І. Сутність, учасники, основні види опціонних угод

Значне поширення біржової торгівлі в країнах з розвинутою економікою викликане, перш за все, можливістю зменшення комерційного ризику для суб’єктів підприємницької діяльності шляхом проведення останніми спекулятивних біржових операцій паралельно з реалізацією ділових намірів на позабіржовому ринку. Одним з методів захисту від збитків на не біржовому ринку є хеджерські операції, детально розглянуті раніше.

Але хеджерські операції не вичерпують багатий арсенал прийомів та методів зменшення комерційного ризику. Крім того, хеджування з товарними ф’ючерсними контрактами чи цінними паперами не дозволяє наперед точно визначити допустимий рівень збитків, котрі може отримати суб’єкт його реалізації. Це викликано не повністю адекватними змінами цін на біржовому ринку ф’ючерсів та позабіржовому ринку реального товару. Значно краще застрахуватись від можливих збитків можна за допомогою спеціальних цінних паперів, які отримали назву опціонів.

Опціони – це особливий вид похідних цінних паперів, які являють собою договірне зобов’язання купити або продати певний вид цінностей або фінансових прав по наперед визначеній в момент укладання угоди ціні при умові, що набуття прав відбудеться в межах обопільно узгодженого періоду.

В 1973 р. в США була створена Опціонна клірингова корпорація (ОКК). За допомогою взаємодії з рядом бірж США ОКК встановлює умови опціонів, представляючи учасникам торгівлі останніми готові форми контрактів, сприяє забезпеченню неперервної торгівлі даними контрактами і представляє в пресі щоденні котировки.

Власниками ОКК є чотири біржі, котрі на даний момент ведуть активну торгівлю опціонами: Американська, Тихоокеанська і Філадельфійська фондові біржі та Чікагська біржа опціонів.

Історично найбільш ранньою формою були опціони з реальним товаром. Після введення США в 30-х роках заборони на опціонні угоди, торгівля опціонними угодами відновилась в 1973р. для валют та цінних паперів, як базових активів опціону, та у 1974а. для реального товару. Опціони на ф’ючерсні контракти були повторно введені в дію лише в 1981р.

Опціон – контракт, який укладається між двома сторонами, одна з яких видає або виписує опціон, а друга купує його і отримує право на протязі обумовленого в умовах опціону терміну купити або продати по фіксованій ціні певну кількість визначених активів в особи, яка виписала опціон, або продати їх їй. Особливістю опціонної угоди є те, що її об’єктом виступає не сам актив щодо купівлі чи продажу якого укладено угоду, а право на його придбання по фіксованій ціні.

В обмін на отримуване право покупець опціону сплачує його продавцю певні комісійні, які називаються премією.

Продавець (емітент) опціону – сторона угоди, яка бере на себе обов’язки поставити по фіксованій ціні або прийняти і оплатити по фіксованій ціні актив за вимогою покупця.

- базовий актив. За вимогою покупця опціону в означений термін сторони можуть прийти до реалізації прав та виконання обов’язків, які витікають з реалізації опціону, тобто до передачі та оплати за фіксованою ціною базового активу. Базовий актив може продаватись як покупцем, так і продавцем опціону. Отже, за базовим активом кожен з контрагентів біржової угоди також виступає продавцем або покупцем.

Продавець базового активу – продавець або покупець опціону, який у відповідності до опціонної угоди зобов’язаний або має право продати базовий актив.

Покупець базового активу - продавець або покупець опціону, який у відповідності до опціонної угоди зобов’язаний або має право придбати та оплатити за фіксованою ціною базовий актив.

Одна і та сама особо контрагента опціонної операції може займати різні позиції за самим опціоном та базовим активом, що лежить в його основі. Так, покупець опціону не обов’язково повинен бути також покупцем базового активу – він може виступати також його продавцем. Аналогічну ситуацію ми маємо і для продавця опціону.

Залежно від того, яку позицію стосовно базового активу (покупця чи продавця) займає покупець опціону розрізняють два види опціонів:

1. Опціон на купівлю (опціон CALL) – опціон, за умовами якого покупець даного цінного паперу має право придбати базовий актив, який йому зобов’язаний продати продавець опціону.

2. Опціон на продаж (опціон PUT) – опціон, за умовами якого покупець даного цінного паперу має право продати базовий актив особі, що виписала опціон і таким чином взяла на себе зобов’язання придбати базовий актив у тримача опціону.

В опціонній торгівлі поширеними є терміни «довгий CALL» та «довгий PUT», що означають купівлю опціонів CALL та PUT, а також «короткий CALL» та «короткий PUT» - продаж відповідних опціонів. Відповідно до цього сторони опціонної угоди можуть займати довгу та коротку позиції на опціонному ринку. Власник або покупець опціону має «довгу позицію» по опціону. Продаж опціону (або особа, яка виписала даний опціон) має «коротку позицію» за опціоном. Відповідно вираз «мати довгу (коротку) позицію за опціоном на покупку (на продаж)» означає бути тримачем (продавцем) опціону на покупку (на продаж).

Залежно від можливого терміну виконання виокремлюють:

1. Європейський опціон – опціон, виконання якого допускається лише на узгоджену майбутню дату (використовується на англійських біржах). На лондонських біржах торгівля ведеться опціонами з терміном дії 3, 6, 9 місяців.

2. Американський опціон – опціон, виконання якого допускається в будь-який момент включно до узгодженої майбутньої дати (використовується на американських біржах).