Банки в ринковій економіці: види, принципи побудови та організаційна структура

Банківська система — одна з найважливіших і невід'ємних структур ринкової економіки. Розвиток банків, товарного виробництва та його обороту історично відбувався паралельно і тісно переплітався. При цьому банки, як посередники в перерозподілі капіталів, істотно підвищують загальну ефективність виробництва. Банки належать до особливої категорії ділових підприємств, що дістали назву фінансових посередників. Вони залучають капітали, заощадження населення й інші кошти, які вивільняються в процесі господарської діяльності, і надають їх у тимчасове користування іншим економічним суб'єктам, які мають потребу у додатковому капіталі. Банки створюють нові вимоги і зобов'язання, що стають товаром на грошовому ринку. Так, приймаючи внески клієнтів, банк створює нові зобов'язання — депозити, а видаючи позички — нові вимоги до позичальників. Цей процес створення нових зобов'язань та вимог становить сутність фінансового посередництва. Така трансформація дає змогу перебороти труднощі прямого контакту кредиторів і позичальників, що виникають через розбіжність запропонованих і необхідних сум, їхніх термінів, прибутковості та ін.

Масштаби фінансового посередництва в сучасній економіці досить значні. Уявлення про це дає схема грошових потоків (рис. 1). У цій схемі народне господарство розділене на ряд секторів: домашні господарства, ділові підприємства, державні установи, фінансово-кредитні інституції, зарубіжний сектор. У країнах із розвинутою ринковою економікою сектор домашніх господарств слугує, як правило, постачальником капіталу для інших секторів. Сектор ділових підприємств в умовах нормальної економічної кон'юнктури відчуває дефіцит коштів. Державний сектор зазвичай дефіцитний, тому держава — позичальник на ринку позичкових капіталів. Зарубіжний сектор може мати як дефіцит, так і надлишок коштів залежно від стану платіжного балансу країни за поточними операціями.

Рис. 9.1. Перерозподіл грошових коштів у ринковій економіці

Сучасні системи фінансового посередництва мають складну, багаторівневу структуру. Якщо за основу класифікації структури взяти характер операцій і послуг, то можна виділити три найважливіших її елементи: 1) центральний емісійний банк; 2) банки другого рівня (комерційні банки); 3) спеціалізовані фінансові установи (інвестиційні, страхові, іпотечні та ін.).

Функції та роль банків. Банки — іде багатофункціональні установи, що оперують у різних секторах ринку позичкового капіталу. Універсальні банки надають клієнтам повний спектр послуг, включаючи видачу кредитів, прийом депозитів, проведення розрахунків та ін. Банки традиційно відіграють роль базової ланки кредитної системи. Найчастіше головною ознакою банківської діяльності вважається приймання депозитів, надання кредитів і здійснення розрахунків між клієнтами.

Банки виконують такі функції:

1. Трансформаційну.

2. Емісійну.

Трансформаційна функція банків зумовлена посередницькою місією банків взагалі і їх особливим місцем серед фінансових посередників зокрема. Полягає вона в зміні (трансформації) таких якісних характеристик грошових потоків, що проходять через банки, к рівень ризикованості, строковість, обсяги та просторове спрямування.

У зв'язку з цим можна виділити такі напрями цієї функції:

а) трансформація ризиків (полягає в тому, що банки акумулюють грошові кошти з високим ризиком, вживаючи відповідних заходів, можуть звести ці ризики для своїх вкладників та акціонерів до мінімуму.);

б) трансформація строків (означає, що, мобілізуючи значні обсяги короткострокових коштів і постійно поповнюючи їх, банки дістають можливість деяку їх частину спрямовувати в довгострокові позички та інші довгострокові активи);

в) трансформація обсягів капіталів (виявляється в тому, що, мобілізуючи великі обсяги дрібних вкладів, банки дістають можливість акумулювати великі маси капіталу для реалізації масштабних проектів.);

г) просторова трансформація (означає, що банки можуть акумулювати ресурси з багатьох регіонів і навіть з інших країн і спрямувати на фінансування проектів одного регіону, однієї країни, одного об'єкта.).

Емісійна функція банків полягає в тому, що тільки вони можуть створювати додаткові платіжні засоби і спрямовувати їх в оборот, збільшуючи пропозицію грошей, або ж вилучати їх з обороту, зменшуючи пропозицію грошей. Цю функцію виконує як центральний банк, емітуючи готівкові та депозитні гроші, так і комерційні банки, емітуючи депозитні гроші через механізм грошово-кредитного мультиплікатора.

У широкому ж розумінні комерційний банк — це банк, який функціонує на другому рівні банківської системи. Таке трактування комерційного банку характерне для банківського законодавства України. Згідно з Законом України «Про банки і банківську діяльність», банки — це «юридична особа, яка має виключне право на підставі ліцензії НБУ здійснювати у сукупності наступні банківські операції: залучення у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб». Важливе місце для розуміння суті банків займають принципи їх побудови.

Існують два принципи побудови банків: принцип сегментування, коли банківська діяльність обмежена певним сектором фінансового ринку чи видом здійснюваних операцій; принцип універсальності, коли немає обмежень на діяльність комерційних банків. Принцип сегментування, наприклад, застосовується у банківському законодавстві США, де банкам фактично заборонено здійснювати операції з корпоративними цінними паперами, з нерухомістю, а також деякі інші. На цей принцип спирається переважно і банківське законодавство України. Проте у більшості країн Західної та Східної Європи такі обмеження зняті, і банки другого рівня можуть надавати достатньо широкий спектр фінансових послуг.

З урахуванням світового досвіду всі банки можна об'єднати в три групи: комерційні банки, кооперативні та ощадні банки, які різняться між собою правовою формою, клієнтською базою та напрямом діяльності.

Комерційні банки обслуговують підприємства різних секторів народного господарства країни, а також фізичних осіб. За формою організації вони створюються переважно як акціонерні товариства чи товариства з обмеженою відповідальністю. Сучасний комерційний банк здатний запропонувати клієнту до 300 видів різноманітних банківських продуктів і послуг.

Комерційні банки, виконують роль посередників між господарськими суб'єктами, що накопичують грошові кошти, і тими, що мають потребу у цих коштах. Вони надають власникам вільних капіталів зручну форму збереження грошей у вигляді різноманітних депозитів, що забезпечує збереження коштів і задовольняє потребу клієнтів у ліквідних засобах. Для багатьох клієнтів така форма збереження грошей є кращою, ніж вкладення коштів у цінні папери. Банківський кредит — теж дуже зручна й у багатьох випадках незамінна форма фінансових послуг, що дає змогу гнучко враховувати потреби конкретного позичальника і пристосувати до них умови одержання, позички (на відміну від ринку цінних паперів, де терміни й інші умови стандартизовані). Крім виконання базових операцій, банки пропонують клієнтам велику кількість інших фінансових послуг. Наприклад, банки здійснюють різного виду довірчі операції для корпорацій і приватних осіб, пов'язаних із передаванням майна в управління банку на довірчій основі, купівлею для клієнтів цінних паперів, управлінням нерухомістю, виконанням гарантійних операцій та ін.

Важливу роль у забезпеченні фінансової стійкості банку відіграють його функціональні органи.

Більшість банків України організована у формі акціонерних компаній. Корпоративна форма дає змогу раціонально розподіляти повноваження, що істотно підвищує ефективність управління. Загальні збори акціонерів — це головний функціональний орган управління. Такі загальні збори мають повноваження затверджувати статут, вибирати спостережну раду і правління банку, затверджувати баланси й звіти, напрямок і цілі політики банку та ін. Основні питання діяльності вирішуються спостережною радою банку — представницьким органом співвласників банку, його акціонерів. Спостережна рада банку формує органи управління, які проводять свою діяльність відповідно до рекомендацій і вказівок ради. Згідно з Законом України «Про банки і банківську діяльність», спостережна рада банку здійснює такі функції:

1) призначає і звільняє голову та членів правління (ради директорів) банку;

2) контролює діяльність правління (ради директорів) банку;

3) визначає зовнішнього аудитора;

4) встановлює порядок проведення ревізій та контролю за фінансово-господарською діяльністю банку;

5) приймає рішення щодо покриття збитків, формування фондів, необхідних для статутної діяльності банку;

6) приймає рішення щодо створення, реорганізації та ліквідації дочірніх підприємств, філій і представництв банку, затвердження їх статутів і положень;

7) затверджує умови оплати праці та матеріального стимулювання працівників банку;

8) готує пропозиції щодо питань, які виносяться на загальні збори учасників.

Наступним важливим функціональним органом управління є правління банку, що здійснює керівництво й управління поточною діяльністю банку. Склад правління банку затверджується спостережною радою банку, членами якої є керівники структурних підрозділів.

У кожному комерційному банку найважливішою вважається роль службовців, відповідальних за управління. До них належать насамперед голова правління, заступники голови правління, головний бухгалтер. До компетенції голови правління входить розроблення банківської політики, планування і зв'язок із громадськістю. Він не здійснює безпосереднього керівництва банківськими операціями, хоча і може брати участь у співбесідах із клієнтами, зокрема у разі надання особливо великих позичок, та в іншій роботі.

Розрізняючись за місцем розташування і розмірами, банки обслуговують багатьох клієнтів, надають їм різні послуги. Наші дослідження показують, що великі банки, які не мають інших джерел формування ресурсної бази, платять вищий відсоток за ощадними вкладами і стягують нижчий відсоток за кредити. Це пояснюється тим, що надання відносно великих кредитів великими банками підприємницьким структурам пов'язано з меншим ризиком і вимагає менше управлінських витрат, ніж надання дрібних кредитів невеликими банками. Система універсальних банків має істотні переваги перед системою спеціалізованих банків. Прагнення максимально задовольнити запити клієнтів веде до створення великої кількості банківських філій. При цьому відбувається розподіл потужностей банку, що допомагає йому уникнути зайвих витрат. В остаточному підсумку різноманітний асортимент послуг знижує ступінь ризику шляхом його рівного розподілу. Збитки від одних угод покриваються прибутками від інших, вигідніших. При цьому слід враховувати, що розвиток системи банківських філій — це процес складний і дорогий. Управління роботою філій являє собою серйозну проблему для банку. Управління філіями може бути або централізованим, або децентралізованим. Як централізована модель управління, так і децентралізована мають свої переваги і недоліки. Вибір моделі банківської організації залежить насамперед від стратегічних завдань банку і загального підходу до проблеми управління. Структура банку — це рухливий елемент із цілями організації. Слід виділити такі елементи структури організації: стратегічну вершину, середню лінію, техноструктуру, допоміжний персонал, робоче ядро (рис. 2).

Рис. 9.2. Елементи організаційної структури

Зупинимося докладніше на характеристиці кожного елемента. Стратегічна вершина складається з вищого керівництва організації (для банків — це правління і вища виконавча ланка керівництва). Середня лінія — це середня ланка керівництва банком на рівні регіональних управлінь, філій і відділень. Техноструктура виконує функції контролю за роботою персоналу, за навчанням, плануванням тощо. Допоміжний персонал включає фахівців із виробничих і суспільних зв'язків. І, нарешті, робоче ядро, що є основою організації, складається з економістів, операторів та ін.

Один з головних напрямів удосконалення організаційної структури — це створення регіональних управлінь, що мають значні повноваження під час проведення операцій і контролю. Нижній рівнянь це широка мережа відділень банку, що спеціалізуються на наданні всього спектра найсучасніших банківських послуг. При цьому досягається підвищення самостійності відділень, їхньої відповідальності й ініціативності. Триступенева організаційна структура сучасного банку зображена на рис. 9.3.

Рис. 9.3. Триступенева організаційна структура сучасного банку

Банки складаються з великої кількості різних служб, кількість банківських відділів залежить від розміру і характеру діяльності банку. Поділ на відділи дає змогу об'єднати подібні види робіт і проводити їх поглиблену спеціалізацію. Це сприяє поліпшенню якості роботи, розширенню спектра наданих послуг, підвищенню кваліфікації персоналу і зниженню витрат. У структурі банку виділяють два типи відділів: лінійні і штабні. До лінійних відносять відділи, зайняті безпосереднім виконанням операційної роботи. До них належать кредитний, депозитний, інвестиційний та інші відділи. При цьому лінійні функції пов'язують один рівень з іншим по вертикалі. Штабні відділи обслуговують лінійні. До них належать відділи: кадрів, юридичний, статистики, навчальний центр та ін. На нашу думку, важливим елементом організаційної структури банку є навчальний центр. Таким чином, перехід на сучасну триступеневу організаційну структуру в сполученні зі створенням навчального центру відкриває нові можливості і висуває нові завдання щодо вдосконалення управління сучасним банком. Організаційна структура та система управління сучасного банку наведена на рис. 4., де виділені підрозділи, які забезпечують ефективність системи внутрішнього контролю і управління ризиками. Оптимальним організаційним рішенням слід вважати створення системи профільних комітетів і відповідних підрозділів контролю і моніторингу ризиків. Перш за все до них відносяться: комітет з управління активами та пасивами (КУАП); кредитний комітет; управління ризик-менеджменту, ревізії та контролю, внутрішнього аудиту.

Рис. 9.4. Організаційна структура та система управління сучасного банку

КУАП відповідає за визначення, впровадження і моніторинг політики банку з управління активами та пасивами. Він виконує такі функції: визначення політики з управління ліквідністю і фондами банку; розподіл капіталу та підтримка адекватності регулятивного капіталу банку; управління активами та пасивами відповідно до бізнес-плану банка; управління ринковими ризиками банку (процентним, валютним, ціновим та ін.); контроль за операціями казначейства; проведення управлінських заходів щодо приведення структури банківського балансу у відповідність до стратегічних цілей і пріоритетів довгострокової політики банку.

Кредитний комітет відповідає за визначення та забезпечення проведення політики з управління ризиками в сфері кредитно-інвестиційної діяльності банку. Він виконує такі функції:

1) встановлення стандартів, інструкцій, методик і процедур щодо управління кредитним ризиком;

2) визначення методів оцінки рівня кредитного ризику і встановлення лімітів щодо банківських продуктів, пов'язаних із кредитуванням;

3) встановлення методик оцінки забезпечення за наданими кредитами;

4) встановлення порядку роботи з проблемною заборгованістю за кредитами;

5) встановлення плану формування резервів (резервів і списання збитків за кредитами);

6) проведення управлінських заходів щодо приведення кредитно-інвестиційної діяльності банку у відповідність до його стратегічних цілей.

Моніторинг і управління ризиками в межах встановленої профільними комітетами політики і процедур мають здійснювати управління ризик-менеджменту, ревізії та контроль, внутрішнього аудиту.

Другу групу універсальних банків становлять кооперативні банки. До них відносять кооперативні ощадні інституції, які організовані групами приватних осіб, об'єднаних спільними економічними інтересами або профспілками. Згідно з Законом України «Про банки і банківську діяльність», кооперативні банки створюються за принципом територіальності і розділяються на місцеві та центральний кооперативні банки. У країнах з розвинутою ринковою економікою це широко розгалужена мережа кредитних інституцій з великою кількістю окремих установ. Так, у США існують приблизно 12 тис. комерційних банків і більше 15 тис. кредитних спілок, у ФРН з 4,5 тис. банків кооперативні установи становлять 3,4 тис. або 75,5% .

В Україні перше кредитне товариство було організоване в XIX ст. у м. Гадячі, і до жовтневого перевороту їх налічувалося вже понад 3000. Членами кредитних товариств були 2 млн. осіб. Зараз у країні розпочався процес відродження кредитних спілок, створена Національна асоціація кредитних спілок України. Основна мета діяльності кредитних спілок полягає у наданні кредитів своїм членам водночас із забезпеченням їхніх заощаджень.

У діяльності кредитної спілки можна виділити такі фінансові потоки. Члени кредитної спілки вносять грошові кошти у кредитну спілку. Спілка надає позички своїм членам, які потім погашають позички і сплачують відсотки за ними. На завершальному етапі кредитна спілка сплачує відсотки своїм членам. В умовах тривалого спаду суспільного виробництва, високого рівня інфляції, нестійкості грошово-кредитної системи країни вельми актуальними стають питання формування і розвитку системи кредитних спілок.

Ощадні банки — це фінансові посередники, діяльність яких базується на залученні вкладів від населення. Вони по-різному називаються і класифікуються в різних країнах. Так, в Англії, досить розвинута мережа ощадних банків, що утворює банківську групу «ТSВ — Lloyd». США мають дві групи ощадних банків: взаємо ощадні банки і позичково-ощадні товариства. А в Німеччині ощадні банки виділяються в окрему групу під назвою «ощадні банки», які виконують традиційні для комерційних банків функції.

Таке поняття, як «ощадні банки», виникло в Європі в середині XVIII ст. Банківські системи, що існували в той час, підійшли до одного з основних етапів свого розвитку, тоді було поставлено питання про те, що банки у своїй діяльності повинні керуватися почуттям відповідальності перед суспільством. Таку вимогу поставило саме суспільство в особі своїх державних структур, оскільки банкіри в гонитві за прибутками керуються винятково своїми особистими інтересами, часто жертвуючи при цьому інтересами вкладників (як приватних, так і державних). Суспільство також вимагало гарантії безпеки для своїх вкладень.

Під час переосмислення ролі банків у всій економічній системі держави виникла й інша до них вимога: банки повинні б спрямовувати свій капітал на промисловий розвиток тих регіонів, у яких вони безпосередньо розташовані. Це були всього лише передумови до створення ощадних фінансових установ. Наступний розвиток подій показав, що банки не мають наміру змінювати свою загальну стратегію, і прагнення до прибутку залишилося першочерговим завданням банкірів. Звісно, законодавство внесло певні зміни в банківську сферу, проте це не допомогло створити принципово новий вид банків, які б стояли на позиції захисту суспільних інтересів. Але вихід із даної ситуації був знайдений. Держава включила у фінансову систему ту організацію, яка прямо не стосувалася фінансів. Мова йде про пошту. Спочатку в Німеччині, пізніше в Італії та й в інших країнах почали виникати нові фінансові утворення, що потім дістали загальну назву «поштова ощадна система». Знадобився тривалий час, щоб практично в кожному офісі були відкриті ощадні каси, що приймають грошові вклади населення, і з'явилися банки, які акумулювали ці заощадження.

Німеччина була однією з перших європейських країн, що взяли на озброєння «поштову ощадну систему». Практично в кожному населеному пункті були організовані так звані «Sparkasse» — перші серйозні аналоги відділень ощадних банків, що приймають вклади від населення. Вже в 1822 р. з'явилася перша значна організація, яка об'єднувала в одну загальнонаціональну систему «Sparkasse» фінансові установи, які були, по суті, ощадними банками, щоправда, ще не такими, якими вони є сьогодні, але вже тими, що відповідали новим вимогам до банків, поставленим суспільством. Беручи до уваги багаторічний (навіть багатовіковий) досвід ощадної справи в Німеччині, здається цілком логічною та обставина, що сьогодні серед 30-ти найбільших ощадних банків Європи, за даними «European savings banks group», сім німецьких.

Можна виділити основні принципи, якими сьогодні керуються ощадні банки в усьому світі: підвищений рівень плюралізму, пов'язаний із діяльністю банків, відсутність дискримінацій стосовно клієнтів, високі вимоги до інвестиційної політики.

В Україні мережа ощадних установ представлена одним банком — Державним ощадним банком України, який за кількістю філій та зайнятих працівників є найбільшим банком країни і посідає домінуючі позиції на ринку заощаджень. Згідно з Законом України «Про байки і банківську діяльність», Ощадбанк України забезпечує впровадження прогресивних форм депозитного, розрахунково-касового обслуговування населення, продаж і погашення цінних паперів, валютне обслуговування іноземних та українських громадян. Заощадження громадян в Ощадбанку гарантуються урядом України і видаються на першу вимогу.

У 1991—1992 рр. на Ощадбанк України припадало більше 96% усіх банківських вкладів населення. У міру зростання конкуренції з боку комерційних банків Ощадбанк України поступово втрачав свою монополію на цьому сегменті ринку.

Розвиток Ощадного банку України явно відстає порівняно з такими ж банками в інших країнах. Він поки що працює здебільшого в режимі звичайних ощадних кас, обмежуючись прийманням вкладів населення з використанням їх переважно через міжбанківський ринок. Це звужує його можливості стимулювати ринок вкладів і впливати на економічні процеси, насамперед у сфері малого та середнього бізнесу, яка традиційно обслуговується в усіх країнах ощадними банками. Проте з активізацією заощаджу вального процесу в Україні, створенням передумов для розвитку споживчого кредиту, розвитком малого і середнього бізнесу зростатиме й попит на банківські послуги, найбільш характерні для установ Ощадбанку. Це може спричинити до його прискореної трансформації в універсальний комерційний банк. Якщо ж такої трансформації не відбудеться й Ощадбанк залишиться як депозитний банк (такий варіант може ініціювати держава як власник Ощадбанку), то актуалізується формування нових банків типу ощадних з широким набором послуг підприємствам малого і середнього бізнесу та населенню.