Музичне виховання після 1917 року.

План:

1. Період 1917 – 1929 р.р.

- Ідеї Ковіна М.М.

- Ідеї Асаф’єва Б.

- Ідеї Яворровського Б.Л.

- Ідеї Брюсової

2. Період 1930 – 1960 р.р.

- 30 – і роки

- 40 – і роки

- 50 – і роки – ідеї Теплова Б.М.

- - ідеї Гродзенської Н.Л.

- 60 – і роки

Період 1917 – 1929 р.р.

Після революції 1917 року створюється нова єдина трудова школа. Виникає думка про необхідність загального естетичного, а саме музичного виховання дітей. Вся система музичного виховання і освіта стає масовою і доступною. Саме після революції з’являється термін “музичне виховання”.

Введення в школі уроків музики вимагало підготовки вчителів, їм забезпечувався вільний доступ в спеційні школи, інструментальні і хорові музичні школи.Передбачалося збільшення годин на урок музики, введення нових програм. Існувала потреба розробити зміст і методику проведення уроків, випустити навчальні посібники.

Відомий іще до революції хоровий діяч Н.М. Ковін в ст. “Пение и музыка в единой трудовой школе” писав, що в новій школі викладення музики підпорядковується іншій меті, отже слід:

- розвивати здібності сприймати музику і переживати викликані нею емоції (слухання)

- розвиток музичних здібностей і вмінь, що необхідні для відтворення музики (співи)

- засвоєння потрібних для цього знань (музична грамота).

Музичне виховання – це не тільки знання музики, а формування такого слухача, який би розумів музику. Музика виступає як потреба. Всі види, форми роботи взаємопов’язані.

В роки після революції 1917 р. музичне виховання стало необхідною частиною естетичного, і вже не було шкільною розкішшю.

Асаф’єв головне завдання предмету “музика” в школі вбачав в розвитку музичного сприймання, виховання музичних смаків учнів. Урок не обмежується слуханням. Вважає, що виконання пісень сприяє розвитку творчих здібностей учнів. Увагу приділяв продуктивній творчій діяльності. Пояснював, що для розвитку сприймання, розуміння музичної мови різних епох необхідно формування музичного мислення, вміння мислити “звуковими уявленнями”. А вміння відрізняти ритмічні, ладові, динамічні, темпові співвідношення сприяє формуванню слухових навичок; узагальнення того, що сприймається – засвоєнню необхідних основ музичної грамоти.

Отже, ставлення до музики змінилося. На уроці повинні були використовуватися лише високо художні музичні твори. Розділ “співи” став активним видом діяльності в прилученні до музичного мистецтва. В зв’язку з новими завданнями відпала необхідність в спрощених системах звукозапису. Знання музичної грамоти було визнано необхідним для розуміння музики, її виразних засобів. В урок вводились нові види діяльності – слухання музики, рухи під музику (ритміка), дитяча творчість.

Так з’явилися характерні риси музичного виховання в 20 роки:

1. Звільнити музичне виховання від формалізму.

2. Навчити дитину цікавитися музикою, любити її і на цій основі навчати.

3. Шукати свої специфічні музичні шляхи і методи навчання.

Педагогічна думка Яворського становила завдання розвитку музичного сприймання, оволодіння закономірностей музичної мови і формування творчих здібностей. Використовувалися цінні твори, що визивали у дітей емоційні переживання. Творчий підхід Яворського виявлявся у різній побудові уроків.

Урок міг складатися з кількох видів діяльності, або він міг будувати його на вивченні одного твору, привертаючи увагу до різних деталей.

Теоретичною концепцією Яворського було те, що мистецтво він поділяв на три компоненти: композитор – виконавець – слухач. Виходячи з цього він розрізняв три види музичної діяльності: твір (створення) – виконання – сприймання. Кожен вид діяльності включав в себе інші.

Велику увагу приділяв музичній творчості. Почвтковий етап – виявлявся в різних формах: звукових, рухових, образотворчих, словесних. Звукові – малюнки, викликані музикою.

Розвиток літературно – мовних зв’язків йшов по двом напрямкам. Яворський пов’язував музичний образ з літературним – розповідав казки, історії, читав листи.

Діти мали самі розповідати про музичний твір, його зміст та структуру, засоби музичної виразності. Рухові імпровізації здійснювалися всім класом.

Яворський виявив етапи розвитку творчих здібностей:

1. Накопичення вражень.

2. Спонтанне вираження творчого початку в мовних напрямках.

3. Імпровізації рухові, мовні, музичні.

4. Створення власних композицій.

5. Музична творчість – створення пісень, п’єс для фортепіано.

Отже, прийоми роботи в досвіді Яворського можна згрупувати:

1. Ті, що пов’язані з тривалими реакціями, куди входять рухові імпровізації, гра на ДМІ, групове музикування на фортепіано, диригування.

2. Прийоми роботи по розвитку сенсорних реакцій (сенсорні – звуковисотних, тембрових; рухові імпровізації, що пов’язані з трьохладовим відчуттям, вокальні імпровізації, гра на ДМІ).

3. Прийоми розвитку зорових реакцій (вільний малюнок – кольорові плями, лінії, графічна схема).

4. Прийоми розвитку літературно – мовних зв’язків – створення невеликих віршів.

Репертуар – народна музика, казки, вірші.

Н.Я. Брюсова вважала, що все, що відкриває школа дитячого розуму, повинна проходити в живому вигляді. Казала, що діти полюблять музику тільки тоді, якщо вона прийде до них просто у вигляді дійсно купленої речі, чого – сь справжнього, що є у світі, що неможна не чути.

Вона виступає проти методики співів (як у Карасьова на одному звуці і т.д.). Вважає, що тільки в вільному співі, де не треба рахувати звуку, чи такти, діти зможуть зберегти свій голос. Усвідомлення того, як співається пісня прийде пізніше. Раніш треба навчити просто співати пісню, а пісні треба вибрати прості й гарні, які співаються самі. Висувала великі вимоги до репертуару зі слухання.

Методика Брюсової як і педагогіка підпорядковувалась ідеям “вільного виховання”. Був введений комплексно – проектний метод, що вимагав перебудови всіх шкільних програм. Весь учбовий матеріал групувався коло трьох тем: ”природа і людина”, “праця”, “суспільство” і кожній відводився свій час. Уроки музики часто доводилися до демонстрації тієї чи іншої теми.

Отож в 20 – ті роки іде перебудова шкільних планів і програм, змісту навчання з метою систематизації знань і вмінь учнів.

30 – ті роки – знов зміна змісту музичного виховання, але в ці роки зменшується кількість годин з музики. Якщо в 1918 р. в учбових планах це було 2 години на тиждень з 1 по 9 клас, то в 1937 – 1 година на тиждень з 1 по 6 клас. Вважалось, що діти, які мають бажання і здібності, самі можуть знайомитися музикою в позакласній роботі, яка велась дуже інтенсивно. Особливе призначення отримав хоровий спів, що сприяло створенню дитячих хорових колективів. Але помилкою було те, що основним кретерієм оцінки була вокально – хорова робота і вчителі брали складний репертуар не враховуючи вікові та індивідуальні можливості дітей. Навантаження вело до хвороб дитячих голосів.

Роки В.В. війни. Уроки музики офіційно були збережені лише в початкових класах (1 - 4 класи) та велися не професіоналами.

В умовах воєнного часу, в школах регулярна музична робота порушувалася. Так воно стало другорядним і не завжди обов’язковим.

Період 30 – 60 р.р. для школи відзначається певними протиріччами, що вплинули на стан музичного виховання. Так вчитель початкових класів вів усі уроки, також співи і малювання. Лише з 5 класу ці уроки віддавались педагогу – музиканту. Такий стан не сприяв поліпшенню музичного виховання в загальноосвітніх школах.

Програми ставили такі завдання:

1. Навчити правильно співати, володіти необхідним мінімум пісенного репертуару.

2. Прищепити навички слухання і елементарного аналізу музичних творів.

3. Оволодіти початковими знаннями з нотної грамоти, навчити їх співати по нотах.

Вчитель музики вивчав матеріал в дуже важких умовах – не було нотних, методичних посібників, програвача, платівок.

Разом з тим продовжувалося научно – дослідницька робота. Наприкінці 50 років було видано чимало збірок з питань музичного виховання в школі.

В вивченні проблем музичного виховання важливу роль зіграла робота видатного психолога Б.М. Теплова “Психологія музичних здібностей” (1947 р.). В ній була подана класифікація музичних здібностей, розкриті основні умови їх розвитку.

Він виділяє такі музичні здібності:

1. Ладове почуття, що проявлялось в емоційному сприйманні і легкому впізнанні мелодій.

2. Здібність до музично – слухових уявлень (відтворення мелодій по слуху).

3. Музично – ритмічне почуття – здібність до почуття ритму та його відтворювання.

Теплов бачив можливість гармонійного розвитку музичних здібностей в прилученні дитини до різних видів музичної діяльності. Вважав, що заняття ритмікою сприяють покращенню музично – ритмічного почуття, а правильно організований спів – веде до розвитку звуковисотного слуху, ладового почуття.

Він звернув увагу на ранній прояв музичних здібностей і показав, що цей прояв індивідуальний для кожної дитини.

Великий внесок в розвиток ММВ зробила Надія Львівна Гродзенська. Вона розробила метод слухання музики, що спирався на сприйманні її в процесі спостереження, впізнання творів. Тобто слухач виявляє суттєві ознаки твору, відносить його до того чи іншого класу (жанру, виду).

Вона рекомендувала вводити на уроках ті чи інші твори, розкривала прийоми і методи роботи над ними. Широко застосовувала метод порівняння. Вважала, що на початкових етапах формування музичного сприймання слід порівнювати контрастні твори. А вже при накопиченні досвіду, учні зможуть порівнювати менш контрастну музику, а потім і подібну.

Пропонувала створення учнями “музичних колекцій” з творами однієї теми.

Під час слухання музики Гродзинська вводила співи по нотах основних тем, мелодій музичних творів, що допомагало учням яскравіше відчувати їх виразність і скоріше запам’ятати. Знання головної теми давало можливість учням самостійно стежити за її розвитком, аналізувати, порівнювати, узагальнювати те, що сприймається. Музичний репертуар ретельно підбирався, враховувалась його художня цінність і можливість активного засвоєння.

У 60 роки з’являється багато праць з ММВ, проводяться конференції з питань розвитку музичного слуху, співацького голосу та музичного сприймання школярів.

В 1965 р. з’являється нова програма, де вперше предмет названий “Музика”. Був використаний принцип підбору музичних творів з урахуванням ідейно – художньої цінності, яскравості образів, емоційної привабливості для дітей.

Методи і прийоми повинні були спрямовуватися на розвиток творчої активності учнів, виховання в них здібностей емоційного відгуку на музику, естетичного переживання.

Деякі положення цієї програми війшли і в наступні варіанти програм – специфіка уроку музики як уроку мистецтва, єдність та взаємозв’язок навчання розвитку та виховання, стимулювання творчої активності учнів.

Період 70 – 80 років – пошук шляхів удосконалення музичного виховання в школі. Виходило кілька програм, що відрізнялися одна від одної структурами моментами.

В програмі 1970 р. в початкових класах на перше місце був висунутий розділ “розвиток слуху на основі співу та слухання музики”, в нього входили знання і навички з музичної грамоти.

В програмі 1971 р. ці розділи були розділені на “Співи”, “Слухання музики” і “Музичну грамоту” із відповідними вимогами і репертуаром.

Таким чином, всі види діяльності відокремлювалися один від іншого. Пропонувалося планування уроків по хвилинам:

- розспівування – 5 хв.

- показ нової пісні та бесіда про неї – 5 хв.

- розучування пісні – 10 хв.

- повторення раніш вивчених пісень – 5 хв.

- нотна грамота – 10 хв.

- показ і бесіда нового твору – 10 хв.

Цю схему – план рекоммендували для всіх класів. Тобто урок розпадався на уривки, розділи.

Кінець 70 – х – період, що характеризується пошуками шляхів удосконалення музичного виховання в школі, переосмислення змісту і мети уроків музики.

В ці роки починає свою роботу, експерементальну педагогічну діяльність в загальноосвітній школі композитор, музикант – педагог Д.Б. Кабалевський (1904– 1987). В 1977 р. вийшла його експерементальна програма з музики, яка в 1981 р. стала обов’язковою.

Зміст програми ставив перед предметом “Музика” та перед вчителем такі цілі:

- ввести дітей в світ “великої”, серйозної музики, таким чином позитивно впливаючи на формування їх особистості;

- сформувати музичну культуру учнів, навчити їх слухати, чути та емоційно вірно відгукуватися на різноманітний музичний світ;

- навчити дітей музичної грамотності, тобто на основі слухового досвіду виховувати у учнів здібність сприймати музику як живе, образне мистецтво, що пов’язане з життям.

Програма Кабалевського була покладена в основу української програми з музики – адаптований матеріал (на матеріалі української музики, а не російської), зберігаючи основні принципи програми Кобалевського.