льної інформації має три функціональних підрозділи, такі як:

1) підрозділ мас-медіа – займається виробленням та розповсю-дженням інформації для країн-членів ООН про програмну діяльність організації, а також розповсюдженням інформації у міжнародних інформаційних потоках за допомогою мас-медіа.

2) бібліографічний підрозділ – контролює видавничі програми ООН, здійснює інформаційну підтримку представництв і місій ООН у різних регіонах світу та видає періодичні щорічники, такі як “Хроніка ООН”, “Щорічник ООН” і “Бізнес, що розвивається”. Ці видання фінансуються Всесвітнім банком та низкою регіональних банків.

3) підрозділ забезпечення інформаційних послуг (інформаційний центр) – впроваджує інформаційну стратегію ООН за тематичними напрямками.

Бібліотека ім. Дага Хаммаршельдає спеціалізованою бібліотекою, метою якої є надання допомоги ООН, її Секретаріату і дипломатичним представництвам при ООН. Бібліотека має в своєму розпорядженні обширну архівну колекцію документів Організації Об'єднаних Націй і публікацій відділень ООН в усьому світі. У колекцію включені офіційні звіти і документи Генеральної Асамблеї, Ради Безпеки, Економічної та Соціальної Ради, Ради з Опіки і Міжнародного Суду, а також документи і публікації таких установ і програм, як ПРООН, ЮНЕП і ЮНІСЕФ. У Бібліотеці також є колекції окремих документів і публікацій спеціалізованих установ: МОП, МВФ, Всесвітнього банку та ін.

Бібліотека має численну колекцію книг (близько 400 тисяч), газет, періодичних видань і картографічних матеріалів з питань, що цікавлять Організацію, таких як історія Організації Об'єднаних Націй, політичні науки, міжнародні відносини, міжнародне і національне законодавство, роззброєння, енергетика, економіка, транспорт і кому-нікації, географія, соціальний розвиток тощо. Підбір цих матеріалів здійснюється за принципом збалансованості національного й лінгвістичного представлення, а також з метою віддзеркалення різних точок зору. Більшість документів, що виходять останнім часом, доступні в електронному форматі через Систему баз даних ООН.

Доступ до друкованих версій документів надають також депозитарні бібліотеки ООН. В усьому світі існує 408 депозитарних бібліотек системи ООН. Національна бібліотека України імені В.І.Верна-дського є єдиним в Україні депозитарієм ООН. Цей статус вона одержала у травні 1960 року. Крім того, НБУВ є депозитарієм таких установ як ЮНЕСКО, Міжнародна організація праці, МАГАТЕ, Всесвітня організація торгівлі, Всесвітня організація охорони здоров'я, Міжнародна організація цивільної авіації. Це надає змогу отримувати їх видання безкоштовно.

Статус депозитарію дозволив сформувати значний бібліотечно-інформаційний ресурс, що охоплює видання ООН та її спеціалізованих установ, починаючи з 1945 року. Його загальний обсяг на сьогодні понад 750 тис. одиниць зберігання. Щорічно фонд поповнюється приблизно на 12 тис. одиниць. Останнім часом значна кількість публікацій надходить від Представництв ООН, Управління Верховного Комісара з прав біженців, Світового банку, Міжнародного валютного Фонду та Міжнародної організації праці. Частина з них видана українською мовою. Це дає змогу поповнити фонд видань що висвітлюють процеси розбудови Української держави, створення в ній демократичного суспільства та ринкової економіки.

Універсальний за змістом, фонд надає користувачам можливість отримати унікальну інформацію з усіх напрямків діяльності ООН. Всі матеріали можна одержати в спеціалізованому читальному залі, де до послуг користувачів створено систему каталогів і картотек, у т.ч. електронний каталог публікацій ООН, що формується з початку 1999 року і містить близько 12 тис. записів.

Фонд залу публікацій Організації Об'єднаних Націй включає такі документи:

– офіційні публікації головних органів ООН (Генеральної Асамблеї, Ради Безпеки, Економічної і Соціальної Ради, Міжнародного Суду, Секретаріату);

– офіційні документи з історії створення ООН та загальні матеріали про її діяльність;

– міжнародні договори, угоди та законодавчі акти, укладені під егідою ООН;

– публікації з питань;

– соціального та економічного розвитку, демографії;

– прав людини, соціального захисту і праці;

– міжнародної торгівлі та фінансів;

– природних ресурсів і проблем екології;

– запобігання злочинності, боротьби з організованою злочинністю та міжнародним тероризмом, зловживанням наркотичними засобами;

– охорони здоров'я;

– освіти, науки та культури;

– промисловості та її окремих галузей;

– сільського господарства та продовольства;

– транспорту та зв'язку;

– атомної енергетики та ядерної безпеки.

Організація Об’єднаних Націй з питань освіти, науки і культури (ЮНЕСКО). Україна приєдналася до Організації в 1954 р. Місце перебування ЮНЕСКО – Париж.

Завдання ЮНЕСКО – розвивати міжнародне співробітництво у сфері освіти, науки і культури з метою сприяння досягнення міцного миру і підвищення добробуту народів. Для виконання цих важливих завдань у межах ЮНЕСКО проводяться міжнародні конференції, наради, семінари, симпозіуми, надається допомога країнам у створенні навчальних і навчально-дослідних установ, ведеться інформаційна, видавнича діяльність, здійснюється співробітництво з сотнями міжнародних організацій. Керівними органами ЮНЕСКО є: Генеральна конференція – вищий орган, що збирається на свої сесії один раз на два роки і визначає напрями й загальну лінію діяльності організації; Виконавчий комітет, до якого входить 45 держав-членів; Секретаріат на чолі з Генеральним директором.

Доступ до інформації й знань є загальнолюдським надбанням, без якого неможливо розвивати освіту, науку, культуру й комунікацію, відкривати нові можливості, сприяти культурній розмаїтості й заохочувати відкритість керування. ЮНЕСКО, відповідно до її Уставу, покликана сприяти вільному поширенню ідей словесним і образотворчим шляхом. Завданням ЮНЕСКО є збереження, збільшення й поширення знань шляхом збереження й охорони зафіксованого знання людства. Крім того, Організація заохочує співробітництво народів у сфері обміну друкованими виданнями та іншими інформаційними матеріалами, забезпечує різними видами міжнародного співробітництва всім народам можливість ознайомлення з усім, що друкується й публікується в окремих країнах.

Завдання ЮНЕСКО на сучасному етапі:

– збільшення та модернізація комунікаційних мереж у країнах, що розвиваються;

– розвиток освітніх програм для працівників мас-медіа з метою навчити їх критично орієнтуватись в інформації та вміти реагувати на можливі маніпуляції з боку промислово розвинутих країн;

– підготовка людських ресурсів, надання пріоритетів відповідній технології та прикладним дослідженням;

– проведення досліджень з проблем соціокультурного впливу комунікаційних медіа та нових технологій на культурну ідентичність народів.

З метою реалізації можливостей, що надаються інформаційно-комунікаційними технологіями (ІКТ), на виконання цих завдань ЮНЕСКО була розроблена програма “Інформація для всіх”(2000 р.). Вона спрямована на зменшення розходжень між інформаційно багатими та інформаційно бідними країнами для створення інформаційного суспільства для всіх. На її основі проводяться обговорення з питань міжнародної політики й розробка програм, націлених на:

– краще розуміння проблем етичного, правового й суспільного характеру, пов'язаних з ІКТ;

– поліпшення доступу до інформації, що є суспільним надбанням;

– збереження інформації.

Програма ЮНЕСКО “Інформація для всіх” створена як основа для міжнародних дискусій про політичні, правові, етичні й соціальні проблеми, пов'язані з побудовою глобального інформаційного суспільства, а також для підготовки проектів, орієнтованих на забезпечення загального доступу до інформації.

Програма формулює глобальні цілі розвитку світового співтовариства в умовах інтенсивного й масового впровадження інформаційних і комунікаційних технологій, визначає загальну для всіх країн стратегію, методи й інструментарій для будівництва правового й вільного інформаційного суспільства.

Основний предмет програми – це інформаційна політика, орієнтована на людину, на розвиток його потенціалу, ресурсів, навичок і знань. Оскільки саме від людей залежить, яким шляхом буде розвиватися людство й кожна країна, кожний народ.

Цілями програми “Інформація для всіх” є:

– сприяти міжнародному осмисленню й обговоренню етичних, правових і суспільних викликів інформаційного суспільства;

– сприяти й розширювати доступ до інформації, що є суспільним надбанням за допомогою впорядкування, оцифрування й збереження інформації;

– сприяти навчанню, продовженню освіти й навчанню протягом усього життя в сфері комунікації, інформації й інформатики;

– сприяти створенню місцевої інформації й поліпшенню доступу до місцевого знання за допомогою навчання грамотності як загальної, так і в сфері ІКТ;

– сприяти використанню міжнародних стандартів і передових методів у сферах комунікації, інформатики й інформації в межах компетенції ЮНЕСКО;

– сприяти мережевій взаємодії у сфері інформації й знань на локальному, національному, регіональному й міжнародному рівнях.

П'ять напрямків діяльності ЮНЕСКО:

1. Розробка інформаційної політики на міжнародному, регіональному й національному рівнях.

2. Розвиток людських ресурсів і можливостей відповідно до вимог інформаційної ери.

3. Посилення ролі установ у забезпеченні доступу до інформації.

4. Розвиток механізмів і систем обробки та керування інформацією.

5. Інформаційна технологія у галузі освіти, науки, культури й комунікації.

ЮНЕСКО приділяє велику увагу проблемам розвитку ЗМІ та ЗМК у світі (для цього створено відділ масової інформації та Сектор з питань усунення перешкод на шляху вільного розповсюдження інформації). Розроблено норми насиченості міжнародної спільноти ЗМІ. ЮНЕСКО сприяє створенню в країнах, що розвиваються, національних інфраструктур (підготовка журналістів, інформації). Проводяться міжурядові конференції, на яких проголошується, що ЗМІ повинні використовуватись з метою досягнення взаєморозуміння між народами, а також для прискорення соціального та культурного росту в світі.

Інформаційний підрозділ ЮНЕСКО – Комісія Мак-Брайда розробила програмний документ, в якому зазначається:

– необхідність усунення негативних наслідків діяльності монополій та їх концентрації;

– необхідність усунення внутрішніх і зовнішніх перешкод, які стоять на заваді вільному обміну інформації;

– необхідність сприяння розвитку преси;

– надання можливостей країнам, що розвиваються, створити відповідну інфраструктуру;

– необхідність поваги до прав етнічних груп усіх народів;

– повага до прав етнічних груп і права окремої особи мати доступ до інформаційних джерел і брати активну участь у дослідженні інформаційних потоків.