Музичне виховання на основі програми з музики А. Авдієвського, А. Болгарського.

Незважаючи на вже існуючі програми з музики в Україні професори педагогічних наук А. Авдієвський і А. Болгарський вирішили розробити свою національну програму з музики. В цій програмі головне місце на уроці музики надається хоровому співу як доступній формі активної музичної діяльності “Репертуар програм побудований на фольклорі, який розглядається як важлива сфера духовної культури українського народу. Значна увага приділяється вивченню музичної грамоти, навчанню співу по нотах. У програмі детально розписана послідовність і зміст роботи щодо засвоєння основних понять і вмінь, які зумовлюють розвиток музичних здібностей і формування музичної культури дітей. Програма побудована також за тематичним принципом.

В основу програми покладено методологічну, культурологічну та соціологічну концепції, що грунтуються на таких вихідних положеннях:

- українська музична культура, що складалася історично, має самобутні національні особливості й є частиною європейської культури;

- сучасна музична культура є системою, до якої входять різні види музики (фольклор, класична і масова популярна музика), культурні й регіональні традиції, що мають своє середовище побутування;

- визначальне місце у системі музичної культури посідає музичний фольклор;

- масове музичне виховання за своїми завданнями відрізняється від спеціальної музичної освіти;

- сучасна музично – естетична ситуація в країні є критичною.

Програма узгодження з програмами з інших учбових предметів. Значне місце відводиться в ній взаємозв’язку між урочною та позаурочною музичною діяльністю школярів як важливій умові розвитку інтересу до музикування, розвитку музичних здібностей, активізації їх творчого потенціалу та музичного мислення в цілому.

Всі види діяльності завдяки тематизму органічно поєднуються. Вони не замкнуті і в залежності від теми уроку переходять з одного виду в інший.

Вокально – хорова робота проходить у тісному взамозв’язку з музично – слуховим розвитком учнів. Для розспівування і вокальних вправ у програмі пропонуються народні пісні, які є найкращим матеріалом для прищеплення правильних вокальних навичок. Звертається увага на розвиток слухових уявлень, мелодійного слуху, ладового чуття, музичної пам’яті, почуття ритму. Робота над чистотою інтонування, манерою звукоутворення повинна постійно поєднуватися з роботою над дикцією, артикуляцією, фразуванням, вміти набувати вокальних художніх навиків та вмінь.

У середніх класах продовжується робота над розвитком навичок гармонійного співу. Учень має вміти розрізняти тембральне зображення голосу та інструментів, спів вокальної партії у супроводі інструментів, що не дублює мелодію. Прийоми: виконання канонів, спів без супроводу, спів “про себе” найбільш складних фраз, спів під аккомпанемент лише гармонійної схеми пісні – закріплять навички двоголосного співу.

А виховання вокального слуху підлітків на матеріалі народної пісні сприятиме активізації слухового і моторного уявлення учнів.

Опора на фольклор передбачає:

- органічне включення народних творів у класну, позакласну, позашкільну роботу;

- використання між предметних зв’язків;

- одночасне прилучення до різних видів народної творчості.

При роботі з фольклорним матеріалом рекомендується особливу увагу приділяти елементам творчості та імпровізації. Варто запрошувати на заняття виконавців народних пісень. Вчитель має допомогти учням зрозуміти закони побудови народних пісень, знаходити нові засоби музичної виразності, а також спільні риси пісень різних народів у ритмічному, інтонаційному і тембральному відношенні.

Велике значення надається необхідності ознайомити дітей з релігійною музикою. Вчитель повинен пробуджувати в учнів інтерес до духовної спадщини, адже сьогодні особливо актуальне повернення до першоджерел духовності, загальнолюдських цінностей, втрачених скарбів культури народу. Це неможливо без переоцінки відношення до духовної, релігійної культури.

При прослуховуванні вокальної музики (пісня, романс, арія, кантата) потрібно звертати увагу підлітків на взаємозв’язок трьох художніх елементів: поетичного слова, мелодії і акомпанементу. Ці елементи допоможуть сприймати емоційний стрій твору, його драматургічну лінію.

Слухання інструментальної музики краще починати з програмних музичних творів. Заголовок твору або його літературна програма спрямовує у певне русло слухача, допомагає домалювати в його уяві те, про що розповідає музика. Сприйняття літературної програми не повинно підміняти п’єси. Для повноцінного сприйняття музичної п’єси потрібно вчитися вірно розуміти її загальну композицію, вміти слідкувати за тим, як розвиваються, змінюючи один одного, основні образи і теми. Тому, метод співставлення і порівняння різних контрастних образів, визначення засобів музичної виразності допоможуть учням відповідну музично – естетичну оцінку.

В середніх класах учні продовжують ознайолюватися з синтетичними музичними жанрами – оперою, балетом, оперетою – там музика органічно поєднується зі співом, театральною дією, танцем, декоративним живописом.

Особливо доречна зорова наочність при вивченні опер, а також вокальних та програмних інструментальних творів. К.Д. Ушинський стверджував, що педагог, який бажає щось надійно вкарбувати у свідомість дітей, повинен потурбуватися про те, щоб як можна більше органів почуттів – око, вухо, голос, відчуття мускульних рухів – приймали участь в акті запам’ятовування.

Дуже важливе значення має живе виконання музики вчителем.

Рекомендується надавати значення сучасній популярній музиці. Школа повинна слідкувати за всіма змінами в сучасній художній культурі, які відбуваються на наших очах, щоб допомогти підліткам навчитися орієнтуватися в цьому складному і суперечливому процесі, вміти відрізнити в ньому талановиті, істинні новації від творів сумнівної цінності, вульгарності, виробити певний імунітет до неї.

Художня культура повинна цілеспрямовано і системно вводитися школою у свідомість молоді у всій повноті свого нинішнього, актуального, живого стану.

Потрібно щоб в учнів виробилась стійка позиція в оцінці різноманітних жанрів сучасної популярної музики. Вчитель повинен дуже уважно віднестися до відбору зразків такої музики для слухання та виконання. Неможливо внести у програму всі кращі зразки сучасної музики, які з’являються щодня, і вчителю доведеться самому вирішувати цю проблему.

Завданнями музичної грамоти є накопичення музично – слухового досвіду завдяки співу, слуханню музики, творчої діяльності і через це – привчання орієнтуватися в художньому змісті твору та засобах його виразності (мелодія, темп, динаміка, лад, ритм, тембр, тощо).

Відносна сюльмізація активно розвиває ладовий слух і мислення учнів, дає можливість органічно включати різноманітні творчі завдання, крім того, ручні знаки допомагають координувати моторику, слух, голос і зір. Абсолютне сольфеджування розвиває подальше засвоєння нотної грамоти. Для закріплення понять з нотної грамоти використовується знайомий музичний матеріал, який діти вивчали в початкових класах (народні поспівки, пісні).

Робота по читанню з міста проводиться переважно без супроводу інструменту.

На основі емоційного розкриття сутності ритму, будується робота з ритмічного виховання. Вміння слухати і чути своє виконання і своєчасно коректувати художньо – звукову і технічну сторону гри на інструменті чи співу – якість, що потребує розвитку з перших кроків навчання.

Виконання в ансамблі – важливий чинник, що активізує ритмічне виховання підлітків.

Формою роботи з музичної грамоти є музичний диктант. Переважають усні, слід займатися і диктантами з творчим завданням (довести мелодію до тоніки, створити кінець фрази).

Невідємною частиною музичної роботи є виховання гармонічного слуху. В основі національного пісенного виконавства лежить принцип багатоголосся.

Доцільні вправи з елементами творчості: на фоні однієї повторювальної поспівки спочатку вчитель, а потім учні виконують різні варіанти підголосків.

Гра на ДМІ не тільки сприяє художньому розвитку школярів, але й формує в них такі важливі моральні якості, як взаємовиручка, працелюбство, тощо. Тому доцільно на уроках музики, а також на позакласних заняттях використовувати традиційні інструменти, в першу чергу сопілку як найбільш доступну і розповсюджену в Україні.

Перша частина уроку має бути присвячена роботі над більш складними в технічному і художньому відношенні місцями в творах.

Важливе місце займає самостійна робота над читанням з листа.

Все, що пов’язане з музичними заняттями школярів, повинно носити творчий характер: виконання музики, створення її, активне сприймання, тощо. Найголовнішою умовою творчого розвитку є виховання в учнів потреби слухати музику, виконувати її, застосовуючи різні форми роботи.

Програма рекомендує створення оптимального зв’язку між урочною і позаурочною діяльністю школярів. Це особливо є важливою умовою прилучення їх до художньої культури, до формування естетичних смаків, до вміння сприймати і оцінювати твори мистецтва.

Загальною особливістю позакласної роботи є її добровільність. Гуртки передбачають участь в них всіх бажаючих.

Одним з ефективних шляхів більш доцільного спрямування захоплення підлітків вокально – інструментальними ансамблями в бажаному напрямку є включення до репертуару ВІА зразків народної музики, народної художньої творчості. Важливо, щоб учасники ансамблю не тільки емоційно сприймали музичний твір, що виконується ними, алле й самостійно оцінювали результати своєї роботи.

Однією з дійових форм роботи в позакласний час є шкільний музичний театр.

Дана програма, починаючи з молодшого шкільного віку, приділяє велику увагу хоровому співу як основні музично – естетичного виховання, простим музичним інструментам, рухам під музику, інсценізаціям пісень, музичній творчості.

Це створює передумови для успішного усвідомлення школярами тем “Синтез мистецтва” (4 кл), “Музика і дитячий театр” (4 кл), “Опера” (6 кл) і сприяє успішному зв’язку класної і позакласної форм роботи.