Штраф - 1 страница

Варіанти відповідей:

- це основне покарання;

- це додаткове покарання;

- це як основне так і додаткове покарання.

11. Більш суворим покаранням ніж виправні роботи вважаються:

Варіанти відповідей:

1. Арешт.

2. Громадські роботи.

3. Штраф.

4. Обмеження волі.

5. Конфіскація майна.

17.6. Нормативно-правові акти:

Конституція України.

Закон України «Про статус судів» від 15 грудня 1992 р.Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1993, № 8, ст. 56.Із змінами, внесеними згідно із ЗаконамиN 489-Vвід 19.12.2006, ВВР, 2007, № 7-8, ст. 66.

Закон України «Про державну службу» від 16 лютого 1993 р.Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1993, № 52, ст. 490.Із змінами, внесеними згідно із Законом № 107-VI від 28.12.2007, ВВР, 2008, № 5-6, № 7-8, ст. 78.

Закон України «Про державну податкову службу в Україні» в редакції від 24 грудня 1993 р. Відомості Верховної Ради УРСР (ВВР), 1991, № 6, ст. 37.Із змінами, внесеними згідно із Законом № 1334-VI від 15.05.2009, ВВР, 2009, № 38, ст. 536.

Закон України «Про загальний військовий обов’язок і військову службу» в редакції від 18 червня 1999 р.Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1992, № 27, ст. 385.Із змінами, внесеними згідно із Законами№ 1276-VI від 16.04.2009, ВВР, 2009, № 38, ст. 535.

Положення про класні чини працівників органів прокуратури України. Затверджене постановою ВР від 6 листопада 1991 р. В редакції від 27.03. 2007 року.

Положення про кваліфікаційну атестацію, кваліфікаційні категорії арбітрів та класні чини спеціалістів арбітражних судів України. Затверджене постановою ВР 22 листопада 1991 р.Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1992, № 5, ст. 43.

Постанова ВР «Про дипломатичні ранги України» від 31 січня 1992 р.Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2003, № 4, ст. 30.

Митний Кодекс України.Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2002, № 38-39, ст. 288.Із змінами, внесеними згідно із Законами № 1451-VI від 04.06.2009, ВВР, 2009, № 43, ст. 641.

Положення про спеціальні звання посадових осіб органів Державної податкової служби. Затверджене постановою КМ від 22 вересня 2004 р.Із змінами, внесеними згідно з Постановою КМ № 1282 від 24.12.2005 року.

Положення про кваліфікаційні класи лікарів – судово-психіатрічних експертів. Положення про кваліфікаційні класи судових експертів бюро судово-медичної експертизи. Затверджені наказом МОЗ № 199 від 31 жовтня 1995 р. Із змінами, внесеними згідно з Наказом МОЗ № 168 від 17.07.2000 року.

Положення про кваліфікаційні класи судових експертів з числа працівників науково-дослідних інститутів судових експертиз Міністерства юстиції України. Затверджене наказом МЮ № 360/6 від 30 листопада 1995 р.

Постанова ПВС № 7 від 24.10.2003 р. «Про практику призначення судами кримінального покарання».Із змінами, внесеними згідно з Постановами Верховного Суду№ 8 від 12.06.2009 року.

Постанова ПВС № 12 від 25 грудня 1992 р. «Про судову практику в справах про корисливі злочини проти приватної власності».Із змінами, внесеними згідно з Постановами Пленуму Верховного Суду України№ 12 від 03.12.97 року.

Положення про дисциплінарний батальйон у Збройних Силах України. Затверджене Указом Президента України № 133/94 від 5 квітня 1994 р.

17.7. Рекомендована література:

Анісімов B. I. Цілі покарання в чинному кримінальному законодавстві України і проблема смертної кари //Одеський інст-т внутр. справ. Вісник, – Одеса, 1998. – Вип.2.

Богуцький Г. Застосування кримінальних покарань за вчинення військових злочинів //Право України. – 1999. - №8.

Бойко І. Ув'язнення і альтернативні міри покарання //Юридичний вісник України. – 2000. – 21-27 грудня.

Вартилецька І. А. Покарання у вигляді виправних робіт без позбавлення волі мають відповідати принципам законності та гуманізму //УАВС, Наук. вісник. – К.,1997. – Вип. 2.

Вартилецька І. А. Перспективи розвитку законодавства України щодо застосування заходів кримінально-правового впливу, пов'язаних з суспільно-корисною працею //Державно-правова реформа в Україні. – К., 1997.

Гаухман Л. Максимов С. Жаворонков А. Справедливость наказания: принцип и реальность //Законность. – 1997. - №7,

Минская В. Новые виды наказаний //Российская юстиция. – 1997. - №2.

Михлин А. Заключен пожизненно //Российская юстиция. – 1995. - №7.

Стеничкин Г. Обязательные работы //Законность. – 2000. - №9.

Фролова О. Г. Злочинність і система кримінальних покарань (соціальні, правові та кримінологічні проблеми й шляхи їх вирішення за допомогою логіко-математичних методів): Навч. посібник. – К., АртЕк,1997.

Пожизненное заключение. Международные стандарты и практика в Украине и за рубежом.: Материалы семинара «Международные стандарты содержания лиц, приговоренных к пожизненному заключению». Донецк, 18-19 июня 2001 года/Директорат прав человека Совета Европы. «Донецкий мемориал».– Донецк, 2001.– 151с

Смертная казнь под прицелом. Совет Европы и смертная казнь/Директорат по Правам Человека Совета Европы.– Донецк, 2001.– 55с.

Тема 19. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ПРИЗНАЧЕННЯ ПОКАРАННЯ.

1. Загальні засади призначення покарання.

2. Обставини, які пом’якшують чи обтяжують покарання.

3. Призначення покарання за незакінчений злочин та злочин, вчинений у співучасті.

4. Призначення більш м’якого покарання, ніж передбачено законом.

19.1. Методичні вказівки.

1. Загальні засади призначення покарання.

Студентам слід пам’ятати, що обов’язковою умовою призначення покарання є вчинення особою злочину, прямо передбаченого в особливій частині КК України. Покарання – це заходи державного примусу, які застосовуються за вироком суду від імені держави щодо осіб винних у вчинені суспільно небезпечного діяння з метою виправлення таких осіб і попередження вчення нових злочинів. Загальні засади призначення покарання спрямовані на забезпечення індивідуалізації та справедливості покарання.

Особа не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком (ч. 1 ст. 62 Конституції).

Стаття 65 КК визначає загальні засади призначення покарання.

Загальні засади призначення покарання – це встановлені законом положення, якими має керуватись суд при призначені покарання .

Суд призначаючи покарання керується такими засадами:

1) суд призначає покарання у межах, установлених у санкції статті Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за вчинений злочин;

Ця вимога означає, що суд може призначити покарання тільки у межах, передбачених санкцією статті Особливої частини КК. При альтернативній санкції, в якій вказано два або більше основних видів покарання, суд вправі призначати тільки одне з них. При відсутності в санкції кримінально-правової норми Особливої частини КК вказівки на нижчу межу покарання, вона визначається тією статтею Загальної частини КК, яка передбачає даний вид покарання.

2. Суд призначає покарання відповідно до положень Загальної частини КК.

Це положення означає, що суд при винесені вироку повинен керуватись положеннями, які передбачені в Загальній частині КК. Для цього суд повинен:

- виконувати завдання, що покладається на КК (ст. 1);

- встановити, чи є вчинене діяння суспільно небезпечним, чи винна особа в його вчинені (ст. 2);

- встановити, чи є чинним кримінальний закон щодо конкретної особи та конкретного діяння (ст. 3‑8);

- визначити, яке діяння вчинила особа в залежності від ступеня тяжкості (ст. 12);

- встановити, чи є злочин закінченим (ст. ст. 13-16);

- з’ясувати чи може дана особа нести кримінальну відповідальність, чи є вона суб’єктом даного злочину (ст. 18-22);

- перевірити, чи вчинений злочин у групі (ст. 26-31);

- встановити обставини, що виключають злочинність діяння (ст. 36-43);

- керуватись системою покарань (ст. 50-87).

3. Врахування ступеня тяжкості вчиненого злочину.

Це питання вирішується на підставі положень ст. 12 КК, відповідно до яких злочини залежно від ступеня тяжкості поділяються на злочини невеликої тяжкості, середньої тяжкості, тяжкі та особливо тяжкі. Це е типова характеристика ступеня тяжкості вчиненого злочину, яка знаходить свій прояв через санкцію, встановлену законодавцем за злочин даного виду. На ступінь тяжкості вчиненого злочину можуть впливати певним чином різноманітні обставини, які характеризують різні ознаки складу злочину.

4. Врахування особи винного.

Суди при розгляді кримінальної справи, повинні досліджувати дані про особу винного. До цих ознак входять соціально-демографічні, кримінально-правові, морально-психологічні, вольові.

При призначенні покарання мають враховуватися стан здоров'я, інвалідність, вагітність, сімейний стан, наявність утриманців, а також аналогічні відомості щодо близьких і рідних винного. У зв'язку із сукупністю усіх даних про особу винного суд розглядає останнього не лише як суб'єкта злочину, але й одночасно як конкретну людину з її індивідуальними особливостями.

Окремі дані про особу винного за певних умов можуть бути віднесені до обставин, що пом'якшують покарання, незалежно від того, чи передбачені вони як пом'якшуючі обставини ст. 66 КК. Дані про особу винного можуть бути віднесені і до обтяжуючих покарання обставин, якщо вони передбачені ст. 67 КК.

2. Обставини, які пом'якшують чи обтяжують покарання.

Під обставинами, що обтяжують чи пом’якшують відповідальність розуміють певні фактори, що стосуються особи винного, його ставлення до вчиненого, які відповідно зменшують чи підвищують суспільну небезпеку злочину і злочинця.

До обставин, які пом'якшують покарання відносяться (ч. 1 ст. 66 КК):

1) з'явлення із зізнанням, щире каяття або активне сприяння розкриттю злочину;

2) добровільне відшкодування завданого збитку або усунення заподіяної шкоди;

3) вчинення злочину неповнолітнім;

4) вчинення злочину жінкою в стані вагітності;

5) вчинення злочину внаслідок збігу тяжких особистих, сімейних чи інших обставин;

6) вчинення злочину під впливом погрози, примусу або через матеріальну, службову чи іншу залежність;

7) вчинення злочину під впливом сильного душевного хвилювання, викликаного неправомірними або аморальними діями потерпілого;

8) вчинення злочину з перевищенням меж крайньої необхідності;

9) виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації, поєднане з вчиненням злочину у випадках, передбачених КК.

Наявність пом'якшуючих обставин свідчить про менший ступінь небезпечності винного і дає суду підстави призначити йому менш суворе покарання. За певних умов ці обставини можуть бути підставою для призначення покарання у розмірі, нижчому від найнижчої межі санкції статті Особливої частини КК (ч. 1 ст. 69 КК), для непризначення додаткового покарання, якщо воно передбачене санкцією статті як обов'язкове (ч. 2 ст. 69 КК) або як факультативне.

Перелік передбачених ст. 66 КК пом'якшуючих обставин не є вичерпним. При призначенні покарання суд може визнати такими, що його пом'якшують, й інші обставини, крім зазначених у ч. 1 ст. 66 (ч. 2 ст. 66 КК).

Якщо будь-яка з обставин, що пом'якшує покарання, передбачена у статті Особливої частини КК як ознака злочину, що впливає на його кваліфікацію, суд не може ще раз враховувати її при призначенні покарання як таку, що його пом'якшує (ч. 3 с. 66 КК).

При призначенні покарання обставинами, які його обтяжують, визнаються (ч. 1 ст. 67 КК):

1) вчинення злочину особою повторно та рецидив злочинів;

2) вчинення злочину групою осіб за попередньою змовою (частина друга або третя статті 28);

3) вчинення злочину на грунті расової, національної чи релігійної ворожнечі або розбрату;

4) вчинення злочину у зв'язку з виконанням потерпілим службового або громадського обов'язку;

5) тяжкі наслідки, завдані злочином;

6) вчинення злочину щодо малолітнього, особи похилого віку або особи, що перебуває в безпорадному стані;

7) вчинення злочину щодо жінки, яка завідомо для винного перебувала у стані вагітності;

8) вчинення злочину щодо особи, яка перебуває в матеріальній, службовій чи іншій залежності від винного;

9) вчинення злочину з використанням малолітнього або особи, що страждає психічним захворюванням чи недоумством;

10) вчинення злочину з особливою жорстокістю;

11) вчинення злочину з використанням умов воєнного або надзвичайного стану, інших надзвичайних подій;

12) вчинення злочину загальнонебезпечним способом;

ІЗ) вчинення злочину особою, що перебуває у стані алкогольного сп'яніння або у стані, викликаному вживанням наркотичних або інших одурманюючих засобів.

Обставини, які обтяжують покарання, свідчать про підвищену небезпечність вчиненого злочину й особи винного, що дає підстави суду призначити йому покарання найбільш суворе з можливого. За наявності обтяжуючих обставин суд може:

- призначити більш суворе покарання в межах одного виду;

- при альтернативній санкції обрати більш суворий вид покарання;

- призначити додаткове покарання, передбачене санкцією як факультативне;

- обрати принцип, за яким призначене остаточне покарання буде найсуворішим (наприклад, не принцип поглинення менш суворого покарання більш суворим, а принцип часткового чи повного складання);

- не застосувати звільнення від відбування покарання в порядку ст. 75 КК.

При призначенні покарання суд не може визнати такими, що його обтяжують, обставини, не зазначені в цьому переліку. Отже, перелік обставин, що обтяжують покарання, слід вважати вичерпним (ч. 2 ст. 67 КК).

У той же час суд має право, залежно від характеру вчиненого злочину, не визнати за фактичної наявності деякі із зазначених у цьому переліку обставин такими, що обтяжують покарання, навівши мотиви свого рішення у вироку (ч. 2 ст. 67 КК). До таких відносяться обставини, викладені у п. п. 1, 3, 4, 5, 8, 11, 13 зазначеного переліку. За наявності у справі обставин, зазначених у п. п. 2, 6, 7, 9, 10, 12 ч. 1 ст. 67 КК, закон зобов'язує суд врахувати їх при призначенні покарання.

Якщо будь-яка з обставин, що обтяжує покарання, передбачена у статті Особливої частини КК як ознака злочину, що впливає на його кваліфікацію, суд не може ще раз враховувати її при призначенні покарання як таку, що його обтяжує (ч. 4 ст. 67).

3. Призначення покарання за незакінчений злочин та злочин, вчинений у співучасті.

Відповідно до ч. 1 ст. 68 КК при призначенні покарання за незакінчений злочин, суд, керуючись положеннями ст.ст. 65-67 КК, враховує ступінь тяжкості вчиненого особою діяння, ступінь здійснення злочинного наміру та причини, внаслідок яких злочин не було доведено до кінця.

Виходячи зі змісту цього положення, призначення покарання за незакінчений злочин вимагає обов'язкового застосування загальних засад, встановлених ст.ст. 65-67 КК. Тобто, призначення покарання за незакінчений злочин має відбуватися:

- в межах санкції статті Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за закінчений злочин;

- відповідно до положень Загальної частини КК;

- з урахуванням ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного та обставин, що пом'якшують та обтяжують покарання.

При призначенні покарання співучасникам злочину суд, керуючись положеннями статей 65-67 КК, враховує характер та ступінь участі кожного з них у вчинені злочину (ч. 2 ст. 68 КК).

Підстави й межі відповідальності співучасників визначаються ст. 29 КК відповідно до кримінально-правової оцінки діяння, вчиненого виконавцем. Дії виконавця (співвиконавців) кваліфікуються за відповідною кримінально-правовою нормою Особливої частини КК. Дії організатора, підбурювача та пособника кваліфікуються за тією ж кримінально-правовою нормою Особливої частини КК, що і дії виконавця, але з посиланням на відповідну частину ст. 27 КК.

Врахувати характер участі особи у вчиненні злочину означає врахувати роль кожного співучасника. Судова практика визнає більш небезпечною особу виконавця й організатора. За загальним правилом, роль підбурювача й пособника визначається як менш небезпечна.

Врахування ступеня участі кожного співучасника у вчиненні злочину потребує з'ясування ступеню його активності при виконанні конкретної ролі як взагалі, так і у співставленні з роллю інших співучасників.

4. Призначення більш м'якого покарання, ніж передбачено законом.

Правові підстави призначення більш м'якого покарання, ніж передбачено законом, встановлені в ч. 1 ст. 69 КК. Призначення більш м'якого покарання, ніж передбачено законом, допускається:

1) при вчиненні злочину середньої тяжкості, тяжкого та особливо тяжкого;

Ця вимога обумовлюється недоцільністю призначення більш м'якого, ніж передбачено законом, покарання за злочин невеликої тяжкості. Вчинення злочину невеликої тяжкості є за певних умов підставою для звільнення від кримінальної відповідальності (ст.ст. 45-48 КК).

2) за наявності декількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину;

Обставинами, що пом'якшують покарання, можуть враховуватися обставини, як передбачені ст. 66 КК, так і інші, визнані судом пом'якшуючими по конкретній справі. Таких обставин повинно бути не менше двох.

3) із врахуванням даних про особу винного.

Необхідно встановлення таких даних, які свідчать про її невелику суспільну небезпечність. Вони характеризують особу до вчинення злочину, під час його вчинення, а також після вчинення злочину.

Способи призначення більш м'якого покарання, ніж передбачено законом.

1. Призначення покарання нижче від найнижчої межіполягає в тому, що суд призначає винному покарання того виду, який встановлений у санкції, але у меншому розмірі, ніж нижча межа санкції, що передбачає відповідальність за вчинений злочин. Призначене таким чином покарання не може бути нижче від найнижчої межі, встановленого для даного виду покарання статтею Загальної частини КК.

2. Перехід до іншого, більш м'якого виду основного покарання, має місце у випадку призначення такого виду покарання, який не встановлений у санкції, але є більш м'яким видом у співвідношенні суворості покарань, система яких передбачена ст. 51 КК. Така система покарань будується у послідовності від найменш суворого до найбільш суворого, кожний вид наступного покарання е суворішим, порівняно з попереднім.

На підставах, передбачених у частині першій цієї статті, суд може не призначати додаткового покарання, що передбачене в санкції статті Особливої частини КК як обов'язкове (ч. 2 ст. 69 КК).

Більш м'яке покарання, ніж передбачено законом, може призначатися з обов'язковим посиланням на ст. 69 КК. Ст. 69 КК застосовується, як правило, тоді коли санкція передбачає покарання у виді позбавлення волі, а при альтернативних санкціях вона застосовується дуже рідко.

19.2. План семінарського заняття.

1. Загальні засади призначення покарання.

2. Обставини, які пом’якшують покарання.

3. Обставини, які обтяжують покарання.

4. Призначення покарання за незакінчений злочин.

5. Призначення покарання за злочин, вчинений у співучасті.

6. Призначення більш м’якого покарання, ніж передбачено законом.

19.3. Термінологічний словник.

Обставини, що обтяжують чи пом’якшують відповідальність – це певні фактори, що стосуються особи винного, його ставлення до вчиненого, які відповідно зменшують чи підвищують суспільну небезпеку злочину і злочинця.

19.4. Навчальні завдання.

Вирішить ситуативну задачу:

Федорчук, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, голосно кричав і висловлювався нецензурними словами. Працівниками міліції Сидоренком і Артемійчуком, які несли службу по охороні громадського порядку, йому було запропоновано з'явитись у РВВС для складання протоколу про дрібне хуліганство. Однак Федорчук не підкорився цим вимогам, вчинив опір, нецензурно лаявся, обірвав рацію, яка висіла на плечі Артемійчука, ударив по обличчю Сидоренка, заподіявши йому легкі тілесні ушкодження, без розладу здоров'я.

Вирішуючи питання про призначення покарання Федорчуку, суд урахував характер і ступінь суспільної небезпечності вчиненого злочину і саму особу підсудного, який раніше не притягався до кримінальної відповідальності, позитивно характеризується за місцем роботи та місцем проживання, те, що він прилюдно вибачився перед потерпілим, а також клопотання колективу, де працює підсудний, про передачу його на поруки.

Суд призначив йому покарання нижче від найнижчої межі, передбаченої законом за даний злочин.

Чи правильним е рішення суду? В яких випадках може бути призначене більш м'яке покарання ніж передбачене законом?

19.5. Завдання для перевірки знань.

1. Вкажіть, які обставини можуть бути визнані обставинами, які пом’якшують відповідальність згідно з КК України?

Варіанти відповідей:

1. Вчинення злочину неповнолітніми.

2. Вчинення злочину щодо малолітнього чи пристарілого.

3. Вчинення злочину особою, яка раніше вчинила який-небудь злочин.

4. Вчинення злочину щодо вагітної жінки.

5. Вчинення злочину в стані алкогольного сп’яніння

2. Максимальний строк позбавлення волі на певний строк не повинен перевищувати:

Варіанти відповідей:

- десяти років;

- двадцяти років;

- двадцяти п’яти років;

- тридцяти років.

3. Вкажіть положення, які належать до загальних начал призначення покарання за кримінальним правом України. Суд призначає покарання:

Варіанти відповідей:

1. У межах, встановлених статтею Особливої частини КК, яка передбачає відповідальність за даний злочин.

2 Відповідно до положень Загальної частини Кримінального кодексу.

3. З урахуванням класифікації злочинів.

4. Керуючись своєю правосвідомістю.

5. Враховуючи особу винного.

6. Враховуючи громадську думку як наслідок скоєного злочину.

7. Враховуючи характер і ступінь суспільної небезпеки скоєного злочину.

8. Обставини, що пом'якшують та обтяжують відповідальність.

4. Вкажіть, які обставини можуть бути визнані обтяжуючими відповідальність згідно з КК України?

Варіанти відповідей:

1. Вчинення злочину неповнолітніми.

2. Вчинення злочину щодо малолітнього чи пристарілого.

3. Вчинення злочину особою, яка раніше вчинила який-небудь злочин.

4. Вчинення злочину щодо вагітної жінки.

5. Вчинення злочину під впливом погрози чи примусу.

6. Вчинення злочину організованою групою

7. Вчинення злочину загальнонебезпечним способом.

5. За незакінчений злочин:

Варіанти відповідей:

- особа звільняється від кримінальної відповідальності;

- несе кримінальну відповідальність, як за закінчений злочин.

6. Призначення покарання нижче нижчої межі передбачає:

Варіанти відповідей:

- призначення покарання того виду, який встановлений у санкції статті, але у меншому розмірі, ніж нижча межа санкції, що передбачає відповідальність за вчинений злочин;

- призначення покарання нижче від найнижчої межі, встановленого для даного виду покарання статтею Загальної частини КК;

- призначення більш м’якого покарання, ніж передбачено у статті Особливої частини КК за даний вид злочину.

19.6. Нормативно-правові акти:

Постанова ПВС № 7 від 24.10.2003 р. «Про практику призначення судами кримінального покарання».Із змінами, внесеними згідно з Постановами Верховного Суду № 8 від 12.06.2009 року.

Закон України «Про оборону України» від 5 жовтня 2000 р.Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1992, № 9, ст. 106.Із змінами, внесеними згідно із Законом № 803-VI від 25.12.2008, ВВР, 2009, № 19, ст. 258.

Закон України «Про правовий режим надзвичайного стану» від 16 березня 2000 р.Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2000, № 23, ст. 176.Із змінами, внесеними згідно із Законами№ 743-IV від 15.05.2003, ВВР, 2003, № 29, ст. 233.

Закон України «Про правовий режим воєнного стан» від 6 квітня 2000 р. Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2000, № 28, ст. 224. Із змінами, внесеними згідно із Законами № 803-VI від 25.12.2008, ВВР, 2009, № 19, ст. 258.

Постанова ПВС від 30.05.2008 р. № 5 «Про судову практику у справах про злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості особи»

Постанова ПВС від 7.02.2003 р. № 2 «Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров'я особи».

Постанова ПВС від 25 грудня 1992 р. № 12 «Про судову практику в справах про корисливі злочини проти приватної власності».Із змінами, внесеними згідно з Постановами Пленуму Верховного Суду України№ 12 від 03.12.97 року.

Постанова ПВС № 7 від 24.10.2003 р. «Про практику призначення судами кримінального покарання».Із змінами, внесеними згідно з Постановами Верховного Суду № 8 від 12.06.2009 року.

19.7. Рекомендована література:

Бажанов М.И. Назначение наказания по советскому уголовному праву. – К., 1980.

Володько М.В. Деякі питания застосування судами загальних начал призначення покарання //Радянське право. – 1982. - №11.

Губарева Т. Малков В. Назначение наказания по совокупности преступлений //Российская юстиция. – 1998. - №6.

Звечаровский И. Меры уголовно-правового характера: понятие, система, виды //Законность. – 1999. - №3,

Иванов И. Ответственность за преступления, совершенные в состоянии опьянения //Законность. – 1998. - №3.

Камынин И. Колесников А. Особенности назначения наказания за неоконченные преступления и преступления, составляющие множественность //Законность. – 1999. - №4.

Малков В. Тосакова Л. Назначение наказания при рецидиве преступлений //Российская юстиция. – 1997. - №9.

Мельник M. I Призначення покарання: Лекція. – К., 1994.

Солопанов Ю. Об обстоятельствах, отягчающих ответственность //Советская юстиция. – 1990. - №4.

Скоков С. Рецидивна злочинність та ефективність покарання у вигляді позбавлення волі //Право України. – 1999. - №2.

Становский М. Назначение дополнительных наказаний при совершении нескольких преступлений //Советская юстиция. – 1993. - №8.

Ткачеико В. Стрельников А. Ответственность за преступления с отягчающими обстоятельствами //Законность. – 1995. - №4.

Тема 20. Призначення покарання за сукупністю злочинів і сукупністю вироків.

1. Призначення покарання за сукупністю злочинів.

2. Призначення покарання за сукупністю вироків.

3. Правила складання покарань та зарахування строку попереднього ув’язнення.

20.1. Методичні вказівки.

1. Призначення покарання за сукупністю злочинів.

Питання про призначення покарання за сукупністю злочинів виникає у тих випадках, коли особа вчинила одне або декілька діянь, які кваліфікуються за двома або більше кримінально-правовими нормами Особливої частини КК, до засудження за будь-який з них.

Етапи призначення покарання за сукупністю злочинів у порядку, встановленому ст. 70 КК:

1) призначення покарання окремо за кожний злочин, що входить у сукупність;

2) призначення остаточного покарання за сукупністю злочинів.

1. Призначення покарання окремо за кожний із злочинів, що утворює сукупність.Суд, призначаючи покарання за кожний із злочинів, керується загальними засадами призначення покарання (ст. 65 КК). Такий підхід до призначення покарання дає можливість індивідуалізувати його щодо кожного злочину, враховуючи в той же час, що особою вчинено не один, а два або більше злочинів.

2) призначення остаточного покарання за сукупністю злочинів. Відповідно до ч. 1 ст. 70 КК призначення остаточного покарання може відбуватися шляхом: