Штраф - 4 страница

Порядок обчислення строків погашення судимості передбачено у ст. 90 КК. Відповідно до її положень, строки погашення судимості обчислюються з дня відбуття основного й додаткового покарання.

До строку погашення судимості зараховується час, протягом якого вирок не було виконано, якщо при цьому давність виконання вироку не переривалася вчиненням злочину середньої тяжкості, тяжкого чи особливо тяжкого злочину. Якщо вирок так і не було виконано, судимість погашається по закінченню строків давності виконання вироку.

Якщо особу було достроково звільнено від відбування покарання, то строк погашення судимості обчислюється з дня дострокового звільнення її від відбування покарання (основного та додаткового).

Якщо невідбуту частину покарання було замінено більш м'яким покаранням, то строк погашення судимості обчислюється з дня відбуття більш м'якого покарання (основного та додаткового).

3. Зняття судимості.

Зняття судимості – це припинення судом стану судимості до закінчення строків погашення судимості, передбачених у ст. 89 КК.

Відповідно з ст. 81 КК зняття судимості можливе:

- після відбуття особою покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі;

- якщо особа зразковою поведінкою і сумлінним ставленням до праці довела своє виправлення;

- після закінчення не менш як половини строку погашення судимості, зазначеного у ст. 89 КК.

Порядок зняття судимості встановлюється КПК України.

22.2. План семінарського заняття.

1. Поняття, ознаки та правові наслідки судимості.

2. Строки погашення судимості.

3. Обчислення строків погашення судимості.

4. Зняття судимості.

22.3. Термінологічний словник.

Судимість– це правове становище особи, яке є наслідком засудження особи вироком суду до кримінального покарання.

Погашення судимості – це автоматичне її припинення при встановлені певних, передбачених законом умов.

22.4. Навчальні завдання.

1. У зошитах покажіть різницю зняття судимості між повнолітніми та неповнолітніми, вкажіть на їх особливості.

2. Підготуйте реферат за темою: «Правові наслідки судимості».

22.4. Завдання для перевірки знань.

1. Зняття судимості – це:

Варіанти відповідей:

- автоматичне зняття судимості через певний установлений проміжок часу;

- автоматичне зняття судимості після відбуття покарання;

- припинення судом стану судимості до закінчення строків погашення судимості.

2.Судимість погашається автоматично:

Варіанти відповідей:

- після сплати штрафу;

- коли особа відбула покарання у вигляді засудження до позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю;

- особи, засуджені до позбавлення волі за нетяжкі злочини;

- у разі звільнення вагітної жінки від подальшого відбування покарання.

3. Судимість погашається щодо осіб, засуджених до позбавлення волі за злочин середньої тяжкості, якщо вони після відбуття основного та додаткового покарання не вчинять злочину протягом:

Варіанти відповідей:

- одного року;

- двох років;

- трьох років;

- шести років;

- восьми років;

- десяти років;

- п’ятнадцяти років.

4. Судимість погашається щодо неповнолітніх осіб, засуджених до позбавлення волі за злочин середньої тяжкості, якщо вони після відбуття основного та додаткового покарання не вчинять злочину протягом:

Варіанти відповідей:

- одного року;

- двох років;

- трьох років;

- шести років;

- восьми років;

- десяти років;

- п’ятнадцяти років.

5. Судимість погашається щодо осіб, засуджених до позбавлення волі за злочин невеликої тяжкості, якщо вони після відбуття основного та додаткового покарання не вчинять злочину протягом:

Варіанти відповідей:

- одного року;

- двох років;

- трьох років;

- шести років;

- восьми років;

- десяти років;

- п’ятнадцяти років.

6. Судимість погашається щодо осіб, засуджених до позбавлення волі за тяжкий злочин, якщо вони після відбуття основного та додаткового покарання не вчинять злочину протягом:

Варіанти відповідей:

- одного року;

- двох років;

- трьох років;

- шести років;

- восьми років;

- десяти років;

- п’ятнадцяти років.

7. Судимість погашається щодо осіб, засуджених до позбавлення волі за особливо тяжкий злочин, якщо вони після відбуття основного та додаткового покарання не вчинять злочину протягом:

Варіанти відповідей:

- одного року;

- двох років;

- трьох років;

- шести років;

- восьми років;

- десяти років;

- п’ятнадцяти років.

8. Судимість погашається щодо неповнолітніх осіб, засуджених до позбавлення волі за особливо тяжкий злочин, якщо вони після відбуття основного та додаткового покарання не вчинять злочину протягом:

Варіанти відповідей:

- одного року;

- двох років;

- трьох років;

- п’яти років;

- восьми років;

- десяти років;

- п’ятнадцяти років.

9. Судимість погашається щодо осіб, засуджених до виправних робіт, якщо вони після відбуття основного та додаткового покарання не вчинять злочину протягом:

Варіанти відповідей:

- одного року;

- двох років;

- трьох років;

- шести років;

- восьми років;

- десяти років;

- п’ятнадцяти років.

10. Стан судимості починається з моменту:

Варіанти відповідей:

- вчинення злочину;

- визнання особи обвинуваченою;

- з дня набрання законної сили обвинувального вироку;

- з моменту винесення вироку судом;

- з моменту початку фактичного відбування покарання.

11. Стан судимості щодо реабілітованих осіб:

Варіанти відповідей:

- погашається автоматично;

- погашається на загальних підставах.

22.6. Нормативно-правові акти:

Конституція України.

Закон України «Про статус судів» від 15 грудня 1992 р.Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1993, № 8, ст. 56. Із змінами, внесеними згідно із Законом № 107-VI від 28.12.2007, ВВР, 2008, № 5-6, № 7-8, ст. 78.

Закон України «Про державну службу» від 16 лютого 1993 р.Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1993, N 52, ст.490 Із змінами, внесеними згідно із Законом N 107-VI ( 107-17 ) від 28.12.2007, ВВР, 2008, N 5-6, N 7-8, ст.78

Закон України «Про державну податкову службу в Україні» в редакції від 24 грудня 1993 р.

Закон України «Про застосування амністії в Україні» від 1 жовтня 1996 р.

Положення про порядок здійснення помилування. Затверджене указом Президента України № 588/2000 від 12 квітня 2000 р.

Закон України «Про службу безпеки України» від 25 березня 1992 р.

Закон України «Про міліцію» від 20 грудня 1990 р.

Кримінально-процесуальний кодекс України

Закон України «Про адвокатуру» від 19 грудня 1992 р.

Закон України «Про нотаріат» від 2 березня 1993 р.

Закон України «Про порядок виїзду з України та в’їзду в України громадян України» від 21 січня 1994 р.

Закон України «Про судову експертизу» від 25 лютого 1994 р.

6.Закон України «Про державну охорону органів державної влади України та посадових осіб» від 4 березня 1998 р.

1. Закон України «Про загальний військовий обов’язок і військову службу» в редакції від 18 червня 1999 р.

2. Закон України «Про державну таємницю» у редакції від 21 вересня 1999 р.

3. Закон України «Про громадянство» від 18 січня 2001 р.

4. Закон України «Про біженців» від 21 червня 2001 р.

Закон України «Про вищу раду юстиції» від 15 січня 1998 р.

22.7. Рекомендована література:

Година В. В. Погашение и снятие судимости по советскому уголовному праву. – Харьков, 1979.

Марогулова И. Л. Правовая природа амнистии и помилования //Сов. гос. и право. – 199. - №5.

Сабанин С. Н. Амнистия и помилование в уголовном законодательстве России // Государство и право. – 1995. - №11.

Тарбапев А. Н. и др. Судимость и ее уголовно-правовое значение //Вестник ЛГУ. Сер.6. – 1990. - №2.

Ткаченко В. Как применять акты об амнистии //Законность. – 2000. - № 12.

Тема 23. ПРИМУСОВІ ЗАХОДИ МЕДИЧНОГО ХАРАКТЕРУ ТА ПРИМУСОВЕ ЛІКУВАННЯ.

1. Поняття та мета примусових заходів медичного характеру.

2. Поняття примусового лікування.

23.1. Методичні вказівки.

1. Поняття та мета примусових заходів медичного характеру.

При вивченні даної теми, студенти повинні вирішити питання, чи є примусові заходи медичного характеру видом кримінальної відповідальності, чи до всіх категорій осіб вони можуть застосовуватись.

Примусовими заходами медичного характеру є: надання амбулаторної психіатричної допомоги, поміщення особи, яка вчинила суспільне небезпечне діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого Особливою частиною КК, в спеціальний лікувальний заклад з метою її обов'язкового лікування, а також запобігання вчиненню нею суспільне небезпечних діянь (ст. 92 КК).

Підставами застосування до особи примусових заходів медичного характеру є:

1. вчинення нею суспільне небезпечного діяння, що містить ознаки злочину;

2. наявність у особи психічного захворювання;

3. визнання судом того, що особа є небезпечною для суспільства.

Примусові заходи медичного характеру можуть бути застосовані судом до осіб, які (ст. 93 КК):

1) вчинили у стані неосудності суспільне небезпечні діяння. Такі особи не підлягають кримінальній відповідальності (ч. 2 ст. 19 КК);

2) вчинили у стані обмеженої осудності злочини. Такі особи підлягають кримінальній відповідальності (ст. 20 КК);

3) вчинили злочин у стані осудності, але захворіли на психічну хворобу до постановления вироку. Ці особи не підлягають покаранню. До них за призначенням суду можуть застосовуватися примусові заходи медичного характеру, а після одужання вони можуть підлягати покаранню (ч. 3 ст. 19 КК);

4) вчинили злочин у стані осудності, але захворіли на психічну хворобу під час відбування покарання.

Стаття 94 КК передбачає види примусових заходів медичного характеру. В ч. 1 зазначається, що залежно від характеру та тяжкості захворювання, тяжкості вчиненого діяння, з урахуванням ступеня небезпечності психічно хворого для себе або інших осіб, суд може застосувати такі примусові заходи медичного характеру:

1) надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку;

2) госпіталізація до психіатричного закладу із звичайним наглядом;

3) госпіталізація до психіатричного закладу з посиленим наглядом;

4) госпіталізація до психіатричного закладу із суворим наглядом.

Надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку може бути застосоване судом стосовно особи, яка страждає на психічні розлади і вчинила суспільно небезпечне діяння, якщо особа за станом свого психічного здоров'я не потребує госпіталізації до психіатричного закладу (ч. 2 ст. 94 КК).

Госпіталізація до психіатричного закладу із звичайним наглядом може бути застосована судом щодо психічно хворого, який за своїм психічним станом і характером вчиненого суспільно небезпечного діяння потребує тримання у психіатричному закладі і лікування у примусовому порядку (ч. 3 ст. 94 КК).

Госпіталізація до психіатричного закладу з посиленим наглядом може бути застосована судом щодо психічно хворого, який вчинив суспільно небезпечне діяння, не пов'язане з посяганням на життя інших осіб, і за своїм психічним станом не становить загрози для суспільства, але потребує тримання у психіатричному закладі та лікування в умовах посиленого нагляду (ч. 4 ст. 94 КК).

Госпіталізація до психіатричного закладу із суворим наглядом може бути застосована судом щодо психічно хворого, який вчинив суспільно небезпечне діяння, пов'язане з посяганням на життя інших осіб, а також щодо психічно хворого, який за своїм психічним станом і характером вчиненого суспільно небезпечного діяння становить особливу небезпеку для суспільства і потребує тримання у психіатричному закладі та лікування в умовах суворого нагляду (ч. 5 ст. 94 КК).

Слід зазначити, що застосування примусових заходів медичного характеру є правом, а не обов'язком суду. Вони застосовуються лише до осіб, які є суспільне небезпечними (ч. 2 ст. 416 КПК).

Головна відмінність примусових заходів медичного характеру від інших видів психіатричної допомоги полягає в тому, що примусові заходи медичного характеру застосовуються до осіб, які визнані судом неосудними чи обмежено осудними у зв'язкуізвчиненням ними суспільне небезпечного діяння, передбаченого КК. Згідно з ст. 151 КК поміщення в психіатричний заклад завідомо психічно здорової людини визнається злочинним діянням.

Оскільки примусові заходи медичного характеру обмежують свободу особи, її тримання у психіатричному закладі за рішенням органів досудового розслідування чи суду за своїм характером і значенням прирівнюється законом до тримання під вартою і зараховується до строку покарання день за день (ст. 423 КПК).

2. Поняття примусового лікування.

На відміну від примусових заходів медичного характеру, які застосовуються до неосудних та обмежено осудних, примусове лікування застосовується «до осіб, які вчинили злочини та мають хворобу, що становить небезпеку для здоров'я інших осіб». Застосування такого примусового лікування є правом, а не обов'язком суду.

Примусове лікування може бути застосоване судом, незалежно від призначеного покарання, до осіб, які вчинили злочини та мають хворобу, що становить небезпеку для здоров'я інших осіб (ч. 1 ст. 96 КК).

Відповідно Основ законодавства України про охорону здоров'я від 19 листопада 1992 р. до хвороби, що становить небезпеку для інших осіб, відносять: туберкульоз, психічні, венеричні захворювання, СНІД, лепра, хронічний алкоголізм, наркоманія, а також карантинні захворювання (ст. 53 КК).

У разі призначення покарання у виді позбавлення волі або обмеження волі примусове лікування здійснюється за місцем відбування покарання. У разі призначення інших видів покарань примусове лікування здійснюється у спеціальних лікувальних закладах (ч. 2 ст. 96 КК).

Порядок застосування і виконання примусового лікування щодо засуджених до позбавлення волі осіб регламентується ст. 77 ВТК. Якщо під час відбування покарання в місцях позбавлення волі буде встановлено, що засуджений має хворобу, яка становить небезпеку для здоров'я інших осіб, та він відмовляється від лікування, адміністрація колонії вносить до суду подання про застосування до такої особи примусового лікування.

Втеча зі спеціалізованого лікувального закладу, а також по дорозі до нього тягне відповідальність за ст. 394 КК.

23.2. План семінарського заняття.

1. Поняття та мета примусових заходів медичного характеру.

2. Особи, до яких застосовується примусові заходи медичного характеру.

3. Види примусових заходів медичного характеру.

4. Продовження, припинення, зміна, припинення примусових заходів медичного характеру.

5. Поняття примусового лікування.

23.3. Термінологічний словник.

Примусовими заходами медичного характеру є: надання амбулаторної психіатричної допомоги, поміщення особи, яка вчинила суспільне небезпечне діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого Особливою частиною КК, в спеціальний лікувальний заклад з метою її обов'язкового лікування, а також запобігання вчиненню нею суспільне небезпечних діянь.

23.4. Навчальні завдання.

1. Підготуйте реферат на тему: «Права людини і примусові заходи медичного характеру».

2. Вкажіть види примусових заходів медичного характеру.

3. Покажіть різницю між примусовим лікуванням та примусовими заходами медичного характеру.

4. Назвіть підстави застосування до особи примусових заходів медичного характеру.

23.5. Завдання для перевірки знань.

1. Чи можливо особі, якій призначаються заходи примусового медичного характеру надаватись амбулаторно психіатрична допомога?

2. При яких умовах можлива госпіталізація особи до психіатричного закладу із звичайним наглядом?

3. При яких умовах можлива госпіталізація особи до психіатричного закладу із посиленим наглядом?

4. При яких умовах можлива госпіталізація особи до психіатричного закладу із суворим наглядом?

5. до кого може бути застосовуватись примусове лікування?

23.6. Нормативно-правові акти:

Конституція України.

Закон України «Про психіатричну допомогу» від 22 лютого 2000 р.

Кримінально-процесуальний кодекс України.

Постанова ПВС № 2 від 19 березня 1982 р. «Про судову практику по застосуванню примусових заходів медичного характеру».

Виправно-трудовий кодекс.

Основи законодавства України про охорону здоров’я від 19 листопада 1992 р.

Закон України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» від 24 лютого 1994 р.

Закон України «Про органи і служби у справах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх» від24 січня 1995 р.

Закон України «Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживанню ними» від 15 лютого 1995 р.

Закон України «Про запобігання захворюванню на синдром набутого імунодефіциту (СНІД) та соціальний захист населення» в ред. від 3 березня 1998 р.

Закон України «Про обіг в Україні наркотичних засобів, психотропних речовин, прекурсорів» в редакції від 8 липня 1999 р.

Закон України»Про психіатричну допомогу» від 22 лютого 2000 р.

Закон України «Про боротьбу із захворюваннями на туберкульоз» від 5 липня 2001 р.

Рекомендована література:

Музика А. А. Применение уголовного законодательства о принудительном лечении алкоголиков и наркоманов. – К., 1988.

Музика А.А. Примусові заходи медичного і виховного характеру МВС України. НАВС України,- К.,1997,

Достовалов С. Цели применения принудительных мер медицинского характера //Законность. – 2000. - №1.

Первомайський В. Призначення судово-психіатричної експертизи при вирішенні питания про застосування ст. 14 КК України //Право України. – 1999. - №1.

Сверчков В. Принудительные меры медицинского характера //Законность. – 2000. - №7.

Смітієнко В. М. Юношов О. В. Місце примусового лікування в системі заходів, що попереджають злочинність //Уряду України... Т. 7. Проблеми боротьби з корупцією та організованою злочинністю. – К., 1998.

Чишков С, О принудительном лечении осужденных с психическими аномалиями//Российская юстиция. – 1998. - №4.

Тема 24. ОСОБЛИВОСТІ КРИМІНАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ТА ПОКАРАННЯ НЕПОВНОЛІТНІХ.

1. Звільнення від кримінальної відповідальності неповнолітніх.

2. Види покарань, які застосовуються до неповнолітніх, та їх особливості.

3. Звільнення від відбування покарання з випробуванням.

4. Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання.

5. Погашення та зняття судимості.

24.1. Методичні вказівки.

Студенти при вивчені даної теми спочатку повинні звернутись до Сімейного кодексу України.

Неповнолітніми вважаються особи, у віці від 14 до 18 років. Малолітніми вважаються особи до досягнення ними 14-річного віку[10]. Особа вважається такою, що досягла певного віку з 0 год. Наступної доби.

Підстави та принципи кримінальної відповідальності неповнолітніх мають свої особливості. У розділі XV Загальної частини КК зосереджені норми, які стосуються особливостей кримінальної відповідальності й покарання неповнолітніх:

- встановлюють більш широкі, ніж щодо дорослих, умови звільнення від кримінальної відповідальності, зокрема, із застосуванням примусових заходів виховного характеру;

- містять певні обмеження щодо суворості застосовуваних заходів кримінально-правового характеру, насамперед, видів і розмірів покарань;

- передбачають м'якші умови для звільнення від кримінального покарання;

- регламентують більш м'які вимоги щодо погашення й зняття судимості.

При призначенні покарання неповнолітньому суд, крім обставин, передбачених у статтях 65-67 КК, враховує умови його життя та виховання, вплив дорослих, рівень розвитку та інші особливості особи неповнолітнього. При призначенні покарання неповнолітньому за сукупністю злочинів або вироків остаточне покарання у виді позбавлення волі не може перевищувати п'ятнадцяти років (ст. 103 КК).

1. Звільнення від кримінальної відповідальності неповнолітніх.

КК передбачає два види звільнення неповнолітніх від кримінальної відповідальності:

1. Звільнення від кримінальної відповідальності із застосуванням примусових заходів виховного характеру (ст. 97 КК).

2. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку із закінченням строків давності (ст. 106 КК).

3. Звільнення від кримінальної відповідальності із застосуванням примусових заходів виховного характеру передбачено ст. 97 КК. У відповідності з ч. 1 ст. 97 КК умовами такого звільнення є вчинення неповнолітнім вперше злочину невеликої тяжкості. Неповнолітнього може бути звільнено від кримінальної відповідальності, якщо його виправлення можливе без застосування покарання. У цих випадках суд застосовує до неповнолітнього примусові заходи виховного характеру, передбачені частиною другою статті 105 КК.

Частина 2 ст. 95 передбачає такі примусові заходи виховного характеру:

1) застереження;

2) обмеження дозвілля і встановлення особливих вимог до поведінки неповнолітнього;

3) передача неповнолітнього під нагляд батьків чи осіб, які їх заміняють, чи під нагляд педагогічного або трудового колективу за його згодою, а також окремих громадян на їхнє прохання;

4) покладення на неповнолітнього, який досяг п'ятнадцятирічного віку і має майно, кошти або заробіток, обов'язку відшкодування заподіяних майнових збитків;

5) направлення неповнолітнього до спеціальної навчально-виховної установи для дітей і підлітків до його виправлення, але на строк, що не перевищує трьох років. Умови перебування в цих установах неповнолітніх та порядок їх залишення визначаються законом.

Застереження полягає в осуді поведінки неповнолітнього від імені суду, попередженні про неприпустимість порушення закону в подальшому. При цьому роз'яснюються наслідки повторного вчинення злочину, а також ухилення від застосування до нього інших примусових заходів виховного характеру.

Обмеження дозвілля і встановлення особливих вимог до поведінки неповнолітнього передбачає встановлення часу, протягом якого неповнолітній повинен перебувати вдома, або не може знаходитися в громадських місцях; заборона виїжджати в іншу місцевість без дозволу тощо.

Передача неповнолітнього під нагляд батьків чи осіб, які їх замінюють, чи під нагляд педагогічного або трудового колективу за його згодою, а також окремих громадян на їх прохання полягає у встановлені контролю і посилення виховного впливу з боку тих осіб, що зобов’язані в силу сімейних, виробничих або інших відносин здійснювати на неповнолітнього вплив. У п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 р. «Про практику застосування судами примусових заходів виховного характеру» рекомендується передавати неповнолітніх під нагляд батьків або осіб, що їх заміняють, лише при наявності даних про їх спроможність забезпечити виховання.

Покладення на неповнолітнього, який досяг п'ятнадцятирічного віку і має майно, кошти або заробіток, обов'язку відшкодування заподіяних майнових збитків. Цей примусовий захід виховного характеру може бути застосований лише за наявності певних умов:

- злочином неповнолітнього заподіяна майнова шкода фізичній або юридичній особі;

- неповнолітній має майно, яке належить йому на праві приватної власності, або отримує самостійний заробіток;

- підсудний погоджується відшкодувати заподіяні майнові збитки у розмірі та в строки, визначені судом, розуміючи, що це є умовою його звільнення від покарання.

Направлення неповнолітнього до спеціальної навчально-виховної установи для дітей і підлітків до його виправлення, але на строк, що не перевищує трьох років. Види і статус спеціальних навчально-виховних установ для неповнолітніх визначені в Законі України «Про органи і служби у справах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх» та відповідними положеннями про них. Такими установами є загальноосвітні школи соціальної реабілітації (для неповнолітніх у віці від 11 до 14 років) та професійні училища соціальної реабілітації (туди направляються особи віком від 14 до 18 років). При звільненні від покарання із застосуванням примусових заходів виховного характеру неповнолітній може бути направлений лише до професійного училища соціальної реабілітації.

Направлення до спеціальної навчально-виховної установи є найбільш суворим примусовим заходом виховного характеру. Він повинен застосовуватися тоді, коли неповнолітній не може бути виправлений шляхом застосування інших заходів такого роду.

Відповідно до ч. 2 ст. 97 КК примусові заходи виховного характеру, передбачені частиною другою статті 105 цього Кодексу, суд застосовує і до особи, яка до досягнення віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність, вчинила суспільно небезпечне діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого Особливою частиною КК.

Застосування примусових заходів виховного характеру щодо особи, яка не досягла віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність, здійснюється із дотриманням таких умов:

1) неповнолітньому виповнилося 11 років;

2) ця особа вчинила суспільне небезпечне діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого Особливою частиною КК.

Закон дозволяє застосування примусових заходів виховного характеру особам, які не досягли віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність, незалежно від тяжкості вчиненого посягання та вчинення його не вперше.

Частина 3 ст. 105 КК закріплює, що до неповнолітнього може бути застосовано кілька примусових заходів виховного характеру, що передбачені у частині другій цієї статті. Тривалість заходів виховного характеру, передбачених у пунктах 2 та 3 частини другої цієї статті, встановлюється судом, який їх призначає.

Суд може також визнати за необхідне призначити неповнолітньому вихователя в порядку, передбаченому законом.

У разі ухилення неповнолітнього, що вчинив злочин, від застосування до нього примусових заходів виховного характеру ці заходи скасовуються і він притягується до кримінальної відповідальності (ч. 3 ст. 97 КК).

При вчиненні неповнолітнім нового злочину в період відбування примусових заходів виховного характеру йому призначається покарання за сукупністю вироків на основі ст. 71 та ч. 2 ст. 103 КК.

Стаття 106 передбачає умови звільнення від кримінальної відповідальності та відбування покарання у зв'язку із закінченням строків давності. Звільнення від кримінальної відповідальності та відбування покарання у зв'язку із закінченням строків давності до осіб, які вчинили злочин у віці до вісімнадцяти років, застосовується відповідно до статей 49 та 80 КК з урахуванням положень, передбачених ст. 106 КК.

Частина 2 ст. 106 КК встановлює такі строки давності:

1) два роки – у разі вчинення злочину невеликої тяжкості;

2) п'ять років – у разі вчинення злочину середньої тяжкості;

3) сім років – у разі вчинення тяжкого злочину;

4) десять років – у разі вчинення особливо тяжкого злочину.

Частина 3 ст. 106 КК встановлює такі строки виконання обвинувального вироку:

1) два роки – у разі засудження до покарання, не пов'язаного з позбавленням волі, а також при засудженні до покарання у виді позбавлення волі за злочин невеликої тяжкості;

2) п'ять років – у разі засудження до покарання у виді позбавлення волі за злочин середньої тяжкості, а також при засудженні до покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п'яти років за тяжкий злочин;

3) сім років – у разі засудження до покарання у виді позбавлення волі на строк більше п'яти років за тяжкий злочин;

4) десять років – у разі засудження до покарання у виді позбавлення волі за особливо тяжкий злочин.

Якщо протягом строків давності, встановлених ст. 106 КК, але вже після досягнення повноліття, особа вчинить новий злочин, то строки давності притягнення до кримінальної відповідальності за нього обчислюються за загальним правилом, встановленим ст. 49 КК.

Оскільки особі, яка вчинила злочин у віці до вісімнадцяти років, не може бути призначене довічне позбавлення волі, то на неї не поширюється правило, встановлене ч. 4 ст. 49 КК. У будь-якому разі давність притягнення такої особи до кримінальної відповідальності не може перевищувати десять років.