Банківська система України: формування та основні функції

Банківська система України почала формування після прийняття Верховною Радою України у березні 1991 р. Закону України «Про банки і банківську діяльність». Вона є дворівневою і складається з Національного банку України (НБУ) та банків другого рівня різних видів і форм власності, у тому числі Експортно-імпортного банку України та Державного ощадного банку України, які мають статус державних банків.

Значення і роль банківської системи визначається насамперед принциповими змінами в національній економіці. Зберігаються позитивні тенденції стабільного функціонування банків, посилюється їх позитивний вплив на соціально-економічний розвиток країни. Потрібно також відзначити послідовність здійснення НБУ грошово-кредитної політики, завдяки чому вдалося істотно знизити темпи інфляції. Таке зниження інфляції, на наш погляд, — це результат відмови від проведення кредитної емісії і преференційного кредитування, збереження в реальному вимірі позитивних значень облікової ставки і позитивних відсотків за банківськими кредитами. Політика НБУ спрямована на досягнення встановленого рівня інфляції, підтримку стійкості національної валюти і посилення стабільності банківської системи. Останнім часом спостерігалося падіння ставок на кредитному ринку. Особливо впали в ціні короткострокові кредити, надані на строк до трьох місяців. НБУ був вимушений знижувати ставки рефінансування банків. Це ознака того, що економіка в цілому і банки переходять на якісно новий етап розвитку. Уже пройдено етап, коли були дуже вигідні торговельно-посередницькі операції, які й обслуговували короткострокові кредити. Споживчий ринок достатньо насичений товарами, попит і пропозиція досягли відносної збалансованості. Таким чином, на наступному етапі банківський капітал спрямовуватиметься у сферу довгострокових і стабільних інвестицій, у виробництво. У структурі кредитного портфеля банків переважають кредити, надані суб'єктам господарювання (на початок 2003 р.) вони становили 81,7% загального обсягу. Простежується тенденція збільшення інноваційних вкладень. Зростає число великих інвестиційних проектів, куди комерційні банки вкладають значні кошти. Незважаючи на загальне зниження процентних ставок (середня вартість ресурсів зменшилась за рік на 7%) обсяги кредитування суб'єктів господарювання та фізичних осіб у 2002 р. зросли на 8,7 млрд. грн. (45,3%).

Свої функції комерційні банки реалізують через виконання таких операцій, як залучення коштів підприємств, установ, організацій, населення на депозитні, рахунки та не депозитне залучення коштів; кредитування суб'єктів господарської діяльності та громадян, вкладення коштів у цінні папери, формування інших активів; касове та розрахункове обслуговування народного господарства, виконання валютних та інших банківських операцій.

Банки у своїй діяльності керуються Конституцією України, Законами України «Про банки і банківську діяльність», «Про Національний банк України», законодавством України про акціонерні товариства та інші види господарських товариств, іншими законодавчими актами України, нормативними актами Національного банку України і своїми статутами.

Банківська система України виконує такі основні функції: трансформаційну, створення платіжних засобів та регулювання грошової маси, забезпечення сталості банківської діяльності та грошового ринку. Виконання цих функцій, згідно з законом «Про банки і банківську діяльність», покладено на НБУ і банки другого рівня.

Правовий статус, принципи організації і діяльності банку першого рівня — НБУ — визначені Конституцією України та Законом України «Про Національний банк України». НБУ — це юридичною особою, має відокремлене майно, що є об'єктом права державної власності та перебуває у його повному господарському віданні, і статутний капітал у розмірі 10 млн. грн., який є державною власністю і служить для забезпечення зобов'язань Національного банку України. Згідно зі ст. 99 Конституції України, основною функцією НБУ є забезпечення стабільності грошової одиниці — гривні. Для виконання своєї основної функції Національний банк сприяє дотриманню стабільності банківської системи, а також, у межах своїх повноважень, цінової стабільності.

НБУ відповідно до Закону України «Про Національний банк України», є центральним банком "і «раїни, особливим центральним органом державного управління, її емісійним центром, проводить єдину державну політику в галузі грошового обігу, кредиту, зміцнення грошової одиниці, організовує міжбанківські розрахунки, координує діяльність банківської системи в цілому, визначає курс грошової одиниці відносно валют інших країн. НБУ визначає вид грошових знаків, їх номінал, відмітні ознаки і систему захисту. Він зберігає резервні фонди грошових знаків, дорогоцінні метали та золотовалютні запаси, накопичує золотовалютні резерви і здійснює операції з ними та банківськими металами. НБУ встановлює порядок визначення облікової ставки та інших процентних ставок за своїми операціями, дає дозвіл на створення комерційних банків шляхом їх реєстрації та видає ліцензії на виконання банківських операцій, встановлює банкам та іншим фінансово-кредитним установам нормативи обов'язкового резервування коштів. Відповідно до ст. 93 Конституції України НБУ має право законодавчої ініціативи.

НБУ — центральним банком, емісійним центром, валютним органом, органом банківського нагляду, банком банків, банком держави, організатором міжбанківських розрахунків. Як було зазначено, основною функцією Національного банку України як центрального банку держави є забезпечення стабільності національної грошової одиниці. — гривні. Національний банк веде Державний реєстр банків. Вітчизняні та іноземні банки можуть здійснювати банківські операції тільки після: реєстрації в Державному реєстрі банків. НБУ представляє інтереси України у відносинах із центральними банками інших країн, міжнародними банками та фінансово-кредитними організаціями.

НБУ належить монопольне право на емісію грошей, а також випуск національних грошових знаків (банкнот, монет). Для друкування банкнот та карбування монет створено власний Банкнотно-монетний двір. Забезпечення економіки готівковими грошима здійснюється через мережу регіональних управлінь Національного банку на замовлення комерційних банків. НБУ створює й організовує діяльність Державної скарбниці України, нагромаджує золотовалютні резерви, які зараховуються на баланс НБУ.

НБУ визначає валютну політику. У сфері валютного регулювання він виконує такі функції: здійснює валютну політику на підставі принципів загальної економічної політики України; складає разом з Кабінетом Міністрів України платіжний баланс України; контролює дотримання затвердженого Верховною Радою України ліміту зовнішнього державного боргу України; визначає ліміти заборгованості в іноземній валюті уповноважених банків нерезидентам; нагромаджує, зберігає і використовує резерви валютних цінностей для здійснення державної валютної політики; видає ліцензії на здійснення валютних операцій та приймає рішення про їх скасування; визначає способи встановлення і використання валютних (обмінних) курсів іноземних валют, виражених у валюті України, курсів валютних цінностей, виражених в іноземній валюті або в розрахункових (клірингових) одиницях.

У сфері валютного контролю НБУ: по-перше, здійснює контроль за виконанням правил валютних операцій на території України; по-друге, забезпечує виконання уповноваженими банками функцій щодо здійснення валютного контролю. На НБУ покладено функцію банківського нагляду та контролю за виконанням банками законодавства з банківської справи, додержанням економічних нормативів, установлених НБУ, та власних нормативних актів. Виконання функції з банківського нагляду та контролю передбачає проведення моніторингу з боку НБУ на різних стадіях функціонування банків: створення нових банківських установ, діяльність банків, реорганізація та ліквідація банків.

До основних завдань банківського нагляду та контролю відносяться такі: підтримування відкритості політики і діяльності банківської системи в цілому та кожного банку окремо; забезпечення конкурентного середовища у банківській сфері; забезпечення фінансової стійкості та надійності банків; забезпечення необхідного рівня стандартизації і професіоналізму в банківській сфері, ефективної діяльності банків; підтримування технологічних нововведень в банківській сфері; захист інтересів контрагентів і клієнтів, що розміщують свої кошти в банках.

З метою захисту інтересів клієнтів та забезпечення фінансової надійності комерційних банків НБУ установлює для комерційних банків, обов'язкові економічні нормативи: мінімальний розмір регулятивного капіталу; адекватність регулятивного капіталу (платоспроможність); адекватність основного капіталу; миттєва ліквідність; поточна ліквідність; короткострокова ліквідність; максимальний розмір кредитного ризику на одного контрагента; норматив великих кредитних ризиків; максимальний розмір кредитів, гарантій та поручництв, наданих одному інсайдеру; максимальний сукупний розмір кредитів, гарантій та поручництв, наданих інсайдерам; норматив інвестування в цінні папери окремо за кожною установою; норматив загальної суми інвестування; норматив ризику загальної відкритої валютної позиції байку. Економічні нормативи дають характеристику діяльності банку, його надійності та стійкості.

Для підтримання стабільності банківської системи та розширення її кредитних можливостей НБУ надає банкам кредити, які використовуються для задоволення їх тимчасових потреб і кредитування потреб., пов'язаних зі структурною перебудовою економіки України. Законом України «Про банки і банківську діяльність» НБУ забороняється фінансування дефіциту державного бюджету. За рішенням Верховної Ради України він може надавати уряду кредити на покриття тимчасових розбіжностей між доходами та видатками державного бюджету на загальних засадах. До 1995 р. надання прямих кредитів на покриття дефіциту державного бюджету здійснювалося НБУ в межах, установлених Верховною Радою України під час затвердження державного бюджету на відповідний рік. Після введення у другій половині 1995 р. механізму покриття дефіциту бюджету лише за рахунок випуску державних цінних паперів на НБУ покладено виконання операцій з державними цінними паперами, для обліку яких створено депозитарій.

Із січня 1994 р. НБУ відповідно до покладених на нього функцій, створив і запровадив автоматизовану систему міжбанківських розрахунків із використанням прогресивних технологій у банківській справі, до якої нині залучена банківська система України. Для функціонування цієї системи в Автономній Республіці Крим та кожній області створено регіональні розрахункові палати, що об'єднуються у загальнодержавну мережу розрахункових палат України, на верхньому рівні якої перебуває Центральна розрахункова палата у м. Києві. Система обслуговується комплексом програмно-технічних засобів, які забезпечують обмін електронними документами, їх перевірку, аналіз та захист від несанкціонованого втручання. Нині банківські установи працюють у системі електронних міжбанківських розрахунків (СЕП) НБУ за однією із семи моделей обслуговування консолідованого кореспондентського рахунку.

Основні показники системи електронних платежів НБУ:

а) учасниками СЕП є понад 2400 банківських установ;

б) термін проходження електронних розрахункових документів від банку платника до банку одержувача коштів — від 10 хв. до 2 год.;

в) навантаження системи електронних платежів становить біля 250 — 350 тис. розрахункових документів протягом робочого дня;

г) суми платежів необмежені;

д) кошти в системі обертаються від трьох до семи разів на день.

Основні засади грошово - кредитної політики спрямовані на підтримання стабільності національної валюти; здійснення економічних, структурних та бюджетних реформ; зміцнення стабільності функціонування банківської системи та ефективнішого управління грошово-кредитним ринком. Цілі грошово-кредитної політики і досягнення макроекономічної стабілізації, дотримання передбачених темпів інфляції, забезпечення стабільності курсу національної валюти, досягнення врівноваженого платіжного балансу, створення умов для позитивних структурних зрушень, подолання кризових явищ в економіці.

Досягнення певних монетарних параметрів НБУ забезпечує шляхом:

1) поліпшення структури кредитної емісії;

2) здійснення кількісного контролю динаміки грошової маси, що відповідала б приросту прогнозованого рівня ВВП та помірному рівню інфляції;

3) стимулювання процесів збільшення обсягів вкладів населення у банківську систему шляхом підвищення гарантованості їх повернення через запровадження механізмів страхування депозитів та орієнтацію банків на забезпечення позитивних реальних процентних ставок за депозитами;

4) сприяння у відновленні довіри інвесторів як внутрішнього, так і зовнішнього ринку до подальшого розвитку та функціонування фондового ринку державних цінних паперів як одного з основних сегментів руху капіталів та ефективного інструменту управління грошово-кредитним ринком;

5) збільшення кредитної підтримки вітчизняних виробників шляхом інтенсифікації кредитної активності банків, а також підтримання НБУ ліквідності банків за допомогою системи рефінансування;

6) стимулювання інвестиційної діяльності банків, насамперед збільшення обсягів довгострокового кредитування завдяки забезпеченню фінансової стабілізації, і на цих засадах — сприяння зростанню обсягів депозитних вкладів довгострокового характеру суб'єктів господарювання та населення.

Із метою оперативного регулювання грошово-кредитного ринку, спрямованого на забезпечення стабільності національної валюти, стабільного функціонування банківської системи, НБУ: по-перше, здійснює рефінансування банків за допомогою діючих механізмів, в окремих випадках під розроблені програми надає комерційним банкам стабілізаційні кредити; по-друге, бере участь в операціях на фондовому ринку державних цінних паперів. На вторинному ринку державних цінних паперів НБУ за відповідних умов здійснює операції з метою регулювання грошової маси в обігу та формування реальної вартості цінних паперів; по-третє, здійснює операції на валютному ринку шляхом купівлі та продажу іноземної валюти.

Забезпечити стабільність національної валюти можна лише за умови стійкості функціонування банківської системи. Для досягнення стійкості банківської системи в період трансформації ринкової економіки НБУ потрібно здійснити додаткові заходи, спрямовані на підвищення платоспроможності і надійності функціонування банківської системи, а саме: підвищити рівень капіталізації банків; удосконалити систему реєстрації банків і порядок надання ліцензій на здійснення банківських операцій; розробити стратегію роботи з великими профільними банками, що має зменшити ризик виникнення кризи банківської системи; використовувати оцінку рейтингу банків за системою САМЕL; установити жорсткіший контроль за формуванням банками фондів страхування кредитних ризиків; ефективніше використовувати систему раннього реагування, яка дає змогу виявляти проблеми в діяльності банків на початкових стадіях їх виникнення.

Зазначимо, що стан банківської системи України, по суті, гальмує економічний розвиток країни: банки досі не стали дійовим механізмом акумулювання заощаджень та їх трансформації в інвестиції, вкрай низька їхня роль у міжгалузевому перерозподілі капіталу. Банківська система має недостатній капітал, для того щоб давати великі і довгострокові кредити вітчизняним підприємствам, у неї вузька і переважно короткострокова ресурсна база. Українські банки використовують недосконалі технології, їх персонал і менеджмент перебувають на низькому, за світовими критеріями, професійному рівні. Вітчизняні банки здебільшого не користуються довірою вкладників, клієнтів і контрагентів. Серед чинників, що стримують розвиток банківської системи країни, переважають два: низька інвестиційна привабливість самого банківського бізнесу і недостатній рівень організації банківського нагляду.

Насамперед необхідно завершити «розчищення» банківської системи від нежиттєздатних організацій. Для цього, на наш погляд, мають бути виконані такі завдання:

1) розширення переліку статистичної інформації про стан кредитних організацій;

2) проведення інспекційних перевірок на достовірність наданої звітності на основі принципів прозорості і публічності, обчислення реальних показників достатності капіталу, стану ліквідності та якості активів банків, оцінювання динаміки розвитку банків;

3) спрощення (формалізація) процедур злиття банківських організацій;

4) скорочення кількості банків із генеральними валютними ліцензіями;

5) стимулювання довгострокових заощаджень шляхом підтримки розвитку комерційних банків, що залучають довгострокові заощадження;

6) вдосконалення функціонування системи гарантування банківських депозитів, що враховує зарубіжний досвід, а також введення обов'язкового застосування цієї системи у тих банках, що залучають значні обсяги заощаджень приватних осіб.

9.4. Небанківські фінансово-кредитні організації

Важливу роль в акумуляції вільного грошового капіталу та його розміщення серед позичальників відіграють небанківські фінансово-кредитні установи. Їх діяльність має такі спільні риси з банками:

а) функціонування у тому ж секторі грошового ринку, що й банки, тобто у секторі опосередкованого фінансування;

б) формування своїх ресурсів (пасивів) здійснюється випуском боргових зобов'язань, так як і банками, лише їх зобов'язання менш ліквідні. Боргові зобов'язання небанківських фінансово-кредитних установ можуть реалізуватися на ринку, як додатковий фінансовий інструмент;

в) в процесі розміщення своїх ресурсів у доходні активи небанківські фінансово-кредитні установи купують боргові зобов'язання і подібно до банків створюють власні вимоги до інших економічних суб'єктів. Але їх зобов'язання менш ліквідні і більш ризиковані від активів банків;

г) діяльність небанківських фінансово-кредитних установ із створення зобов'язань і вимог ґрунтується на тих самих умовах, що й банків. Водночас їх зобов'язання менші за розмірами і коротшого терміну від надходжень за вимогами. Завдяки цьому створюється база для отримання прибутку. В процесі перетворення одних зобов'язань в інші вони виконують трансформаційну функцію за такими напрямками, як трансформація строків, трансформація обсягів, просторова трансформація та трансформація ризиків шляхом диверсифікації.

Посередницька діяльність небанківських фінансово-кредитних установ відрізняється від банківської такими напрямами діяльності:

а) вона не охоплює операцій, що визнаються базовими банківськими операціями;

б) вони не емітують власних боргових зобов'язань, а лише власні акції. Оскільки їх діяльність на фінансовому ринку не впливає на динаміку пропозиції грошей, то на них не поширюються вимоги обов'язкового резервування. Тому законодавством всіх країн їм дається інший статус порівняно з банком;

в) вони відрізняються вузькою спеціалізацією за формою мобілізації вільних грошових коштів за умовами договору - договірні фінансові посередники, та за умовами продажу посередником своїх цінних паперів - інвестиційні фінансові посередники.

Залежно від економічного змісту надання послуг небанківські фінансово-кредитні установи можуть виступати у договірній і інвестиційній формах.

Серед договірних фінансово-кредитних посередників найбільш розвинутими є страхові компанії, пенсійні фонди, ломбарди, лізингові і факторингові установи.

Страхові компанії спеціалізуються на наданні страхових послуг юридичним і фізичним особам їх фінансові ресурси формуються із страхових внесків за договорами страхування. За рахунок цих ресурсів здійснюються виплати грошових коштів страхувальникам в обумовлених розмірах у разі страхових випадків.

Страхові компанії здійснюють страхування життя, страхування майна та страхування від нещасних випадків. Продаючи страхові поліси, вони мобілізують певні суми грошових коштів, які розміщують у доходні активи. З доходів від цих активів вони покривають свої операційні витрати та отримують прибуток.

Стосовно страхування життя страхові компанії можуть з високою точністю визначити коефіцієнт смертності населення і на цій підставі скласти прогноз своїх виплат в часі за страховими полісами. Це дає можливість значну частину своїх резервів розміщувати в довгострокові і найбільш доходні активи (облігації, довгострокові депозити тощо). Щодо страхування майна та страхування від нещасних випадків, то тут прогнозування страхових випадків в часі здійснюється з меншою точністю. Тому страхові резерви за цими видами страхування обмежуються переважно короткостроковими, здебільшого державними і муніципальними цінними паперами. Лише частина страхових резервів може інвестуватися в довгострокові доходні активи. Склад і структура доходів страхових організацій України за 2001 р. подається в табл. 8.3, дані якої показують, що найбільші надходження страхових організацій України від добровільного майнового страхування становлять 56,1% і найменші надходження від добровільного особистого страхування життя - 0,3%. Доходи від інвестування та розміщення тимчасово вільних коштів становлять 50,7 млн грн. або 1,7 % загального обсягу доходів страхових організацій.

Серед договірних фінансових посередників важлива роль належить пенсійним фондам. Вони спеціалізуються на здійсненні пенсійних виплат громадянам після досягнення певного віку. Грошові ресурси пенсійних фондів формуються за рахунок внесків, які надходять систематично протягом тривалого часу. Оскільки строки виходу на пенсію загальновідомі, то не важко скласти прогноз в часі розмірів виплат пенсій. Це дозволяє пенсійним фондам отримувати додаткові доходи від розміщення вільних коштів у такі довгострокові доходні активи, як акції, облігації, державні цінні папери, довгострокові кредити. За рахунок додаткових коштів вони покривають свої операційні витрати та здійснюють виплати пенсій понад пенсійних внесків.

Пенсійне забезпечення в Україні включає систему загальнообов'язкового державного страхування за рахунок Пенсійного фонду та систему недержавного пенсійного забезпечення за рахунок приватних пенсійних фондів.

Пенсійний фонд України, як самостійна фінансова структура, була створена згідно з Законом України "Про пенсійне забезпечення". Грошові кошти цього фонду формуються за рахунок відрахувань підприємств, установ, організацій і підприємців. Крім того, до надходжень Пенсійного фонду належать обов'язкові страхові внески громадян, які працюють, у розмірі 1-5% нарахованої заробітної плати та кошти державного бюджету на виплату окремих видів пенсій та допомоги.

Тимчасово вільні кошти Пенсійного фонду України можуть розміщуватися у короткострокові та довгострокові кредити, цінні папери державних організацій, акціонерних товариств тощо.

Приватні пенсійні фонди створюються з ініціативи певних фірм, страхових компаній та інших юридичних осіб для забезпечення виплат пенсій та допомоги своїм працівникам. їх грошові кошти формуються за рахунок відрахувань із нарахованої заробітної плати працівників та відрахувань з прибутку при його розподілі та внесків громадян.

Приватні пенсійні фонди можуть функціонувати як самостійні підприємницькі структури та як структурні підрозділи організацій чи установ, які їх створили (комерційних банків, страхових організацій тощо). Тимчасово вільні грошові кошти приватних пенсійних фондів розміщуються у цінні папери і інші доходні активи здебільшого тих підрозділів, кому вони підпорядковані.

Ломбарди відносяться до спеціалізованих фінансових посередників. Основна діяльність ломбардів пов'язана з видачею населенню позички у грошовій формі під заставу нерухомого майна. Оцінка вартості заставного майна здійснюється за згодою сторін. Залежно від виду майна позика становить 50-80 %. Кошти ломбардів формуються за рахунок внесків учасників, прибутку від їх діяльності та виручки від реалізації заставного майна. Відносини між ломбардами та позичальниками оформляються угодою у формі ломбардної квитанції. їх тимчасово вільні кошти можуть розмішуватися у доходні активи.

Лізингові компанії як фінансові посередники спеціалізуються на придбанні предметів довгострокового користування (машин, обладнання, транспортних засобів тощо) і наданні їх в довгострокову оренду на термін 5 років і більше фірмі-орендарю. Остання поступово сплачує лізинговій компанії вартість взятого в оренду майна. Особливість лізингового посередництва полягає в тому, що таке кредитування здійснюється у товарній формі. Це досить зручна форма кредитування позичальників аграрного сектора економіки, малого та середнього бізнесу. Лізинг в Україні лише набуває свого розвитку.

Факторингові фірми, як фінансові посередники, спеціалізуються на купівлі у суб'єктів господарювання права на вимогу боргових зобов'язань. Такі права існують у формі дебіторської заборгованості за відвантажені товари, виконані роботи і надані послуги.

Надання факторингових послуг передбачає автоматичне відшкодування факторинговою фірмою значної частини боргових зобов'язань, а решту - після отримання коштів від боржника. В цій фінансовій операції поєднуються елементи кредитування з посередницькими функціями. Тому доход від факторингових операцій складається з двох частин:

— відсотка на виплату суб'єкту господарювання суми грошових коштів;

— комісійної винагороди, яка визначається, виходячи із загальної суми купленого у суб'єкта господарювання права на вимогу боргових зобов'язань.

Оскільки термін такого кредитування досить короткий, то рівень відсотка по ньому невисокий. Але великі суми боргових зобов'язань та утримання по ньому комісійної винагороди на всю суму забезпечують достатні доходи від факторингової діяльності.

Небанківські фінансові посередники включають інвестиційні фінансово-кредитні посередники. До них відносяться інвестиційні фонди, фінансові компанії, кредитні спілки, кредитні товариства (кооперативи) і деякі інші. Вони спеціалізуються на управлінні вільними грошовими коштами інвестиційного призначення.

Посередницька діяльність інвестиційних фондів здійснюється шляхом мобілізації грошових коштів у невеликих приватних інвесторів шляхом випуску власних цінних паперів та їх розміщення в цінні папери держави і підприємств, а також у банках на депозити. В Україні інвестиційні фонди не відіграють відчутної ролі на грошовому ринку. Для їх розвитку немає достатніх економічних передумов.

Фінансові компанії спеціалізуються на кредитуванні фізичних і юридичних осіб для придбання товарів виробничого і споживчого призначення. Оскільки ці кредити мають платіжний характер, то вони мають позитивний вплив на економічне зростання: сприяють прискоренню реалізації товарів.

До інвестиційних фінансових посередників відносяться кредитні спілки (товариства, кооперативи). Вони спеціалізуються на задоволенні потреб своїх членів (підприємств малого і середнього бізнесу, фермерських господарств, фізичних осіб, сімейних господарств тощо) у кредиті.

Грошові кошти кредитної спілки формують шляхом продажу паїв своїм членам, сплати членських внесків, отримання кредитів у банках та отримання доходів від поточної діяльності. Мобілізовані грошові кошти вони розміщують в короткострокові і середньострокові позики під відсотки, які для своїх членів нижчі від банківських. Залишки грошових коштів можуть розміщуватися у доходні активи: депозити в банках, короткострокові цінні папери з високою ліквідністю тощо.

Крім надання позичок і посередницької діяльності кредитні спілки можуть надавати консультаційні, брокерські та інші послуги. В сучасних умовах господарювання збільшується кількість послуг, що надають кредитні спілки.

В Україні кредитні спілки не отримали належного поширення. Але з розвитком малого і середнього бізнесу, приватизації землі, розвитком приватного і орендного сільськогосподарського виробництва вони набудуть належного поширення.

Небанківські фінансові посередники загалом надають такі фінансові послуги економічним суб'єктам, які економічно не вигідні або заборонені банкам. Тому їх діяльність є об'єктивно необхідною. Подальше зростання економіки України буде сприяти підвищенню життєвого рівня населення, збільшенню грошових заощаджень, що сприятиме розвитку небанківських фінансових посередників. У перспективі вони мають стати потужним конкурентом банків у боротьбі за вільні грошові кошти.