Виборче право та його основні принципи.

В об'єктивному розумінні термін "виборче право" — це сукупність правових норм, якими регулюються вибори у конкретній країні (право одержання голосу участі у виборах, оскарження результатів і порушень на виборах).

У суб'єктивному сенсі виборче право складається з ак​тивного і пасивного. Активне виборче право (право голосу) — це право громадянина (підданого) стати активним учасником державно-правових відносин, які виникають при проведенні виборів, референдумів, при реалізації права відкликання де​путатів у тих країнах, де відкликання передбачено. Це озна​чає, що право голосу використовується під час голосування на виборах державних самоврядувальних органів, посадових осіб, на референдумах і публічних зборах. Пасивне виборче право, право бути обраним, обиратися до виборних органів держави і самоврядування або на виборні посади передбачає можливість висувати свою кандидатуру чи давати згоду на висунення. Сюди ж належить право бути зареєстрованим як кандидат, проводити передвиборну пропаганду, агітацію, працювати у виборчих округах.

Принципи виборчого права. Під принципами виборчого права слід розуміти основоположні ідеї, які концентрують у собі соціально-політичні умови виборів і виступають як за​гальнообов'язкові безперечні нормативні вимоги. Принципи виборчого права закладені у природі суспільного устрою тієї чи іншої держави і виконують функцію загальнонормативного орієнтира. Офіційно вони закріплюються, як правило, у конституціях відповідних держав і виборчих законах.

Традиційно у вітчизняному законодавстві та практиці йо​го застосування, а також у більшості зарубіжних країн як вихідні принципи виборчого права проголошуються загаль​ність виборів, рівність, пряма чи непряма участь виборців у формуванні представницьких органів і в обранні посадових осіб, таємне голосування. Наприклад, ст. 10 Конституції Болгарії 1991 р. проголошує, що "вибори, загальнонаціо​нальні та місцеві референдуми провадяться на основі загаль​ного, рівного і прямого виборчого права при таємному голо​суванні". Такі самі принципи закріплені також у Конституції Франції. Стаття 3 ч. 2 говорить, що голосування може бути прямим або непрямим відповідно до умов, передбачених за​конодавством, і що воно (голосування) завжди є загальним, рівним і таємним.

У тексті Конституції Португалії виділяється спеціальна ст. 116 за назвою "Загальні принципи виборчого права". У ній закріплюються такі загальні нормативні установлення; посадові особи органів верховної влади, органів влади авто​номних областей і місцевих органів призначаються в резуль​таті виборів, які провадяться періодично, на основі прямого виборчого права при таємному голосуванні.

Принцип загальності суб'єктивного виборчого права в багатьох зарубіжних країнах обмежується цензами — уста​новленими конституцією чи виборчим законом вимоги, яким повинна відповідати фізична особа, щоб мати активне й па​сивне виборче право. Найпоширенішими серед них є віковий ценз і ценз осілості.

Надання пасивного виборчого права пов'язано з цілою низкою більш жорстких обмежень. Для кандидатів на вибор​ні посади майже повсюдно встановлюється більш високий ві​ковий ценз (23—25 років — у нижню палату, 30—40 — у верхню). Для кандидатів на пост глави держави у США — 35 років (ст. II розд. 1), у Болгарії — 40 років (ст. 93 п. 2 Конституції). У Китаї для кандидата на посаду глави КНР ві​ковий ценз установлено Конституцією — 45 років. Щоб надати пасивного виборчого права, набагато частіше застосо​вується ценз осілості, який має звичайно більш жорсткий ха​рактер. До кандидатів висуваються додаткові вимоги: забо​роняється обіймати визначені посаді, кандидати повинні спо​відувати певну релігію та ін. Наприклад, у ст. 56 Конституції Греції зазначено, що особи, які займають оплачувані посади у державних органах, Збройних Силах, в органах безпеки, а також службовці місцевих органів управління та ін. "не мо​жуть висуватися кандидатами і бути обраними депутатами, якщо вони не підуть у відставку до свого висунення. Відста​вка вважається дійсною, коли вона викладена на письмі".

З принципом загальності виборчого права пов'язана проблема абсентеїзму — ухилення від участі в голосуванні. Вона досить гостра як в Україні, так і в багатьох зарубіжних державах. Наприклад, у США та в Японії абсентеїзм нерідко перевищує 50 відсотків чисельності зареєстрованих вибор​ців. Абсентеїзм майже відсутній в Італії, де запроваджено обов'язкове голосування (ст. 48 Конституції), в Австралії та Австрії, де встановлені відповідно адміністративна та кримі​нальна відповідальність за абсентеїзм. Абсентеїзм практично відсутній у країнах тоталітарного політичного режиму з відо​мих причин (КНДР, Куба, В'єтнам, КНР, Лаос і т. ін.).

Абсентеїзм як форму політичної поведінки виборців не можна не враховувати, оцінюючи підсумки голосування. Цілком справедливо зазначає В. В. Маклаков, що показник пасивного ставлення до голосування як до масової політич​ної кампанії не може оцінюватися тільки негативно. Безпе​речно, високий рівень абсентеїзму призводить до обрання представницьких установ меншою частиною виборного кор​пусу, в той час, як обрані органи, висловлюючи волю мен​шості, поширюватимуть свою владу на всіх виборців. Водно​час можливий і позитивний абсентеїзм, коли неучасть у ви​борах є формою виявлення протесту або ставлення до запро​понованих реформ чи до осіб, які обираються.

Принцип виборчого права випливає також з демократич​ної сутності суспільного ладу, тому що є одним із конкрет​них проявів більш загального принципу рівноправності гро​мадян. Рівність виборчого права означає для громадян одна​кову можливість впливати на результати виборів. Вона дося​гається, по-перше, наданням кожному виборцю одного голо​су і, по-друге, вимогою організації виборчих округів, однако​вих за кількістю жителів, щодо виборів до кожного представ​ницького органу (палати).

Перша вимога рівності на цей час реально забезпечуєть​ся в усіх зарубіжних країнах. На практиці в деяких із них відбувається порушення принципу рівності виборчого права, його другої складової частини, яке передбачається виборчим законодавством. Так, у Китаї норми представництва при об​ранні депутатів до Всекитайських зборів народних представ​ників (до парламенту) повинні встановлюватися так, щоб "кількість сільських жителів, яка припадає на одного депута​та, була у вісім разів більша за кількість міських жителів, ви​сунутих одним депутатом" (Закон про вибори до Всекитай​ських зборів народних представників 1982 р., ст. 14). Анало​гічний принцип формування виборчих округів застосовуєть​ся у В'єтнамі.

У виборчому процесі зарубіжних країн досить часто по​рушується рівність виборчого права навмисним створенням виборчих округів, які надають переваги будь-якій політичній партії ("виборча геометрія").

Здійснення виборчого права може бути прямим (прямі вибори) і непрямим. Прямі вибори передбачають те, що ви​борець безпосередньо віддає свій голос за конкретного кан​дидата чи за список кандидатів. Виборці самі обирають своїх представників або партійний список. За сучасного періоду у більшості зарубіжних країн однопалатні парламенти і нижні палати двопалатних парламентів обираються прямим спосо​бом. Непрямі вибори поділяються на посередні та багатосту​пеневі.

Під час посередніх виборів воля виборця опосередко​вується спеціальною виборчою колегією (колегія виборщиків), яка створюється тільки з цією метою. Наприклад, посе​реднім способом обираються президенти США і Фінляндії. Колегія виборщиків обирається прямим способом виборцями тільки для обрання президента, після чого розпускається.

При багатоступеневих виборах воля виборців опосеред​ковується не особливою, тільки для даного випадку створю​ваною колегією, а постійно діючою представницькою устано​вою, для якої обрання іншого органу чи посадової особи є лише одним із повноважень, що входять в його компетенцію.

Якщо воля виборців опосередковується двічі, то вибори бу​дуть триступеневими, тричі — чотириступеневими і т. ін.

За умов демократії прямі вибори є демократичиішими, ніж посередні та багатоступеневі, оскільки при останніх склад представницьких органів не відображає дійсного спів​відношення сил між партіями, які борються.

Принцип таємного голосування покликаний забезпечити виборцеві повну свободу волевиявлення на виборах. Тому конституції всіх без виключення зарубіжних країн проголо​шують цей принцип.