Косик В. Україна і Німеччина у другій світовій війні. – Париж; Нью-Йорк; Львів : Б.в., 1993.

4. Українська культура ХХ ст. / Клименко В.А. Культурологія. – К., 2007 / http://sumdu.telesweet.net/doc/lections/Kulturologiya/index.html

Хронологія подій:

1939 – початок Другої світової війни.

1941-45 рр. – війна СРСР з фашистською Німеччиною.

1943 – створена Рада в справах Російської православної церкви при РНК СРСР.

1944 – створена Рада в справах релігійних культів.

Умови для розвитку культури:

З початком війни радянського Союзу з фашистською Німеччиною всі українські культурні установи, визначні представники наукової, технічної, творчої інтелігенції в обов’язковому порядку мали бути евакуйовані на Схід. В столицю Башкирії Уфу була евакуйована АН УРСР, творчі союзи (письменників, композиторів, художників), Київська опера. Евакуйовані були вищі учбові заклади з викладачами та студентами. В евакуації опинилися письменники М.Рильський, П.Тичина, В.Сосюра, А.Малишко, Л.Первомайський, Ю.Яновський та ін. На замовлення їх творчість обмежувалася головним чином воєнно-патріотичною тематикою. В Сибір та Середню Азію були евакуйовані 35 театрів з України.

О.Довженко зняв документальні стрічки «Битва за нашу радянську Україну» та «Перемога на Правобережній Україні» (1943). Сценарій О.Довженка «Україна в огні» Сталін спочатку сприйняв схвально, потім піддав розгромній критиці (див. наведені джерела).

У фільмах воєнних років за вказівкою Сталіна пропагувалася ідея швидкої та легкої перемоги над фашизмом. Ворога показували карикатурно (наприклад картини І.Пир’єва «Секретар райкому» (1942 р.), М.Калатозова «Непереможні»).

Окупована територія. Українська культура опинилася перед загрозою повного знищення (див. наведені джерела). Вищі навчальні заклади зачинено, музеї пограбовані.

Духовне життя. Воєнні роки майже для всіх релігійних культів були часом поновлення діяльності та легального існування: на окупованій території це відбувалося з дозволу німецької влади, на звільненій – санкціоновано радянським урядом, яке тимчасово послабило утиски на церкву, використовуючи її авторитет для посилення патріотичних настроїв населення.