Тема 6. Україна у світовому інформаційному просторі

Інформацію сьогодні слід розглядати як стратегічний продукт. Здатність суспільства збирати, обробляти, аналізувати, систематизувати та накопичувати інформацію, забезпечувати свободу інформаційного обміну є важливою передумовою соціального та технологічного прогресу, чинником національної безпеки, однією з основ успішної внутрішньої та зовнішньої політики. Інформаційна сфера має системо-утворюючий характер і впливає практично на всі галузі суспільних відносин.

Метою національної інформаційної політики України є створення передумов для побудови в державі розвиненого інформаційного суспільства як органічного сегмента глобального інформаційного співтовариства, забезпечення пріоритетного розвитку інформаційних ресурсів та інфраструктури, впровадження новітніх інформаційних технологій, захисту національних моральних і культурних цінностей, забезпечення конституційних прав на свободу слова та вільний доступ до інформації.

Інформаційна політика України враховує ціннісні орієнтації суспільства, зміну масової свідомості з часу проголошення незалежності, інформаційне об’єднання регіонів, демонополізацію інформаційного сектора, впровадження нових мультимедійних засобів зв’язку в усі сфери державного управління.

Основні принципи національної інформаційної політики: гарантованість права на інформацію, відкритість, доступність і вільний обіг інформації в суспільстві, законність одержання, використання та зберігання інформації.

Державна інформаційна політика – це сукупність основних напрямів і способів діяльності держави з одержання, використання, поширення та зберіганню інформації. Головними її напрямами є:

– забезпечення доступу громадян до інформації;

– створення національних систем і мереж інформації;

– зміцнення матеріально-технічних, фінансових, організаційних, правових і наукових основ інформаційної діяльності;

– забезпечення ефективного використання інформації;

– сприяння постійному оновленню, збагаченню та зберіганню національних інформаційних ресурсів;

– створення загальної системи охорони інформації;

– сприяння міжнародному співробітництву в галузі інформації та гарантування інформаційного суверенітету України;

– посилення інформаційної присутності України в МІП.

Державну інформаційну політику розробляють і здійснюють органи державної влади загальної компетенції, а також відповідні органи спеціальної компетенції. В Україні створена правова база для споживачів інформації, яка забезпечує (номінально) право на отримання інформації. Право на інформацію в Україні забезпечується Конституцією, Законами України “Про інформацію” (1992 р.), “Про пресу та інші засоби масової інформації” (1990 р.), “Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні” (1992 р.), “Про державну таємницю” (1994 р.), “Про телебачення та радіомовлення” (1993 р.), “Про авторське право і суміжні права” (1993 р.). Цей пакет законодавчих актів створює нормативно-правові засади розвитку державної політики в галузі інформації.

Інформаційне законодавство України визначає: загальні права людини (право на свободу слова, вільне вираження поглядів, обмін інформацією на основі традиційних і нових технологій); право засобів масової інформації (незалежність і плюралізм друкованих ЗМК, телерадіомовлення, інформаційних агентств та видавництв); правове регулювання телекомунікацій, комп’ютерних мереж, систем автоматизованої обробки персональних даних, електронної комерції; право інформаційної інтелектуальної власності (авторське право і суміжні права: патентне право, право ноу-хау).

Базовим є Закон України “Про інформацію” (1992 р.), в якому сформульовані основні поняття і політика держави в інформаційній сфері. Закон надає право громадянам на комунікацію, обумовлює режим доступу до інформації, широкі можливості розвитку підприємництва, регулює міжнародне співробітництво. Нормативно-правові акти, що регулюють процеси інформатизації (Закон України про національну програму інформатизації 1998 р.), визначають загальні принципи державної політики у сфері інформатизації: розвиток інфраструктури, концентрацію комунікації у сфері державного управління, вільну конкуренцію інформаційного підприємництва, безпеку фінансового інформаційного середовища, розвиток інформаційної економіки. Пріоритетними напрямками впровадження інформаційних технологій визнані: створення нормативно-правової бази (комп’ютерного права), побудова нових сучасних каналів зв’язку, зокрема оптоволоконних, супутникових, телекомунікаційних, формування комп’ютерної мережі освіти як компонента Інтернет, створення інформаційних продуктів, систем захисту інформації тощо.

Інформаційне право будується на принципах інформаційної відкритості, прозорості в діяльності державних установ та інших юридичних осіб, гарантованості інформаційної безпеки особистості, суспільства, держави.

Чіткішому регулюванню та розвитку інформаційних відносин сприятиме прийняття Інформаційного кодексу України.

Інформаційне законодавство визначає процедури і умови, завдяки яким повинен здійснюватися доступ до інформації державних і комерційних структур, персональної інформації та її поширення. Важливим завданням держави є забезпечення інформаційної безпеки України, яка залежить від вирішення проблем формування і керування процесами суспільної свідомості, виробництва та репродукції інформаційних ресурсів і доступу до них, створення цивілізованого ринку інформаційних продуктів і послуг, реалізації прав громадян на інформацію. На державному рівні повинно бути сприяння і фінансування заходів, спрямованих на соціально-психологічну адаптацію громадян до умов життя в інформаційному суспільстві, оволодіння новими інформаційними технологіями.

Пріоритетні завдання для переходу українського суспільства на якісно новий рівень інформаційної цивілізації:

– розвивати український сегмент глобальної мережі Інтернет для забезпечення вільного і рівноправного доступу до глобальних інформаційних ресурсів;

– впровадити міжнародні стандарти для комп’ютерних систем та інформаційних технологій;

– сприяти розвитку української індустрії програмного забезпечення, національних лінгвістичних комп’ютерних систем;

– розвинути систему дистанційної освіти за новими напрямами підготовки спеціалістів – “інформаційне суспільство”, “інформаційне право”, “інформаційна економіка”, “інформаційна безпека”, “міжнародні інформаційні системи і технології”, “електронна комерція” та мережу електронних бібліотек і дистанційного доступу до інформаційних бібліотечних ресурсів;

– розробити програму впровадження цифрового телебачення і трансформації медійного сектора;

– забезпечити законодавчу, нормативну та інституційну підтримку інформаційного суспільства;

– забезпечити поширення культурних цінностей та історичної спадщини українського суспільства за допомогою мультимедійних технологій;

– підтримати ініціативи щодо проектів електронної комерції, електронних бірж, аукціонів, торгів, впровадити системи електронних безготівкових розрахунків та електронного підпису.

Сьогодні на державному рівні усвідомлено, що Україна залишиться на другорядних позиціях і не зможе ефективно використовувати можливості новітніх інформаційних технологій, якщо не буде державного сприяння розвитку національної складової глобальної інформаційної мережі Інтернет та забезпечення широкого доступу до неї в Україні. Тому вийшов Указ Президента України № 928/2000 “Про заходи щодо розвитку національної складової глобальної інформаційної мережі Інтернет та забезпечення широкого доступу до цієї мережі в Україні” від 31.07.2000.

Український сегмент мережі Інтернет почав розвиватися з кінця 1990 р., а домен .ua був зареєстрований у грудні 1992 р. За даними Державного комітету зв’язку та інформатизації, станом на 01.01.05 користувались послугами доступу в Інтернет 8,4% мешканців України, проти 8% у 2003 році. За іншими оцінками, ринок Інтернет за 2004 рік становив 48,7 млн доларів. Сьогодні в Україні працюють 280 інтернет-провайдерів, які забезпечують доступ до мережі Інтернет. Їхній прибуток за останній рік становив приблизно 28 млн доларів, що вище, ніж у попередньому році, на 76%.

Найрозповсюдженішою в національному сегменті Інтернет є інформація про діяльність суб’єктів господарювання (37%), інформаційно-довідкова (17%), розважальна (15%), щодо діяльності наукових, дослідницьких та навчальних установ (4,4%), електронні версії ЗМІ (6%). Інформація про діяльність органів державної влади всіх рівнів займає 1,3%.

Основною причиною відставання в сфері розвитку українського сегмента мережі Інтернет є висока вартість комп'ютерів і тарифів на Інтернет-послуги та недостатня адаптованість українського суспільства і держави до використання новітніх інформаційних технологій.

Проблема ускладнюється тим, що в Україні практично не створюється власний якісний інформаційний продукт, який буде захищений від небажаних глобальних інформаційних впливів і протистоятиме їм.

З метою прискореного економічного розвитку України і розбудови інформаційного суспільства в Україні розроблено довгострокову державну програму “Електронна Україна”, основним завданням якої є розвиток Інтернет-індустрії. Програма передбачає широке використання сучасних засобів зв'язку, у першу чергу Інтернету, на всіх рівнях державного управління; перехід усіх державних структур на електронний документообіг; об'єднання локальних державних мереж у єдину мережу; доступ державних службовців до Інтернету, а також уможливлення інтерактивної участі громадян України через Інтернет у державних процесах.

Основними напрямами національної інформаційної політики України є:

– захист внутрішньо- та зовнішньополітичних інтересів держави;

– реформування ЗМК відповідно до демократичних принципів Ради Європи (з огляду на зобов’язання України як члена міжурядової регіональної організації);

– створення національного законодавства за всіма сферами інформаційної діяльності (загальні норми і принципи, про обмін інформацією, право ЗМК, комп’ютерне право, право інформаційної інте-лектуальної власності);

– запровадження різних форм контролю за дотриманням принципів інформаційної політики та національного законодавства;

– розвиток інформаційної культури і духовного середовища;

– формування інформаційних ресурсів, єдиного українського інформаційного простору і забезпечення інформаційної безпеки як компонента національної безпеки держави.

Забезпечення ефективної присутності України у світовому інформаційному просторі потребує таких дій з боку держави в міжнародній сфері, як фінансова і правова підтримка створення і розповсюдження україномовної інформаційної продукції, розповсюдження у світі вітчизняної культурно-мистецької і друкованої продукції; дотримання принцип Європейської Конвенції про права людини, міжнародних документів у галузі міждержавного інформаційного співробітництва.

Дієвість інформаційної політики може бути набагато вищою, якщо держава обере стратегію активного учасника інформаційного ринку. Це вимагає налагодження виробництва та захисту власного інформаційного продукту, створення умов для просування його на ринку, розвиток методів підготовки споживачів до сприйняття інформації.

В основу розвитку національної інформаційної політики покладено нові стратегії: зокрема, триває доопрацювання проекту Концепції національної інформаційної політики України, Програми інформатизації України (е-Україна), створення системного Інформаційного кодексу України, Національного фонду цифрової культурної спадщини, Програми безперервної освіти на базі інформаційно-комунікаційних технологій, об’єднання неурядових організацій в Асоціацію громадських сил для забезпечення свободи слова та вільних засобів масової інформації і комунікації.

Питання для самоперевірки

1. Визначте мету національної інформаційної політики України.

2. Які основні напрями національної інформаційної політики України?

3. Охарактеризуйте основні нормативно-правові акти, що регу-люють національну інформаційну політику України.

4. Назвіть пріоритетні завдання переходу України до інформаційної цивілізації.

5. Які нові стратегічні напрямі інформаційної політики України?