Загальні особливості філософії ХХ ст. та її основні напрями.

сцієнтичний (М.Шлік, Л.Вітгенштейн,Б.Рассел, Е.Кассірер, Г.Коген, Е.Глазерсфельд,та ін.)

антропологічний (М.Шелер, М.Хайдеггер,Ж.-П.Сартр, А.Камю, Х.Ортега-і-Гасет,Е.Муньє, М.Бердяев, З.Фрейд, К.Г.Юнг,А.Адлер, Е.Фром та ін.)

культурологічний (О.Шпенглер, К.Леві-Строс,Ф.Бродель, Ф.Арієстаін.)

"нова філософська хвиля " та постмодернізм (Б.-А.Леві, А.Глюксман, П.Слотердайк,Ж.Деррида, Ш.Дельоз)

історіософський (А.Тойнбі, П.Сорокін та ін.)

релігійна філософія (Ж.Маритен, Е.Жільсон,Ю.Бохенський, К.Барт, П.Тілліх та ін.)

XX ст. стало століттям величезних культурних змін і соціальних потрясінь: наукова революція на межі ХІХ-ХХ ст. (створення некласичної науки з принципово новою картиною світу); дві світових війни, поява фашизму і численних тоталітарних режимів, технологічна та інформаційна революція, криза культури, поява глобальних проблем, зростання могутності державного апарату та інформаційно-пропогандистської машини, дегуманізація людини, її часткове нівелювання, перетворення на “придаток” суспільства і держави [7; 88].

Людство XX ст. опинилося в ситуації зламу усталених, “класичних” підвалин життя. Зазнали краху всі ті філософські доктрини класичної доби, що обіцяли відкриття абсолютних істин, торжество розуму і науки, перемогу “природного” доброго початку в людині, реальність “світлого майбутнього” для людства. Філософія XX ст. стала спробою пояснити процес руйнування соціальних та духовних структур західноєвропейського суспільства. Разом з тим, вона була покликана окреслити нову ситуацію, обгрунтувати принципи нового світорозуміння.

Філософські питання, які висунуло перед людством XX століття, - це своєрідні філософські антимонії або ряд антимоній, котрі пронизують усі виміри філософії як форми свідомості - філософську антропологію, аксіологію, гносеологію, праксеологію та ін.

Сучасна філософія значно розширила спектр філософської тематики, в ній з'явилися нові проблеми, пов'язані з розвитком науки, техніки, з інформаційним вибухом, з появою глобальних проблем, а також нові аспекти проблем, що вважалися традиційними.

Суттєвими рисами філософії XX ст. є, по-перше, спеціалізація її шкіл і напрямів на вирішення різних проблем науки і людини; по-друге, зосередження зусиль на поуках свого читача, “споживача” серед різних груп населення; по-третє, взаємозв'зок таких діалектичне пов'язаних тенденцій, як плюралізм (у значенні свободи філософського дослідження, розширення “ділянок” якісно різних філософських проблем) і монізм (як вибір певного, одного, онтологічного, гносеологічного чи іншого першопочатку), як вираз тенденції пошуку філософського синтезу вчень різних шкіл. Характерною рисою сучасної філософії стає відмова від надмірних амбіцій розуму, від віри у всевладність науки, від ідеї гарантованого соціального прогресу, тобто - перегляд традиції класичного раціоналізму. Якщо класичну філософію можна назвати філософією розуму і пізнання, то сучасна некласична філософія стає філософією людини і філософією мови.

Основними школами і напрямами у філософії XX ст. є позитивістський, антропологічний, релігійно-філософський, неопозитивістський, постпозитивістський, герменевтичний, психоаналітичний, персоналістський, феноменологічний та інші. Які основні ідеї репрезентовані в цих напрямах, в чому позначився вплив на соціокультурне буття, світорозуміння і духовність людини XX ст., якою мірою вони підносять менталітет людства на новий щабель і в чому їх невдачі? Ці питання будуть знаходитися в центрі нашої уваги.