Штраф - 2 страница

1) поглинення менш суворого покарання більш суворим;

2) повного чи часткового складання призначених покарань;

Призначення остаточного покарання шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим допускається як щодо покарань одного виду, так і різних видів. Але однакові за видом і розміром покарання поглиненню не підлягають, крім випадку, коли вони призначені у максимальних межах санкцій статей КК.

Причастковому складанні остаточне покарання призначається шляхом приєднання до найбільш суворого покарання, призначеного за один із злочинів, будь-якої частини менш суворого покарання (або покарань), призначеного за інший злочин (злочини).

Приповному складанні остаточне покарання за сукупністю дорівнює сумі складених покарань.

Якщо хоча б за один із вчинених злочинів призначено довічне позбавлення волі, то остаточне покарання за сукупністю злочинів може визначатися лише шляхом поглинення будь-яких менш суворих покарань довічним позбавлення волі (ч. 2 ст. 70 КК).

Встановлюючи правила складання покарань, чинний закон забороняє складати з іншими видами покарань такі основні покарання як штраф та позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю. Згідно з ч. 3 ст. 72 КК ці види покарання виконуються самостійно. Не допускаючи складання зазначених видів покарання при призначенні остаточного покарання, закон, як здається, не виключає можливості їх поглинення більш суворими видами покарання.

За правилами, передбаченими в частинах першій – третій цієї статті, призначається покарання, якщо після постановления вироку в справі буде встановлено, що засуджений винен ще і в іншому злочині, вчиненому ним до постановления попереднього вироку. У цьому випадку в строк покарання, остаточно призначеного за сукупністю злочинів, зараховується покарання, відбуте повністю або частково за попереднім вироком, за правилами, передбаченими в статті 72 КК.

Складання покарань обмежене ч. 2 ст. 70 КК певними межами. За загальним правилом, остаточне покарання, одержане при складанні окремих покарань (повному чи частковому), не може перевищувати максимальної межі санкції кримінально-правової норми, за якою призначено за конкретний злочин найсуворіше покарання. Так, якщо суд призначив за ч. 1 ст. 122 КК покарання у вигляді 2-х років позбавлення волі, а за ч. 1 ст. 185 КК – 1 рік позбавлення волі, то можливість призначення остаточного покарання шляхом повного складання не виключається (максимальний розмір санкції ч. 1 ст. 122 КК – 3 роки позбавлення волі). Якщо ж суд призначив за ч. 1 ст. 122 КК покарання у вигляді 2-х років, а ч. 1 ст. 185 КК – 2 роки 6 місяців позбавлення волі, то остаточне покарання може бути призначене лише шляхом часткового складання, тобто до 2 років 6 місяців суд може приєднати лише 6 місяців від покарання, призначеного за ч. 1 ст. 122 КК, бо максимальна межа санкції ч. 1 ст. 185 КК становить 3 роки.

Як і основне покарання, додаткове покарання повинно бути призначене за конкретний злочин або злочини. У випадку, коли один і той же вид додаткового покарання призначається за два або більше злочинів, остаточний його строк чи розмір при частковому або повному складанні не може перевищувати максимальний розмір, встановлений у Загальній частині КК для даного виду покарання. При призначенні покарання за злочини, що входять у сукупність, різнорідних додаткових покарань, наприклад, за один - конфіскацію майна, а за другий – позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, кожне з них приєднується до основного остаточного покарання і виконується самостійно.

2. Призначення покарання за сукупністю вироків.

Студенти повинні мати на увазі, що існують відміни між призначенням покарання за сукупністю вироків і призначенням покарання за сукупністю злочинів. Якщо засуджений після постановления вироку, але до повного відбуття покарання вчинив новий злочин, суд до покарання, призначеного за новим вироком, повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком (ч. 1 ст. 71 КК).

Ознаки сукупності вироків:

- вчинення нового злочину після постановления вироку за раніше вчинений злочин;

- покаранняза попереднім вироком на момент вчинення нового злочину особа повністю не відбула.

Правила ст. 71 застосовуються у випадках вчинення нового злочину після проголошення вироку за попередній злочин, у тому числі і тоді, коли вирок ще не набрав законної сили.

Такими, що не відбули покарання за попереднім вироком, вважаються особи, які: зовсім не відбували реально призначеного покарання; перебувають у стані його фактичного відбування; особи, звільнені від відбування покарання з випробуванням (ст.ст. 75, 79 КК) – протягом іспитового строку; умовно-достроково звільнені (ст. 81 КК) – протягом невідбутої частини покарання; особи, яким невідбута частина покарання замінена більш м'яким покаранням (ст. 82 КК) – протягом відбуття більш м'якого покарання.

За сукупністю вироків покарання призначається у два етапи:

а) призначається покарання за новий злочин;

б) призначається остаточне покарання.

Призначення покарання за новий злочин відбувається на загальних підставах, тобто з дотриманням вимог загальних засад призначення покарання (ст. 65 КК).

Призначення остаточного покарання відбувається шляхом приєднання до призначеного за новий злочин невідбутої частини покарання за першим вироком. Не-відбутим може бути покарання в повному обсязі або в конкретній частині. Якщо особа була раніше звільнена від відбування покарання з випробовуванням, то невідбутою частиною є увесь строк покарання, який був призначений судом. При умовно-достроковому звільненні невідбутою вважається та частина покарання, від якої особа була фактично звільнена. Якщо частина покарання замінялася на більш м'яке покарання, то невідбутою частиною є строк більш м'якого покарання.

При складанні покарань за сукупністю вироків загальний строк покарання не може перевищувати максимального строку, встановленого для даного виду покарання в Загальній частині цього Кодексу. При складанні покарань у виді позбавлення волі загальний строк покарання, остаточно призначеного за сукупністю вироків, не повинен перевищувати п'ятнадцяти років, а у випадку, якщо хоча б один із злочинів є особливо тяжким, загальний строк позбавлення волі може бути більшим п'ятнадцяти років, але не повинен перевищувати двадцяти п'яти років. При складанні покарань у виді довічного позбавлення волі та будь-яких менш суворих покарань загальний строк покарання, остаточно призначеного за сукупністю вироків, визначається шляхом поглинення менш суворих покарань довічним позбавленням волі (ч. 2 ст. 71 КК).

Призначене хоча б за одним із вироків додаткове покарання або невідбута його частина за попереднім вироком підлягає приєднанню до основного покарання, остаточно призначеного за сукупністю вироків.

3. Правила складання покарань та зарахування строку попереднього ув'язнення.

При застосуванні принципу часткового або повного складання покарань нерідко виникає необхідність складання різних за видом покарань, призначених за окремі злочини. Правила складання різнорідних покарань встановлені в ст. 72 КК.

При складанні покарань за сукупністю злочинів та сукупністю вироків менш суворий вид покарання переводиться в більш суворий вид виходячи з такого їх співвідношення (ч. 1 ст. 72 КК):

1) одному дню позбавлення волі відповідають:

а) один день тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців або арешту;

б) два дні обмеження волі;

в) три дні службового обмеження для військовослужбовців або три дні виправних робіт;

г) вісім годин громадських робіт;

2) одному дню тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців або арешту відповідають:

а) два дні обмеження волі;

б) три дні службового обмеження для військовослужбовців або три дні виправних робіт;

3) одному дню обмеження волі відповідають три дні службового обмеження для військовослужбовців або три дні виправних робіт;

4) одному дню обмеження волі або арешту відповідають вісім годин громадських робіт.

При призначенні покарання за сукупністю злочинів або вироків у виді виправних робіт або службових обмежень для військовослужбовців складанню підлягають лише строки цих покарань. Розміри відрахувань із заробітку засудженого складанню не підлягають і обчислюються за кожним вироком самостійно (ч. 2 ст. 72 КК).

Згідно з ч. 3 ст. 72 КК, основні покарання у виді штрафу та позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю при призначенні їх за сукупністю злочинів і за сукупністю вироків складанню з іншими видами покарань не підлягають і виконуються самостійно. В ч. 4 ст. 72 КК зазначається, додаткові покарання різних видів у всіх випадках виконуються самостійно.

Відповідно до ч. 5 ст. 72 КК, попереднє ув'язнення зараховується судом у строк покарання у разі засудження до позбавлення волі день за день або за правилами, передбаченими у частині першій цієї статті. При призначенні покарань, не зазначених в частині першій цієї статті, суд, враховуючи попереднє ув'язнення, може пом'якшити покарання або повністю звільнити засудженого від його відбування.

У строк відбуття покарання зараховується весь час утримання особи під вартою: час затримання як підозрюваного у злочині; час перебування під вартою як міра запобіжного заходу; час перебування в психіатричному стаціонарі у зв'язку з проведенням судово-психіатричної експертизи; час перебування особи на примусовому лікуванні (якщо на психічну хворобу особа захворіла після вчинення злочину) у разі її одужання.

20.2. План семінарського заняття.

1. Призначення покарання за сукупністю злочинів.

2. Призначення покарання за сукупністю вироків.

3. Правила складання покарань та зарахування строку попереднього ув’язнення.

20.3. Термінологічний словник.

Частковому складання остаточного покарання призначається шляхом приєднання до найбільш суворого покарання, призначеного за один із злочинів, будь-якої частини менш суворого покарання (або покарань), призначеного за інший злочин (злочини).

Повне складання остаточного покарання – це покарання, яке за сукупністю дорівнює сумі складених покарань.

20.4. Навчальні завдання.

Вирішить задачу:

Суд засудив водія Луцика за ч. 2 ст. 286 КК до п’яти років позбавлення волі . Луцик був визнаний винним у тому, що він уночі їхав на автомобілі «Запорожець» з виключеним освітленням і вчинив наїзд на Юрчука, який від одержаних травм помер у лікарні.

Призначаючи покарання, суд, як обтяжуючі обставини, визнав те, що Луцик не визнав себе винним, не розкаявся за скоєне і те, що раніше він позбавлявся прав на управління автомобілем за різні порушення правил дорожнього руху.

Чи допустив суд порушення вимог закону?

20.5. Завдання для перевірки знань.

1. В яких межах суд остаточно визначає покарання при вчиненні особою кількох злочинів?

Варіанти відповідей:

1. У межах десяти років позбавлення волі.

2. У межах 15 років позбавлення волі.

3. У межах, встановлених статтею, що передбачає більш суворе покарання.

4. У межах, встановлених статтею, що передбачає покарання з врахуванням повторності вчинення злочинів.

5. У межах покарання, фактично призначеного судом за найбільш небезпечний із вчинених злочинів.

2. Вкажіть принципи визначення остаточного покарання, які передбачені законом при вчиненні кількох злочинів.

Варіанти відповідей:

1. Принцип арифметичного складання покарань.

2. Принцип поглинання.

3. Принцип головного покарання.

4. Принцип самостійності виконання покарань.

5. Принцип часткового складання.

3. Призначення більш м’якого покарання ніж передбачено законом, можливо при вчиненні

Варіанти відповідей:

- злочину не великої тяжкості;

- злочину середньої тяжкості;

- тяжкого злочину;

- особливо тяжкого злочину.

4. При призначенні покарання у вигляді позбавлення волі на певний строк не повинно перевищувати двадцяти п’яти років при

Варіанти відповідей:

- призначенні покарання за сукупністю вироків;

- призначенні покарання за сукупністю злочинів.

20.6. Нормативно-правові акти:

Постанова ПВС № 7 від 24.10.2003 р. «Про практику призначення судами кримінального покарання».Із змінами, внесеними згідно з Постановами Верховного Суду № 8 від 12.06.2009 року.

Закон України «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні» від 16 грудня 1993 р.Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1994, № 4, ст.18.Із змінами, внесеними згідно із Законами № 489-Vвід 19.12.2006, ВВР, 2007, № 7-8, ст. 66.

Закон України «Про оборону України» від 5 жовтня 2000 р.Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1992, № 9, ст.106.Із змінами, внесеними згідно із Законами N 803-VI від 25.12.2008, ВВР, 2009, № 19, ст. 258.

Закон України «Про правовий режим надзвичайного стану» від 16 березня 2000 р. Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2000, № 23, ст. 176.Із змінами, внесеними згідно із Законами № 743-IV від 15.05.2003, ВВР, 2003, № 29, ст. 233.

Закон України «Про правовий режим воєнного стан» від 6 квітня 2000 р.Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2000, № 28, ст. 224.Із змінами, внесеними згідно із Законами № 803-VI від 25.12.2008, ВВР, 2009, № 19, ст. 258.

Постанова ПВС від 30.05.2008 р. № 5 «Про судову практику у справах про злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості особи»

Постанова ПВС від 7.02.2003 р. № 2 «Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров'я особи».

Постанова ПВС від 25 грудня 1992 р. № 12 «Про судову практику в справах про корисливі злочини проти приватної власності».Із змінами, внесеними згідно з Постановами Пленуму Верховного Суду України № 12 від 03.12.97 року.

Постанова ПВС № 7 від 24.10.2003 р. «Про практику призначення судами кримінального покарання».Із змінами, внесеними згідно з Постановами ВерховногоСуду № 8 від 12.06.2009 року.

20.7. Рекомендована література:

Бажанов М. И. Назначение наказания по советскому уголовному праву. – К., 1980.

Володько М. В. Деякі питания застосування судами загальних начал призначення покарання //Радянське право. – 1982. – 11.

Губарева Т., Малков В. Назначение наказания по совокупности преступлений //Российская юстиция. – 1998. - №6.

Звечаровский И. Меры уголовно-правового характера: понятие, система, виды //Законность. – 1999. - №3.

Малков В. Тосакова Л. Назначение наказания при рецидиве преступлений //Росийская юстиция. – 1997. - №9.

Скоков С. Рецидивна злочинність та ефективність покарання у вигляді позбавлення волі //Право України. – 1999. - №2,

Становский М. Назначение дополнительных наказаний при совершении нескольких преступлений //Советская юстиция. – 1993. - №8.

Тема 21. ЗВІЛЬНЕННЯ ВІД ПОКАРАННЯ ТА ЙОГО ВІДБУВАННЯ.

1. Поняття та види звільнення від покарання та його відбування.

2. Звільнення від відбування покарання з випробуванням.

3. Звільнення від відбування покарання з випробуванням вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до семи років (ст. 79 КК).

4. Звільнення від відбування покарання у зв’язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку (ст. 80 КК).

5. Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання.

6. Заміна невідбутої частини покарання більш м’яким.

7. Звільнення від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років.

8. Звільнення від покарання за хворобою.

9. Звільнення від покарання на підставі закону України про амністію або акта про помилування.

21.1. Методичні вказівки.

1. Поняття та види звільнення від покарання та його відбування.

Студентам необхідно уважно підійти до вивчення даної теми. При наявності визначених у КК підстав, особа винна у вчинені злочину може бути звільнена повністю або частково від покарання та його відбування.

Звільнення засудженого від покарання або подальшого його відбування, заміна більш м’яким, а також пом’якшення призначеного покарання, крім звільнення від покарання або пом’якшення покарання на підставі закону України про амністію чи акта про помилування, може застосовуватись тільки судом у випадках передбачених КК (ч. 1 ст. 74 КК)

Відповідно до кримінального законодавства, існують такі види звільнення від покарання та його відбування:

1. Звільнення від покарання без його призначення:

- у зв'язку з втратою особою суспільної небезпеки (ч. 4 ст. 74 КК);

- у зв'язку з давністю притягнення до кримінальної відповідальності (ч. 5 ст. 74 КК);

- у зв'язку з хворобою особи (ч. 2 та ч. 3 ст. 84 КК);

- неповнолітніх із застосуванням примусових заходів виховного характеру (ст. 97 КК).

2. Звільнення від подальшого відбування покарання:

- із випробуванням (ст.ст. 75 та 104 КК);

- із випробовуванням вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до семи років (ст. 79 КК);

- у зв'язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку (ст.ст. 80 та 106 КК);

- умовно-дострокове звільнення (ст.ст. 81 та 107 КК);

- у зв'язку з психічною хворобою (ч. 1 ст. 84 КК);

- у зв'язку з іншою (не психічною) тяжкою хворобою (ч. 2 ст. 84 КК);

- вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (ст. 83 КК);

- у зв'язку із законом про амністію (ч. 2 ст. 86 КК);

- у зв'язку з декриміналізацією діяння, за яке особу засуджено (ч. 2 ст. 74 КК);

3. Заміни покарання більш м'яким:

- невідбутої частини покарання (ст. 82 КК);

- вагітним жінкам і жінкам, які мають дітей віком до трьох років (ч. 4 ст. 83 КК);

- у зв'язку із законом про амністію (ч. 3 ст. 86 КК);

- на підставі акту про помилування (ст. 87 КК).

4. Пом'якшення покарання:

- на підставі закону про амністію (ч. 2 ст. 86 КК);

- якщо призначена засудженому міра покарання перевищує санкцію нового закону (ч. 3 ст. 74 КК);

2. Звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Якщо суд при призначені покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, позбавлення волі на строк не більше п'яти років враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання,він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням (ч. 1 ст. 75 КК).

За наявності цих умов суд ухвалює рішення про звільнення засудженого від відбування призначеного покарання, якщо він протягом визначеного судом іспитового строку (від одного до трьох років) не вчинить нового злочину і виконає покладені на нього обов'язки.

Іспитовий строк – це встановлений судом проміжок часу, протягом якого за засудженим встановлюється контроль і покладається на нього певні обов’язки.

Контроль за поведінкою таких засуджених здійснюється органами виконання покарань за місцем проживання засудженого, а щодо засуджених військовослужбовців – командирами військових частин (ч. 2 ст. 76 КК).

На засудженого у разі звільнення від відбування покарання, суд може покласти такі обов'язки:

1. попросити публічно або в іншій формі пробачення у потерпілого;

2. не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу органу кримінально-виконавчої системи;

3. повідомляти органи кримінально-виконавчої системи про зміну місця проживання, роботи або навчання;

4. періодично з'являтися для реєстрації в органи кримінально-виконавчої системи;

5. пройти курс лікування від алкоголізму, наркоманії або захворювання, що становить небезпеку для здоров'я інших осіб.

У разі звільнення від відбування покарання з випробуванням, можуть бути призначені додаткові покарання у виді штрафу, позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу (ст. 77 КК).

Після закінчення іспитового строку засуджений, який виконав покладені на нього обов'язки та не вчинив нового злочину, звільняється судом від призначеного йому покарання (ч. 1 ст. 78 КК).

Якщо засуджений не виконує покладені на нього обов'язки або систематично (три і більше разів) вчинює правопорушення, що потягли за собою адміністративні стягнення і свідчать про його небажання стати на шлях виправлення, суд направляє засудженого для відбування призначеного покарання.

У разі вчинення засудженим протягом іспитового строку нового злочину суд призначає йому покарання за правилами, передбаченими ст.ст. 71, 72 КК.

3. Звільнення від відбування покарання з випробуванням вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до семи років (ст. 79 КК).

У разі призначення покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі вагітним жінкам або жінкам, які мають дітей віком до семи років, крім засуджених до позбавлення волі на строк більше п'яти років за тяжкі і особливо тяжкі злочини, суд може звільнити таких засуджених від відбування як основного, так і додаткового покарання з встановленням іспитового строку у межах строку, на який згідно з законом жінку може бути звільнено від роботи у зв'язку з вагітністю, пологами і до досягнення дитиною семирічного віку.

У разі звільнення від відбування покарання з випробуванням вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до семи років, суд може покласти на засуджену обов'язки:

- попросити публічно або в іншій формі пробачення у потерпілого;

- не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу органу кримінально-виконавчої системи;

- повідомляти органи кримінально-виконавчої системи про зміну місця проживання, роботи або навчання;

- періодично з'являтися для реєстрації в органи кримінально-виконавчої системи;

- пройти курс лікування від алкоголізму, наркоманії або захворювання, що становить небезпеку для здоров'я інших осіб.

Контроль за поведінкою засуджених здійснюється органами кримінально-виконавчої системи.

Після закінчення іспитового строку суд, залежно від поведінки засудженої, звільняє її від покарання або направляє для відбування покарання, призначеного вироком.

У разі, коли звільнена від відбування покарання з випробуванням жінка відмовилася від дитини, передала її в дитячий будинок, зникла з місця проживання, ухиляється від виховання дитини, догляду за нею, не виконує покладених на неї судом обов'язків або систематично вчинює правопорушення, що потягли за собою адміністративні стягнення і свідчать про її небажання стати на шлях виправлення, суд за поданням контролюючого органу направляє засуджену для відбування покарання згідно з вироком суду.

Якщо засуджена вчинила в період іспитового строку новий злочин, суд призначає їй покарання за правилами, передбаченими у статтях 71 і 72 КК.

4. Звільнення від відбування покарання у зв'язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку (ст. 80 КК).

Особа звільняється від відбування покарання, якщо з дня набрання чинності обвинувальним вироком його не було виконано в такі строки:

1) два роки – у разі засудження до покарання менш суворого, ніж обмеження волі;

2) три роки – у разі засудження до покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі за злочин невеликої тяжкості;

3) п'ять років – у разі засудження до покарання у виді позбавлення волі за злочин середньої тяжкості, а також при засудженні до позбавлення волі на строк не більше п'яти років за тяжкий злочин;

4) десять років – у разі засудження до покарання у виді позбавлення волі на строк понад п'ять років за тяжкий злочин, а також при засудженні до позбавлення волі на строк не більше десяти років за особливо тяжкий злочин;

5) п'ятнадцять років – у разі засудження до покарання у виді позбавлення волі на строк більше десяти років за особливо тяжкий злочин.

Строки давності щодо додаткових покарань визначаються основним покаранням, призначеним за вироком суду.

Перебіг давності зупиняється, якщо засуджений ухиляється від відбування покарання. У цих випадках перебіг давності відновлюється з дня з'явлення засудженого для відбування покарання або з дня його затримання. У цьому разі строки давності, передбачені пунктами 1-3 ч. 1 ст. 80, подвоюються.

Перебіг давності переривається, якщо до закінчення строків, зазначених у частинах першій та третій цієї статті, засуджений вчинить новий середньої тяжкості, тяжкий або особливо тяжкий злочин. Обчислення давності в цьому випадку починається з дня вчинення нового злочину.

Питання про застосування давності до особи, засудженої до довічного позбавлення волі, вирішується судом. Якщо суд не визнає за можливе застосувати давність, довічне позбавлення волі заміняється позбавленням волі.

Давність не застосовується у разі засудження за злочини проти миру та безпеки людства, передбачені статтями 437-439 та частиною першою статті 442 КК.

5. Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання.

Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання представляє собою дострокове звільнення засудженого від подальшого відбування покарання при умові сумлінної поведінки і ставленням до праці. Зазначені положення закріплені в ст. 81 КК.

Сумлінна поведінка – це дотримання вимог режиму і свідоме додержання дисципліни, вказівок і розпоряджень адміністрації органів виконання покарань, відсутність стягнень.

Сумлінне ставлення до праці – це чесне та повне виконання своїх трудових обов’язків, суворе дотримання правил техніки безпеки, підвищення своєї майстерності.

До осіб, що відбувають покарання у виді виправних робіт, службових обмежень для військовослужбовців, обмеження волі, тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців або позбавлення волі, може бути застосоване умовно-дострокове звільнення від відбування покарання. Особу може бути умовно-достроково звільнено повністю або частково і від відбування додаткового покарання.

Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання може бути застосоване, якщо засуджений сумлінною поведінкою і ставленням до праці довів своє виправлення.

Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання може бути застосоване після фактичного відбуття засудженим:

1) не менше половини строку покарання, призначеного судом за злочин невеликої або середньої тяжкості, а також за необережний тяжкий злочин;

2) не менше двох третин строку покарання, призначеного судом за умисний тяжкий злочин чи необережний особливо тяжкий злочин, а також у разі, якщо особа раніше відбувала покарання у виді позбавлення волі за умисний злочин і до погашення або зняття судимості знову вчинила умисний злочин, за який вона засуджена до позбавлення волі;

3) не менше трьох чвертей строку покарання, призначеного судом за умисний особливо тяжкий злочин, а також покарання, призначеного особі, яка раніше звільнялася умовно-достроково і знову вчинила умисний злочин протягом невідбутої частини покарання.

У разі вчинення особою, до якої було застосовано умовно-дострокове звільнення від відбування покарання, протягом невідбутої частини покарання нового злочину суд призначає їй покарання за правилами, передбаченими статтями 71 і 72 КК.

6. Заміна невідбутої частини покарання більш м'яким.

Заміна невідбутої частини покарання більш м'яким передбачає не скорочення невідбутої частини призначеного вироком суду покарання, а безумовну її зміну іншим, більш м’яким видом покарання, яке засуджений продовжує відбувати. Умови заміни невідбутої частини покарання на більш м’яке регулюються ст. 82 КК.

Особам, що відбувають покарання у виді обмеження або позбавлення волі, невідбута частина покарання може бути замінена судом більш м'яким покаранням. У цих випадках більш м'яке покарання призначається в межах строків, установлених у Загальній частині КК для даного виду покарання, і не повинне перевищувати невідбутого строку покарання, призначеного вироком.

У разі заміни невідбутої частини основного покарання більш м'яким засудженого може бути звільнено також і від додаткового покарання у виді позбавлення права займати певні посади чи займатися певною діяльністю.

Заміна невідбутої частини покарання більш м'яким може бути застосована, якщо засуджений став на шлях виправлення.

Заміна невідбутої частини покарання більш м'яким можлива після фактичного відбуття засудженим:

1) не менше третини строку покарання, призначеного судом за злочин невеликої або середньої тяжкості, а також за необережний тяжкий злочин;

2) не менше половини строку покарання, призначеного судом за умисний тяжкий злочин чи необережний особливо тяжкий злочин, а також у разі, коли особа раніше відбувала покарання у виді позбавлення волі за умисний злочин і до погашення або зняття судимості знову вчинила умисний злочин, за який вона була засуджена до позбавлення волі;