І. Економічний зміст ф’ючерсних угод

Ф’ючерсний контракт відноситься до похідних цінних паперів і передбачає зобов’язання на біржовому ринку купити або продати партію товару по ціні, визначеній сторонами в момент укладення угоди, при умові, що сам товар буде поставлений та оплачений у майбутніх періодах.

Ф’ючерсні угоди укладаються лише на біржах. Особливістю ф’ючерсів є те, що сторонами таких угод виступають не продавець і покупець контракту, а продавець (покупець) і біржа або її розрахункова (клірингова) палата.

Після перевірки ф’ючерсних контрактів кліринговою палатою вони перестають бути зобов’язаннями між покупцем та продавцем, а стають зобов’язаннями між покупцем (продавцем) і кліринговою палатою. Остання з моменту реєстрації укладеної угоди на біржі бере на себе зобов’язання перед покупцем поставити актив, а перед продавцем – оплатити його в обумовлені контрактом строки. Отже, клірингова палата стає контрагентом і гарантом виконання угоди як для покупця, так і для продавця. Вона виплачує стороні, яка виграла і відповідно отримує від сторони, яка програла, різницю між вартістю контракту в день його укладення і вартістю контракту на момент його виконання. Тобто ф’ючерсна угода є угодою між покупцем (продавцем) і біржею або її кліринговою палатою, в якій покупець (продавець) зобов’язується прийняти (здійснити) поставку певного активу за обумовленою ціною в кінці визначеного періоду часу.

Дату виконання умов угоди називають датою поставки. Більшість ф’ючерсів мають стандартизовані дати поставки в березні, червні, вересні та грудні. Ціну базового активу, що зафіксована у контракті, називають ціною поставки.

Якщо учасник ринку (фізична або юридична особа) уклав угоду на поставку певного активу (випустив ф’ючерсний контракт), то він називається емітентом або продавцем контракту, і говорять, що він відкрив коротку позицію.

Якщо учасник ринку (фізична або юридична особа) уклав угоду на купівлю певного активу (придбав ф’ючерсний контракт), то він називається інвестором або покупцем контракту, і говорять, що він відкрив довгу позицію.

Емітент та інвестор за виконання взятих на себе відповідно до ф’ючерсної угоди зобов’язань відповідають перед біржею (кліринговою палатою), яка в свою чергу виступає гарантом виконання угоди як для покупця, так і для продавця.

Учасниками ф’ючерсного ринку можуть бути будь-які юридичні чи фізичні особи, однак безпосередньо брати участь у торгах і укладати угоди на біржі можуть тільки фінансові посередники, які мають право проводити операції від свого імені (дилери) чи від імені клієнтів (брокери).

Учасники ринку, які не мають права самостійно укладати угоди на ф’ючерсному ринку, звертаються до брокерів, стають клієнтами брокерських контор. Клієнт брокерської контори з допомогою брокера укладає відповідну ф’ючерсну угоду, відкриваючи тим самим довгу чи коротку позицію. При цьому він вносить на свій рахунок, відкритий в кліринговій палаті, деяку суму, що називається початковою маржею і являється внеском клієнта в забезпечення виконання умов контракту, тобто певною гарантією того, що клієнт має намір виконувати свої обов’язки.

Як початкова маржа можуть бути прийняті не тільки грошові кошти, а й деякі види державних цінних паперів. Початкова маржа, що вимагається біржею, як правило, становить 1-6% від загального обсягу контракту. Брокерські контори підвищують цю маржу до 7-15%. Вимоги щодо початкової маржі коливаються залежно від базового активу та ситуації на ринку. На ф’ючерсні контракти, що мають більші цінові коливання, нараховується більша початкова маржа.

Після перевірки ф’ючерсних контрактів кліринговою палатою вони перестають бути зобов’язаннями між покупцем та продавцем, а стають зобов’язаннями між покупцем (продавцем) і кліринговою палатою. Остання з моменту реєстрації укладеної угоди на біржі бере на себе зобов’язання перед покупцем поставити актив, а перед продавцем – оплатити його в обумовлені контрактом строки. Отже, клірингова палата стає контрагентом і гарантом виконання угоди як для покупця, так і для продавця.