Мыслить 6 страница

Для активізації музичного життя в Україні важливе значення мало відкриття у Києві 1904 р. муіичио-драматичпої школи, яку очолив М.Лисенко. У 1913 р. ЇЇ було реорганізовано в консерваторію. У Львові 1903 р. був відкритті перши)! музичний інститут, якому 1907 р. присвоєно ім'я МЛисенка.

В архітектурі на початку XX ст. поширився стиль модерн, характерні риси якого — асиметричність планування, використання залізних конструкцій і оздоблювальних матеріалів, ламаних ліній. Одна а кращих споруд, збудованих у цьому стилі - Бесарабеький критий ринок у Києві.

40. Український театр 2-ї пол.. 19 ст.

Попри урядові переслідування українства, у другій половині ХГХ ст. українське театральне мистецтво продовжувало розвиватися. Українські п'єси ставилися на сценах російських театрів, користуючись значною популярністю, а українські актори робили славу російському театру.

У 188] р. міністр внутрішніх справ Росії Лоріс-Меліков скасував заборону українських вистав, що сприяло зростанню кількості театральних, труп і відродженню українського театру. Проте цей дозвіл було обставлено всілякими обмеженнями. Так, зокрема, заборонялося ставити п'гси на Історичну і соціальну тематику, перекладні п'єси. Українські трупи були зобов'язані разом з українськими виставами ставити ще її російську з такою самою кількістю акторів. Ці заборони негативно позначалися на тематиці українських вистав, які обмежувалися висвітленням селянського ЖИТТЯ.

Наприкінці 70-х рр. завершилося становлення новітнього, професійного, власне українського театру. Він виник на базі аматорських колективів, що діяли в 60-70 рр.. У і 882 р. під керівництвом М.Кропивннцького в Єлисавстграді було створено першу українську професійну трупу, до складу якої ІШІЙШЛИ М.Садопський, М.Занькоисцька, О.Маркова, І.Бурлака та ін. Після гастролей до Києва у 1Ш р. до трупи Кропивннцького Приєдналась аматорська трупа М.Старпцького, який І очолив театр.

Проте зупинити розвиток українського театрального мистецтва вже було неможливо. У 80-90-ті рр. діяло близько ЗО невеличких труп, які ставили українські п'єси. У 1891 р. в Кисві було засновано перший постійно діючий театр.

На ниві драматургії плідно працювали Михайло Стариць кий (1840-1904), Марко Кроїш (ніццький (1840-1910), Іван ТобілевН'і {Карненко-Карий, 1845-1907). Кращі драматурги були також провідними режисерами і керівниками театральних труп.

41. Українська література кін 19 ігоч. 20 ст.

У кінці ХІХ й на початку XX ст. розгортається боротьба ідейних та художньо-естстичпнх течій. Поряд з реалізмом утверджується модернізм, який шукає нових засобів мистецького відображення світу.

іі літературу вони принесли психологізм, зосередженість на внутрішніх переживаннях і суб'єктивних враженнях героя при мінімумі дії та загальній характеристиці тла подій. Реальний персонаж часто перетворюється у символ. В поезії починають переважати психологічні мотиви й індивідуальні почуття, міняється иідиоаідно і поетика вірша. У прозі віддасться перевага новелі. Модернізм иороджус поні стилі - імпресіонізм, символізм, неоромантизм, футуризм.

Першим б українській літературі під гаслами модернізму виступив у 1901 р. поетМнкола Ііоршікії (1871-1940). На сторінках «Літературло-иаукового вісника» у відкритому листі програмного характеру він закликав навернутись до ідеї «чистої штуки», «справжньої запашної поезії». В 1907 р. оголосила свою мистецьку платформу група галицьких письменників «Молода муза»

Поряд із Франком на чільне місце я українській поезії виходить Леся Українка (187І-І9ІЗ). їй идшіося поєднати силу шевченківських ідей з новими темами і ви'іворнти цілком нову поезію загальнолюдських цінностей у виеокомаіістерній формі.

Непідробною щирістю, милозвучністю. романтизмом та символікою насичена поезїяОдексаидра Олеся (1878-1944). Талановитим поетом-лірнком був і Богдан Лснк»н(1872-1942),

Серед прозаїк: в-воваторів початку XX ст. вирізняється постать Михайла Коцюбинського

Виняткове місце в українській літературі займає Володимир Віішшчепко (1880-195!) - поет, новеліст, драматург, публіцист, художник, філософ і громадсько-політичний діяч. Він антор численних повістей, романів, драм («На терезах життя», «Заповіти батьків», «Соняцша машина», «Щаблі життя», "Великий Молох», «Брехня»

42. Образотворче мистецтво України кін 19 поч. 20 ст.

В образотворчому Мистецтві останніх десятиліть 19 - початку 20 ст. співіснували два провідні стилі епохи - реалізм і модерн. Типовими темами для^художниюв-реалістів було зображення буденного життя, побуту народу; з-поміж жанрів переважали пейзаж та портрет. Так, сільський побут, природа та звичаї української провінції - теми картин художника-реаліста Миколи Пнмонспка ((Святочне ворожінням. «Весілля в Київській губернії»

Демократичні традиції Тараса Шевченка в українському живопису знайшли гідне продовження, тим більше що в Російській імперії зростала популярність «передвижників» —■ художників, які щиро прагнули поставити мистецтво на службу народу. Провідним напрямком у живопису став критичний реалізм. Беззаперечним лідером «передвижників» був Ілля Рєпін (1844—1928), уродженець Чугуєва. Хоча за своєю національною свідомістю Рєпін був швидше росіянином, але його українське коріння час від часу давало про себе знати. Найтеніальпішим аиявом цього потягу до рідної землі були знамениті «Запорожці» («Запорожці пишуть листа турецькому султану»), типажі для якої художник брав переважно на Україні, а .писаря в центрі композиції писав з історика запорозького козацтва

Україна на початку XX ст. стає одним з провідних центрів експериментального живопису. Досить вказати на киянина Казимира Малевича (1879—1935); учня М. Пимоненка. Автор картин на сільську тематику, нін став засновником супрематизму. Його картина «Чорний квадрат на білому тлі» (і 915) стала епохальною і поклала початок абстрактному мистецтву у світі. Малевич виступив також і як визначний теоретик нового напрямку.

В підавстрійській Україні художники теж працювали переважно при розписі храмів. Серед них широковідомим був уродженець Білої Церкви Лука ДоллнськнЙ (і750—1824), який створив іконостас Святошрського собору у Львові.

43. Архітектура України кін 19 поч. 20 ст.

Прискорення урбанізації змусило владу провести значні ЗМІНИ у забудові населених пунктів. Оскільки в моді тоді був класичний стиль, то відповідно вимагалося робити квадратну площі' ^в центрі міста {за зразком міста з магдебурзьким правом), від якої йшли прямі вулиці, поділяючи місто на квадрати та прямокутники, звичайно, враховуючи й особливості місцевості. Відповідно було забудовано Одесу, Миколаїв, Херсон, Катеринослав та ін. В Західній Україні з традиційною міською забудовою не було потреби у таких рішучих змінах. Там зазвичай зберігалося історичне ядро міста, а іісі новації в архітектурі виносилися за його межі.

В центрі міст прагнули поставити будинки для державних установ, храмів тощо. У цей час особливий внесок у розвиток містобудування в Україні зробили архітектори Тома де Томон. В. Керетті, А. Меленський, скульптори В. Демут-Мали нове і.кий, П. Клодт, О. Тон та ін. Завдяки Тхнім зусиллям виникли величні палаци й будинки у класичному стилі: «червоний корпус» університету св. Володимира. Контрактовий будинок на київському Подолі, величні палаци в Тульчині й Качан івці, пам'ятник князю Володимиру Святому в КнсвІ. З кінця XVIII ст. настає період особливого захоплення парками та декоративними садами, які виникають практично при кожній садибі більш-менш багатого поміщика. Під впливом ідей романтизму тут будували руїни начебто давніх замків, гроти, водоспади, робили ставки, вирощували рідкісні породи дерев, розбивали оранжереї. Такі парки нині с практично п кожній області України, найвідомішим з них є «СофІївка» в Умані, побудований руками українських кріпаків польського графа Потоцького для його молодої дружлни Софії. Цікаві пам'ятки паркового мистецтва .знаходяться в Білій Церкві («Олександрія»), Чорториї ('сучасна Житомирщина), Ташані на Київщині,

У першій половині XIX ст. на зміну класицизму приходять нові стилі, так звані національні. У Російській імперії нав'язувався казенний московський («русекий») стиль, який дисгармоніював з місцевими традиціями. У Австрійській імперії стали популярними романський та готичний стилі (звичайно, у модернізованому вигляді), а в українських землях Габсбургів до них примішувався візантійський. Пізніше в обох імперіях в мистецтві запанувала еклектика, І в цьому потоці важко було знайти свій вияв українським національним традиціям, тим більше що обличчя міст та головних будівель визначали зазвичай представники імперської влади. Однак вірний шлях в той період обрав художник і архітектор Василь Кріїчевськнн (1872—1952).

44. Культурне та духовне життя в України 1917-1920 рр.

Боротьба за соціальне та національне визволення сприяла духовному піднесенню українського народу. Царська імперія розпалася, а більшовицька не встигла сформуватися, і це давало надії па становлення і розвиток української держави і відповідно, національної культури. Однак в умовах жорстокої боротьби за владу освіта, наука і культура стали заручниками політиків. Жорстокі класові

ііікпсіїїія породжували нову Ідеологію іа мораль, які не вкладалисяв традиції українського народу, споконвічні загальнолюдські цінності Іі гуманізм.

У [917 - 1920 рр. освіта в Україні опинилася в центрі боротьби різних політичних сил. Центральна Рада і Гетьманат проводили українізацію школи. Відкрившійся нові українські гімназії, вволилися навчальні програми, які передбачали обов'язковість вивчення української мови, історії та географії України.

Натомість більшовики переробляли навчальні плани на свій лад, дбаючи насамперед про виховання дітей в дусі відданості ідеям соціалізму. Радянська влада з побоюванням ставилася до проявів національного життя і перекреслила українізацію народної освіти. Неспроможні досягти бажаного результату мирними засобами, більшовики вдавалися до насильницьких дій і командних метода. Так. Всеукраїнська вчительська спілка, яка не сприймала радянських реформ у шкільній галузі, була розпушена. Така ж доля спіткала національні культурно-освітні організації - «Просвіти». Вони були особливо популярними на селі й об'єднували всіх, хто дбав про українську культурну спадщину.

Радянська влада намагалася реформувати освіту, зробити її систему підконтрольною та спрямованою па зміцнення більшовицького режиму. У 1920 р. зросла кількість шкіл і учнів, певних успіхів була досягнуто в ліквідації неписьменності серед дорослого населення.

У добу Гетьманату було створено Українську Академію наук. її першим президентом став В. Вернадський. Після встановлення радянської влади деякі видатні вчені емігрували, але більшість продовжувала плідно працювати.

Нелегко складалася творча доля українських письменників і поетів. Вони вболівали за українську національну революцію, болісно переживали події громадянської війни. У цей час голосно паяпичк про себе талановиті поети П. Тичина, В. Соеюра, В. Чумак. Чимало обдарованих поетів, серед яких О. Олесь, змушені були назавжди залишати Батьківщину.

Багато зробив для розбудови української культури гетьман П. Скоропадський. Відкривались українські університети, бібліотеки, театри. Зокрема, у 1918 р. було засновано Український театр драми та опери, Українську державну капелу під проводом О. Кошиця, Державний симфонічний оркестр. Нові муиично-драматнчні установи га творчі колективи з'явилися в Україні й у 1919-1920 рр.

Завдяки діяльності Центральної Ради у Києві наприкінці 1917 р. було відкрито Українську академію мистецтв, яка об'єднала видатних художників.

У роки революції та визвольних змагань у середовищі українських віруючих І духовенства зріло прагнення мати самостійну (автокефальну) церкву. Однак Російська православна церква намагалася не допустити втрати контролю над єпархіями колишньої царської Імперії. Проголосити автокефалію на Всеукраїнському православному соборі в січні 1918 р. не дозволили більшовики. Більшовицька партія розгорнула запеклу боротьбу з релігією та церквою. Закривалися храпи і монастирі, віруючі іі духовенство зазнавали переслідувань. Ідея проголошення Української автокефальної православної церкви (УАҐІЦ) стала частиною українського національно-визвольного руху.

45. Політика українізації 1920 х - поч.. 1930 рр. та її вплив на культуру.

Найбільший вплив українізація справила на розвиток національної освіти. Якщо до революції 19)7 р. в Україні взагалі не було українських шкіл, то наприкінці 1920-х років 97% усіх українських дітаі навчалися рідною мовою - показник, якому пізніше не вдалося досягти ні одному українському урядові. У 1933 р. тираж україномовної преси становив 89% всього обігу газет у республіці. Україномовні театри у 1931 р. складали три чверті всіх театрів в Україні. На українській сцені йшли п'єси не лише з національного репертуару, але й світова класика у перекладі на українську мову. Українська мова стала виробленою настільки, що нею можна було описувати найскладніші наукові поняття.

Розвиток української культури у 1920-х роках продовжував і розвивав той період її модернізації, який вона пережила наприкінці XIX - на початку XX ст. після перенесення центру культурного життя у Галичину. .Ллє українізація 1920-х рр. охопила галузі невідомі наприкінці XIX ст, Коли появилося радіо, воно теж стало засобом українізації. У 1928 р. радіомовлення по-українськи велося радіостанціями у 1 1 великих містах України. У 1927-1929 р- у Києві збудовано найбільшу в Європі кіностудію. У !928 р. в Україні діяло 6 тис. кінотеатрів, в яких глядачі могли дивитися фільми па українську тематику.

____________________________________________________ |

Прискорені темпи українізації часто позначалися на якості виробленої нею продукції. Українські га-іети рясніли орфографічними, помилками та русизмами. Багато поезій, прозових та літературно-критичних творів, що появилися у цей час, були просто графоманською макулатурою.

Ллє були іі окремі прориви, які рівнялися найвищим мистецьким стандартам. Творчість режисера Леся Курбаса та його театру "Березіль" порівнюють з діяльністю найбільших авангардистів-реформаторів тогочасного театрального мистецтва в Європі - швейцарця Адольфа Аппіа, француза Жака Кокто, росіянина Всеволода Мейерхольда та ін. Поставлені Курбасем п'єси молодого драматурга Миколи ІСуліша "Комуна в степах". "Народний Малахій", "'Миїта Мазайло" були таким же яскравим явищем українського мистецтва, як драми Володимира Маяковського у Росії та Бертольда Брехта у Німеччині. Фільми Олександра Довженка створили йому славу -'першого поета кінематографа", а його кінокартину "Земля" (1930) у 1968 р.міжнародне жюрі включило у список 12 найкращих фільмів світового кіно.

46. Українська література 1920х рр..

XX століття для української літератури — дуже плідна пора, яка дала нашій культурі багато талановитих митців і геніальних творів. Мистецькі пошуки цілої плеяди молодих прозаїків хоч і знаходяться на різних полюсах ідейно-естетичних уподобань літератури 20-х рр., однак об'єднуються на основі характерних для цісї епохи принципів змалювання людини й світу в провідних творах. У межах імпресіонізму, інтелектуального реалізму, неоромантизму Г. Михайличенко, М. Xпилковий. М. Івченко, В. Підмогнльннн моделюють складну внутрішню драму особи з розколотою свідомістю, відтворюють динаміку внутрішніх змін «я» героя. Спільними естетично-стильовими засадами творчості прозаїків 20-х років XX ст. стала концепція людини нової епохи, яка відчуття самотності та непотрібності поєднувала з «активним романтизмом» вітаїсти'гаої закоханості у буття загалом і май­бутнє зокрема. Поняття «відродження й становлення» є основним в етичній моделі героїв епохи революції та громадянської війни, що відображає й романтичне самоствердження персонажа е нових суспільних реаліях, і трагізм його відірваності від універсальних першооснов буття.

Малі прозові форми демонстрували широкий спектр стильових манер, хоча в перші роки переважають експресивність (М. Хвильовий, І. Дніпровський, І. Сенченко), елементи Імпресіонізму (М. Івченко, Г. Косинка, почасти В. Підмогильний), орнамен- тальність в оформленні психологічної попели (М. Хвильовий, А. Головко, Г. Косинка, П. Паііч, О. Копиленко). З'являються оповідання з філософським забарвленням (В. Підмогнльннй, А. Любченко), позначені романтикою духовного аристократизму (!О. Яновський): цікаві експерименти в прозі роблять футуристи. Популярними жанрами стають нарис (О. Мар'ямов, М. Йоганес),

Визначну роль у становленні та розвитку прози відіграє повість.

47. Розвиток освіти і науки України у 1920-х рр..

Ліквідація неписьменності. Переважна більшість населення України була неписьменною. Розгортаючи культурне будівництво, партія більшовиків зробила лікнеп найважливішою державною справою. Культосвітні заклади усіх типів були зобов'язані приділяти лікнепу найбільшу увагу. Установи наркомату освіти дістали право залучати до навчання неписьменних на засадах трудової повинності усіх грамотних громадян, вільних від воєнної мобілізації.

Запровадження сдиної трудової загальноосвітньої школи. Положення про єдину трудову школу Раднарком УСРР схвалив у липні 1919 р. Шкільні заклади різних типів, у тому числі приватні гімназії га ліцеї, перетворювалися на стандартизовані державні установи з семирічним навчанням.

Однак шкільна реформа толі не встигла розпочатися у зв'язку г падінням радянської влади. У червні 1920 р. було видано постанову наркомосу УСРР «Про .запровадження в життя єдиної трудової Школи», аналогічну попередньому урядовому положенню. Єдина трудова школа була семирічною і поділялася на два ступені — перший (чотири класи) і другий (три класи). Після закінчення школи другого ступеню діти могли продовжити навчання у професійно-технічних школах і технікумах. Єдина трудова школа демократизувала загальну освіту.

Наприкінці 1920 р. в Україні діяли близько 22 тне. шкіл, де навчалося 2 250 тис. учнів, Майже в половині шкіл навчання вже відбувалося українською мовою. Для порівняння слід вказати, що. в 1914/15 навчальному році існувало 19.6 тис. загальноосвітніх шкіл і серед них не було жодної української.

Реорганізація вищої школи. У березні 1919 р. радянський урял України оголосив нові правила прийому до вузів. З мстою «оробІтничення» студентського контингенту пріоритет у прийомі надавався вихідцям із сімей робітничої І сільської бідноти. Від них не вимагалося довідок про закінчення

середньої школи, плата за їх навчання скасовувалася, вони забезпечувалися стипендією. Усе це надавало молоді робітничого і селянського походження реальну можливість для навчання.

Однак такі студенти не мали первинних' знань. Вузи почали запроваджувати так звані «иуль-еемеетрн» — тримісячні підготовчі курси. До них абітурієнтів приймали за рекомендаціями партійних, комсомольських і профспілкових організація. Коли виявилося, що для більшості студентів «правильного» соціального походження тримісячної підготовки замало, почалася організація робітфаків (робітничих факультетів), У них студенти одержували знання за програмою середньої школи '.і предметів, яких вимагав профіль вузу.

Розвиток науки. Ліквідація університетів до мінімуму обмежила можливості провадження наукових досліджень у вищій школі. Розвиток науки зосередився в Українській академії наук.

Утворена в період правління гетьмана П. Скоропадського, УАН не могла в умовах політичної нестабільності розгорнути свою діяльність. У лютому 1919 р., коли у Києві утвердилася радянська влада, президент УАН В. Вериадський і неодмінний секретар А. Кримський звернулися до наркома освіти В. Затонськогп з клопотанням про виділення коштів, надання друкарні та приміщень для наукових занять. Нарком зобов'язався забезпечити діяльність Академії і надав у ЇЇ розпорядження садибу пансіону графині Лєвашоної (тепер у цьому будинку розміщується президія Національної академії наук України).

Водночас УАН зазнала в цей час перших політичних репресій, Статус академіка від переслідувань не рятував. Було заарештовано С.Єфрсмова, позбавлено громадянських прав В. Косішського. Після наполегливих прохань обом академікам власті дали можливість працювати.

48. Образотворче мистецтво України 1920-х рр.

Великий поштовх до розвитку образотворчого мистецтва дала Українська академія мистецтв. Вона Пула утворена Центральною Радою в грудні 1917 р. Першими академіками сталії Михайло КоЙчук, Микола Курачек, Михайло Жук. Василь Кричевський, Абрам Маневич, Олександр Мурашко, Георгій Парбут.

і;ілі.шу частину життя Г. Нарбут провів у Санкт-Петербурзі. Він захоплювався українськими старовинними гравюрами і геральдикою. Його знахідки мали велике наукове значення І здійснили вирішальний вплив на всю творчість художника. У березні 1917 р. він переїхав у Київ уже всесвітньо цілішим графіком. На замовлення урядів УНР і Української Держави Г. Нарбут зробив художіІС оформлення різноманітних державних паперів — банкнот, поштових марок, обкладинок до ратифікаційних актів, грамот з нагоди урочистих подій. Він є автором українського державного герба і печатки, багатьох ескізів військового строю. З грудня 1918 р. став ректором Української академії мистецтв. Раптово помер у травні 1920 р. за короткочасної окупації Києва польськими військами. Творчість цього художника здійснила величезний вплив на українську графіку.

Це менший вплив на українське образотворче мистецтво здійснив М. Бойчук. Він народився у Галичині, закінчив Академію мистецтв у Кракові. Буп ректором Української академії мистецтв І велику частку свого часу віддавав роботі з молоддю. Бойчукізм у монументальному малярстві визнано окремим стилем. Він творчо поєднував традиції народного орнаменту, мозаїки та фрески давньокнїпської доби, українського портрета XVI! і XVIII ст., візантійського іконопнеання і раннього західноєвропейського Відродження.

49. Український театр 1920-х рр..

ІПд кінець 20-х рр. значні досягнення мають театр і кіно. На екранах з'являються перші фільми геніального режисера Олександра Довженка — "Звенигород", "Арсенал", "Земля", В Україні твориться і повий театр. Найбільша і пайтрагічніша постать в історії українського театру — Лесь Курбас. Реформатор театру розірвав рамки певного провінціалізму, що був властивий українській сцені на початок XX ст., оо цензура не дозволяла ні постановок світової класики, ні нової драми, і вивів українське театральне мистецтво па широку світову арену. Згадаємо лише один факт: макети мистецького об'єднання "Березіль" — дітшпа Л. Курбаса — одержали золоту' медаль на світовій театральній виставці 1925 р. в Парижі. Перебував під впливом конструктивізму та експресіонізму. У річний час у "Березолі" виступали Д. Антонович, А. Бучма, Л. Гаккебуш, М. Крушельницький, Д. Мілютенко, Б. Скляренко, Н. Ужвій. Д. Курбас проводив експериментальну І навчальну роботу в театрі.

Іншою експериментальною виставою того ж 1918 р. був "Вертеп" — абсолютно самобутня з національного боку вистава. Спектакль тримався того варіанту вертепу XVIII ст., у якому лялька Запорожця перенансала всіх своїм розміром і була найактивнішою (це був свого роду протест проти остаточного рочгрому Запорізької Січі Катериною II). Оскільки тепер вистава припала па час

існування українського уряду, то сприймалася як відгук па сучасність. Цей вертеп був реформований: з двох боків біля чотирикутної будови ("скрині") посередині сцени були крилоен із школярських лавок, де розміщувалася бурсацька капела, яка під час дії реагувала співами па те, що бачила.

Геніальний український реформатор театру мріяв про організацію єдиної всеукраїнської театральної академії. Передбачав відкриття різних студій з ній: танцю, пантоміми, фізичної культури, декламації; музеїв — театральних, музичних інструментів, давньої української книги, живопису, різьбярства; школи нових драматургів; інституту української режисури, бібліотеки світової драматургії. Це його ідея — створення театру, оновленого революцією, через студій-ність.

Значну роль у розбудові української культури відігравало театральне мистецтво, Продовжували працювати корифеї сцени - М. Старицькнй і П. Саксаганський. створювалися професійні та аматорські театри.

50. Кіномистецтво України 1920-х рр.. - поч.. 1930- х рр. О. Довженко.

З 1922 р. почалося виробництво художніх фільмів, більшість з яких розкривали події громадянської війни. У цей час продовжують працювати кінорежисери П, Чардинін, 8. Гардін. І. Кавалері -дає. У кінці 20-х - на початку 30-х рр. були екранізовані твори класиків української літератури: "Микола Джсря" (1927), "Борислав сміється" (1927), "Фата моргала" (1931).

У 20-ЗО-х р. розвивалося документальне і науково-популярне КІНО. На Київській кінофабриці режисер Дзиґа Вертов (Кауфман Денис АркадіЙович, 1896-1954) поставив ряд документальних фільмів: "Одинадцятий" (1928), "Людина з кіноапаратом" (1929), що зробили значний вплив на розвиток української кіно публіцистики. У кінці 20-х роках була проведена реконструкція Одеської кінофабрики, завершилось будівництво Київської кінофабрики (з 1939 р.- Київська кіностудія), яка стала центром української кінематографії.

У 1927 р. її Харкові була створена мультиплікаційна майстерня.

Значну роль у становленні українського кіномистецтва відіграв О. Довженко (1894-1956), який з 1926 р. працював режисером на Одеській кіностудії, знімаючи фільми за власними сценаріями ("Сумка дипкур'єра", "Звенигора", "ІЦорс", "Арсенал", "Земля" та інші.). Новаторським і визначальним у творчості О. Довженка став фільм "Звенигора" (1928). Вперше в історії кіномистецтва до фільму було введено епічну, філософську та ліричну стихії, з цим фільмом пов'язаний новий етап у розвитку українського кінематографа - поетичне кіно. Шедевром світового кіно став фільм О. Довженка "Земля" (1930), у якому режисер порушує важливі загальнолюдські проблеми: життя і смерть, людина І земля, лове і старе, кохання, оспівуг землю і працю на землі. У 1958 р. цей фільм було визнано одним з 12 кращих фільмів світу,

51. Перемога сталінізму і становище української культури у 1930 — х рр.

На початку 30-х років в Україні в цілому було подолано неписемнІсть, широко здійснювалась підготока спеціалістів з вищою та середньою спеціальною освітою.

Але культурний розвиток проходив за умов повної ідеологізації всього суспільства, масових репресій, переслідувань інакомислячих, особливо інтелігенції. Політика українізації замінялася поверненням політики русифікації.

Було перероблено український правопис, наближено його до російського. Закрились також всі українські школи та видання за межами України. Фальсифікувалась історія України. У 1938 р. запроваджується пбов'язконе вивчення російської мови в усіх школах України.

Митці, українські науковці, що залишилися в живих, змушені були мовчати і без найменшого натяку на критику зображати минуле й сучасне, прославляти більшовицьку партію, Сталіна. За цих надзвичайно складних соціально-політнчних умов письменники республіки зберегли українське художнє слово, а також можливості для відродження української літератури в майбутньому.

Діяльність культурно-освітніх установ України в 30-ті роки була одним і головних засобів
збереження Ідеологічного контролю над масами. Цим визначалась особлива увага держави до їх
розбудови. У 1929— 1941 рр. число клубів в Україні зросло з 11 до 25 тис, бібліотек ■ з 9,4 до 32,3 тне.
Значно розширилася мережа кінотеатрів, музеїв, сільських будинків і хат-чнтшіень. В умовах
ліквідації неписьменності, модернізації економіки потяг населення до друкованого слова, інших
джерел інформації зростав. Багато людей уперше знайомилися з творчістю видатних письменників |

України. Росії, зарубіжжя, надбаннями вітчизняної н світової культури. І це, без сумніву, буя
позитивний момент. Разом з тим засоби інформації слугували важливим знаряддям зміцнення
тоталітарного режиму, впровадження політики русифікації в Україні. Якщо 1931 р. у республіці
українською мовою виходило 90% газет і 85% журналів, то в 1940 р. їхня частка зменшилася і

іі