Складові зв’язку користувач – ПЕОМ

Зв’язок (інтерфейс) — це сукупність засобів і правил, які забезпечують взаємодію між користувачем, ЕОМ і програмами. Можемо виділити три поняття.

1. Спілкування користувача з комп’ютером.

2. Спілкування комп’ютера з користувачем.

3. Подання користувацького зв’язку.

Користувач – комп’ютер. Користувач повинен розпізнати інформацію, що надійшла з комп’ютера, зрозуміти (проаналізувати) її і ввести. Уведення реалізується через інтерактивну технологію, елементами якої можуть бути такі дії, як вибір об’єкта за допомогою клавіатури чи маніпулятора, введення даних. Усе це складає мову дії користувача.

Комп’ютер – користувач. Це спосіб спілкування комп’ютера з користувачем (мова подання), який визначається конкретною прикладною програмною системою, що керує доступом і обробкою інформації і подає її в зрозумілому для користувача вигляді.

Ефективність зв’язку полягає, по-перше, в швидкому, наскільки це можливо, розвитку в користувача простої концептуальної моделі взаємодії. Цього можна досягти через узгодження. Концепція узгодження виходить з того, що при роботі з комп’ютером у користувача формується система очікування однакових реакцій на однакові дії. По-друге, у його конкретності й наочності, що забезпечується застосуванням різноманітних засобів відображення інформації.

Зв’язок може бути узгоджено в трьох аспектах.

1. Фізична узгодженість належить до технічних засобів: схема клавіатури, використання маніпулятора тощо. Наприклад, для клавіатури фізична узгодженість спостерігається тоді, коли клавіші розміщені в одному й тому самому місці, незалежно від обчислювальної системи.

2. Синтаксична узгодженість належить до послідовності й порядку появи елементів на екрані та послідовності запитів (наприклад, якщо заголовок завжди розміщується в центрі та верхній частині).

3. Семантична узгодженість належить до визначення елементів, що складають зв’язок. Наприклад, що означає ВИХІД? Де користувач запитує ВИХІД і що потім відбувається.

Переваги узгодженого зв’язку такі.

1. Користувачі виграють від того, що знадобиться менше часу для того, щоб навчитися використовувати конкретні прикладні системи, а потім виконувати роботу.

2. Зменшується кількість помилок користувача, і він почуває себе з системою комфортніше.

3. Дозволяє виділити загальні модулі зв’язку, стандартизувати його елементи і взаємодію з ними при розробці прикладних систем.

Робота користувача з ПЕОМ має бути зручною і комфортною. На зручність і комфортність впливають такі фактори (табл. 9.1).

Таблиця 9.1

Фактори, що впливають на зручність і комфорт

Якість розробки програмного забезпечення може сприяти успішній роботі користувача.

Ергонометричні характеристики реальної системи можуть суттєво поліпшувати чи погіршувати ставлення до неї користувача:

1. Конструктивні особливості обладнання.

2. Якість розробки діалогу.

3. Доступність і надійність системи.

4. Чутливість систем.

Для того щоб забезпечити ефективну роботу користувача, необхідно також враховувати його емоційні, психологічні й фізичні особливості. Система може спричинити чи, навпаки, зняти стрес.

Проте всі користувачі мають різний досвід, перед ними стоять різні задачі до системи, висуваються різні вимоги. А особливий інтерес становлять питання організації зв’язку чи діалогового режиму взаємодії людини з ЕОМ, при якому людина і ЕОМ обмінюються даними в темпі, який відповідає темпу обробки даних людиною (ГОСТ 15971–90 «Системы обработки информации»). Організацію зв’язку і структуру файлів, які використовуються системою, потрібно проектувати нарізно. Діалог між людиною і ЕОМ можемо визначити як обмін інформацією між ЕОМ і користувачем, який відбувається за допомогою інтерактивного терміналу і за певними правилами.

При розробці діалогу необхідно:

1) ретельно аналізувати вхідні й вихідні дані;

2) знати можливості і мати апаратні й програмні засоби;

3) бути послідовним, мати свої прийоми і розробляти «сім’ю» програм, які працюють однаково;

4) користуватися прийнятими принципами розробки діалогу;

5) «розуміти» задачу і користувача.

До розробки потрібно залучати користувача, передбачаючи засоби адаптації, а також застосовуючи у проектуванні інтерактивний підхід, що веде до розробки дослідних зразків діалогів, з якими працюють користувачі і які змінюються відповідно до їхньої реакції доти, доки не буде створено прийнятний продукт.

Продукт можна оцінити з кількох точок зору:

1) простоти освоєння і запам’ятовування операцій системи;

2) швидкості досягнення цілей задачі, яка розв’язується за допомогою системи;

3) суб’єктивної задоволеності при експлуатації системи.

Так, продукт можна оцінити:

за контрольним часом, який потрібен певному користувачеві для досягнення потрібного рівня знань;

за збереженням набутих робочих навичок через деякий час.

Розв’язок задачі можемо оцінити швидкістю і точністю.

Зв’язок користувача і ЕОМ містить два основних компоненти: процес діалогу, який зв’язує процеси обробки в одну систему; набір процесів уведення-виведення, який забезпечує фізичний зв’язок між користувачем і процесом діалогу.

Процес діалогу – це механізм обміну інформацією, який можемо розглядати як оболонку, що охоплює всі процеси, які входять в систему та пов’язані з виконанням певних завдань.

Задачі діалогового процесу:

1) визначення завдання, яке користувач покладає на систему;

2) прийом логічно пов’язаних вхідних даних від користувача і розміщення їх у змінних відповідного процесу в потрібному форматі;

3) виклик процесу виконання необхідного завдання;

4) виведення результатів обробки після закінчення процесу у відповідному для користувача форматі.

Головним правилом при цьому є полегшення роботи користувача, а не спрощення процесу обчислень.

У будь-якому діалозі існують різні типи повідомлень (рис. 9.1).

Рис. 9.1. Типи повідомлень

Існує два типи діалогу, який керується системою чи користувачем.

Діалог, що керується системою, це діалог, коли процес жорстко задає, яке завдання можна вибрати і які дані вводити.

Діалог, що керується користувачем, це діалог, коли ініціатива належить користувачеві, він безпосередньо подає команду на виконання необхідного на даному етапі завдання. Більшість операційних систем мають у своєму складі діалоги подібного типу.