Музичне виховання на основі програми з музики Міністерства освіти і науки України (автори О.Я. Ростовський, З.Т. Бервецький).

Програми Міністерства освіти і науки розроблені на базі педагогічних ідей Д. Кабалевського.

Не заперечуючи важливості хорового співу й вивчення музичної грамоти, вони ставлять перед учителем значно ширші завдання: ввести дітей у великий світ музичного мистецтва, навчити їх розуміти музику й насолоджуватися нею. Такий підхід сприяє досягненю головної культури як важливої й невід’ємної частини їхньої духовної культури.

У програмах реалізована концепція музичного виховання школярів на основі української національної культури. В узагальненому вигляді вона полягає у визнанні провідної ролі музичного фольклору в музично – естетичному вихованні дітей; зверненні до народної музичної творчості крізь призму її життєвих зв’язків з духовним, матеріальним та практичним світом людини; в розгляді українського музичного фольклору в діалектичній єдності з фольклором інших народів; у розкритті естетичного змісту народної музики на основі осягнення школярами суті й особливостей музичного мистецтва.

У виробленні концептуальних підходів до використання музичного фольклору в школі автором програм виходили, насамперед, з досвіду народної педагогіки, обрядів і традицій музикування, з ідей українських композиторів та педагогів щодо визначальної ролі фольклору в музичному вихованні дітей (М. Леонтович, К. Стеценко, Я. Степовий, Ф. Колесса, П. Козицький, Л. Ревуцький); музично – творчого розвитку школярів за допомогою різноманітних ігор з рухами, танцями, співом; розвитку музичного слуху шляхом поєднання моторики, метроритмічних і звуковисотних вправ; розвитку слуху на ладовій основі (Б. Яворський); тощо.

При складанні програм враховувався також досвід таких визначних представників зарубіжної музичної педагогіки XX ст., як Е. Далькроз, К. Орф, З. Кодай.

Насичення шкільних програм фольклором має сприяти наближенню учнів до сформованих протягом віків уявлень про сутність людини, про красу й гармонію навколишнього світу. Всі уроки повинні бути пройняті думкою, що музична творчість українського народу – нев’януча окраса його духовної культури.

Програми враховують сучасні вимоги до навчального процесу. На основі формування музичного сприймання вчитель має розвивати творчі здібності учнів до співу, музикування, виховувати в них музичний і художній смаки, вчити розмірковувати про почуту музику, робити самостійні висновки й узагальнення; враховувати сучасні підходи до організації навчально – виховного процесу й одночасно спиратися на закономірності самої музики, пам’ятаючи, що урок музики повинен бути цілісним уроком мистецтва.

Важливою особливістю програм є їхня тематична побудова, яка відбиває основні закономірності й функції музичного мистецтва кожна чверть навчального року має свою тему, яка послідовно поглиблюючись, розвивається від уроку до уроку. Між чвертями та між усіма роками навчання також забезпечується внутрішня послідовність.

Тематичнна побудова програм створює умови для досягнення цілісності уроку, єдності всіх його елементів, оскільки в основу цієї побудови покладені на види діяльності учнів, а різні грані музики як єдиного цілого. Критерієм успішності навчання стає те, наскільки учні відчули й зрозуміли основну тему. Логіка розгортання тематики шкільної програми щільно пов’язана з логікою розвитку інтонаційного мислення школярів, нагромадження практичного й художнього досвіду, усвідомленням зв’язків музики з життям. Робота з учнями щодо оволодіння вокальнно – хоровими, музично – ритмічними та іншими практичними навичками проводиться в тісному зв’язку із засвоєнням конкретнох теми.

Підпорядкування матеріалу уроку його основній темі створює можливість для вчителя досить вільно заміняти один твір іншим із аналогічними художньо – педагогічними якостями. Кожен твір, що звучить у класі, має бути художнім і захоплюючим для дітей, педагогічно доцільним.

У програмах особливе місце відводиться хоровому співу. Це не тільки правильне, емоційне й виразне виконання пісень, а й водночас активне засвоєння особливостей музичного мистецтва. Весь процес навчання співу повинен сприяти активному, зацікавленому й творчому ставленню учнів до музики. Кожен клас – хор – ось ідеал, до якого має прагнути вчитель.

Вокально – хорові навички учнів формуються на основі сприймання художнього, образного музичного матеріалу. Основна частина формування вокально – хорових навичок повинна проходити в початковій школі, до мутації голосу. Підготовка дітей до двоголосного співу починається з 1 – го класу.

Програмою передбачено виконання музично – ритмічних рухів, спрямованих на пластичне вираження особливостей музики (пластичне інтонування засобами вільного диригування, танцювальні рухи, крокування, гра на уявних музичних інструментах тощо). Передання характеру музики в русі має розвивати природну музичність дітей, їхню здатність емоційно й свідомо сприймати музику.

До програм включено багато творів, зручних для інсценування та створення танцювальних композицій. Проте вчитель не повинен відводити на них надто багато часу й руйнувати задум конкретного уроку, його цілісність.

Однією з форм виконавської діяльності учнів на уроці виступає гра на елементарних музичних інструментах (бубон, барабан, трикутник, металофон інші). Це сприяє розвиткові музичного слуху, навичок звуковидобування, координації рухів; виробленню уміння розрізняти ритмічні, темброві та динамічні особливості звучання.

Музична грамота розглядається як складова частина багатогранного поняття “музична грамотність”, під якою розуміється здатність сприймати музику як живе й образне мистецтво, породжене життям і нерозривно з ним пов’язане, здатність відчувати внутрішній зв’язок між характером музики і характером її виконання. Рівень музичної грамотності не перебуває у прямій залежності від ступеня засвоєння музичної (нотної) грамоти, хоча й передбачає її знання. Включати в урок елементи теорії музики слід обережно, і лише після того, як у дітей пробуджені інтерес і любов до музики, сформовані початкові навички сприймання і виконання музики, нагромаджений певний слуховий досвід.

Програма також вимагає, щоб для дітей не існувало ніяких правил і вправ, відокремлених від живої музики, які вимагають заучування і багаторазових повторень.

У тематичній побудові програм втілюється система естетично спрямованих узагальнених знань про особливості музичного мистецтва. Кожна навчальна чверть передбачає засвоєння одного ключового знання. У змісті музичного навчання, поряд із ключовими, виступають часткові знання про музику, до яких належать знання про конкретні елементи музичної мови, біографічні відомості про композиторів і виконавців, знання з історії написання творів, з нотної грамоти, тощо.

Основний шлях набуття музичних знань веде від поступового накопичення музично – слухових вражень і досвіду музичної діяльності до їх узагальнення.

У програмах конкретизується обсяг і послідовність розвитку ладового й ритмічного відчуття учнів, оволодіння ними нотною грамотою. Вивчення нотної грамоти не є самоціллю й органічно включається в урок під час розучування пісень та слухання музики.

Програмою зазначено, що в основі всіх форм залучення до музики лежить емоційне, активне сприймання музики. Музика може виконати свою естетичну, пізнавальну й виховну роль тоді, коли учні навчаться по – справжньому чути її та розмірковувати про неї. Поза сприйманням музика як мистецтво не існує.

Програми передбачають зв’язок уроків музики з позакласними музичними враженнями учнів: слухати і дивитися певні радіо – і телепередачі протягом тижня і записувати враження до “щоденника музичних вражень”.

Усі форми музичних занять із школярами мають сприяти їхньому духовному розвитку, пізнанню світу, формуванню світогляду, вихованню моралі.

На вирішення цього завдання спрямовуються творча ініціатива вчителя, його знання і досвід, любов до дітей і до музики.