Мыслить 7 страница

нілішнідііо до 70 і 45 %. Культура й освіта в Україні все більше й більше набували російськомовного характеру.

52. Українська культура в часи 2-ї світової війни.

Друга світова війна стала тяжким випробуванням для нашого народу. Військові події забрали мільйони людських життів, були знищені цінні пам'ятки культури, розграбовані музейні та приватні колекції. Тисячі музейних експонатів були вивезені за кордон і не повернуті після закінчення війни.

Діячі української культури всі сили присвячували боротьбі з ворогом. В евакуації продовжували працювати вищі навчальні заклади, інститути Академії наук Україну творчі спілки. У творчості письменників переважала патріотична тематика ("Слово про рідну матір" М.Рильського, "Клятва" М.Єажана, "Любіть Україну" В.Спсюрп, "Весна", "Голос матері" П.Тнчинн, "Україна в огні", "Ніч перед босм" СДовженка, "Ярослав Мудрий" І.Кочергн, "Зенітка" Остапа Вишні).

Героїко-патрІотична тематика переважала у творчості українських театрів, які в евакуації ставили п'єси О.Корнійчука, Ї.Кочерги, Л.Леонова, К.Симонова, виступали з концертами і виставами перед бійцями військових частин на фронті і в тилу. Українські кінематографісти в час війни працюють над створенням хроні кально-документальних та художніх фільмів ("Битва за нашу Радянську Україну". рея, ОДавженко; "Як гартувалася сталь", "Райдуга", реж. М.Донськой).

Після перемоги у війні а суспільстві з'явилися надії на демократизацію життя, на утвердження поваги до особистості, її людських та політичних прав і свобод. Натомість влада намагалася ЗМІЦНИТИ тоталітарний режими. Були повторно репресовані люди, які вже вийшли з місць позбавлення волі, військові, що потрапили до німецького полону.

ПІД час німецької окупації України українські культурні установи, визначні представники наукової", технічної і творчої інтелігенції, музейні цінності 1 тощо в обов'язковому порядку мали бути евакуйовані на схід. Те, що залишилося в архівах, бібліотеках, картинних Галереях, музеях, наукових установах, до граби купали нацисти. Загалом до Німеччини було вивезено не менше 330 тис. експонатів, бел урахування розкраденого окупантами в приватному по-І рядку..

53. Культурне життя в Україні у другій половині 1940 - х на початку 1950-х рр..
Відродження культурного життя в Україні у післявоєнні роки наражалось на великі труднощі.

В умовах, коли на першому плані стояла відбудова важкої промисловості і нарощування воєнного потенціалу, на інші сфери життя, у тому числі культуру, не вистачало коштів.

Ось чому видатки на культуру концентрувались на найважливіших об'єктах - школах, вищих навчальних закладах, науково-дослідних установах. Без налагодження їх роботи відбудова економіки була неможлива.

Що ж стосується клубних установ, кінотеатрів, драмтеатрів, філармоній, бібліотек, радіомережі та інших культурних об'єктів, то введення їх: у дію не вважалось першочерговим завданням.

У 1950р. повністю відновлюється довоєнна мережа шкіл, у яких навчалося 6,8 млн. дітей. Для матеріальної підтримки тих, кому батьки не могли забезпечити мінімуму необхідного до навчання, створювався фонд всеобучу.

Як і в довоєнні роки, більшовицька партія прагнула перетворити школу в знаряддя збереження і посилення свого контролю над учнівською молоддю.

Була відновлена робота піонерських та комсомольських організацій, поповнювалися їх ряди. У повоєнні роки значного поширення набула вечірня, а потім і заочна форма навчання.

Майже всі школи пере профілювались на російські. Протягом четвертої п'ятирічки була відновлена робота всіх вузів України, яких у 1950р. налічувалось 160,

Перемога у війні з нацизмом викликала емоційне піднесення в суспільстві, яке діячі культури: літератури та мистецтва намагались відобразити у своїх творах. Усі митці зобов'язані були творити в рамках так званого соціалістичного реалізму, який зводив функцій мистецтва до прославлення Сталіна та його режиму.

Однак за цих несприятливих умов українським письменникам вдалося створити чимало яскравих і колоритних творів. У другій половині 40-х років з'являється трилогія О. Гончара "Прапороносці", Ю. Японського "Київські оповідання", прозові твори Козаченка, В. Собка, гумористичні оповідання Остапа Вишні.

Вдосконалювали свою творчу діяльність М. Рильський, П. Тичина, В. Соеюра. А. Малишко. Творчість цих письменників визначила характер літературного процесу в Україні, обличчя художньої продукції ПОВОЄННИХ років.

На традиційно високому рівні стояло театральне мистецтво, особливо оперного, а також драматичного жанру. Захоплення глядачів викликали вистави творчих колективів за участю видатних майстрів сцени Б. Гмирі, С. Козака, Н. Ужвій та ін.

Розвивалося музичне мистецтво, живопис, графіка, скульптура.

У своєму прагненні створити талановиті твори .використати нові засоби, прийоми художньої творчості .опанувати нові теми .запропонувати їх нетрадиційні висвітлення діячі мистецтва неминуче вступами у суперечність із тоталітарною системою ,її прагненням до всеосяжного контролю .в тому числі і над творчістю.

Рїад поетами, прозаїками , художниками, музикантами, літературознавцями постійно нависала загроза бути безпідставно звинуваченими в некритичному підході до "реакційної буржуазної культури "'."українському буржуазному націоналізмі", "відступі від марксизму-ленінізму" та ін.

В 1946р. На інтелігенцію раптом посипались грізні постанови ЦК ВКП(б), у яких безапеляційно і безпідставно звинувачувались видатні діячі різних галузей культури.

54. Культурне і духовне життя України в часи хрущовської відлиги. Період хрущовської «відлиги» мав велике значення для всіх сфер культурного життя УРСР. Відхід від сталінізму сприяв послабленню цензури, реабілітації відомих письменників і митців (В. Чумака, 3. Тулуб. Г. Косинки, Б. Антоненка-Давидовича, О. Ковіньки та ін.), скасуванню в галузі культури низки партійних постанов 1940-х рр., розширенню рамок для творчої та наукової діяльності, зростанню кількості нових наукових центрів, громадських організацій, творчих спілок, у тому числі — Спілки журналістів України (1957 р.), Спілки працівників кінематографії (1958 р.), Українського хорового товариства (1959 р.) та ін.

Ознаки оновлення в культурному житті першими відчули письменники та митці України. Пошуками НОВИХ форм самовираження просякнуті автобіографічна повість Б. Антоиенка-Давидовнча ((За ширмою», поеми «Розстріляне безсмертя», «Мазепа», повість «Третя рота» В, Сосюри, роман Г. Тютюнника «Вир». Виходячи за рамки соціалістичного реалізму в образотворчому мистецтві, творили скульптори М. Рябїнін, В. Сколоздра, Г. Петрашевич, художники М. Дсрегус, М. Божій, К. Трохпмснко. У середині 1950-х рр. картинами «Хліб», «Весна», «Райок» здобула популярність учениця Ф. Кричевсьхого Т. Яблонська. Плідно творили в новій суспільно-політичній атмосфері композитори Б. ЛятопганськиЙ, А. Кос-Апатольськкй, брати Майбороди, С. Аіодкевич.

Пом'якшення а національній політиці, мовній сфері позначилось на урядових рішеннях про збільшення тиражу українських газет, зумовило появу низки періодичних видшіь українською новою («Радянське літературознавство», «Прапор», «Український історичний журнал» та ін.), фундаментальних наукових праць: Української радянської енциклопедії, «Історії українського мистецтва» тощо. Проблеми занепаду української культури, штучного звуження сфер вжитку національної мопн порушували у своїх виступах на сторінках газет, журналів, радіо, зборах громадськості письменники О. Гончар, А. Малишко. М. Шумило, Л. Дмнтерко. Гостру критику з боку представників української інтелігенції викликав новий шкільний закон, опублікований для обгопорення наприкінці [958 р,. який надавав право батькам вибирати своїм дітям мову навчання. Проти такого прихованого елементу русифікації виступили письменники М. Рильський і М. Бажай, інші члени Спілки письменників України.

Думки про обов'язкове І рівноправне вивчення української мови в усіх школах УРСР не знайшли своєї підтримки на союзному і республіканському рівнях. Рішення вищого законодавчого органу УРСР послабшю позиції національної мовн в республіці, відкрило шляхи для русифікаторських тенденцій в освітянській сфері й одночасно посилило громадський рух на захнет історичних та духовних цінностей українського народу.

Процес реформування тоталітарної системи, ревізія окремих аспектів сталінізму в ідеологічній і культурній ділянках вплинули на виникнення І подальше формування покоління українських шістдесятників — нової лїтературно-мистецької та суспільно-політичної течії серед української інтелектуальної еліти наприкінці 1950-х — на початку 1960-х рр., що заявили про себе низкою порушених проблем, відмінними від офіційної думки підходами до їх розв'язання.

«Шістдесятники» представлені письменниками Л. Костенко, 3. СимОненком, І. Драчем, М. Віпграновсг.ким, Є. Гуцалом, літературними критиками !. Дчюбою, ї. Світличннм, С. Сверстюком та багатьма іншими, проти яких після їхнього короткочасного яскравого дебюту почалося цькування з боку влади. Одних було змушено до мовчання, деякі зламалися, інших ув'язнено. Внаслідок важких табірних умов померли в ув'язненні О. Тихий, В. Марченко, Ю. Литвин, В. Стус.

У період хрущовської відлиги спостерігався розвиток науки в Україні. Слід відзначити таких вчених світового рівня, як Є. Патон, О. Богомолець, О. Антонов, В. Глушков, М. Амосов та інші. Набувають подальшого розвитку природничі і фпико-математичні, науково-технічні й медичні науки. виникають нові наукові галузі, зокрема кібернетика.

Певні іШ'іитнвні, але повільні 'зрушення були й у системі гуманітарних наук: зокрема, спостерігалось піднесення українознавчих дисциплін. Багато важила в цьому контексті українофільська орієнтація секретаря ЦК КГҐУ тих років П. Шелеста, який певним чином скеровував лівацькі прояви комуністичної ідеології.

Культура 1970-90-х рр. З поч. 1970-х рр. почала провадитись цілеспрямована русифікація, а в сферах суспільних і гуманітарних наук настав тотальний диктат. Проте політика русифікації зустріла опір. Набули поширення такі форми непокори і боротьби за національні, політичні Й культурні права, як петиції, протести, демонстрації, самвидав літературних джерел, влаштування страйків, створення нелегальних політичних організацій. У самвидаві поширювалися есе В. Мороза «Хроніка опору». «Із іаіюпідпика ім. Керія», твір Є. Сверстюка «Собор у риштованні», М. Осадчого «Більмо», твори І. Калинця, В. Стуса та інших, а також листи-протести до партійних і державних керівних органів спрямовані проти нищення пам'яток української культури, проти репресій, русифікації та нівелювання особистості.

55. Умови розвитку української культури 2-ї пол.. 1960-х - 1980-х рр.

В 70-80-х роках відбулося загальне розчарування в соціалістичних ідеях, дискредитація офіційної ідеології постала як наслідок офіційної культури. Підвищується інтерес населення до нетрадиційної культури, релігії, ідеалістичних, иемарксистських вчень, західного способу життя і мислення. Незважаючи на несприятливі умови розвитку, українська культура у 80-х роках продовжує рО'ШШшткся, адже саме в цей період були створені умови пробудження української свідомості, накопичення національно-культурного потенціалу, відновлення історичного методу при аналізі питань походження українського народу, його древніх коренів. Внаслідок цього відбуваються зміни в образотворчому мистецтві (авангардистські течії І національна тематика), музиці (український рок, фестиваль «Червона рута»), кіно (звернення до історичної тематики),

У 80-х роках починають повертатися до творчості реабілітовані українські письменники. Поперіїілю із небуття багато призабутих і зовсім забутих митців, які саоао діяльністю торували шлях розвитку самобутньої української культури (В. Віпшиченко, Олег Ольжич, багато інших).

У процесі відродження української культури гідну роль відіграють «шістдесятники», чагартонані у протистоянні офіційній ідеології. Д. Павлнчко у своїх творах засуджує байдуже ставлення до власного народу, України, рідної мовн, Л. Костенко веде діалог минулого із сучасним, заглиблюється в проблему обов'язку митця перед народом (роман «Маруся Чурай»), І. Драч розкриває непростий зв'язок науково-технічного прогресу з духовними цінностями нації («Чорнобильська мадонна»), В. Голобородько філософськи осмислює сенс людського життя. Р. [ваішчук, використовуючи історичну тематику, розкриває правду про минуле українського народу («Манускрипт з вулиці Руської», «Вода і каменю»).

56. Освіта і наука України 2-їол. 1960-1980-х рр..

Понад 80 % шкіл здійснювали навчання українською мовою. Проте цей закон дав можливість обирати мову навчання дітей батькам, що фактично було використано для русифікації української школи.

З 1966 р. почалося впровадження загальнообов'язкової середньої освіти. Одночасно посилюється централізація управління освітою, в 1969 р. було створено Міністерство освіти СРСР, на яке було покладено основні функції Міністерства освіти УРСР, суттєво урізавши ного автономію. Далі політизувався навчально-виховкий процес.

Велика увага приділялася створенню шкіл і груп із продовженим днем, а також розширенню мережі шкіл-іптернатів. Так. у 1964/65 навчальному році школами з продовженим днем було охоплено понад 517 тис. учнів, у 545 школах-інтернатах навчалося 221 тис. дітей. ЦДоб охопити якомога більше МОЛОДІ, органи народної освіти розширили мережу вечірніх, змінних та заочних шкіл. Так, у 1965 р. без відриву від виробництва злобували освіту майже 1262 тис. чол. Зокрема, учням, які мали великий практичний досвід роботи, для одержання восьмирічної освіти було організовано класи зі скороченим терміном навчання.

До 1976 р. в Україні було здійснено перехід до загальнообов'язкової середньої освіти. Розширювалась мережа дитячих позашкільних закладів: створювались нові палаци і будинки піонерів та школярів, станції і клуби юних техніків та юних натуралістів, дитячі залізниці, флотилії, музичні

школи, екскурсіішо-турнстськї станції та ін. Багато уваги приділялось також різним формам відпочинку та оздоровленню дітей і підлітків — у позаміських, міських, шкільних і колгоспних піонерських таборах. У 60-ті роки різними літніми оздоровчими заходами щороку охоплювалося близько 4 кіля учнів.

Хоча кількісні показники у 60—80-ті роки засвідчували прогрес, проте рівень освіченості випускників, зокрема учнів сільських шкіл, почав знижуватись.

Господарські реформи, впровадження нової техніки в народне господарство, розвиток освіти і культури потребували дедалі більше спеціалістів з вищою та середньою спеціальною освітою, а отже, збільшення кількості вузів і технікумів. Лише за 5 років — ч 1961 по 1966 р. — у 132 вузах і 697 технікумах України набір збільшився у 1.5 раза. У них навчалося І336 тис. студентів і учнів. Кращим випускникам середніх шкіл та профтехучилищ надавалися пільги при вступі до вузів і технікумів.

У 60—80-ті роки українська наука істотно реформувалась. Так, на середину 60-х років Україна мала розгалужену мережу науково-дослідних установ, кількість яких постійно збільшувалась. Лише протягом 1959—1965 рр. у республіці було створено 73 наукові установи. Усього в цей період діяло понад 830 наукових установ, у яких працювало 95 тис. чол., з них близько 2 тис. мали ступені доктора і майже 20 ТИС. — кандидата наук.

Базовим центром наукових досліджень була республіканська Академія наук. До її складу в 1965 р. входило понад 50 науково-дослідних установ, у яких працювало 21 тис. чол., у тому числі 6800 наукових співробітників.

У 60—70-ті роки Академія наук України складалася з трьох секцій, що об'єдтгувалп 9 ВІДДІЛІВ (згодом — відділення). У наступні роки було створено ще три відділення. Провідні напрямки досліджень визначалися секціями наук: фізяко-технічних і математичних, хіміко-технологічних та біологічних, а також суспільних. З мстою піднесення рівня регіональної науки в 70—80-ті роки було створено 6 наукових центрів — Дніпропетровський, Донецький, Західний (Львів), Харківський, Південний (Одеса) та Північно-Західний. В установах Академії наук збільшувалася чисельність науковців. Якщо в 1960 р. їх налічувалося 3,6 тис. чол., то в 1985 р. — 15,3 тис. чол. Кількість працівників з науковими ступенями збільшилася у 5,5 раза.

Українськими вченими, істориками, філософами, філологами, літературознавцями та мистецтвознавцями в 60—80-ті роки було опубліковано багато цікавих паукопих розробок. 57. Культурне життя України 1970-1980-х рр..

У роки «застою» культура України розвивалася під впливом тоталітарного режиму. Провідним науковим центром України в ці роки була Академія наук України на чолі з В. Пагоном. З'явилися роботи істориків М. Брайчевського про походження Русі, виникнення Києва, Ю. Бадзьо про походження російського, українського і білоруського народів. Вийшли у світ такі багатотомні видання, як «Історія Української РСР». «Історія української літератури», Українська радянська енциклопедія історії України.

Розвивалася українська література: видавалися твори М. Стельмах», П, Загребсльного,!. і

Білііка, Ю. Мушкетика. Д. Павличка, І. Драча, Б. Олійника, Л. Костенко.

У цей період зародився новий напрямок у кіномистецтві - «поетичне кіно». Найбільший успіх мав фільм «Тіні забутих предків» режисера С. Параджанова, а також кінофільми Ю. Ільенка, К.Мурлтової, І. Миколайчука, Л. Викова сталії гордістю українського кінематографи.

Позитивні зміни відбулися в розвитку театрального мистецтва. Прославили Україну своїми Виступами академічні драматичні театри імені Івана Франка в Києві, Імені Т. /Шевченка в Харкові, імені М. Заньковецької у Львові. Славу українському театру принесли Н. Ужвій, Д. Ґнатюк, А. Солов'я неп ко. Б. Ступка, А. Роговцева. В. Дольський та інші талановиті актори.

В образотворчому мистецтві провідними СТОЛИ теми вітчизняної історії, творчої праці народу. В Україні працювали такі художники, як Т. Яблонська, О. Заливаха, А. Горська, скульптор і живописець І. Гончар.

Зміни в системі освіти посилили процес русифікації. Продовжувала діяти інструкція Міністерства освіти УРСР про вивчення української мови за згодою батьків. Зменшувалася кількість україномовних шкіл, особливо в Криму, Донецькій, Луганській, Дніпровській, Харківській областях.

Реформи загальноосвітньої школи 1984р. сприяла процесу ідеологізації та русифікації в Україні. Рівень знань та інтелектуальний розвиток учнів і студентів загалом перевищували показники розвинених країн Заходу. Держава продовжувала суворо контролювати навчально-виховшш процес І домагалася необхідної ідейної спрямованості. Ідеологізація негативно вплинула на рівень викладання гуманітарних дисциплін.Незважаючи на плідну діяльність педагогів-новаторів (В.Сухомлинського. В.

Шаталова, М. Щстшшш), процес навчшшя і виховання був уніфікований. Творчий розвиток особистості обмежувався.

58 Культурне надбання української діаспори.

Історія українського культурного процесу XX ст. характерна виникненням доволі чисельної еміграції Ми майже нічого «є знаємо про їх досягнення. Отже, надбання української діаспори - це тема яка с доволі актуальною у сучасності. Українська культура почала розвиватися у різних країнах Європи, Американського та Австралійського континентів. Центрами української еміграції стали Прага та курортне містечко ГІодебради .

Еміграційний процес почався відразу ж після занепаду УНР і продовжувався протягом наступних періодів. Щоб задовольнити свої духовні потреби й дати вихід творчим можливостям, українці за кордоном розгорнули бурхливу організаційну та культурно-освітню діяльність. Протягом десятиліть у Діаспорі нагромаджено значний духовно-культурний потенціал, створено чималі наукові, літературні, художні цінності, там працювали і працюють багато видатних українських науковців, письменників митців. Українські емігранти змогли зберегти свою національну ідентичність завдяки потужній праці на ниві культури. Представники української інтелігенції будували школи, народні доми "Просвіта", читальні, церкви і церковні громади, засновували часописи, друкували книжки

' Саме за кордоном України була втілена в життя ідея незалежної української освіти та науки, що сприяло вихованню нових українських спеціалістів різних галузей із високим рівнем інтелекту та культури. Першою заснованою у діаспорі вищою школою став Український вільний університет у Мідні' Його фундаментатором був Союз українських журналістів і письменників, а співзасновннкамн — С. Дністрянський та М. ГрушевськиЙ.

У Празі у 1923 р. засновано Українське історично-філологічне товариство. До його складу пходили українські вчені: Д. Антонович, Д. Дорошенко, О. Колесса, В. Щербаківськнй та інші.

У 1929 р. до США прибув Василь

Аврамснко, який згодом став засновником української народної хореографії. Створив понад 50 аисамб лів які діяли по всій країні. Він прагнув, щоб з українським мистецтвом позшйомилосьякомога більш є американців. У 1934 р. танцювальний ансамбль В. Авраменка (близько 300 осіб) виступив у Метрополітені Опера Гавс у Нью-Йорку, а сам піп став засновником школи народних танців у Нью-Йорку та студії звуковихфільмів.

З усіх українських митців найбільшої світової слави зажив Олександр Архипенко, який прибув

до США те в , .

1923р. ВІН увійшов в історію мистецтва як один з основоположників культури модернізму. Мал індиві дуальнівиетавки в Німеччині, Франції, Англії. У Нью-Йорку відкрив власну школу, створив понад 750 композицій, Серед яких бронзові плити-опрелі.сфи Б. Хмельницького і

М. Грушсвського, то експонувалися в найбільших музеях світу .постійно виступав з доповідями па ми стецькі теми в американських університетах та мистецьких товариствах. Митець виготовив скульптур і! князя Володимира Великого, Тараса Шевченка

та Івана Франка, які були цстаіювлені вУкраїнському культурному парку в Клівленді, а скульптурна постать Кобзаря прикрасила місто Керхенеон у штаті Нью-Джерсі.

У 80-ті роки почала діяти Українська європейська культурно-освітня фундація, її метою є створення кафедри української мови та літератури при Лондонському уні оерситеті. В Англії в повоєнний період почали виходити часописи "Українська думка", "Наша церква", "Наші; слово", "Сурма". "Визвольний шлях". У червні 1993 р.

в Національній бібліотеці України Ім. В.Вернадського відбулася презентація журналу "Визвольний шлях" і передача повногаїіогп комплексу до фондів бібліотеки.

У Парижі створено бібліотеку ім. Сшона Петлюри. 3. 1952 р. українську мову офіційно затверджено для вивчення в Паризькому державному університеті східних мов і цивілізацій. Значним здобутком україмськоїдіасіюри стало відродження діяльності Наукового товариства Ім. Тарас а Шевченка (НТШ)як спадкоємця заснованої ві 873р. у Львові дослідницької установи тієї самої назви, у 1947-1951 рр. президія НТШ перебувала у Мюнхені, апотім переїхала в Сарсель. поблизу Парижа, де знаходиться й тепер.

59. Культура України в період національно - державного відродження (кін.І980х - поч„ 1990х рр.)

Процеси оновлення радянського суспільства, проголошені М. Горбачовим, торкнулися і культурного життя Української РСР. Розгортання і зміцнення гласності, що поступово переростала у свободу слова, спричинили зростання самосвідомості і духовності українського народу, руйнування ідеологічних стереотипів, переоцінку суспільних ідеалів, Історичних явиш- Могутнім імпульсом духовного відродження української культури після тривалого періоду денаціоналізації та політичних репресій став IX з'їзд письменників України (червень 1986 р.), на якому увагу громадськості було привернуто до проблем функціонування української мови в республіці.

На хвилі демократизації у другій половині 1980-х — на початку 1990-х рр. на сторінках часописів «Дніпро», «Київ», «Вітчизна», «Жовтень», «Україна» з'являються твори письменників Розстріляного відродження М. Зерова, М. Драй-Хмари, Г. Косинки, М. Куліша, наукова спадщина М. Грушевського, О. Єфименко, М. Костомарова, Д. Яворницького, творчий доробок шістдесятників В. Стуса, І. Світличного, Л. Костенко, В. Сішоненка, Є. Сверсткжа, друкуються мистецтвознавчі розвідки про незаслужено забутих художників Н. Онацького, О. Заливаху, А. Антонюка, І. Марчука.

Помітний резонанс в Україні мали нові твори українських письменників: поема І. Драча «Чорнобильська мадонна», документальна повість Ю. Щербака «Чорнобиль», публіцистика І. Дзюби.

Наприкінці 1980-х рр. активізувався громадський рух за збереження української" мови. У 1989 р. відбулося перше республіканське свято української мови на Полтавщині, а наступного року — на Житомирщині. Під тиском громадськості у жовтні 1989 р. Верховна Рада' УРСР прийняла «Закон про мови в Українській РСР», за яким українській мові було надано статусу державної і водночас гарантувалися умови рівноправного розвитку й використання в республіці мов інших національностей.

Відродженню української сучасної музики сприяло проведення восени 1989 р. у Чернівцях фестивалю «Червона рута». Широкої популярності набула пісенна творчість композиторів О. Білаша, О. Мороза, А. Горчинського. Крізь «залізну завісу» прокладав собі шлях до вітчизняного та зарубіжного глядача український кінематограф. У другій половині

1980-х__ на початку 1990-х рр. в Україні було створено фільми «Камінна душа», «Ґолод-

33» (режисери О. Ярчук, С. Дяченко, Л. Танюк), Міжнародне визнання здобула кінострічка «Лебедине озеро. Зона» (С. Параджанов, Ю. Іллєнко), яка на Каннському міжнародному фестивалі в 1990 р. вперше в історії українського кіно була удостоєна двох головних призів Міжнародної федерації кінематографічної преси. Театральне мистецтво кінця 1980-х рр. було представлене роботами таких режисерів, як Р. Віктюк, С. Данченко, С. Мойсеєв.

ПеребудовчІ процеси сприяли налагодженню стосунків між державою та релігійними конфесіями. Відкрившійся нові церкви, багато храмів і культових приміщень було повернуто віруючим. У 1987 р. частково з підпілля вийшла заборонена Українська греко-католнцька церква.

другій половині 1980-х рр. почалося повернення імен жертв репресій, а також тих, хто опинився за кордоном. Масштабну кампанію з популяризації творчості старших колег проводили українські письменники. Були опубліковані твори письменників Розстріляного Відродження -В. Шдмогильного, М. Драй-Хмари, М. Зерова, Г. Косинки, М. Куліша, Є. Плужника М. Хвильового. Г. Чупринки та ін. До читача прийшли незнайомі твори письменників української діаспори -І. Багряного, В. Вннниченка, І, Костюка, Б. Лепкого, Є. Малашока, Т. Осмачки та ін. Для українського нарада відкрилися невідомі досі твори поетів-борців, які загинули у боротьбі з фашизмом, — О. Теліги, О. Ольжича (Кандиби). Повернулися до літератури твори В. Стуса, І. Світличного. С. Сверстюка_: В. Голобородька, В. Рубана та ін., чия діяльність в «обстоюванні української культури Та мови за брежневських часів розцінювалася як «націоналістична» і «антирадянська»

усиллями Спілки художників до історії українського образотворчого мистецтва поверталася творчість митців, які виступили на початку XX ст. Це - О. Новаківський, О. Курилас, О. Кульчицька.

__ І

А. Монастирський, Р. Сельський. І. Трут та ін. Така плеяда привнесла добрі традиції реалістичної європейської школи, створивши групи і творчий напрямок для молодої організації львівської школи радянських художників, що утворилася після і939 р. [II]. Процес реабілітації охоплював дедалі більше імен МИТЦІВ, У 1987 р. відбулася виставка миколаївського художника Андрія Антонюка. якого, за оцінкою Олеся Гончара, «20 років фактично затискували» [12], Невдовзі була влаштована виставка репресованого в епоху застою художника Опанаса Заливали [ІЗ]. У 19°-0 р. V Києві відбулася виставка гравюр відомого художника української діаспори Якова Гніздовського