Боротьба сталінського тоталітарного режиму з українським національно-визвольним рухом в другій половині 40-х – на початку 50-х рр. ХХ ст.
Щоб остаточно зламати опір західноукраїнського населення нововведенням, радянська влада повела активну боротьбу проти Української греко-католицької церкви, яка була одним із важливих чинників суспільно-політичного життя цього регіону. Ліквідація церкви, насильницька колективізація, масові депортації викликали в місцевого західноукраїнського населення опір діям влади. Організуючим ядром і ударною силою цього опору стали формування УПА. За офіційними даними оунівці здійснили 14,5 тис диверсій і терористичних актів, у яких загинуло майже 30 тис військовослужбовців, працівників державних та охоронних органів, місцевих жителів. Тактична лінія УПА, курс на масовий опір західноукр населення радянській владі давав привід сталінському керівництву для широкомасштабних каральних акцій у регіоні.
На прикінці війни та у повоєнний період сталінський репресивний апарат широко використовував арсенал репресивних акцій: арешти, вбивста ,конфіскації майна,масові депортації.
15 травня 1945р Хрущов провів у Львові нараду. У своїй доповіді він вимагав рішучих каральних акцій проти сімей повстанців, а також рекомендував застосувати «нові методи роботи» суть яких полягала у створенні на західноукр землях атмосфери кругової поруки. В кожному селі мали бути відібрані заручники із заможних селян. Які повинні були повідомляти владу про наміри і дії повстанців. Водночас Ії суворо попереджали що вони несуть особисту відповідальність за будь-яку подію що станеться на території села. Жертвами акцій були: члени сімей оунівців. Куркулі з сім’ями,інтелігенція, і священники ГКЦ. 1946-48 – депортовано 500 тис західних українців.
Дата добавления: 2014-12-14; просмотров: 1061;