Джерела, канали розповсюдження

Міжнародна інформація є вищим, найбільш складним і різноманітним видом інформації. Вона має забезпечувати злагоджене функціонування всієї сукупності державних, господарських і громадських організацій. Ця інформація виконує управлінські, комунікативні (забезпечення спілкування держав), науково-пізнавальні, навчально-виховні та пропагандистські функції.

Кількісні характеристики і якісний склад міжнародної інформації, що використовується державними, громадськими організаціями для координації їхньої різнобічної діяльності, визначається рівнем розвитку суспільства.

До головних видів МІ відносяться:

– політична (дипломатична);

– економічна (біржова, фінансова, статистична, комерційна, інформація про учасників ринку);

– юридична (інформація про правові умови господарської діяльності);

– професійна інформація щодо здобутків у різних галузях науки і техніки.

Різниця видів МІ визначається джерелами її виникнення, що знаходяться в політичній, ідеологічній та інших сферах діяльності держав. Наприклад, політична інформація є відбитком політичної сфери життя держав, сукупністю повідомлень про явища і процеси, що протікають у цій сфері. Завдання політичної інформації – формування в суспільстві глибоких і тривалих політичних переконань.

За сферою використання можна виділити наступні види МІ:

– масова інформація;

– статистична інформація;

– правова інформація;

– соціологічна інформація;

– інформація про особу;

– науково-технічна інформація;

– інформація органів державної влади та місцевого самовря-дування.

Основні канали збирання міжнародної інформації:

1. Засоби масової інформації.

2. Використання відповідних державних установ, наприклад МЗС.

3. Використання спецслужб та конфіденційних джерел.

З одного боку, це забезпечує різноманіття джерел інформування, а тому знижує небезпеку дезінформування. З іншого – вирішує проблему забезпечення рівноваги між різними інформаційними каналами.

Джерела інформації – це передбачені або встановлені законом документи на різних носіях, що зберігають фундаментальну інформацію та повідомлення засобів масової комунікації або публічні виступи.

Серед характеристик джерел інформації найважливішими є такі: статус джерела, надійність, кваліфікація, довіра до джерела, цінність і вага інформації. Основні вимоги до джерел інформації: достовірність, оперативність, новизна, повнота.

Види міжнародної інформації за режимом доступу до неї. Усі джерела інформації поділяються на три типи: відкриті, закриті та конфіденційні. Є також поділ на міжособистісні і опосередковані джерела.

Міжособистісні – це джерела, до яких належать особисті контакти із широким типом представництва: суспільні, політичні, ділові, культурні, військові, соціальні економічні. До міжособистісних джерел відносять безпосередньо осіб – дипломатів, офіційних представників уряду, співробітників дипломатичних представництв, а також інших осіб, які висловлюють офіційну точку зору. Ці джерела найчастіше використовуються у дипломатичній практиці, у діяльності міжнародних організацій, у посередництві між країнами, у врегулюванні міжнародних конфліктів та для передачі особистісної інформації (це зустрічі президентів віч-на-віч, зустрічі дипломатів). До цих джерел також можна віднести контакти, які відбуваються на рівні міністрів для вирішення поточних, конфліктних і кризових проблем. Міжособистісні джерела часто використовуються також у стратегічних напрямках діяльності, тобто розвідкою, а особливо промисловою розвідкою.

Опосередковані джерела виступають посередниками між конкретним каналом інформації і суспільством (громадською думкою). До них відносять: засоби масової комунікації, інформаційно-аналітичні установи, електронні засоби комунікації, архіви і бібліотеки та інші соціальні інституції, що забезпечують збереження і розповсюдження МІ.

Офіційні – органи державної влади, силові структури, спеціалізовані науково-дослідні інституції та установи та інші державні органи, що виступають з офіційною точкою зору. Крім того органи статистики, що надають інформаційно-аналітичну економічну інформацію (тобто аналіз економіки по всіх галузях діяльності держави), інформацію, яка подається установами соціальної політики і праці, інститутом демографії, статистику промисловості (доходи, валовий збір, кредити та ін.), інформацію силових структур. При цьому слід розуміти різницю між офіційною точкою зору установи (заява, нота) і особистою точкою зору працівника цієї організації, яка вже не є офіційною.

Неофіційні – це джерела, які представляють суб'єктивні оціночні прогнози та аналіз соціально-економічної та політичної ситуації: заяви і повідомлення політичних партій та рухів, громадських організацій і структур (політична партія, якщо вона не є домінуючою в державі, не може виступати від імені держави з офіційною точкою зору), соціологічні дослідження, аналітичні прогнози, повідомлення засобів масової комунікації, якщо вони не є офіційними представниками виконавчої влади.

Опосередковані джерела (офіційні та неофіційні) в свою чергу поділяються на:

Відкритіджерела – інформація, яка публікується в офіційних виданнях, повідомлення про наукові розробки, діяльність промисловості, банківської системи тощо.

Це може бути інформація загального характеру: політична, економічна, військова для оцінки економічного та політичного потенціалу держави. Така інформація використовується для складання прогнозів на довготривалий період, а також для прийняття рішень політичними, економічними та військовими органами. Ця інформація потрібна для розробки політичної або економічної стратегії, для дипломатії під час переговорів і для планування політичних кроків і стратегії міжнародних відносин у майбутньому.

Крім того, існує спеціальна інформація, що стосується конкретної галузі. Вона може мати відношення до економіки, науки, сировинних ресурсів, військової справи тощо. Ця інформація – частина загального стратегічного планування, а також призначена для аналізу й прогнозування вузького кола спеціалістів-міжнародників.

Закриті джерела інформації – до них належать: розвідувальні, дипломатичні, стратегічні, статистичні джерела (наприклад, статистика про продукцією військово-промислового комплексу), інформація про новітні технології, які становлять державну таємницю, а також інша інформація, що віднесена до таємної. До закритої інформації (джерел) відносять: інформацію, що міститься у директивах і вказівках посадовим особам, які представляють державу на міжнародних переговорах, консультаціях та нарадах; інформацію про стратегію і планування зовнішньої політики; відомості про номенклатуру, обсяги фінансування операцій експорту та імпорту озброєння. Кожна країна має закон “про державну таємницю і національну безпеку”, і додаток “звіт відомостей, що становлять державну таємницю”. Цей додаток встановлюється урядом, публікується в офіційних виданнях і змінюється відповідно зі змінами пріоритетів держави.

Конфіденційні – це джерела, які захищаються законом і які вміщують інформацію спеціального призначення з точки зору зацікавлених країн. До них відносять:

– інформацію, правовий режим якої встановлено державою;

– відомості, які знаходяться у володінні фізичних чи юридичних осіб;

– інформацію комерційного характеру, отриману юридичними особами за власні кошти. Доступ до неї визначають юридичні особи.

До цих джерел відносяться документи (публікації, технічні носії інформації, технічні засоби обробки інформації, інформаційні продукти) промислової, інтелектуальної, політичної сфери, а також інформація, яку відносять до розвідувальної. Це можуть бути джерела розвідки, закриті джерела міністерств і відомств (існує три ступені секретності: 5, 10, 15 років, після закінчення цього строку інформацію можуть розсекретити – оприлюднити). Конфіденційне джерело розкривається тільки у випадку проведення судового слідства із санкцій прокурора або коли інформація має характер, що стосується існування людства та життєдіяльності всієї цивілізації.

Елементи міжнародного інформаційного потоку (канали розповсюдження інформації):